Десь на середині дороги Кенма вже відчував, що зафарбувати чорне коріння волосся не доведеться, тому що, в принципі, воно вже сіде. Після чергової тряски з різким поворотом, Кенма вирубився від утоми, перед цим встигши лише побачити повідомлення від Цукішими.
Прокинувся Кенма через годину, виявивши себе при цьому укритим турботливим Акааші.
— Виходимо! Всі на вихід! О, Кенма прокинувся, — Куроо виманював всіх на вулицю, де біля дороги були насаджені дерева, доки Бокуто зник у кущах, — треба трохи відпочити. Поїсти, вмитися, а потім з новими силами в путь-дорогу!
Вони дістали з багажника пледик, їжу, воду, якісь дроти, серветки вологі, антибактеріальні, сухі і ще там якісь, термос з чимось незрозумілим, подушки, рушники, старі шкарпетки Куроо, ключі від гаража тата Кенми, які він загубив десять років тому і смаженого дракона, яким приманили єдинорога, що вискочив тоді, коли відкривали цю чорну діру, і запхали його на місце – між бабусиним сервізом, волейбольною сіткою… і чимось “18+”.
Коли всі нарешті всілися, почалася розпаковка їжі і її поглинання, так, саме поглинання, бо тут сиділо чотири хлопця, два з яких їдять за трьох.
— Нам треба щось, на чому можна підсмажити м’ясо! — Бокуто не знає як говорити тихо.
— Страшно навіть спитати, навіщо ви взяли сире м’ясо.
— Ну так, — цю фразу перебив смішок Бокуто, який якраз копирсався в багажнику, — О, знайшов! — він витяг звідти утюжок для волосся. Цього разу Кенма реально побоявся спитати.
Доки більш адекватна частина компанії їла щось нормальне (фрукти, бутерброди, солодощі), друга частина намагалася перепаркувати машину так, щоб можна було спокійно підключити утюжок. У них вийшло. Дуже скоро вони вже покінчили з м’ясом і, відклавши утюжок, намагалися поїсти і, одночасно з цим, змусити з’їсти це інших.
— Ну ж бо, ви ось які худенькі!
У них, звичайно, нічого не вийшло.
— Куроо, бро, а ти не пам’ятаєш, що твій коханий — художник?
— Тобто не пам’ятаю?! Я пам’ятаю в якому одязі він був і точний час, коли ми вперше побачилися!
— Ну так як ти можеш їхати до нього на побачення з такою зачіскою?!
— Бро… Від тебе я такого не очікував, — Куроо всіма силами намагався показати, що він ображений і розчарований, але Кенма знав, що це не так, — Після стількох років дружби…. Ти говориш мені таке?! Я ж як справжній бро постійно тебе підтримував, завжди казав, який ти крутий, а ти отак зі мною?!
— Бро, ти ж знаєш, ти завжди крутий, але, як виражається Цукі, від твоєї зачіски він втрачає відчуття прекрасного!
— Ну бро! І як ти пропонуєш це виправити?!
В цю мить Кенма згадав, що йому писав Цукішима і вирішив сходити за телефоном. Після того як він підвівся Акааші попросив взяти ще його телефон і, звичайно, той погодився. В машині Кенма швидко відшукав свій безцінний сховок інформації, а от Акашиного ніде не виявилося. Довелося його кликати.
— А, ось він де, — сказав Акаші, розгинаючись і тримаючи в руках свій телефон.
І ось Кемна вирішив, що нічого не станеться, якщо він прослухає одне голосове повідомлення, не бачачи імені того, хто його відправив, ще й без навушників. Тому на всю машину пролунав голос блондина в окулярах, що покривав відбірним матом і Куроо, і Кенму, і всесвіт заразом.
Акааші ненадовго застигає, а коли монолог закінчується, питає:
— Ви з Цукішимою живете разом?
— Так.
— І Куроо про це не знає, — більше стверджує Кейджи.
— Угу.
— Ем, але ж ви з ним не…
— З Цукішимою? Ні, ми не тому разом живемо, ми просто сусіди, мені взагалі інший хлопець подобається, — голос Кенми ставав все тихіше і тихіше, а очі Акааші все більшими і більшими. Врешті решт він посміхнувся знайомою “понімающою” усмішкою та сказав:
— Так, пробач. Куроо не знає, бо він би вам жити спокійно не дав?
— Так, ти теж йому ліпше не говори.
— Домовилися. Ти чуєш?
— Що чую? — Кенма подивився на дуже настороженого Акааші.
— В тому то й справа, що нічого. Мені не подобається ця тиша, краще ідемо глянемо, що вони там роблять.
І…. Акааші був правий.
Коли вони прийшли, то побачили Куроо, Бокуто і утюжок для волосся, яким ті випрямляли волосся Куроо.
— Хлопці, ви що творите?
— Ми творимо історію! Ми робимо Куроо нормальну зачіску.
— Угу! — з радістю обізвався брюнет.
— Ммм і це той самий утюжок, на якому ви смажили м’ясо? — обережно поцікавився Акааші.
Додати до улюблених