Дівчина довго ще стояла на подвір’ї вдихаючи свіже повітря, що розтікалось по легенях приємним ознобом. Її синій погляд піднявся в небо, але нічого вона там не побачила, крім того світлого початку дня. Агнія вперше вийшла на вулицю, коли підіймалось сонце, і це було насправді чарівно. Місяць віддавав право на владарювання Сонцю, що повільно з’являлось на горизонті, фарбуючи небо в приємний блакитний колір. Здавалось, що те небо забирало неприємні страждання, забирало розбиту душу, яка ніяк не могла тепер загоїтися.
– Лідія? – грубий чоловічий голос відволік дівчину від споглядання неба, вона повернулась.
Він був високим, його волосся нагадувало коліром вино, яке дівчата можуть випадково пролити на свою білу сукню. Він більше всіх був схожим на священника. Тільки от священники не курять та від них не пахне дорогим вином і парфумами Здавалось, що в цих запахах він ховає щось невідоме іншим, але дівчина не могла сказати що саме.
– Вибачте? – вона дивилась на нього, але здавалось, що він був їй знайомим. – Ви…
Чоловік зробив затяжку, та не відводячи від дівчини погляд, почав вивчати її. Вона нагадувала йому Лідію Романову, яка так давно загинула. Нагадувала… Якщо він не помиляється, то тільки одна людина могла нагадувати ту жінку – дочка. Лідія мала дочку, яку переховувала в монастирі, бо та була пов’язана з чистою силою. Чоловік потер перенісся, пригадуючи те, як звали дівчинку, яку він провідував, поки не знайшов Аллена. Агнія. Це було її монастирське ім’я, яке їй дали, коли вона почала бути монахинею. Хоч у дівчини й не було вибору, але вона все-таки пішла по цій важкій та тернистій дорозі, наче знала, що поки вона може, то буде захищена в тих великих білих стінах.
– Ви Маріан Крос, маршал. – Романова відійшла далі.
– О, так я тебе сплутав з твоєю матір’ю. – на обличчі його не було ніяких емоцій, котрі б на щось вказували. – Ти і справді стала схожою на свою матір. Як живе сестра Софія?
Дівчина опустила очі, але так і не відповіла на питання чоловіка, що вже викинув недопалок на землю. Вона знову побачила перед собою ту страшну картину, яка неприємно била десь по серцю, роблячи її слабкою. Певно то така складна доля, що неприємною тихою піснею приманила до Агнії страждання та смерті, які назавжди стали страшним сном. Маріан поглянув на дівчину, і вперше в житті зрозумів, чому тоді Лідія робила кожного року вино. Вона оплакування свою долю, оплакувала так долю своєї маленької дитини, яку покинула назавжди.
Агнія не була янголом. Маріан ні в ній, ні в матері Агнії не бачив того, що бачили інші. Ці дві жінки, які залишаться тільки в його спогадах ніколи не будуть тими світлими, янголами, які так, чи інакше освітлюють шляхи людей. Маріан знав, що тепер вона не стане святою, що ті крила, які були обрубали, коли привезли її сюди. Рувельє не покидав бажань, які ховалися в його серці, коли ще була жива Лідія, а тепер його бажання відпечаталось на дівчині, що стояла перед ним.
– Не думай, що ти брудна. Життя річ, яка навчає нас тому, що люди жорстокі. – маршал подивився на блакитне небо, яке приємно сяяло в сонячному сяйві. – Якщо цей нікчема розтоптав тебе, то треба знову переродитися, як птаха, що помирає сотні раз. Чи є той, кому ти можеш довіритися?
– Є. – дівчина опустила сині очі на свої руки, які стискали тканину її сукні.
Маршал видихнув, дістаючи щось зі своєї кишені.
– Тримай, це те, що я так і не зміг віддати тобі. – він протягнув їй залізне перо, яке переливалось на сонячному сяйві. – Твоя мати хотіла, щоб ти навчилась захищати тебе, а ця зброя в собі має отруту, тому ти повинна знати, коли треба її використати.
***
Може така доля, але того дня Лаві передав Ліналі листа, та попросив віддати його, коли він піде на місію. Дівчина згодилась, розуміючи, що не все так просто між ним, та Агнією, яка останнім часом проводила в Науковому відділі, або пропадала на місіях. Взагалі ці двоє поводилися дивно, коли їх бачили інші люди, або коли про когось питали. Романова червоніла та говорила, що їй час, а потім годинами сиділа біля Джонні, який навчав її чому цікавому, а Лаві взагалі тоді пропадав на три дні в роботі.
Ґілл першим дізнався про те, що дівчина давно знає Лаві, тому вона і ховалась від нього. Хлопець, який особливо ніякого кохання не мав у своєму житті, зараз уважно спостерігав за тим, як двоє, точно закоханих людей, точно не хочуть потрапляти один одному на очі.
Коли він вперше зустрівся з Агнією, то вона вдарила його в обличчя з переляку, після чого Джонні більше не виринав з-під завалів документів так несподівано. Звісно його тоді віднесли в медпункт, де сказали, що треба підправити ніс, який дівчина зламала йому. Коли його через три дні відпустили, то Агнія Романова прийшла до нього, дізнавшись де він живе, щоб просити вибачення за те, що вдарила його. Тоді вони провели цілий вихідний Джонні за розмовами. Агнія розповідала про свою рідну країну, про те, як жила раніше. Ґілл слухав її, думаючи, що вона така сама звичайна людина, як і всі, хто його тут оточував, людина, яка втратила щось, здобуваючи щось нове. Та і вона здобула на той момент тільки одного друга, якому могла відкритися, так, розповісти все вона не могла, але відчувала, що він ніколи не зрадить її.
Джонні подобався дівчини тим, що він був таким світлим, наче перше сонечко, яке з’являлось на небі, коли починався день. Це подобалось Агнії, тому вона розповіла йому те, що розповісти нікому б не змогла.
Зараз дівчина сиділа поруч з ним в їдальні, слухаючи розповіді, про найстрашнішу людину Ордену – Канду Юу.
– А чому всі так лякаються Канди? – спитала вона, поки пила свій ромашковий чай.
Джонні поглянув на грубу шукачів, які говорили про хлопця.
– Канда має складний характер, тому його не треба дратувати. Він звик сам виконувати завдання, інколи й шукачів із собою на завдання не бере, а якщо бере, то через день той приходить, говорячи, що він тікає від них. – кареокий видихнув, але за мить посміхнувся, та продовжив: – Тому вони доволі часто сваряться з Алленом.
– Це ти говориш про того хлопчика, з яким я ходила на місію? – Агнія поставила пусте горнятко на стіл, та поглянула на Джонні, який кивнув їй у відповідь.
– О, Агнія, доброго ранку. Тут Лаві тобі листа передав. – Лі-молодша поклала конверт на стіл, а сама швиденько зникла з полу зору, коли почула, що щось десь сталось.
Вона допомагала своєму брату, тому не дивно, що часто її бачили поруч з його кабінетом.
Додати до улюблених