Шень Цінцьов ходить колами, і кидає нервові погляди на екран, шукаючи там свого учня. Час від часу хапає віяло (саме хапає), однак коли починає обмахуватись, рухи його переповнюються грації. Однозначно буде домислом сказати, що він зараз намагається справити враження холоднокровної людини, його обличчя просто не виражає жодної емоції. Шень Юань, певно що, був добрішим за свого попередника в цьому тілі, йому фактично довелось збудувати нову особистість за дуже короткий проміжок часу.
А от тих, хто насправді зміг би розпізнати невелику напруженість лорда можна перерахувати по пальцях однієї руки. І навіть це змушувало його неймовірно злитись. Цей вчитель втрачає своє обличчя! Стільки років він вибудовував образ крижаної брили і все марно!
“Нагадування системи: Якщо ви пропустите арку «Нескінченна безодня» — втратите 10 000 балів і повернетеся в свій світ”
«Та знаю я, чорт тебе забирай! — Згортаючи вікно зі сповіщенням вилаявся Шень Цінцьов. Він хотів би щось кинути, однак незрозуміло в який бік: система безтілесна, а в руках тільки віяло з чорним журавлем, шкода його задля таких цілей використовувати. Та й інші на зборах Спілки Безсмертних його точно не зрозуміють. — Невже я можу вчинити тільки як мій попередник? Це жахливо. Недопустимо.»
Але часу залишалось все менше. Шень Цінцьов рахував секунди, миті, здавалось, що він забув як дихати, настільки зосереджено рахував. Скільки залишилось поглядів між вчителем та його учнем перед тим, як другий остаточно його зненавидить?..
Все було як в тумані. З’явились демони. Сигнальні вогні. Шень Цінцьов зголосився піти добровольцем на порятунок молодих адептів. І от він вже стоїть на мечі, зовсім недалеко від Лво Бінге. Його добрий учень, його сонечко, що освітлює все на своєму шляху самовіддано кидається в бій, захищаючи людей, з якими він знайомий не більше доби. Чим довше він дивився на це, тим більше ноги наливались свинцем. Здавалось, що коли він спуститься до адептів, його доля стане ще більш неминучою. Але він мав захистити їх. Захистити Бінге. Він нізащо себе не пробачить, якщо не зробить цього.
І от уже Мобей-цзюнь, що вивільнив демонічну сутність Бінге йде, махаючи рукою так зарозуміло, що будь хто б розлютився. Шень Цінцьов не знайшов у собі сил навіть щоб пожартувати подумки, що скоро цей статний чоловік буде повзати на колінах перед його учнем.
— Вчителю, я… — Лво Бінге дивився на вчителя, наче намагався знайти в його пустих очах втіху. — Ви ж казали, що бувають винятки навіть серед демонів! Ви казали, що не важливо, хто я… Якщо я не хочу нікому заподіяти зла…
— Справді казав? — «Я не мав права. Я був таким наївним» — єдине про що міг думати Шень Цінцьов.
— Чому, вчителю? Цей учень ніколи б не зашкодив вам… Я лише хочу бути поруч зі своїм вчителем… Мені більше нічого не потрібно. — Голос зривався на крик, повний болю і відчаю, сльози не зупинялись, та парубка це не турбувало від слова зовсім.
— Що ж. Я маю взяти відповідальність за свої слова. — Шень Цінцьов і сам радий заплакати, йому вже нічого було втрачати. Про що він там переймався? Втратити обличчя? Репутацію? Зараз це все не мало значення.
Він твердо зробив крок вперед, Лво Бінге, в свою чергу, нерішуче відставив ногу трохи назад і йому цього вистачило, щоб втратити рівновагу. Задихаючись від власних сльоз учень навіть не насмілився витягнути руку вперед, щоб спробувати вхопитись за вчителя. Він вирівнявся останнім зусиллям волі, щоб почути, лиш:
— Цей вчитель більше не зможе нічого тебе навчити…
Якби Лво Бінге у той момент запитали, чи примарилось йому, що Шень Цінцьов зробив ще один крок вперед, він би не зміг відповісти. Та змогла його «примара»: зараз між ними залишалось не більше двох чі відстані і Шень Цінцьов вирішив, що навіть це забагато. Лво Бінге уже давно заплющив очі, з яких текли сльози двома тоненькими струмкам, і ось воно: рука вчителя торкається грудей парубка.
Але це був не поштовх. Його рука просто зупинилась.
— Твоє серце так б’ється… Я вірю тобі. Вірю в те, що воно добре. — Шень Цінцьов вагається всього на долю секунди, після чого обіймає учня, щільно притискаючи до себе. Він вклав у обійми всю свою повагу, турботу та ніжність, що відчував до цієї людини (або не зовсім людини).
Тіло хлопчини, хотів він того, чи ні, тремтіло. Він не очікував такого, але й вірити він не поспішав. Що заважає вчителю знову відвернутися від нього? Він же стерпів стільки болю принижень під час того клятого “навчання”. Лво Бінге не насмілився б підняти навіть одну руку, щоб обійняти вчителя у відповідь. Однак напевно, це була одна з найщасливіших митей його не такого довгого життя.
— Не бійся, разом ми зможемо все. — Не випускаючи Лво Бінге з обіймів Шень Цінцьов нехитрим рухом помінявся місцями з учнем, щоб, захистити його від болючого приземлення і нарешті зробив вирішальний крок назад. У прірву. — Я захищу тебе, обіцяю.”
Сповіщення від Системи: + 500 балів, довіра Лво Бінге до вас зросла;
+50 балів за оригінальний підхід до відкриття нової сюжетної арки;
—1000 балів, привентивно. Головний герой мав стати самостійним.
Дякуємо за вашу працю. Продовжуйте старатися.”
Додати до улюблених