Ми не обираємо якими народитись. Але, нажаль, далеко не всі в нашій країні це розуміють. Тому ставлення до людей з непривабливою зовнішністю та невмінням захистити себе жахливе. Як до гівна. Хоча, до гівна ставляться краще – усі ми не любимо гімно, але ніхто з нас його не чіпатиме. А таких людей ненавидять та ображають. Поки я не вигоріла, тикну вас носом у ваше тупе сприйняття цієї ситуації. Пробачте, що все ще роблю помилки в українській мові.
* * *
У білій-білій кімнаті стояло безліч білих столів. Біля кожного білого столу стояло по чотири білих стільця. Стільці були найпростіші, бо тіх, хто на них сидить, сидітимуть тимчасово. Хтось спочатку лежатиме на шикарному дизайнерському ліжечку, потім пересяде на такий же шикарний дитячий стільчик, а потім вже сидітиме на стулі, який бідні жителі бачать лише у фільмах та на вітринах елітних магазинах. А хтось лежатиме в подертому ліжечку, яке колись належало іншій дитині, потім сидітиме у мами на руках, а потім сидітиме на, в кращому випадку, звичайному, цілому стільці. А комусь пощастить менше – стілець буде старий і поламаний. Життя у наших руках, ми можемо його змінити.
У кінці зали стояв здоровий білий стіл, на якому лежало багато солодощів. На відміну, від усього, солодощі були різних кольорів.
Навіть одяг був білий.
За кожним столом сиділо по чотири дівчинки, або хлопчика. Дівчата з хлопчиками чомусь не сиділи за одним столом.
За одним зі столів сиділо чотири дівчини. Дві з них були справжнім еталоном української краси, а інші – ні. Обидві красуні мали величезні блакитні очі, маленький прямий ніс, великі губи, великі груди, великі сідниці, але самі вони були дуже худими, навіть, екстремально худими. Відрізняв їх лише колір волосся – одна була блондинкою, а друга – шатенкою. Інші дві – були повною протилежністю. Дівчина, що сиділа біля білявки, була теж білявкою, але волосся у неї було жахливого відтінку, як у соломи. Очі були блакитні великі, зате ніс-картоплина та губи-нитки. Дівчина була товстенька, але з такими ж пишними формами, і, навіть, мала талію.
Біля неї сиділо ще гірше, з точки зору суспільства. У дівчини було незрозуміло яке волосся, якесь сіре, що стирчало в різні боки. Очі були маленькі та сірі, ніс великий, зате одна губа була маленька, а інша – велика. Вона була товстенька, але без форм, а замість талії був, як у всім відомому жарті, “рятувальний круг”.
– Нудно капець! – пропищала білявка.
– І не кажи. – погодилася дівчина з каштановим волоссям.
– Коли народжуватимемося? – поцікавилась білявка.
– Та хрін його зна. – встряла в розмову дівчина із сірим волоссям.
– За нами прийдуть, а потім ми подивимося на світ геть по-іншому і там буде таке різноманіття кольорів та відтінків!
– Звідки ти знаєш? – поцікавилася дівчина із сірим волоссям.
– Тут страшенно нудно. А якщо весь час я їстиму солодощі, то буду більше, ніж цей стіл. Нащастя, тут також є бібліотека. От і читала.
– А чому ти не вибрала собі здатність їсти і не гладшати? – поцікавилася шатенка.
– Я вважаю, що найголовніше бути розумною. – відповіла дівчина в окулярах.
– Але ж ти народишся дівчинкою! – ледь не втратила свідомість білявка.
– То й що?
– Дівчина має бути, в першу чегу, красива!
– І розумна. – додала шатенка.
– Розум дівчині ні до чого!
– Одразу видно, що ти його не вибрала. – сказала шатенка.
– Навіщо мені бути розумною, якщо я красива?
– У мене будуть довготривалі стосунки, а тобою лише користуватимуться.
– Не правда! От у любовному романі, який я прочитала, у вродливу головну героїню закохався вродливий головний герой. А потім вони…
– Ой, тільки не треба тут оце робити! – сказала розумна дівчина.
– Ти просто бісишся, що я вродлива і мені можна, а ти не матимеш права робити теж саме!
– Ти ж навіть не знаєш в якій країні я народжуся!
– В якій?
– В Україні.
– Я теж!
– Ну, ми сидимо за одним столом. Логічно, що ми всі народимося в одній країні. – ледь не приклала руку до лоба красива і розумна.
– Навіщо ти вибрала ще й розум?
– Щоб не читати низькоякісні любовні романи, і, тим паче, не вважати, що те, що там написано, буває в реальному житті.
– У мене від цих дебатів голова скоро лусне! Піду візьму собі якогось пончика. Кому взяти?
– Мені. – відповіла красива та розумна.
– Мені! – озвалася дівчина із сірим волоссям.
– Тоді зачекайте.
– Справжня офіціантка. – прошепотіла лівчина із сірим волоссям.
– Ну, чого офіціантка? Вона може сісти комусь на шию, бо, мабуть, ще й ніяких талантів не вибрала. От скажи мені, це скільки мозку треба мати, щоб вибрати отаку зовнішність?!
– А я не вибирала мозок.
– Як це? От вона вибрала мозок і хоч захиститься. А ти що робитимеш?
– Плакатиму та дратуватиму людей.
– Це все, на що ти здатна?
– Так.
– Навіть талантів нема?!
– Жодного.
– Чому ти не могла вибрати собі хоч щось хороше?!
– Аби бісити людей.
– Скажи, що ти заробиш гроші на пластичні операції та станеш вродливою!
– Ні.
– Скажи, хоча б, що читатимеш книжки і станеш розумною!
– Книжки – це хрінь.
– Ну навіщо ти так?
– Бо хочу бісити людей. Що не зрозумілого?
Їхню розмову перервало дві жінки.
– Вже час народжуватися.
Вони повели дівчинку до ліфта, де вже стояли дівчата та хлопчики.
* * *
Ви тільки що прочитали маячню? Згодна. А я таку маячню чую щодня. Насправді я не обирала де, коли, якою, в якій країні та з яким матеріальним станом народитися. Як і ви теж. Вам просто пощастило народитися такими, якими ви є, а мені не пощастило.
Додати до улюблених