***
Чим зазвичай займаються холостяки недільним вечором? Ну точно не тим, чим зараз зайнятий Фотіс. Посеред майстерні він стоїть перед мольбертами і вирішує, якого розміру полотно використати сьогодні. Хоча… Яка різниця, коли нічого путнього з цього все одно не вийде. Шкода. Йому себе часом так шкода, бо незважаючи на всю любов до мистецтва, до живопису — сам він створити шедевр неспроможний. Ні, він, звичайно, намагався, вчився, дуже старався, але… ну не дано. Не може він намалювати те, що одного разу побачив, те, що наснилося і стоїть яскравою картинкою перед очима. Не може, а так хочеться. Хотілося ще з часів студентства, після того, як уперше побачив виставку новачка. Він хотів того ж! Саме тоді він вперше зіткнувся зі справжнім відчаєм, тоді був період, коли він кидав, чи знову починав, а потім знову проклинав і кидав полотна та кисті. Однак Спірт виріс, подорослішав, побачив світ, придивився до інших і зрозумів — нехай, нехай і немає у нього таланту, нехай його ніколи не визнають, але він вирішив продовжити малювати для себе. Тож сьогодні чоловік знову забрудниться фарбами!
Це заспокоювало. Змішувати кольори, водити пензлем по білому полотну та залишати барвисті доріжки, потім класти поверх них інші мазки та спостерігати, як настрій картини змінюється. Він може годинами стояти і «малювати», а потім, коли картина висохне, її сховають у маленьку кімнату до інших, таких же “шедеврів”.
Після цього «ритуалу» Фотіс припиняє нудьгувати та відпускає всі турботи. Життя триває! Щоправда сходити в душ не завадить, а потім спати. І він би і радий, але дзвінок ці плани відкладає на пізніше.
— Привіт!
— Хіба ми не кілька годин тому попрощалися? — Фотіс усміхнувся, все ж дивні ці мільйонери.
— Я ж казав, що дуже скоро наберу!
— Що ж, здивував! То з якого приводу? Чи без?
— Вирішив не відкладувати на завтра те, про що можна домовитися сьогодні!
— Я слухаю!
— Прошу рекомендацій від профі! Якого дня порадиш прийти до галереї? — виявляється, Давид був серйозний сьогодні в кафе.
— Швидше за все постійні експонати ти вже бачив, отже цікавіше буде оцінити новачків. Вони в нас із четверга до суботи включно. Вибирай, коли тобі зручно?
— А тобі коли?
— Заради такого відвідувача я і в свій вихідний з’явлюсь! — Спірт не втримався і засміявся.
— Не смію про таке просити! — навіть не бачачи, зрозуміло, що Морган теж усміхається.
— Якщо чесно, я рідко беру вихідні, інколи відлучаюся на кілька годин і тільки. Тож можеш вибрати будь-який день, а я побуду гідом.
— Тоді… як щодо вечора п’ятниці? А потім ми могли б разом повечеряти.
— … із задоволенням! — чомусь здається, що не весілля друзів він хоче обговорити після виставки, та й точно не виставку.
— Що ж, більше не відволікатиму, вже пізно! До п’ятниці та… Доброї ночі!
— Тобі теж!
Немов у трансі Фотіс дістався душової кабінки. Віронік відразу повідомив, що Давид альфа, а чи повідомили тому, що Спірт — бета? На відміну від найкращого друга, він ніколи не приховував свого підтипу. Завідувач галереї зовсім не проти нових гарних знайомих, але логіка підказує, що не все так просто. Доведеться чекати до п’ятниці, тоді з усім і розбереться, а поки що ліжечко чекає в свої обійми.
***
Хто сказав, що понеділок важкий день? Нагло брешуть! Часом — це дуже важкий день! Ні, буває, звичайно, іноді, що він не відрізняється від інших, але не сьогодні. Друкарня надіслала дуже «тепле» повідомлення, в якому навіть не намагалися приховати власну думку щодо останнього замовлення. Ну, запізнилися трохи, ну попросили зробити до вечора середи, з ким не буває?! А все через нього. Потім зателефонували із Саонік, там не розуміли, чому завідувач з Бермонга спочатку просить про послугу, а потім відмовляється. І знову ось тей винний. Весь день Фотіс, як на голках, чекає, що вибере містер «не хочу». Однозначно, це він винен, що день такий хрі… добрий.
Радує одне, що робочий час обмежений певною кількістю годин і залишилася лише година, отже можна зі спокійною душею йти додому, а «закритий вечір» для еліти може провести й Софі, хай тренується! Годинник тікав, а в двері стукали.
— Заходьте!
— Містер Спірт, ви просили особисто повідомити, якщо зателефонує Іліас Тріпс! — ще з порогу повідомила дівчина.
— Так, проходь швидше!
Боже! Той ідіот все ж таки не хоче почекати! За що, за які гріхи йому це покарання?
— І що ж він сказав? — спустошеним голосом питав завідувач.
— Сказав, що згоден на Різдвяну виставку, — тепер янголятко не знала, як реагувати на таку подію.
— Так, тааак! — він не ідіот, ну не зовсім, адже від Саонік все ж таки відмовився. Фотіс не даремно витрачав сили та нерви і тепер його радість вирвалася назовні. — Аґеліки, ти ж розумієш, що цей випадок не можна обговорювати ніде, крім мого кабінету? Можеш іти!
Дівчина кивнула. Залишалося лише сподіватися, що ситуація із позачерговим заходом не спливе і його не схоплять за яй… за такою махінацією, інакше шуму та обурень не уникнути.
***
Дім, мій любий дім. Чоловік зварганив вечерю на швидку руку, полежав трохи у ванній, а потім вирішив випити — відсвяткувати маленьку перемогу! Випивати він не вміє і робить це вкрай рідко, і тільки в компанії людей яким довіряє… ну чи вдома, коли ніхто цього не побачить. На кухні шатен накидав лід у високий фужер, туди додав трохи кокосового рому (від горілки краще відмовитися навіть удома), трохи персикового шнапсу, і навпіл журавлинний та апельсиновий сік. Скляна трубочка. Ну ось, його «Секс на пляжі» — класика, що перевірена століттями, готова! Тепер то життя точно вдалося, ну і що, що сидить він у цій напівтемряві перед великим вікном зовсім один, все одно добре і затишно.
Спалося так солодко, але вчетверте скидати будильник не можна, настав час підніматися. На роботу він сьогодні запізниться, хоча — звітувати все одно ні перед ким не потрібно. А ось бабусю провідати необхідно, або ж йому потім гірше буде.
— Ба! — він поцілував жінку в щічку. — Як життя?
— Лише альфою ще не була!
— Ти де такого набралася? — від його бабусі «старого загартування» почути подібно було в новинку.
— Не всі ж онуки такі старенькі, ось від деяких і почула, — швидше за все підслухала, коли до сусідки приходила малеча. — Це ж модніше, ніж: ще ласти не склеїла!
— Ти впевнена, що це пристойний дім для людей похилого віку?
— Я звідси ні ногою!
— І все ж, чим займалася цього тижня?
— Ти хотів запитати: цей місяць? Рівно стільки я тебе не бачила!
— Ну, Бабуль! — так і знав, що вона пригадає точний термін. — Я ж працюю без вихідних, втомлююся!
— Досить розводити тут локшину, було б бажання і час знайшовся б! — відповідь непохитної жінки! — Може ти й одружишся зі своїм мистецтвом?
— Ба! — він би і не проти, але рідні не зрозуміють. — А як мені долею уготовано бути з художником чи скульптором?
— А як я не доживу до твого «уготовано»? Хоч самій заміж виходь і народжуй! І не думай навіть погоджуватися, це жарт, поганий жарт!
— Ну, якщо я все правильно пам’ятаю, то один містер точно закохано на тебе дивився, коли я тут був минулого разу.
— Як дивився, так і перестав, я сказала йому, що альфа і більше він не наближається.
— Хахаха, бабусю, тобі тут видно справді весело!
— А то! Я просто дуже добре пам’ятаю своїх бабусь та їхню старість. У порівнянні з тим, що було в них, я в раю! Живу в чистоті та порядку, мене добре годують, тут завжди є компанія, а ще можна приєднатися до якогось гуртка чи просто виїхати на екскурсію. Я лише шкодую, що раніше сюди не переїхала!
— Ти так заманливо розповідаєш, може й самому сюди сунутись?
— Я тебе зараз палицею якою усуну! Гляньте, що вигадав, і взагалі, тут є вікові обмеження! Ти, Фотусік, фейсконтроль не пройдеш! — і про це говорить жінка сімдесяти шести років.
— Я тебе обожнюю! — цікаво, якщо б друга бабуся теж була жива, вона була б такою ж класною?
Рідні погуляли в парку, обговорили невдячних батьків онука, які навідуються раза два на місяць і впевнені, що щоденні відеодзвінки — теж нормально. Перемили кісточки бабкам-сусідкам. Також чоловік вдруге вислухав, як бабуся відвадила того старого розпутного пса. Фотіс розповів, що з останньою дівчиною нічого серйозного не дозріло, як завжди. Потім, молодший Спірт пообіцяв незабаром знову навідатися і бути серйознішим з особистим життям, все як зазвичай.
***
Все ж таки то щастя, коли радієш прийти на роботу! Можливо Фотіс просто використав життєвий ліміт везіння на своє місце працевлаштування, от і не склалося з особистим життям? Навіть у бабусі з’явився залицяльник, правда вона його оригінально спровадила. Це ж вигадати: вона — і альфа! У сім’ї де поколіннями були тільки бети, а який скандал вона влаштувала, коли дізналася про зачаття внука. Історія, що передаватиметься поколіннями, ну якщо Фотіс займеться створенням цього нового покоління.
Справа в тому, що його батьки дуже цікаві люди, дивними їх якось не хочеться називати. В молодості, після весілля, скуштувавши звичайного сімейного життя, мама захотіла помінятися місцями в ліжку — хоча б на деньочок. Батько не відмовився від експерименту. Було витрачено час, гроші, однак був і результат — Фотіс. Адже як виявилося, мамі в ролі “альфи” вистачило й дня, щоб тато “омега” залетів. Саме про це їм повідомили в медичному центрі, коли вони з’явилися на процедуру по становленню знову бетами. Звичайно ж, дитину вирішили залишити, а одноденний план трішки продовжити… на дев’ять місяців.
Коли бабуся Ліра побачила з пузом тата, а не маму (батьки не додумались уточнити заздалегідь нюанс, хто носить дитя під серцем), то розігрався чималий скандал. Мамі влетіло за те, що зіпхнула свій прямий обов’язок на чоловіка: та що за матір’ю вона після такого буде?! Батьку прилетіло за те, що м’якохарактерний і пішов на поводу у мами. Дідусеві — за те, що не підтримав бабусене обурення. А батькам тата — бо вирішили не втручатися.
Однак слід зауважити, що бабуся змалку його дуже сильно любить. Вона онука балувала як могла, проводила багато часу поряд, завжди цікавилася його життям і захопленнями, і ніколи… ніколи не говорила йому, чи при ньому, що він був зачатий якось неправильно. Якби не чесні батьки, то Фотіс би і не знав про її осудження. Щоправда навіть зараз він не зрозумів природу такої поведінки, адже до решти людей, що поміняли стать, чи підтип вона ставилася і ставиться нормально, але запитати про це внук побоюється.
Як і у всіх, у його сім’ї теж свої скелети в шафі є.
Так, до речі, непогано було б у шафі на роботі залишити щось до п’ятниці, тому він створив нагадування у записнику, інакше точно з голови вилетить. А далі день проходив як завжди: багато картин, багато людей, багато розмов, мало часу посидіти.
***
Завідувач цілий день поправляв кути картин, вкотре перевіряв наявність буклетів — працював як бджілка, а підлеглі боялися, що і вжалити може. Він чекав особливого відвідувача, хоча і не був упевнений, що той з’явиться.
З’явився!І як з’явився?! Давид загалом виглядає привабливо, а сьогоднішня його обгортка змушувала багатьох обертатися вслід. Білі штани, темно-синя сорочка та коричневі Wingtip оксфорди з їх класичною візерунковою формою носка. Ах, шкода, такий натурник би був!
— Мої вітання! — виглядав містер Морган радісним, коли наблизився до Фотіса.
— Вітаю в ParelSon! Радий, що не виникло жодних непередбачених справ, — “як це буває у багатьох ділових людей” подумав Спирт, — і ти зміг прийти.
— Я вмію розставляти пріоритети! — пронизливий погляд високого брюнета дав зрозуміти, наскільки важлива ця зустріч.
— … — і що тепер відповісти? — Гарна риса …
— Сподіваюся, я не створю проблем, якщо запозичу такого цінного співробітника тільки для себе?
— Жодних проблем, до кінця дня я до твоїх послуг!
— До самого кінця? — ох уже ця лукава посмішка, ох не до добро.
— До кінця робочого дня! — Фотісу почало здаватись, що відвертої розмови мабуть не уникнути. Може просто уява розгулялась?
— А вечеря?
— Якщо в тебе сил вистачить після екскурсії!
— Я витривалий! — це мабуть фішка така, розмовляти настільки двозначно, ще й з таким поглядом.
— Це добре, сьогодні й перевіримо! — точно не уникнути з’ясування стосунків, але спершу нехай походить неБагато.
Вони обійшли всю галерею, робили чимало зупинок, щоб постояти та поміркувати. Фотіс, звичайно ж, захопився і вже просто з задоволенням стояв і розповідав про представлені роботи та їх ще маловідомих творців. Це ж його стихія, його світ! Чоловіки закінчили свої мандри до закриття, ну майже, ну захопився завідувач, з ким не буває. Іншим співробітникам просто довелося трішки затриматися, а вже потім закрити ParelSon для звичайних відвідувачів. Далі, після закриття, і сьогодні проходитиме гулянка, щоправда без містера Спірта, у нього є справи важливіші.
До ресторану чоловіки їхали на машині Фотіса, адже він пити не збирався, на відміну від Давида. А там, у більш неформальній обстановці, спілкуватися стало лише… складніше. Спірт просто не міг вирішити, як краще відреагувати на такі видимі ознаки уваги, як не образити, але дати зрозуміти, що він не зацікавлений. Думав, думав і просто видав:
— Слухай, я бета, — не оригінально, але щоб напевно.
— … — Морган підняв брови і відставив келих з вином, про яке так мріяв у цей момент сам Фотіс.
— Вибач, якщо я щось не так зрозумів… хоча і був упевнений у своїх судженнях… ось… — ех, містере завідувач, де ж ваш дар тараторити без зупинки, куди поділася ваша промовистість.
— Та ні, ти все правильно зрозумів, я дійсно намагаюся фліртувати з тобою і мені було відомо, що ти бета, — спокій, тільки спокій і впевненість були не обличчя брюнета, коли він прояснював свої наміри.
Ось тепер сьогоднішній екскурсовод завис. Звісно до нього підбивали клинці жінки-альфи, чоловіки, але коли з’ясовувався його підтип — вони змотували вудочки. А тут все якось неправильно.
— Я тобі не подобаюсь? — продовжив Давид.
— Ні, просто це не те. Мене приваблюють жінки!
— То в тебе взагалі не було стосунків із чоловіком?
— … — «татусю, роди мене назад», чому все так обернулося. І чому в цього сексі “недонатурника” з’явився азарт в очах, зовсім як у Фотіса, коли той помічає нового генія серед новачків. — Не було.
— Цікаво, — так, Морган саме так відповів, проте увесь його вигляд кричав: “Значить буде!” — Я ні до чого не примушую, а просто хотів би продовжити спілкуватися, хоч від своїх бажань і не відмовляюся. Якщо ти зміниш своє ставлення до мене, я буду дуже радий, якщо ж ти вибереш просто дружбу, так воно й буде.
— Я не розумію, — нарешті шатен взяв себе в руки, — ти або надто самовпевнений, або не дуже зацікавлений.
— Ні те, ні інше, — підняв Давид мило куточки губ. — Здебільшого я реаліст і прагматик, і я не звик відмовлятися від мети, не доклавши максимум зусиль задля її досягнення, проте…, я також добре розумію, що не все можна отримати, та й ми не єдині й не останні люди у світі, цілком реально зустріти когось ще, а насильно милий не будеш!
— Досить чесна відповідь, — відповідь альфи справді задовольнила цікавість чоловіка, а також приглушила хвилювання.
— Ненавиджу брехати і терпіти не можу, коли брешуть мені.
— Добре тебе розумію, — погодився Фотіс і зробив ковток води.
— І якщо ми обоє настільки любимо правду, може скажеш чому все ж таки відмовився випити зі мною.
— … — Спірт посміхнувся, бо зрозумів, що влип. — Скажімо так, я і алкоголь не дуже сумісні.
— Проблеми зі здоров’ям? — Давид здавався здивованим і навіть схвильованим.
— Ні, ні… я дуже швидко п’янію і волію не показуватись у такому вигляді перед малознайомими людьми.
— Буяєш? — брюнету стало весело, на відміну від шатена.
— Напевно, що навпаки!
— Ти стаєш милішим?
— Тихішим… і поступливішим, — Фотіс вважав це своїм маленьким недоліком.
— Хочу це побачити! Вип’єш зі мною? Чи я все ще малознайомий?
— Вирішив мене споїти та спокусити?
— А є такий шанс?
— Не думаю. Навіть тоді я можу послати далеко і надовго!
— Готовий ризикнути!
Люди, не піддавайтеся на кишка тонка! Не піддавайтеся на провокації! Не слідуйте прикладу Фотіса!
Вже другий келих вина був напевно зайвим! Тепер містер Морган на власні очі побачив, як сильно може змінитися людина за такий короткий час. Давиду довелося супроводжувати, а точніше підтримувати тіло «друга» аж до дверей дому.
— Напевно не варто заходити на чашечку кави, — брюнет ніби паличкою по піску водить, перевіряючи: сипучий чи ні.
— А я… і не ззапрошуував! Не ззапрошував же? — алкоголь і пам’ять — не найкращі друзі! Кому, як не Спірту про це знати.
— Ні, але раптом ти будеш наполягати?
— Не буду, — тихо відповів чоловік, коли зрозумів, що Давид наблизився.
— Але ж від поцілунку не відмовлятимешся? — ще тихіше прошепотів альфа біля вуха Фотіса.
— Не буду…
Додати до улюблених