Ештон прийшов до якоїсь тями вже на зустрічах. Аж за голову взявся. Не в тому річ, що він прийняв Єкімі у зграю (так-так, уже прийняв, і боротися з цим він ніяк не буде – він не мазохіст…), а в тому… Що це не він. Тобто… Все ніби логічно було. З цим рішенням було все гаразд… Так, власне. Ніяке це було не рішення! Будь з Єкімі щось не так… Ештон не впевнений, що зміг би відмовити… Собі. Собі відмовити він не зміг би… Якась…
Це страшно.
Що робити з цим він не знає. І Ештону потрібна Мерін. Як ніколи потрібна. Йому потрібно з нею поговорити… І, Єкімі… Рікон. Йому потрібен Рікон. Він був правий. Не треба було його відправляти… Ох, же…
Коли Ештон уже просто не міг… продовжувати – це була лише третя зустріч… Третя! З дев`яти! Який же цей день нестерпно довгий!
Що йому робити?
Зазвичай в таких випадках Ештон, підібгавши хвоста, біг до Рікона… Та що ж він такий тупий? Рікон же його попереджав…
Ештон просто заледве дотягнув. Майже кулею вилетів з приймальні у загальний хол… І, просто встав посеред холу.
Куди йти?
Що робити?
Ештон просто спробував привести себе до якоїсь кондиції… Але…
Просто схопився за перенісся, в рятівному жесті… Зажмурився від усього світу… Опустив голову…
Графік. Що по графіку?
Бібліотека.
Та яка ще бібліотека? Він зараз не те що непрацездатний…
Додому? Що він там робитиме? Чим це допоможе?
Тож Ештон просто вийшов з покоїв. Просто знічев`я. Й пішов. Пішов, відімкнувши мозок.
Ештон блукав Гаремом, відвідав Реабілітаційний Центр… Завітав у кафе під куполом. Зайшов у кавовий магазин для чогось. Какофонія вулички-карнавалу виштовхала його геть… І він пристав у стареньке кафе у заростях, в провулку. Ніколи тут не був. Дивне для Шазарії місце. Таке враження, що воно розвалюється. Він взагалі не дуже розумів, де опинився. І зазвичай він би не зайшов сюди…
Та… Раз Ештон приплівся сюди, то зайде уже.
Темно. І пахне не дуже. Ніби в іншому світі опинився. На вилизану Шазарію не схоже. Столики не виглядають зручними. А біля одного з них замість стільчика – ящик. Ештон підійшов і сів прямо на цей дерев`яний ящик.
Роззирнувся ще раз: під стелею висить сумнівний декор, ніби з фільму жахів про пуританські містечка, стіни з необробленої породи, ніби тут просто прорубали камінь і недбало зробили імітацію кафе – суто на відчепись.
Тут був бар. І Ештон задумався над тим, чи не лежить за барною стійкою труп.
Пилу не було. Але його тут явно не вистачало.
Ештон відкрив меню на ключі і виявив єдиний пункт – суп. От так і написано: “суп”. Ну… Суп, так суп… Замовив.
Не зрозуміло чого Ештон чекав, та за хвилин двадцять – чекати перестав. Ніхто не приходив.
Ештон знову роззирнувся. Схоже, хтось просто халтурить. Створив собі “роботу”, аби відбути свої двадцять п`ять годин… Хм… Він підпер голову кулаком, та став роздивлятися єдине, що було перед очима – барну стійку. Капець. Ось це то місце. Таке враження, що його спеціально зробили максимально не привабливим: пляшки були вимизгані (як? то ж мікроорганізми чистять все. Зсередини вимизгали та закоркували?). Стакани – в різнобій. Стійка покоцана. Але… Знову ж таки – якщо придивитися, її ніби спеціально зіпсували. Всі подряпини однакової “свіжини” й глибини.
За спиною Ештона з`явилися біохвилі. Огидні й неприємні.
– Ось, смачного. – після подібного тону їсти розхотілося. Ештон поглянув на працівника й побачив… Не шазарійця. Це було просто написано у нього в очах, прописано в біохвилях, вираз обличчя, рухи… Все говорило, що він – чужинець. Не просто чужинець – чужорідний тут. Ештон аж рот привідкрив.
– Дякую… – не впевнено якось вичавив з себе. – А Ви?.. – що? Що спитати?
– Я працівник цього закладу. Перевірки заклад пройшов. Їжа відповідає нормам. Нічого шкідливого для здоров`я. Екстер`єр по нормах. – з кожним реченням він ставав якимсь різкішим. – Тож можете їсти спокійно. – щось це спокою не додало.
Ештон підняв брову на це все. Ясно…
– А алкоголю у Вас немає? – покосився Ештон на барну стійку.
– А дозвіл у Вас є? – відрізав працівник непривітно.
– Є. – Ештон продемонстрував свій ключ з дозволом на вживання алкоголю (спеціально виділив, аби не проскочило іншої інформації).
– Знайдеться. – відгукнувся ще більш непривітний чоловік, аніж Єкімі.
– Може зі мною вип`єте? – хрін його знає чому запросив Ештон…
– А от у мене дозволу немає. – кинув він уже через плече, йдучи до бару. Й щось там став змішувати. Вправно. Ештон аж задивився.
Вже за кілька хвилин перед ним стояв стакан. Куштувати було страшнувато… Але працівник стояв і дивився на Ештона. очікуючи вердикту, як він розумів. Ештон покосився на чоловіка, та все ж скуштував. Чорт! Смакота! Ештон шоковано зазирнув у стакан (якийсь кривуватий). Це було… Ні на що не схоже. Гіркуватий насичений смак. Такий напій, що не хочеться пити залпом – смакувати. З другим ковтком розкрилися цитрусові нотки. З третім – якийсь білковий смак… Ештон такого ще не пив… Він поглянув на чоловіка. Той спостерігав з кривуватою посмішкою, що так і говорила: “викусив?”, а біохвилі – аж пашіють чистим самозадоволенням.
Ештон не стримався й посміхнувся дивному бармену.
Той від несподіванки спохмурнів.
– А чому Ви дозволу не маєте? – не бажав Ештон відпускати нового знайомого.
– А що не ясно? – він явно був не в захваті від розмови. Але чомусь не йшов. – Жодна нормальна жінка від мене народжувати не буде.
Ештонова голова від здивування смикнулась назад. Не від правила – він його знав. А від того… Від постановки питання. Єкімі номер два.
Ештону захотілося запитати як його занесло в Шазарію… Та він і так знав… Не важливо в який спосіб… Важливо те – що не зі своєї волі. Він уважніше придивився до працівника: улюблена справа якого – бути барменом… без дозволу на вживання алкоголю.
– А… Можна ж якось це обійти? – поцікавився Ештон. – Чи вживання алкоголю якось відстежується?
Мужик підвис, дивлячись на Ештона надто вже підозріло.
– Це помітно. – все ж відповів чомусь. – В мозку алкогольні сполуки лишаются впродовж сорока днів… В інших органах теж, по-різному…
– А що буде якщо порушити це правило? – знову запитав Ештон з склянкою в руці. Це виглядало як знущання. Він поставив склянку.
– Ліцензію заберуть. – вказав він великим пальцем собі за спину, на барну стійку. Ештон поглянув туди й уважно нахмурився, потерши губу. Ось так на… Шазарія. Наче пекло для цього мужика… Будучи не просто відмінним барменом – добіса талановитим, ти не маєш можливості вживати алкоголь. А порушивши це правило – втратиш справу.
– А… В Зовнішньому Світі Ви теж були барменом? – перевів уважний погляд Ештон на чоловіка.
Той здивувався. Та постарався не виказувати цього:
– Так. – відповів він чесно. І… Сів за столик до Ештона. – Мав свій бар. Постійних клієнтів і досить не погане життя…
– Рідних? – уточнив Ештон.
– Мав. – коротко.
– Є програма по переселенню сімей. – так, для полонених, але можна і розширити її.
– Знаю. Я чув. – скривився він. – Я… Не хочу цього. Для них. – поглянув він в кут під стелею.
– Не переконуватиму. – повідомив Ештон.
Він відкрив ключ та знайшов свою програмку для аудієнцій з Серцем Шазарії.
– Як я можу знайти Вас у Системі? – тактовно поцікавився Ештон.
Чоловік насупився підозріло:
– Нащо Вам?
– Перевірку пришлю. – незворушно відповів Ештон. Підйоб не вдався: чоловік зрозумів, що це жарт, та він йому не сподобався й підозр менше не стало. Ештон підняв погляд від ключа, поглянувши в очі чоловіку: – Хочу скинути вам дещо. Може знадобиться.
Той повірив і зітхнув з неохотою:
– Власник Кафе. Західний кут Гарему, провулок за трьома дверима.
– Угу. – Ештон легко знайшов. В цьому районі було мало закладів харчування. Нахилився, аби скуштувати суп. На відміну від коктейлю суп на смак нагадував помиї: – Фу. – без задньої думки прокоментував. А мужик неочікувано розсміявся. От його підйоб, схоже, вдався. З гиденькою посмішкою на лиці цей чоловік виглядав куди живіше і приємніше.
Ештон з усмішкою підняв очі й скинув йому інформацію про свою програмку.
– Аудієнція Серця Шазарії. – прочитав він вголос. Тоді з неприхованим скепсисом і біохвилями, що говорили про недовіру та… невіру відволікся від ключа, спершись об спинку стільчика, якої в Ештона не було: – Це що ще один не вдалий жарт?
– Чому ж? Сформулюйте заявку та подайде на розгляд. – взяв Ештон склянку з відмінним напоєм, котрого в бармена не було.
Той кинув на склянку погляд й зрозумів, що Ештон серйозно. Скептично підняв брову:
– Ви що серйозно?
Та не отримавши відповіді, мужик, схоже, вирішив, що Ештон якийсь дурник. Ну, воно не виключено, звісно.
– І що мені там написати? – розчаровано відвернувся він. Це якнайкраще виказало, що у нього було на душі: у нього й справді з`явилася надія на вирішення своєї проблеми. А зараз він просто говорить, раз почав. Просто заради самої розмови: – “Дайте дозвіл на вживання алкоголю, раз жінки не дають?”
– Так і напишіть. – засміявся Ештон, відпиваючи наступний ковток, де неймовірно поєдналася гіркота, кислинка, а смак пом`якшує якась легка вершкова нотка, а може не вершкова. Яєчна?
Мужик уже просто розчаровано зітхнув і сперся обома ліктями об столик, підперши рукою щоку:
– Ніби йому буде до цього діло. – дивно, та він всерйоз сприйняв репліку Ештона, тобто зрозумів, що вся пропозиція цілком – не жарт.
– Але ж Ви не один такий. – зосередився Ештон на склянці, намагаючись розгадати інгредієнти: – для Вас це важливо. І якщо Ви не задоволений життям через це – чому б це не змінити. Ніхто не каже пиячити, але ж насолоджуватись власною справою – це вся суть Шазарії. Хто як не Серце це повинен зрозуміти?
На жаль, напій закінчився. Ештон з жалем поставив склянку, а піднявши голову, зустрів уважний погляд бармена.
– Й ім`я Вам не личить. Бармен – куди краще. – докинув Ештон, встав та потягнувся з боку в бік. Треба буде притягти сюди Картера.
– А у Вас яке ім`я? Хресна Фея? – явно хоче просто дізнатися як Ештона потім знайти – він кинув інформацію анонімим листом.
Ештон не стримався й прямо у русі розгиготівся.
– Майже. – сміявся він. – Ой… – весело простогняв, відсміявшись. – Час мені йти. Гарбуз у карету перетворювати для одного Попелюха… – тоді зиркнув ще раз на майбутнього Бармена (Ештон не сумнівався): – Бувайте, я ще зайду.
– Бувайте. – не встаючи попрощався знову спохмурнівший чоловік.
Додати до улюблених