Після удару циглиною по голові у Міцуї в житті з’явилося, не тільки відсутність колись здорової голови, але й нові почуття до людини, яка вирішила йому нашкодити.
І в принципі, по задумці Такаші, нічого поганого не повинно було трапитися. Звісно, перша думка після струсу повинна бути про того, хто це зробив. Можливо, думати про нього на другий день все ще нормально, гнів же ж нікуди не дівся. Але, коли тиждень уже закінчувався, бурні роздуми і мрії про хлопця почали напружувати, а інколи навіть дратувати Міцую.
Ран в свою чергу навіть не згадував про існування того, кого він солодко пізданув циглиною по голові, навіть у Ріндо було більше роздумів з цього питання. Напевно, єдине, що його справді хвилювало, те з чим випрати білі рукавиці в яких він торкався цеглини, вони повністю в пилюці, а руки необхідно тримати в чистоті.
Якщо згадувати долю Ізани та Какучо, яких Хаітані дуже поважали, то ті потрапили до лікарні та повинні були йти на одуження. Звісно, принести пару букетів не стало проблемою для братів. Доля “Піднебесся” залишалася невирішеною, тому вони буди у вільну плаванні.
В суботу Міцуя нарешті дочекався очікукваної зустрічі. Парубку сказали хоч раз в тиждень відвідувати лікарню, якщо ж він такий геній, що з струсом мозку втік звідти.
Такаші не любив відвідувати те місце. У нього воно викликало дивні відчуття страждання людей і неминучість ситуацій в яких вони опинилися. Звісно, він розумів, що більшість там не через страшну хворобу, але факт, що в наступний раз, коли він потрапить сюди буде: або останній, або взагалі не дойде сюди, не викликав найприємніші відчуття. Такаші повільно йшов по будівлі в пошуках потрібного кабінету.
Коли пошуки обвінчались удачею, Міцуя помітив одні з самих роздратованих облич, які взагалі можна було зустріти в суботу.
Ріндо сидів до біса сонний з виразним бажанням опинитися будь де крім лікарні. У Рана на обличчі сяяло таке розчарування, що якби “Крик” Мунка замінили на парубка – ніхто навіть не помітив би різниці.
Сам Такаші не виражав великого задоволення від ситуації, швидше він з більшим ентузіазмом чистив би шкільний унітаз, ніж опинився в лікарні з хлопцем в, якого починав закохуватися.
Після того, як Хаітані замітили Міцую їхні вирази змінилися на: “з якого хуя він ходить, – і – блядь, нам тепер від них вигрібати”… Такаші сів поруч і обернувши голову спитав: “як поживаєте”?
– Здохни в канаві, – пробурмотів Ріндо з тим самим незадоволиним виразом обличчя.
– Я такий радий, що ти живий! – відповів Ран, його тішив цей факт, всі живі отже Майкі не буде пиздити їх так, як міг би.
– Що…? – слово було тихим, його ніхто навіть не почув. Молодшому Хаітані радість брата здавалась максимально нелогічною і недоречною в данній ситуації. По факту, його навіть Ран не хвилював, він був надто втомлений і ще не до кінця відійшов від битви.
Ран проігнорував слова Ріндо. Йому не хотілося спілкуватися і навіть звертати увагу на людей навколо. Плюс до всієї трагедії життя добавилась гарна, але до пізди стервозна медсестра, він вже уявивив, як трахне цю красуню в її власному кабінеті, розклавши на столі і скидаючи гори документів з нього. Вона надто сильно ранила серце парубка.
Міцуя був розчарований в своєму вмінні спілкуватися з людьми. Хлопець хотів зав’язати розмову в надії не виглядати таким збентежиним. Він прикіпів поглядом до двох братів, вивчаючи їхній стиль та одяг. Не дивлячись на неймовірно огидні вирази облич, вони належили королям Роппонгі, що робило видовище досить приємним.
Такаші перш за все звернув увагу на Ріндо. Жодна велика, біла куртка не могла приховати підтягнуту фігуру хлопця. Ще більше її підкреслювала чорна водолазка, яка в сумісництві з широкими темними штанами, робила гарний, спортивний силует. На шиї Ріндо висіла підвіска з гілочкою дзвоників, але Міцуя не зрозумів з чого саме та зроблена. Хаітані сидів спираючись спиною на стіну і тримав букет квітів. На ньому не було рукавиць, тож було добре видно тонкі пальці з доглянутими нігтями, деякі були коротші за інші. Волоссю був наданий прийнятний вигляд, але деякі пасма досі протестували.
Після погляд Такаші перемістився на Рана. Той був одягнутий надто легко, як здолося юнаку. На вулиці було тільки перше число і погода не радувала весняною свіжістю. Старший Хаітані виглядав так, наче тільки виліз з ліжка і попленькався в лікарню. Він ледве не лежав на братові, тримаючи букет ще неохайніше. Волосся було зібране в дульку, сенс, якої був тілки в тому, щоб резинка була на голові. Пасма буквально жили власним життям, не звертаючи уваги на дорогий догляд, але навіть так, Ран зумів зачарувати Міцую. Хаітані одягнув велику чорну футболку, в чистоті, якої не важко було засумніватися. Хоча вона швидше за все тільки з прання, тож виглядає так убого. Шия Рана була тонкою і можна було бачити сині артерії, які йшли вздовж неї. Довгі рукави футболки не давали можливості роздивитися мускулатуру на плечах, але дивлячись на костливість долоней, можна було зробити висновок, що фігурка Рана не дотягувала до статусу: “спортивна”. Нігті були довші ніж у Ріндо і пофарбовані в фіолетовий, Такаші таке рішення збентежило: “навіщо йому взагалі їх фарбувати, ще й в такий колір…”. В спортивних штанах, коліна Рана здавались на диво витонченими, що дуже здивувало парубка, а ті декілька сантиметрів ніг, що виглядали між ними і кросівками заставили Такаші взагалі вилетіти з цього світу . Обилччя хлопця нарешті набуло розслабленого вигляду, яскраві фіолетові очі вдивлялися в щось невідоме. Губи були потріскані,але проанілізувати, чому так, Міцуї можливості не дали.
Моментально з кабінету не вийшов, а вилетів Ізана, що, власне, і перервало ту ідилію.
– Як же мене це все дратує. Я їду до дому і мені насрати, що буде дальше. – Ран і Ріндо вражено дивилися на нього, за хлопцем вийшов Какучо з виразом обличчя, наче нічого не трапилося.
– Вибачте, але як бачите він живий, тож думаю це найкраща новина за сьогодні… ну і, напевно, на весь наступний рік. – Ріндо зрадів, з його босом все було гаразд, він хотів вже віддати букет, але Ран всунувся з своїм. Не довго брати раділи, так як обидва отримали власними подарунками по писках.
– Гівнячий у вас смак на подарунки, – заявив Ізана і кинув все те на підлогу. Що трапилося дальше Міцуї не судилося знати.
Він зайшов в кабінет для огляду.
Просидівши там приблизно годину, відповідаючи на різні питання, Такаші губився в астралі власних дум про зовнішність Рана. Швидше за все губи були потріскані через погоду. Але був і шанс, що він цілувався з кимось в вітряний день… За цими думками час летів непомітно.
Як тільки Міцуя вийшов з кабінету, він помітив те саме обличчя, яке не покидало розум уже тиждень. Ран підняв, такий самий безтурботний погляд, як в день їхньої зустрічі. Такаші хвилювало те, що він не міг прочитати жодної емоції на його обличчі.
– Я так втомився… Мені сказали вибачитися перед тобою, ну щоб хоч, якось виправити ситуацію з “Свастонами” . Квітів у мене немає, тож давай просто куплю, що ти там любиш і розійдемося.
– Що..? І нащо все це? Вам все одно доведеться вигрібати за те, що трапилося. Тебе не врятує жодне вибачення, тим більше, якщо “Піднебесся” залишиться. Так що, я не бачу сенсу в цьому всьому, – сам Міцуя думав інакше, йому не хотілося так відштвохувати Рана і шанс провести з ним більше часу наодинці не було бажання втрачати. Такаші залишалося надіятися тільки на те, що Хаітані буде гарно виконувати накази короля.
В словах Міцуї була логіка, хлопець не хотів розв’язати війну, також розуміючи, що банда надто слабка для будь-яких дій. Враховуючи, як відкликаються про характер Хаітані старшого інші, він не буде спалахувати, але поведінка Такаші може викликати проблеми в майбутньому.
– Так, я це розумію, але наказ є наказ, тож вирішуй, або обійдешся старим гандоном и гудзиком, – дістаючи руку з кармана пробурмотів втомлений Ран.
– Я так розумію мої бажання не враховуються, хочу я проводити цей день з тобою, чи ні.
– Ой, та розслабся, зараз швиденько сходимо куди небудь і будеш сидіти дома, або гуляти з своїми.
– Тоді хочу в швейний магазин, – зрозумівши, доводити Рану, щось немає сенсу, протистояння послабшало. Тим більше Такаші надавав перевагу провести день з парубком, ніж думати про реакіцію “Свастонів”. Можливо прогулянка не буде такою поганою і зорі будуть на їхній стороні.
Шлях до швейного магазину лежав через метро. Не надто довгий, але цього було достатньо, щоб мовчанка почала капати на мізки. Ран любив теревенити, а точніше він не любив мовчання, особливо коли воно таке тупориле, як зараз. Він сидів поруч з Міцуєю і роздивлявся його, вигляд в вікні був не найприємніший. Ран прирівняв себе до Такаші і зрозумів, що його рятує тільки частота одягу. Такаші був вбраний в білу водолазку, настільки тонку, що можна було помітити підкачене тіло підлітка. Цього ж кольору були шапка та штани. Низ було легше назвати шароварами ніж брюками. Єдине, що відрязнялося кольором це сережка та чоботи, хоча і в них він був присутній. В першій деталі це був хрестик в іншій шнурівки. Таке поєднання кольорів гарно гармоніювало з срібно – чорним волоссям парубка. Такаші дивився кудись в далечінь, так здалося Рану, хоча насправді він роздивлялвся відображення Хаітані у вікні. Вуста міцуї трохи товстіші за Ранові і рот був привідкритий. Обличчя відрізнялося білизною шкіри и тонкими вилицями. Але навіть зовнішність Міцуї не могла відволікти Рана від чортового мовчання.
За поїздку вони так і не заговорили. Ран час від часу нагадував про свою втому. А Міцуя міг тільки здогадуватися, це він потрапив в “Пролітаючи над гніздом зозулі” і зараз слухає Мартіні, чи Хаітані надто проникся образом психа. Взагалі Рана від нього відрізняла тільки наявність здорового глузду, хоча і в цьому Такаші уже сумнівався.
Зрештою вони дійшли до швейного магазину, де в їхню розмову добавилася ще одна фраза:
– Який у мене бюджет? – насправді Міцуї було байдуже, що скаже Ран, він хотів купити більше речей без, яких вже не міг обійтися.
– Мммм… Не знаю, вибери, що забажаєш і потім подивимося – Хаітані міг собі дозволити витрати на хоббі Міцуї. Плюс йому імпонувало те, що він використовує гроші на розвиток таланта. В Такаші аж очі запалали від такої пропозиції. Хлопець хотів приступити до нового проекту, а можливість не витратити на нього жодної єни, радувала, як ніколи.
Магазин був дуже затишний, але Рана хвилювала тільки присутність дивана, на який він швидень примостив свою сраку. Хаітани вирячився в стелю, поки Міцуя метушився впошуках тканини і ниток. За хвилин 15 образ Такаші, більше зацікавив Рана. Міцуя зняв шапку, а Хаітані в свою чергу витріщився на його волосся. Він не розумів, як підліток так може доглядати, щоб ті були такі ж сріблясті, як у Такаші. Рану подобалося спостерігати за пристрастю, яку відчував хлопець, кропітливо підбираючи матеріали для роботи.
Пізніше до Хаітані підійшов власник, з словами: “ти ж знаєш що диван на продаж”? Ран спочатку не зрозумів, хто і де до нього звертається, а потім підскочив так, наче його хтось підпалив. Хлопець почав вибачатися за свинство і оглядадтися, чи не пошкодив меблі. Власник тільки посміявся і сказав, що то був жарт. Міцуя був вражений голосом Рана, він нарешті почув його. Але все ж засмутився, адже такого щастя швидше за все у нього більше не буде. Миттєве почервоніння покинуло обличчя Такаші. Продавець зробив марну спробу заговорити з Хаітані, той тільки нагадав, який він втомлений.
За годину Міцуя обрав матеріали і підійшов до каси. Продавець назвав ціну. всього того барахла, яке набрав підліток. Воно коштувало немалих грошей, Такаші аж стало незручно за свою наглість, але Рана ціна ніяк не здивувала. Він підняв одну брову і запитав: “це за гівняну тканину така низька ціна”, дістав карточку і виклав на стіл.
– Взагалі-то у мене найкраща тканина в місті, – заперечив власник.
– А коштує дешевше моїх лахів, – знизав плечима Ран. – Ну, байдуже, бери гроші і я до дому. – В цей момент Міцуя зрозумів, що саме так зачаровувало його в образі Хаітані. Хлопець був вбраний в найпростіший і в той самий час найякісніший одяг, який Такаші, коли-небудь бачив.
Подякувавши продавцю, хлопчина опустив погляд на покупки. В один момент йому прийшло розуміння, що донести їх до метро буде непростим завданням, не те щоб до дому. Він нервово поглянув на Рана, розпливаючись в посмішці.
– Допоможеш донести до дому? – Міцуї хотілось крізь землю провалитися. Незручність, яку він відчув, поки Ран платив уже досягнула ста відсотків, а змушувати його нести речі, уже перевищувало виставлену норму. Хаітані в свою чергу дуже не хотів допомагати, але якщо з покупкою щось трапиться – буде прикро.
– Гаразд… Але, не дай Боже, я тебе ще раз побачу… Взагалі роблю це все заради Ізани, запам’ятав? – речей було насправді мало, але нести їх одній людину було б складнувато. Вони покинули територію магазина.
– А в що ти вбраний?
– Що…? Футболка та штани… Ти розумово відсталий? – він підняв брову, Ран не очікував, що удар цеглиною матиме такі важкі наслідки.
– Я мав на увазі фірму, – Хаітані проігнорував питання, тож Такаші з поспіхом добавив, – просто така чудова якість, тому мені стало цікаво.
– Ой, та я в душі не єбу. Можливо Armani або Valentino, вже забув де купив, – Хаітані сказав це так недбало, наче купував їх не у топових магазинах, а на базарі в тітки Зіни. Рану було байдуже на фірму, головне якість. Міцуя був вражений, він ніколи не задумувався, який дохід може бути в учасників банди, хоча судячи з недбалості слів, це було не єдине, чим міг здивувати Ран. Такаші хотів більше розпитати, але обличчя хлопця верищало, про те, що розмова закінчена.
Вони прибули на станцію метро де було купа людей. Рана ця перспектива на тішила, але ще більше тратити часу на Міцую йому не хотілося, тож він твердо вирішив сісти в перший потяг, який приїде.
– Скільки нам їхати? – розчаровано спитав хлопець.
– Приблизно десять станцій, – з ще більшим болем відповів Такаші.
Коли приїхав потяг, вони зайшли першими, але через велику кількість людей їх миттєво придавили. Міцуя стояв спиною до стінки метро, Ран однією рукою спирався на неї, щоб не придушити підлітка, іншою тримав пакет з покупками. В потязі було неймовірно жарко і душно. Серце Міцуї вискакувало з грудей, хлопець був так близько, запах який йшов від нього заповнив свідомість підлітка, про таке він тільки й мріяв цей тиждень у найсекретніших сновидіннях. Такаші, чи через менший зріст, чи через саму ситуацію, не міг відвести погляд від губ Хаітані старшого, він помітив гіганську трішину на верхній губі, яка робила її товстішою. Шия виглядала дуже вишукано, до неї почало приліпати волосся. Раптово парубку захотілося притулитися до нього.
Ран в свою чергу дуже розхвилювався стоячи так близько до Міцуї. Через невелику різницю в рості, Хаітані всунувся носом в шапку, що дуже дратувало. Зрештою він стягнув її, але відплатив, втратою десяти сантиметрів простору, що був між ними.
Міцуя опустив голову на плече Рана, випадково торкаючись обличчям шиї, хлопець відчув, як пухнасте волосся лоскоче щоку, а гарячий подих змушував габітус (обличчя) палати. Ключицями, Ран відчув потоки повітря, яке видихав парубок. Через мить його шию обдав м’який поцілунок підлітка. Ран в спробах приховати почервоніння, тихо прошепотів на вухо Такаші, “будь ласка, зупинись” – голос трохи затремтів. Міцуя підняв голову і відсторонився настільки, наскільки це було можливо, намагаючись не виглядати таким дебілом.
В цей момент Хаітані чітко зрозумів, що дискомфорт приносив йому не тільки підліток.
– Ран… рука…, – прошепотів Міцуя знервованим голосом, над, яким уже втратив контроль. Тоді Хаітані опустив погляд на груди і дуже швидко зрозумів причину свого дискомфорту у все ще паскудній ситуації. Чоловік, що стояв позаду, не знайшов за, що схопитися, крім Рана, Такого чіткого і миттєвого удара ліктем, не очікував навіть Міцуя, не те, щоб решта людей навколо.
– Якщо, ти не вийдеш на найближчій зупинці, я тобі яйця відірву, – хлопець навіть не обертав голови, голос був спокійний, він не звернув уваги на закривалений лікоть. Фіолетові очі не виразили жодної емоції. Хаітані продовжив стояти, вернувши собі той простір між ними, яикй був на початку. Коли Міцуя помітив ті десять сантиметрів, вони вже йому не здавалися такими крихітними.
Збоченцю не довелося пояснювати двічі, він виконав наказ Рана. Через деякий час хлопці покинули потяг та пішли до дому Міцуї.
Через сильну духоту в метро, вийшовши з нього, Хаітані вже не думав, що 9 градусів це тепло. Йому стало холодно, футболка з штанами не допомагали йому. Руки почали тремтіти, по шкірі пішов мороз. Помітивши стан Рана, Міцуя тільки посміхнувся. Незважаючи на те, що до дому парубка було кілька метрі, цього вистачило, щоб вуста Хаітані посиніли, по дорозі він витер лікоть.
Коли вони зайшли в дім, їх зустріли сестри Такаші. Ран звернув увагу на те, що вийшли тільки дівчатка, а матір навіть знаку присутності не дала, що в домі дуже затишно і чисто, що дуже тепло.
– Вау…, – Хаітані сказав це не через шок, йому раніше ніколи не подобалися чужі домівки так сильно. В ній володарював спокій, – так тепло.
– А чому ця дівчина така висока? – поцікавилися сестри. Ран, перш ніж відповісти, оглянувся, чи немає її тут, а потім зрозумів, що це про нього.
– Я хлопець, – він хотів ще щось висрати, але його перебив Такаші.
– Ран допоміг мені донести покупки. Будеш чай? – питання звучало з насмішкою, підліток зловтішався, що хлопцеві треба проводити з ним більше часу. Почуття кричали про те, щоб припинити себе так вести, але здоровий глузд говорив: “Ран не оцінить твоєї доброти”.
– Куди “це”? – Хаітані помахав паектом перед обличчям Такаші, нагадуючи, що він тут тільки через наказ Ізани.
– Я покажу! – вигукнула Мана.
– Ні, я – запротестувала Луна. Зрештою обоє дівчаток повели Рана.
В кімнаті Такаші було досить спекотно и вскрізь лежали залишки тканини, ескізи та інші матеріали для його творчості. Малеча швидко втікла до брата, з метою, про все розпитати.
Ран, будучи ще тою свинею, почав розглядати кімнату Такаші. Спочатку він подивився наскільки та чиста, по цьому пункту було все десять з десяти. Заглянув до шафи, вона його несильно зацікавила. Ран познущався з ліжка, йому було цікаво, якій посільній білизні надає перевагу Такаші. Вона була молочного кольору з зеленими смужками. Після він звернув увагу на приліжкову тумбу, де лежала купа малюнків. Хатіані почав розглядати один з блокнотів. На перших сторінках було багато ескізів та замальовок учасників “Свастонів”, в середині Доракена стало більше, на останніх сторінках не було нікого, крім заступника Майкі. Таке видовище напружило Рана. Він почув, як на підлогу упав аркуш паперу, піднявши його, побачив, що це був лист датований 21 лютим. Хлопцю навіть не потрібно було читати, щоб все зрозуміти, він згадав, як губи Міцуї торкнулися шиї, а також те торнадо почуттів, які виникли у нього в метро.
Хлопець навіть не зміг чітко все обдумати, як в кімнату зайшов Такаші з словами: “ти досі тут!?”
– Він вже читав це? – його обличчя осяяла посмішка, а помітившя, як почервонів підліток, вона стала ще яскравішою. Міцуя спробував забрати лист, але в парубка була перевага в зрості, юнака розізлило те, як байдуже Ран віднісся до його особистих речей.
– Якого біса ти робиш, – це не був крик, лише тиха злість від того, що Ран помітив рештки почуттів, які уже минали. Запала тиша. Хлопець поклав лист на тумбу. Ран, підійшовши до стола, трохи постояв, але зрештою вирішив сказати:
– У тебе, що Стокгольмський синдром розігрався до мене? – Хаітані дуже тішився з виразу обличчя Міцуї.
– Навіщо взагалі ліз до моїх речей? Ти ж тут через: “наказ Ізани”? – обидва підловили один одного і тиша продовжилася. Мозок Рана в мить охолов і він почав шукати виправдання своїм діям. Міцуя стояв пригнічений тим, що людина, яка стоїть перед ним, ближча до кретина, ніж до інтелектуала.
Після довгого мовчання, Ран набрався сміливості загаворити.
– Вибач… Я ідіот…
– Так… Ну, якщо, що я можу пояснити, що до чого, навіть уявляти страшно, яку збочену картину, ти собі науявляв, – потім була ще одна маленька пауза, яку також перервав Ран совами:
– Ах, Доракен, трахни мене! – він простогнав це, а потім почав сильно сміятися з виразу обличчя Такаші.
– Навіть уявити важко було, що ти настільки розумововідсталий, – його збентежила не так фраза, як голос, яким Ран її вигукнув.
– Вибач, вибач, вибач. Зробиш мені чай?
– Якось бажання зникло, – понявкав юнак.
– Тоді можна подивитися решту малюнків? Можеш чай робити без бажання, мені байдуже.
– Гараз дивись, але чай питимеш на кухні, мало, що ти ще захочеш подивитися, – за ці декілька секунд Ран знайшов дві роботи дотовані 25 і 28 лютим. На першому був зображений сам Хаітані, на другому він вже цілував Міцую. Такаші зробив паузу, щоб ще щось добавити, але не придумав, що саме, тож направився до виходу. Ран спираючись задом на стіл схопив хлопця за руку і показуючи другий малюнок промовив:
– Хочеш повторити? – Міцуя повернувся до нього обличчям і помітивши малюнок, хлопчина почервонів сильніше ніж в метро. Хаітані засоромлено уникав зорового контакту.
Вони постояли так кілька секунд. Ран почав розуміти, що саме він щойно висрав, йому стало незручно. Міцуя був вражений від пропозиції поцілуватися. В кімнаті панувала мертва тиша. Зрештою Ран відпустив руку підлітка і відклав малюнок.
– Вибач, я не це мав на увазі.., – хлопець уже хотів направитися до виходу, але раптово Міцуя підійшов до нього і спершись рукою на груди, легенько поцілував його. Від цього серце Рана забилося частіше, він з задоволенням відповів на поцілунок парубка і притиснув його до себе.
Хаітані поклав одну руку на талію, друга була розташована трохи нижче грудей. Міцуя все ще тримався за футболку хлопця. Вуста Рана поболювали через тріщини, але ніжність та легкість з, якою їх цілували затуманювала мозок, Хаітані вже не хотілося це переривати.
Дуже швидко одноманітність набридла Міцуї і він язиком облизав тремтячі губи партнера, після чого дві тріщини не витримали і луснули. Відчувши присмак крові в роті, Ран трохи відсторонився, буквально на кілька сантиметрів, він не хотів будувати відстань між ними, запитальним поглядом подивився на Такаші.
– Вибач, – це сказано було дуже тихо, навіть слово “шепіт” не підходило. Йому не хотілося порушувати атмосферу, яка панувала в кімнаті.
– Нічого, ти ж не проти продовжувати? – через сильне тремтіння в голосі Рана, спокій був дуже різко порушений. Міцуя легенько торкнувся його губ.
Зрештою поцілунки стали більш пристрасними і глибокими, побачивши засоромленого Хаітані, Такаші раптом дуже захотілось почути його стогін.
Але звернувши увагу на те, як сильно тремтять вуста Рана, Міцуя зрозумів, що партнер так не витримує, він вирішив дати йому відпочити і м’якими губами торкнувся шиї Хаітані, що в свою чергу збудило хлопця ще сильніше, він нахилився до вуха Такаші і понівечиними губами прошепотів:
– Не починай, прошу, – Міцуя тільки посміхнувся і солодко вкусив партнера, залишивши великий слід від зубів та червоний засос, від такого неочікованого повороту, Ран застогнав ледве не на весь голос. На цьому Такаші не зупинявся, почав цілувати шию з усіх сторін, перш за все ключицю, залишаючи маленькі засоси, добравшись до вуха Хаітані, він спочатку поцілував, а потім лизаючи, прикусив мочку, після, Ран намагаючись стримати стогони промовив наступне: – любий я так не можу.
– Вибач мене, я захопився, – видихаючи гаряче повітря, пробурмотів Міцуя.
Зрештою Такаші ледве не падав, обіймаючи партнера за шию, насолоджуючись ситуацією, а Ран в свою чергу балансував, тримаючись однією рукою за талію хлопчини, іншою спираючить на стіл. У висновку Хаітані набридла ця нерівність і він почав цілувати шию підлітка, відтягуючи тонку шкіру покаліченими губами, його руки легенько сковзнули під білу водолазку: “можна я її зніму”, притискаючи юнака ще сильніше прошепотів збудженим голосом Ран. Такаші відчуваючи, як щось тверде торкається його стегна, тільки кивнув і в мить вона полетіла в купу таканини.
Тіло підлітка було підтягнутим і дуже твердим. При цьому воно зберігало елегантність і юний вигляд. Він не був надто перекачений, швидше просто доглянутий парубок. Ран побачивши цю картину, захотів відчути його ще більше і на одну мить навіть позаздрив, що в самого тіло не дотягує навіть до цього рівня.
Ран почав цілувати шию і плечі підлітка. Але швидко звернув увагу на ліжко, над яким уже встиг познущатися. Хаітані задоволено посміхнувся, легенько штовхнув Міцую в центр грудей і той впав прямо на пом’яту ковдру. Ран виліз на ліжко, розмістивши себе між ніг Такаші і почав покусувати його шию. Місця укусів ніжно облизував і цілував, а від його губ залишалися криваві сліди, проте вони стали м’якшими і легко ковзали тілом юнака. Хаітані нахилився до грудей підлітка і міцно лизнув його правий сосок, після чого пішов укус і поцілунок, паралельно поцарапавши токну шкіру на ребрах, він швидко реабілітувався легким поцілунком в губи, через надлишок почуттів, підлітку нічого не залишалося, крім спроб стримувати стогін. Хаітані поклав руки на плечі, а коли захотів опуститися до торсу, поцарапав груди юнака яскравими нігтями.
По мірі того, як Ран пестив його тіло, дихати Міцуї ставало з кожним дотиком все складніше і складніше. Шаровари Такаші були з високою талією. Чотори гудзика, розміщені по краях пояса, створювали силует квадрата. Відчувши, що руки Рана намагаються розстибнути штани, Такаші захотів зупинити його, все ж таки здоровий глузд ще не покинув його мозок, але Хаітані схопив його долоню і легенько цілуючи подушечки пальців, прошепотів: “не хвилюйся любий, я тільки подивлюся”, в цей момент хлопець відчув його вуста на торсі, після чого Хаітані старший сів в початкову позу і нахилився до обличчя юнака, лівою рукою він спирався на ліжко, а пальцями правої так само пестив молоде тіло, мовив: “якщо бажаєш, я можу зупинитися, – притиснувшись до ноги твердим членом, який кричав: “у тебе немає вибору, дорогенький”, – решту тобі покаже Доракен”- і м’яко поцілував вушко Міцуї, щоб, якщо, отримати відмову, хоч в останній раз торкнутися його в такому стані, він хотів ще щось добавити, але Такаші його перебив:
– Заткнися, я навіть думати про нього зараз не хочу, не те, щоб ти зупинявся. – Він провів рукою по шиї Рана, а потім торкнувся подушечками пальців футболки, яка : “з якогось хера”, досі була на партнерові. Це трохи засмутило юнака, який хотів швидше побачити хлопця без неї. Ран звернувши увагу на погляд Такаші, зрозумів в чому справа.
– Так прагнеш мене без неї побачити? – трохи соромлячись Ран зняв футболку, через що гулька на голові, перетворилася на низький хвіст, який звисав з правої сторони.
Хаітані стояв на колінах, відвернувши обличчя від Міцуї. Хлопець засоромився по двох причинах: Такаші його побачив, в Такаші тіло краще ніж в нього. Міцуя сів в вертикальнішу позу. Підлітка зачарували татуювання хлопця, які займали рівну половину тіла. Тілобудова була така ж витончена, як і на руках. Юнака збуджувала кістлявість, яка ідеально балансувала з підтягнутими м’язами. Татуювання було величезним, ще більшим воно здавалося на фоні худоби тіла Хаітані. Спортивні штани повинні були сидіти на талії, але та була надто тонка, тож вони ледве трималися на тазі. В низу живота підліток помітив тонку полосочку фіолетового волосся, яка йшла від білизни. Міцуя провів по ньому торкаючись шкіри, трохи відтягуючи білизну, щоб переконатися, що воно все такого кольору.
– Подобається? – задоволено посміхаючись, спитав Хаітані і схопивши руку юнака, засунув її собі прямо в штани, щоб той відчув все напруження хлопця, – як тобі? – рука Міцуї тремтячи охопила сильний ствол партнера, саме в цей момент він зрозумів в, що вляпався. Йому нічого не залишалося окрім, як стверджувально кивнути головою. Такаші уже хотів забрати руку з вологого члена, коли йому на вушко награно простогнав Хаітані, -ну чому так швидко, ти навіть не хочеш дітати його і подивитися… Можливо він тобі сподобається, – підліток захвилювався, все ж довіряти йому не варто було, він боявся, що ще може витворити Ран, після цих слів юнак торкнувся голівки, хлопець явно цього не очікував, парубок помітив, як по ньому пішли мурашки. Після цього жесту Хаітані міцно поцілував його і прямо у вуста прошепотів, – зупинись… я пожартував, – забарившись промовив хлопець, а потім одразу вернувся до свого стервозного образу , – чи ти хочеш в дитячі ігри грати? – Міцую це сильно роздатувало і він діставши руку з штанів партнера, взявши обличчя обома долонями прикусив понівечині губи Рана, через, що той видав принизливий стогін.
– Заїбав, придурок, – хоча йому і не хотілося знати, чим він керувався фарбуючи лобкове волосся в фіолетовий.
– Я досі можу зупинитися, – нагадав Хаітані, Такаші стояв на своєму.
Ран нахилився до тіла підлітка і торкаючись двох стегон юнака, поцілував його живіт, буквальна на сантиметр вище від лінії білизни. Не дивлячись на м’язистість Міцуї, шкіра була ніжною та приємною , йому раптом захотілося стягнути до біса весь одяг Такаші, але Ран тільки ще раз поцілував живіт хлопця, трохи відтягуючи труси пальцями, після він спитав: “можна я їх зніму з тебе”? Підліток заперечливо похитав головою, повністю сідаючи, чим змусив Рана зробити те саме. Міцуя ніжно взяв його обличчя в руки і акуратно сів на Хаітані, що дуже сподобалося твердому члену Рана: “я не хочу щоб все так швидко закінчувалося, дозволь мені трішки довше насолодитися твоїм виглядом”, Такаші поклав руки йому на груди і почав легенько цілувати його вуста, переходячи на ще неторкані плечі, Хаітані розслабився, але досі боявся повторити історію з шиєю, так що поки юнак не розійшовся, Ран взявши ініціативу в свої руки, поцілував його губи і поклав Такаші на ліжко: “що ж, продовжемо”?
Хаітані за декілька ривків стягнув штани Міцуї і припіднявши ноги, почав цілувати внутрішню частину стегон, залишаючи червоні сліди він покалічених губ. Після Ран нахилився до обличчя Такаші і жадно цілуючи, прошепотів: “любий, як ми це зробимо? – підліток, розуміючи до чого той хилить, дістав баночку лубриканту з-під ліжка, – оу, – розчаровано видав Хаітані, – тож я в тебе не перший…”, притиснувшись до шиї з ноткою розчарування, яку він так прагнув приховати, підтвердив Ран. Хлопець засмутився, він хотів, хоч щось нове принести в життя підлітка, хоч щось, що той запам’ятає про нього, крім удару цеглиною по голові. Важко видихнувши Хаітані зупинився на, якусь мить, щойно на нього накотилося розуміння, що це перший і останній раз, коли вони будуть так близько, коли вони будуть цілуватися і не думати про наслідки.
Помітивши погляд партнера і ту саму нотку розчарування в голосі, Міцуя зрозумів, що щось пішло не так: “ Ран, – трохи піднявшись, поглянувши закоханим поглядом в яскраві фіолетові очі, – у мене ще не було хлопців”, промовив Такаші, м’яко поцілував його в кутик губ, після чого віддав флакончик в руки Хаітані, трохи побоюючись, що той з ним зробить.
Почувши підлітка, хлопець явно припіднівся духом, він дістав три презервативи з карману штанів та позбувся рештків одягу. Однією рукою Ран притискав Такаші до себе, намагаючись відчувати його всім своїм тілом, іншою гладячи юнака по стегну, час від часу, намагаючись не налякати, торкався сідниць.
Смазку хлопець поки відставив до кращої миті.
Міцуя обіймав Хаітані за шию, ногами притискаючи до себе партнера.
Флакончик недовго стояв без діла. Ран пролив трохи собі на пальці і припіднявши таз Такаші, провів між сідниць. Міцуя здригнувся від того, що таке до болі знайоме відчуття, приносило набагато більше задоволення. Хаітані вже відірвав один презерватив і хотів ввійти, коли почув: “надто рано”, простогнав юнак прикриваючи очі руками. Тоді Ран відклав його і туго працюючим мозком зрозумів, що це перший раз в житті підлітка і необхідно ще дещо зробити.
– Так, вибач, – забарившись промовив партнер.
Він пролив ще смазки собі на пальці і масажуючи колечко ануса, ввійшов середнім пальцем, від чого Такаші застогнав пронизливіше ніж зазвичай. “Цей стогін, – думав Ран, – дідько я так більше не можу…” Хлопець дуже грубо, ледве не кусаючи, поцілував Міцую, “ любий, – важко промовив Хаітані, – вже можна рухатись?” Підліток стверджувально кивнун головою.
Перші рухи супроводжувалися болем, Міцуя намагався розслабитися, але в нього це погано виходило, лише через декілька хвилин юнак звик і почав насолоджуватися тим, що відбувається. Помітивши це Ран поцілував хлопця, поцілунок наче говорив: “заздалегідь пробач”. Він різко ввійшов безіменним пальцем, від чого підліток сильніше вхопився рукою за спину, іншою він прикрив рот, щоб приглушити свій стогін (п.с нічого не вийшло), йому необхідні були кілька хвилин відпочинку, але Хаітані на цей раз наплював на почуття парубка і почав рухати вже двома пальцями, тільки в рази сильніше. Біль, який відчував Міцуя не міг зрівнятися ні з чим, розуміючи, що це робить Ран, людина, яка на даний момент йому неймовірно подобалася, відчуття виходили на новий рівень. Такаші насолоджувався ситуацією, але відчуваючи те, що другий член торкається його ноги – лякало, він знав далі буде гірше. Обіймаючи Рана, він занурився в запах дорогого парфуму та догляду за волоссям, а локони, які один за другим покидали хвіст, ніжно пестили його напружені руки. Тремтячи підліток розпустив зачіску. Волосся хвиллею покотилося по спині.
Відчувши кілька грубих ривків, Такаші притискаючись губами до вуха Рана, прошепотів: “я думаю вже можна починати”. Хаітані почувши це розумів, що підліток ще не готовий.
– Любий, ти втомився? – спокійно запитав хлопець, він ніжно поклав його на ліжко і дістав два пальця.
– Ні, все гаразд, – йому справді подобалося те що відбувається, біль уже минав і юнак хотів продовження.
– Просто немаю бажання, щоб потім ти думав про мене, як про найгіршого виблядка світу, – він ніжно поцілував щічку Міцуї, – тож, мені можна увійти?
– Вже давно можна, – Такаші прошепотів це, зануривши руки в волосся Рана.
За декілька ривків Ран увійшов в партнера, це викликало сильний біль, що в одного, що в іншого: “зупинись” – приховуючи біль і видихаючи гаряче повітря в міцне плече хлопця, прошепотів Міцуя. У юнака виступило кілька сльозинок, але ті були надто малі, щоб скотитися з обличчя. Ран не хотів нашкодити партнеру: “гаразд”, важко дихаючи від збудження, видихнув він і поцілував напружену, але таку чуттєву шию Такаші.
Звикнувши підліток подався вперед, відчувши маленький поштовх, Хаітані не збиваючись з ритма партнера, продовжив: “я сам”, через декілька таких рухів відносно спокійним голосом завірив його Ран.
Від стильного болю в підлітка заніміли ноги, він намагався зосередитися на Хаітані і на тому, як бережно хлопець цілував його тіло, але все було марно, через надлишок почуттів нерви та шкіра Міцуї вже не витримували: “можна швидше” – простогнав юнак, намагаючись сильніше вчипитися в спину партнера. Ран збільшив темп, після чого відчув, як його солодко вкусили за плече, через різкий біль, від розриву тканин, по спині пішли мурашки: “любий, ти мене з’їсти хочеш”, – запитав Хаітані, м’яко цілуючи вухо Такаші.
– Пробач, – застогнав підліток і почав цілувати місце укусу, щоб хоч якось приглушити біль, який відчув партнер.
Ран повільно набирав темп, він не хотів приносити ще більше дискомфорту юнаку, він хотів, щоб Такаші відчув максимальну насолоду від процесу: “любий, я зараз прискорюся”, – прошепотів Хаітані тремтячим голосом, йому було важко стримуватися, хотілося швидше досягнути оргазму. Міцуя притулився чолом до шиї партнера і тільки сильніше вчипився руками в спину. Набравши максимальний темп, Ран відчув як міцно до нього притуляється Такаші. Ще кілька поштовхів: “дідько, – подумав хлопець, – я зараз…”
– Ран, – обірвавши його роздуми, Такаші поглядом вказав на білу, прозору пляму на животі Хаітані. Помітивши цю картину, хлопець почервонів и м’яко поцілував вуста юнака.
Декілька сильних поштовхів і Ран кінчив.
Він акуратно вийшов з молодого тіла. Хаітані поклав голову на груди Міцуї, щоб насалодитися тим, як він намагався віддихатися, після всього, що відбулося. Такаші, в свою чергу, тремтячими рукам перебирав волосся партнера.
– Ран, якщо у нас колись буде можливість зустрічатися, ти..?
– А…? Ти ж пам’таяєш, – він дістав лист адресований Доракену, – кому ти ці самі слова писав? А відважності тобі вистачає тільки на те, щоб зустрічатися в ідеальних умовах, це ж так романтично, всі ці безглузді листи і можливість бачитись кожен день? От скажи, кого ти б обрав його чи…, – голос раптово зник, він не міг поставити любого перед таким вибором, Міцуя мовчав, а хлопець розумів, що вибір, все одно не на його користь. Це усвідомлення відібрало всі сили, навіть ті, що як правило залишаються на гнів, – можеш не відповідати, мені байдуже. Краще задумайся, що зробиш з листом після сьогоднішнього і як будеш дивитися йому в очі, – він хотів поцілувати юнака, але момент минув і у нього зникло будь яке бажання залишатися з Такаші довше.
Ран піднявся з ліжка і почав шукати речі. Міцую дуже засмутили слова хлопця, він почав уже шкодувати про те, що спитав. Хаітані знайшов всі лахи, одягнувся і нахилився до Такаші, щоб забрати резинку, паралельно прошепотівши хлопцю на вухо: “я б на твоєму місці не пропонував відносини хлопцю, який спочатку тебе в лікарню відправив, а потім виїбав”, – після він зробив собі таку ж неохайну дульку, як і на початку. Ран уже піднімався, коли почув голос Міцуї: “стій, я тебе проведу до виходу”. Тіло підлітка дуже тремтіло, він поглядом шукав одяг, але так і не знайшов. Такаші попросив Рана принести йому, якісь речі з шафи. Хаітані довго рився в пошуках, чого небудь, але зрештою дав перше, що попало під руку. Міцуя повільно натягнув на себе білизну, футболку та штани.
Коли Ран покидав дім, його супроводжували ще й сестри Такаші.
– Ти не замерзнеш? – надто втомлено, хриплим від стогонів голосом, спитав підліток.
– Не переживай, доїду, – дивлячись на стару циглину, яка судячи по всьому лежала в коридорі вже декілька днів, посміхнувся Ран.
Прийшовши до дому, Хаітані старшого зустрів Ріндо, який грав в “Mortal Combat” на приставці. Молодший брат підняв погляд і здивовано спитав: “хто ж тобі вималював цю вежу Саурона на шиї”? Ран пішов в свою кімнату, йому було прикро через всі ті почуття, які він отримав за цей день. Хлопець розумів, що позбутися їх буде нелегко, навіть дуже складно, все ж Такаші відкрився йому з іншої сторони…
Юнак дістав зім’ятий малюнок з кармана штанів. Він поглянув на зображення поцілунку і йому захотілося провести з підлітком ще один день.
– Такаші… – важко видихаючи, сумно прошепотів хлопець, цілуючи зображення коханого. Губи залишили червоний слід на папері.
Сестри Такаші почали його розпитувати, що трапилося, але юнак був надто втомлений, щоб їм відповідати. Добре відпочивши, він почав невеличке прибирання, перед початком нової роботи. Коли парубок підняв свою водолазку та шаровари, помітив невеличку записку з номером телефона, малюночком орхідеї і наступним вмістом: “розберешся з своїми почуттями, дай знати”. Він стиснув невеличкий клаптик паперу, згадуючи перед останні слова промовлені Раном в спальні.
Додати до улюблених