/ 21:00 /
smnm – everything / chase atlantic – slow down
Юнґі заходить уже у десятий за цей тиждень нічний клуб, що нічим не відрізняється від попередніх. Вивіска з банальною назвою “ONYX” майорить на вході не в найкращому районі міста. Усередині гримить музика під яку обкурені підлітки труться один об одного в п’яному чаді. У Мін Юнґі сьогодні просте завдання, нічого особливого його тут не чекає.
Натовп, дев’яносто відсотків якого складають студенти, у яскравому відкритому одязі. На вулиці середина квітня, всім так і не терпиться скоріше роздягнутися після холодної пори. Особливо це стосується жіночої половини, що спокійно світить довгими ногами та відвертим декольте. Хлопці теж не відстають у образах: яскраві сорочки, кольорове волосся, прикраси, у деяких навіть нафарбовані нігті, що лиш донедавна стало трендом.
Юнґі й сам виглядає не гірше. Одному вигадливому Чиміну спало на думку пофарбувати його волосся в м’ятний колір, аби краще вписувався. На голові бандана, що притримує вкладені пасма, бомбер з атласними рукавами та китайським драконом на спині, легка футболка Rolling Stones з притаманним принтом яскраво-червоних губ і висунутим язиком та темні джоггери, заправлені у черевики. Образ яскравий, відповідний тутешньому антуражу та водночас зручний. Для такого як Юнґі – це найголовніше. Час – дев’ята години вечора, а стирчати йому тут ще чимало.
У хмарах сигаретного диму мельтушать обличчя незнайомих людей, у які він хотів би не вдивлятися, проте доводиться. Хлопець пробирається до бару і одразу замовляє пиво. Це максимальний градус, який можна собі дозволити, адже завтра ще на роботу. Музика барабанить у вуха, бармен ставить напій. Пиво в цьому клубі не кращої якості, але Юнґі нема чого скаржитися, робить ковток і дякує. Голова самостійно, несвідомо гойдається в біт, доки він уважно спостерігає за гостями.
Саме в цьому клубі він вперше, але нічого особливого чи незвичного. Коктейлі з тими ж назвами, як і всюди, однакова музика, атмосфера, ба більше навіть люди виглядають знайомими.
Наприклад:
Ось типова компанія хлопців, що намагається самоствердитись дешевими підкатами до дівчат. За баром задовбані офісні планктони, які у вечір п’ятниці топлять втому алкоголем, трохи далі самотні дівчата, що прагнуть чужої уваги. І останній тип, найулюбленіший в подібних місцях — ті, що тікають від реальності. Таким гучність музики перекрикує внутрішніх демонів, а розслаблюючі речовини відволікають.
Ні до одного з перечислених він себе не відносить. У Юнґі інша мета візиту, незмінно присітивна.
Хлопець ошивається біля бару близько години, доки клуб заповнюється новими відвідувачами. Поспішати нікуди, враховуючи, що потрібна маса людей підтягнеться ближче до дванадцятої. Ніч тільки починаєтьсяі щовсім скоро тут буде не проштовхнутися.
Довговолоса дівчина з яскравим макіяжем, що кидає на нього зацікавлені погляди останніх хвилин десять, нарешті, наважується підійти. У руках склянка з рожевим коктейлем, очі блищать, коротка спідниця, губи привітно посміхаються. Юнґі ковтає дешеве пиво і відповідає на посмішку. Скоріше за все дівчина вже щось прийняла, адже з яких ще причин їй фліртувати з таким як він?
— Сумуєш? — потягуючи з трубочки коктейль, запитує брюнетка.
— Можливо, — усміхається й підходить ближче. Сидіти біля бару вже відверто набридло, саме час трохи розважитись. — Є пропозиції?
— Мені подобається твоє волосся, — вона тягне пальці до пасм, обережно торкаючись. Юнґі не проти, поки що. — А тобі в мені щось подобається? — язик у неї трохи плутається.
— Ну, звичайно, — він оглядає її з ніг до голови, шукаючи за що вчепитися. І знаходить. — У тебе класні стегна.
Об’єктивна правда, без зайвої сексуалізації чи лестощів. Тим не менш, дівчина ніяковіло посміхається і ховає обличчя, намагаючись здатися милою. Наче вона не спеціально вдягла таку коротку спідницю, акцентуючи увагу на них.
— Хочеш, — вона нахиляється ближче і максимально спокусливим голосом шепоче на вухо, але тверезий Юнґі відчуває лише запах алкоголю та дешевий парфум, ігноруючи невдалі спроби звабити. — Вивчити їх ближче?
Пропозиція настільки банальна, що хлопець непомітно закочує очі. Насправді, він не горить бажанням вивчати їх ближче. Як мінімум: вона не зовсім його типаж, як максимум: він тут не за цим. Але щоб не бути грубіяном, усміхається і дозволяє затягнути себе на танцпол. Стирчати біля бару вже відверто набридло, а так хоч трохи кістки розімне.
Як би не романтизувалися клуби в уяві молоді, тверезий Юнґі нічого романтичного не бачить, проштовхуючись слідом за дівчиною до центру танцполу. Запах поту змішався із солодкуватим запахом маріхуани, алкоголю та парфумів. Все якоюсь в’язкою жижею ширяє у повітр осідаючи на шкірі. Бажання якнайшвидше прийняти душ пульсує у кронях.
Дівчина зупиняється, знайшовши вільний шмат простору і повертаючись до Юнґі, розміщує його руки на власній талії. Рухи плавні, приємні, навіть сексуальні. Було б у хлопця бажання, вона дозволила б зробити що завгодно. Тільки у Юнґі нічого не сіпається всередині і він просто піддається ритму, рухаючись у такт. Незнайомка повертається, упираючись стегнами в чужий пах і прогинається, дозволяючи вивчити їх «ближче». Це достатньо «близько», аби Юнґі остаточно втратив цікавість. Занадто легко себе віддає, він таке не шанує.
До них приєднується ще одна красуня з хлопцем, яких він не одразу помічає. Юнак не зовсім у тверезому стані, дуже сміливо прилаштовується поряд і відверто треться. Обтягнуті джинси чудово підкреслюють пружні стегна. Юнґі це добре підмічає, і, на жаль, хлопець теж фіксує, як його розглядають. Користуючись моментом, незнайомець виштовхує дівчат, забираючи всю увагу на себе.
Світле пухнасте волосся, рожеві щоки, карамельна шкіра під тонкою білою сорочкою і розпливчатий погляд. Він явно вже під чимось і зараз просто ловить кайф, не надто замислюючись про наслідки, тому що доволі швидко влаштовує руки на талії Юнґі, притягуючи ближче.
— Привіт, м’ятний хлопчику, — шепоче звабливо, порожніми очима дивлячись кудись крізь.
На вигляд не більше двадцяти років. Зовсім молодий, але осмілілий під дією алкоголю в купі з наркотиками. Знав би цей спокусник, що Юнґі може покласти його на лопатки однією рукою і зробити щось непристойне від таких фраз – був би обережнішим. Що вдієш, якщо чоловіче піддатливе тіло заводить його сильніше за жіноче. Але начхати, вони ж у довбаному клубі. Якщо хлопчик хоче пофліртувати, нехай пофліртує.
— Привіт, — усміхається у відповідь.
— Ти ніби сумував з тією дівчиною, — його хитає, — зі мною теж сумуватимеш?
Хлопець веде рукою від талії до грудей та вище. Пальці ніжно гуляють по шиї, зупиняючись на підборідді та сміливо відтягуючи нижню губу. Юнґі заперечливо хитає головою і той не приховує вдоволеної посмішки. Музика гупає у вухах, а коли незнайомець повертається спиною і втикається задом у чужий пах — у Юнґі гупає десь знизу живота. Ось тепер усередині щось сіпається, бо надто відверто хиляють задом.
У Юнґі сексу не було досить довгий час. Тіло надто чутливо відгукується на чужі дотики, туманячи голову, а хлопцеві важливо зберігати здоровий та холодний глузд. Тим більше, він не горить сильним бажанням робити щось із обдовбаним хлопцем із клубу. Тому, перш ніж збудження стане надто помітним, відсторонюється, проштовхуючись через натовп і йде подалі від об’єкту зваблення. Йому необхідно умитися холодною водою.
chasingatlantic – swim
Вузький темний коридор, розписані у графіті стіни, парочки що не соромляться лизатися по куткам. Юнґі крокує швидко, повертаючи праворуч до дверей з перевернутим трикутником, і нарешті музика стихає.
Біла туалетна плитка вкрита розписами різного характеру. Десь залишено телефон дівчини, яка кинула скривдженого хлопця з грубим «повія, дає за 1000 вон», десь знущання та висміювання, десь навіть непогані малюнки. Якщо от стояти та розглядати, то можна застрягти на добрі годину-дві. Але все це лише на периферії, тому що в тьмяному світлі туалетної лампочки увагу привертає хлопець, що сидить на умивальнику.
Одна нога на раковині, друга легко бовтається внизу. На шиї красується тонка лінія чокера, під ним тату, що тягнеться нижче до ключиць, гублячись за тканиною футболки. З-під шапки стирчить темне волосся з фіолетовими пасмами. Хлопець на нього не дивиться, і Юнґі вивчає далі. Особливості професії. Чорні джинси з прорізом на колінах обтягують ноги і ховаються у високих потертих конверсах, що явно доживають свої останні дні. Поверх всього — типова шкірянка.
Все це попадає у поле зору в перші секунди, поки він підходить до раковини. Хлопець нарешті піднімає голову і Мін помічає два кільця сережок у лівому вусі. Чужий погляд ковзає ним, розглядає, як робив Юнґі секундами раніше. Він вигинає брову киваючи на раковину, але незнайомець лише яскраво посміхається і пхає собі в рот чупа-чупс.
— Класне волосся, — зауважує, явно з глузуванням.
Юнґі з цим кольором як більмо на оці, особливо в тьмяному світлі кімнати. Не треба було слухати Чиміна, який запевняв, що яскраві кольори у тренді. Сам із темними ходить, паршивець. Але що зроблено, те зроблено. Перефарбується, щойно буде вихідний.
— Мені потрібен умивальник, — насправді уже не потрібен, але він підійшов надто близько, аби просто розвернутися.
— Який серйозний, — усміхається, граючи язиком із льодяником.
Він не особливо відрізняється від решти відвідувачів подібних закладів, але щось приваблююче в його зовнішності є. Щось привертає увагу, але не так само, як той спритний хлопець на танцполі. Той був сексуально привабливим, а цей просто симпатичний. Темний образ з яскравими фіолетовими пасмами, скандальний чокер і поведінка, що провокує, — викликають інтерес, але не більше.
— Може, хочеш трохи розслабитися? — він хапається пальцями за паличку льодяника, покручуючи той у роті і Юнґі помічає ще одну деталь. На внутрішній стороні зап’ястя напис pandora’s hope, а поруч щось на кшталт голови у капелюсі з хрестами замість очей.
Цікаво.
— Я хочу потрапити до раковини, — повторює Юнґі.
Незнайомець здається та зіскакує, засовуючи руки у кишені шкірянки. Він стає поруч, спираючись однією ногою на стіну, і відверто нишпорить очима по Юнґі, а той і не проти. Холодна вода освіжає від затхлого клубного повітря. У таких умовах складно думати, а йому це необхідно.
— Ну, — продовжує він, — ти потрапив до умивальнику, — трохи нахиляється вперед, скорочуючи відстань. — Тепер готовий розслабитись?
У відбитку дзеркала добре видно співрозмовника і Юнґі дозволяє собі роздивитися: трохи витягнуте обличчя, пухкі губи, гострі вилиці, опущені куточки очей, кадик під тонкою лінією чокера. Об’єктивно не зовнішність айдола, але чорт, щось заманливе є. Він повертає голову до незнайомця і мружиться:
— Я схожий на того, хто напружений?
— Ні, — хлопець повертається до стіни, — але ти в чортовому клубі, сюди всі приходять по дві речі, — той піднімає руку і демонстративно розгинає тонкий палець. — Перше — секс, друге — і до вказівного приєднується середній — наркотики
— І ти, я так розумію, — Юнґі кидає на нього навмисне зверхній погляд, — пропонуєш перше.
Незнайомець гортанно сміється, закидає голову, і Юнґі добре бачить, як чокер натягується на тремтячому адамовому яблуку. Якби Мін Юнґі цього вечора прийшов сюди правда розважитися, то, можливо, потяг би цього хлопця з собою в найближчий мотель нехтуючи власними упередженнями. Харизма з хлопця, як і впевненість у поведінці так і б’є.
Він загинає вказівний палець, який відповідає за секс, залишивши лише середній і вигинає брову.
— Вибач, красень, та я пропоную тільки друге, — а далі лізе у внутрішню кишеню шкірянки. — Проте, якщо ти добре попросиш, то може бути… — і перш ніж встигає закінчити, двері туалет різко відчиняються і всередину розслаблено завалюються три, не зовсім дружньо налаштовані, хлопця.
j.cole – amari
Увага від незнайомця переміщається до тих, що тільки-но увійшли. Юнґі знову помічає, аналізує, прикидає.
Всі в однаково спортивних весняних куртках, волосся попелясто-чорне, погляд роздратований, плечі напружені. Хлопці намагаються виглядати спокійними, але їх видає легке роздратування, особливо того, що справа. Зовнішні характеристики не надто різняться. Посередині — найвищий із гарненьким обличчям, яке псує шрам на брові. Праворуч хлопець нижче, з досить холодним поглядом і такою самою, як у Юнґі зав’язаною банданою. І останній, ліворуч, найбільший та найагресивніший.
Три пари очей уважно дивляться не на Юнґі, і той починає підозрювати недобре. Його співрозмовник зберігає колишній спокій, складає руки перед собою і повертає голову до людей, що увійшли.
— Вай-вай-вай, ви тільки-но гляньте, — каже той, що посередині. — Яким вітром?
— Брати Кім, — обдаровує кожного уважним поглядом, дістає льодяник і тицяючи ним у хлопців, питає: — Вам матуся однакові шмотки купує, щоб не загубилися серед натопву?
Досить сміливі фразочки, враховуючи, що їх троє, а хлопець один. Але Юнґі вирішує поки не втручатися і чекає. Раптом хлопці у добрих стосунках і все помічене лиш хибне припущення.
— Ах ти, шпана, — цідить той, що ліворуч.
Ростом сам не сильно перевершив хлопця, що стоїть поряд з Юнґі, як і віком судячи з обличчя, але мабуть манерами тут не користуються. Він сіпається, але хлопець посередині зупиняє, виставляючи руку вперед. Найімовірніше він у них за головного.
— Спокійно Техьон-і.
— Але Джин, якого хуя ми з ним взагалі церемонимося? — обурюється той, але лідер кидає на нього серйозний погляд, після чого хлопець замовкає.
— Я думав, навіть сподівався, — починає той, якого щойно назвали Джином. Він дістає руку з кишені і на пальцях красуються об’ємні каблучки. Якщо нею вдарити, то можна щелепу зламати. — Що чутки брешуть, але ви тільки гляньте, — продовжує, звертаючись до своїх братів. — Надія Пандори знову полізла до нашого клубу і посміла штовхати свій товар на чужій території.
Хлопець ліворуч шкірить зуби і в Міна мурашки пробігають від цього оскалу. Такій людині моторошно переходити дорогу і як би добре він не володів бойовими мистецтвами, гахнути цю гору м’язів здатний лише шокер.
— Джин-і, та я просто прийшов до вас відпочити, мені тут подобається. Та й відколи брати Кім вірять чуткам? — він нахиляє голову, дістає льодяник і тицяє ним у лідера. — Чи вам так легко сцяти у вуха?
Той, що Техьон, знову смикається і злісно пирскає, але стримується, чекаючи наказу старшого.
— Хоуп, невже ти забув, як карають за брехню, — він тицяє пальцем у стелю і Мін піднімає очі, помічаючи в кутку червоний миготливий вогник. — Брехуну відрізають його мерзенний язик.
Камера. Що ж, Хоупа, так його щойно назвали, спіймали на місці злочину і викрутитися вже не вийде. А ось Юнґі розуміє, що йому тут більше нема за чим спостерігати. Він побачив достатньо і повинен якнайшвидше покинути туалет, поки не потрапив під роздачу. Сьогодні лиш клубної сутички не вистачало.
— Кумедно, але всі знають, що ваш товар давно не той що був, а просто йобаний бруд, і навіть собака нюхати не стане, — розводить руками і кривить губою. — Я не винен, що мій чистіший.
Та в цього кволого, на вигляд хлопця — сталеві яйця, заявляти таке в подібному положенні. Замісом, що наближається, пахне в повітрі. Юнґі точно прийшов час вибачитися і попросити цих братів Кім випустити його.
— Джине, дозволь я сам відріжу язик цій писклявій шавці, — біситься молодший.
— Ця язик? — Він висовує його з рота і тицяє пальцем. — Пробач малюку, але він приносить надто багато задоволення оточуючим, було б нечесно позбавляти їх такої радості, — і розводить руками, — та й я зовсім не хочу з ним розлучатися.
— Ти дохуя хоробрий, зважаючи на власне положення, — нарешті голос подає третій брат, і звучить він так само страшно, як і виглядає. — Троє на одного. Ми тобі ребра перерахуємо навіть моргнути не встигнеш.
— Намджун-а, ти цього лайна у яких фільмах набрався? — він кидає льодяник в умивальник, сує руки в кишеню і повертається до трійці цілим корпусом, трохи прикриваючи Юнґі. — Джине, ти краще стежив би за братом, а не за мною. А то такий здоровий вимахав, а мізків обмаль.
Ну все, Юнґі остаточно настав час валити.
— Пізда тобі шмаркач, — гарчить громила, але знову втручається старший.
— Хосок, ти ж не в сорочці народився, — Юнґі фіксує в голові ще одне ім’я, того що до цього назвали Хоуп. — Виявив би повагу до старших, тим паче працюючи один.
— Ох, ти ж не знав. Я не один, — він робить крок назад і несподівано обіймає Юнґі за плече. — Ми з напарником готові розім’яти кісточки об ваші морди.
Що блять ?
Юнґі вилупляє очі і шоковано дивиться на цього Хосока, готовий вже власноруч його побити. Всі чудово знають, що штовхати товар на чужій території небезпечно, а тепер він у це ще й Юнґі втягнув? Йому ж не відвернутися від цих розлючених братів, що готові шиї згорнути обом без розбору. Брати навряд чи слухатимуть виправдання Міна.
— Чувак, ти що твориш? — шепоче крізь стиснуті зуби.
— Не сси, — Хосок непомітно йому підморгує. — То що, готові отримати пизди від мого друга? Ви, швидше за все, чули про ціпового пса Шихека, — він стукає Юнгі по плечу. — Так ось, це він, власною персоною. Мені вдалося переманити хлопця на свій бік.
Остання фраза викликає у всіх трьох збентеження. Вони насторожено переглядаються, зважуючи нову інформацію, а потім повертають погляд новоспеченим «напарникам». Для Юнґі згадані імена нічого не означають, а навіть якщо у когось там і був «пес», великі сумніви, що він виглядав б так: не високого зросту, худий на вигляд, а з недавніх пір ще й з м’ятним волоссям. І щось Міну підказує, що брати Кім теж не вірять цьому Хосоку. Хоча звучить він дуже переконливо.
— Гарно стелиш, Хоупе, — починає старший Кім, повільно крокуючи в їхній бік, — вибирай, який палець різатимемо.
Хосок повертає голову до Юнґі, що напружено стискає кулаки, готуючись у разі чого захищатися, і легко усміхаючись, вимовляє:
— Затримай подих.
А слідом хапає його за зап’ясті, дістає з кишені шкірянки балончик, спритно спрямовуючи у бік братів, і розбризкує точно у вічі кожному. Юнґі достатньо добре знайомий із подібною зброєю самооборони, щоб зрозуміти, що у хлопця струменевий тип, а значить шкоду завдасть лише противникам. Він на мить губиться, спостерігаючи, як трьом хлопцям заливає очі газом, поки чужа рука не стискає міцніш і не тягне на всіх швидкостях за собою.
Вони прослизають між братами, що корчяться від їдкого газу, і практично вискакують з туалету, коли Юнґі за комір бомбера хапає здоровила Намджун, і тягне на себе. Тому просто пощастило зачепитися вільною рукою, доки інша затискає сльозливі очі.
Юнґі сіпається назад, втрачаючи рівновагу, готовий впасти, але спритний Хосок вчасно підскакує ближче, хапаючи хлопця міцніше за лікоть і тягне назад. Намджун сильний і хватка в нього теж левова, з такої не вирватися.
Хлопець ухопився не лише за ворота бомбера, а й футболку, що зараз тисне Міну на горлянку і добряче так перекриває подих. Шкіра на шиї болісно пече, а шестерні в голові працюють погано, не здатні придумати, як вирватися.
— Я його тримаю, — сповіщає Намджун братам, доки ті не в змозі навіть очі розплющити.
— А ось і ні, — радісно заявляє Хосок, ривком опиняючись біля хлопця і лупить у чужий живіт своїм поношеним конверсом.
Пальці самі розчіплюються, відпускаючи тканину, а далі здоровань падає, хапаючись за живіт. Обидва, користуючись моментом, вилітають до основної зали. Хосок все ще міцно тримає Юнґі, тягнучи його за собою крізь натовп, що безтурботно танцює, поки метушлива охорона збирається в коридорі біля туалету.
Їм терміново потрібно якнайшвидше вибратися назовні, а далі розпрощатися. Мабуть, сьогодні з Юнґі вистачить.
zayde wølf — born ready
Хватка в щуплого на вигляд хлопця досить міцна, в Юнґі досі ниє зап’ястя, хоча те відпустили хвилини дві тому. Обидва намагаються не сильно вибиватися із загального натовпу, але чорт забирай, з м’ятним волоссям зробити це зовсім нелегко. Юнґі слідує за своїм новим знайомим, чомусь запевняючи себе, що у разі ускладнення ситуації разом буде простіше. Хоча, напевно, це самообман, і він просто поки не розуміє, що робити далі.
Від виходу їх відокремлює кілька десятків метрів. Хосок час від часу повертається і дивиться у всі боки. І Міну чомусь хочеться думати, що хлопець перевіряє, чи не відстав Юнґі від нього, що, насправді, в цій ситуації взагалі не доречно. Адже вони все ще в клубі тих хлопців, навіть якщо щойно уникнули сутички в туалеті, і потрібно якомога швидше зосередитися на шляху відступу, але блядський мозок не переграти. Цій групі м’язів хочеться думати, що про нього турбуються.
Коло основних дверей крутяться два здоровили в чорних футболках та джинсах. При них ні бити, ні шокерів, що лиш грає на руку. Таких зазвичай ставлять на фейс контроль, аби налякати. Проти підготовленого Юнґі, і, як виявилося, спритного Хосока, їм робити нічого, проскочити буде легко. А як тільки ці двоє опиняться за дверима клубу — загубитися в павутинні сеульських вуличок не складе труднощів.
Але на жаль, коли до дверей залишаються лічені метри, поруч із громилами, немов із повітря, з’являється наймолодший брат — той, що Техьон. Обличчя червоне, очі мокрі. І якби підійшов тільки він — проблем не виникало б. Але разом із хлопцем до виходу підходить дюжина охоронців і ось уже проти них ні спритність Хосока, ні підготовленість Юнґі не допоможуть, адже у деяких в руках бити.
Як старомодно.
Молодший брат злий як собака, трясе здоровил, питаючи, чи випускали вони двох хлопців, і якщо так, то Техьон особисто язик відірве кожному. Якийсь у цих хлопців фетиш на людські кінцівки. Чи може це фішка всіх бандитів? Вдома за зачиненими дверима кожен має особисту колекцію з відрізаними кінцівками?
Жах який.
Юнґі пересмикує від того, що його кінцівка може поповнити колекцію. Це мотивує до мозкової активності. На ухвалення рішення в обох лише кілька секунд і Мін активно перебирає варіанти відходу.
— Очі з дверей не спускати! — гарчить власник так голосно, що чути навіть крізь музику. — Якщо ви пропустите їх, вас рідна мати не впізнає.
Техьон повертається до решти охорони роздаючи вказівки, тоді як Хосок різко обертається у бік Юнґі. Видно, як його очі бігають по приміщенню прикидаючи що робити далі. Хлопець у цьому клубі явно не вперше, і, здається, втекти намагається теж не вперше.
— Ти як, — звертається він до Юнґі веселим, навіть трохи заведеним голосом, — битися вмієш?
Мін, на щастя, вміє, але зовсім не планував. Йому тільки не вистачало заворушки з місцевими наркоторговцями. За таке може й прилетіти не аби як, не кажучи вже про перспективу лишитися без язика.
— Загалом, — продовжує, розминаючи шию і кисті рук, Хосок, — у разі чого, тримайся позаду і не трапляйся під руку. У тій частині, — і він киває за спину хлопця, кудись ліворуч, — коридор, праві двері — кімната співробітників, ліва — кабінет, ліва друга — підсобка. Ліва друга. — повторює, загострюючи увагу на словах і паралельно хрустить спиною. Юнґі підсвідомо починає робити те саме. Скоріше за все, бійки їм не уникнути. — У ній невелике вікно — це наш вихід на волю, —слова точні та швидкі, як інструкція. — Якщо мене спіймають — біжи туди, не геройствуй. Якщо шлях перегородять — загубися в натовпі і вичікуй, їм все одно потрібний я. Тож просто перечекай, а потім спокійно вийди через головний вхід, — Юнґі киває, погоджуючись, хоч знає, що вчинить інакше. — Якщо ми дістанемося підсобки, то я твій боржник, чувак, — він замовкає на мить. — Проте є одне «але».
Ситуація загострюється. Молодший Кім закінчує із вказівками для охорони, чітко описавши двох порушників, і ті слухняно кидаються в розсипну. Юнґі сракою відчуває, що ніч буде довгою.
— І яке ж? — чуже обличчя розпливається в посмішці, наче хлопець ловить кайф від усього, що відбувається. Як це називається? Адреналінова залежність?
— Минулого разу я його вже використав, є велика ймовірність, що тепер там грати.
— Ти, блять, знущаєшся…
П’яний натовп довкола непогано приховує їх від очей охоронців, проте вічно ховатися не виходить. Юнґі не встигає навіть домовити, як Хосок хапає його зап’ястя, знову, повертає на сто вісімдесят градусів і тягне в той самий бік. Він напрочуд спокійно і організовано тримається в екстремальній ситуації. Більше того, бере відповідальність за інших. Тільки ось Юнґі і сам може за себе постояти, і вже готовий озвучити, що не треба з ним носитися, як з фарфоровою лялькою, як раптом на фоні чує крик молодшого Кіма…
— Схопити цих покидьків!
…і Хосок зривається на біг.
Танцююча молодь обурюється, коли їх розштовхує квапливий хлопець. Юнґі лише на мить повертає голову, аби оцінити ситуацію та помічає, як охорона збігається зі всієї зали в одному напрямку. Він не встигає їх порахувати, бо Хосок рухається так швидко і звивисто, що ноги дивом поспівають за хлопцем.
Гучна музика і мерехтливе світло, як грають їм на руку, так і проти них, допомагаючи сховатися від очей, що шукають, але і приховуючи загрозу від їхнього ж погляду. Чиясь рука раптово з’являється поряд з обличчям Юнґі і він вчасно це помічає, встигаючи ухилитися, а потім заїхати лівою ногою нападнику кудись посередині. Охоронець від удару губиться у променях прожекторів клубного світла та натовпу. Вони вибираються з танцполу та майже доходять до потрібного коридору — як шлях різко перегороджує шістка охоронців.
Зап’ястя відпускають, і чужа спина опиняється перед очима, показово закриваючи Міна від небезпеки. Цей Хосок справді цікавий. Юнґі вже зрозумів, що піти, не забруднивши рукава в чужій крові — не вийде, тому обходить спину хлопця і стає поруч, характерно розминаючи шию.
— Ну, — звертається до шавки братів Кім, — чекаєте на особливе запрошення?
У Хосока, що спостерігає за його поведінкою, очі спалахують диким полум’ям, і він прописує перший удар найсміливішому охоронцеві, що з криками помчав вперед. Помітивши, як колега валиться на підлогу, решта з лютою люттю кидається на двох хлопців. Найближче до Юнґі виявляється чоловік його зросту, але з досить міцною комплектацією. Це він розуміє, коли той, ухилившись від прямого замаху в обличчя, завалюється на хлопця.
Не гаючи часу, він б’є Юнґі в живіт, але удар змащений і слабкий — цього замало, щоб повалити його. Тому, схопивши охоронця за піджак і доклавши максимум зусиль, Юнґі лупить коліном прямо по селезінці. Він знає, куди цілитися, щоб опонент не мав можливості піднятися на ноги після. Бажане “агх” злітає з губ і чуже тіло валиться на підлогу. З першим покінчено — якщо не буде розриву тканин, то, як мінімум, сильний біль забезпечений.
На жаль, розслаблятися ніколи, тому що на Юнґі рухаються одразу два нові нападники. Один із права, а інший спереду. У хлопця секунди на прийняття правильного рішення, і завдяки гарній підготовці він ухиляється від замаху першого, перехоплюючи руку в повітрі, відводить удар і заламує так, що нападник валиться на підлогу. А далі удар ліктем по потилиці і другий лежить непритомний.
Юнґі згадує про другого нападника, але не встигає повернутися, як удар битою прилітає прямо по спині і вибиває повітря з легень. Охоронник праворуч, побачивши, як Юнґі справляється з його колегами, зачекав на момент і скористався сліпою зоною. Не гаючи часу, бандит замахується і б’є другий раз уже по правому плечу. Чортовий негідник вдарив по робочій руці хлопця. Діяти потрібно швидко ігноруючи біль. Адреналін вирує у крові. Юнґі ухиляється від третього удару, підриваючись на ноги.
Хлопець провокує, чекаючи на черговий замах, і коли недосвідчений охоронець ведеться на провокацію — різким рухом вибиває биту з рук. Рука сильно ниє, як і спина, тому він пропускає перший удар по обличчю. І чорт, як Юнґі ненавидить, коли його б’ють в обличчя.
Охоронець знову користується вразливістю хлопця – замахується і знову б’є. Юнґі не утримується і валиться з ніг. Той навалюється зверху, хапає хлопця за горло та стискає міцні руки. Від нестачі кисню тіло слабшає надто швидко, у Міна темніє в очах, скинути охоронця не вдасться. Яким би хорошим бійцем він не був, той важчий і сильніший за нього. Він тягнеться руками до чужого підборіддя, намагаючись відштовхнути від себе, але все безнадійно. Місця ударів сильно болять, голова пульсує, а в очах пливе. Він програв.
Проте звідки не візьмись вискакує Хосок, одним ударом валить тушу на землю, прописуючи кілька наступних ногою, і хапаючи Юнґі, тягне в потрібний бік.
— Вибач, що перервав ваші ігри, — єхидує той, поки Мін намагається прийти до тями, — але нам уже час.
Другі двері ліворуч. У підсобці темно. Вони закриваються зсередини, Хосок по-господарськи включає світло, і знайшовши швабру, підпирає двері так, щоб було важко відчинити. Йому теж добре дісталося: брова кровоточить, куточок губ збитий, на щоці рана, кісточки рук збиті, шапки більше немає, волосся розпатлане.
— Що ж, мабуть, я все-таки родився в сорочці, — він вказує на вікно і Мін полегшено видихає.
Воно не просто без ґрат, а навіть трохи розчинено, наче чекало саме цих двох. У двері починають ломитися вже за секунду, і хлопці, не наважуючись випробовувати більше долю, сіпаються до свого єдиного виходу.
Юнґі люб’язно пропускають вперед, пропонуючи власні долоні в якості підставки. Вікно під стелею напівпідвального приміщення, зі зростом Міна — йому явно не завадить допомога, тим паче рука, як і спина дико болять після ударів. Він стає однією ногою на долоні, чіпляється за підвіконня і Хосок виштовхує його на вулицю. Слідом сам підстрибує, хапаючись за руку Юнґі. А далі Мін чує три постріли і не на жарт лякається. Тягне Хосока за комір шкіряної куртки, забувши про біль у руці, і якнайшвидше витягає на вулицю.
Коли обоє опиняються на волі, у підсобку залітає Кім Техьон та кілька охоронців. Хлопці довго не чекають: зриваються на біг і Юнґі чує заливистий сміх Хосока, а потім:
— Відсосіть у Пандори, покидьки, — і тицяє середній палець у вікно, тікаючи, доки охорона клубу по черзі вилазить у те саме вікно, а Кім Техьон, наливаючись відтінком червоного від злості, загрожує відрізати всім язики.
Тільки ні один, ні другий цього не чують, бо з усіх ніг біжать подалі від будівлі, ховаючись у провулках і сподіваючись, що виявляться швидші за озброєну охорону.
Додати до улюблених