Нюрнберг, Старе місто – Сент Зебальд
— Ну, що ж? Порозважимось?
Чайлд без попередження й кінцевої мети кинувся на другого.
Він замахнувся рукою, що саме стискала пістолет, але, не встиг нанести удар – той з гуркітом впав на цемент.
На секунду розгубившись, хлопець не знав, як поводитись, адже тепер у його супротивника є перевага – хоча би, наявність зброї. Не довго думаючи, Тарталья вдарив Сяо в живіт, ослаблюючи, і вибив пістолет з рук того.
— Хах, губиш хватку? Тепер ми рівні, – хекаючи, прошипів Провісник, оговтуючись від палкого болю, що розливався по його тілу, після взамного удору від супротивника, — Не ссикуєш битися без зброї? – запитання зависло в повітрі, так і залишившись без відповіді.
Сяо не гаяв часу – він хутко підскочив на ноги й за долю секунди втрапив спеціально занесеним кулаком прямо у щоку хлопця. Голова того закрутилася й невидимі людському оку іскри від удару крутились навколо очей. Чайлд замахнувся, розсікаючи повітря, аби вдарити у відповідь. Однак, суперник уміло відхилився убік, розливаючи на своєму обличчі ледь помітну посмішку. Наносячи наступний удар ногою по тазовій частині тіла Сяо, він не схибив – це була його Ахілесова п’ята, від тоді як був підстрелений колись.
Хлопець втратив рівновагу і впав на шершавий цемент. Відчуваючи на кінчику язика смак перемоги, рижий був готовий прикінчити цей акт побиття Адепта, аби подалі завдання цікавіше було. Та цей момент розслаблення не став йому у нагоді – дві руки Сяо з розмаху вчепилися у його кремезні плечі. Чайлд впирався своїми долонями в плечі суперника, намагаючись відштовхнути чи хоча б отримати верх й перекинути вбік, та марно. Розлютований хлопчина повалив Провісника на землю й притиснув до неї так, ніби був готовий захоронити того заживо, просто вдавивши до низу.
— Ти, може, старший, але я завжди буду більш керований емоціями і більш непередбачений. Не думай, що зможеш мене так просто перемогли, рижий, – прошипів, здавлюючи до синців ключичні кістки хлопця, Сяо. — Мені зараз не потрібно твої смерті, як би не хотілось, є проблеми поважливіші. Але на наспний раз, обіцяю, я тебе вб‘ю.
Зліз та направився на спуск з даху дому, та добавив:
— Перестань вже лізти до мого батька, аж противно. Такі як ти, не заслуговують Чжун Лі. Побачу близько – вб‘ю на місці, – розвернувся від Провісника та зник із поля зору.
— Чжун Лі? Він твій-… Що?! Та, за що мені таке в біса…?!
***
— Та щоб цього рижого, через нього спустив з очей ціль. І як тепер знайти? – щось невнятне пробурчав собі під ніс Сяо, зупившись у якомусь темному провулку між будинками.
Найперше, що прийшло в голову, це те «чи міг би бути на цілі маячок?»
На жаль, ні. В телефоні нова нформація від Моракса не з‘явилась, де шукати хлопця – варінтів немає.
«Може в якихось соц мережах знайти? Бля, і чому не догадався запитати про це раніше..?»
Шорох, кроки, які точно направлялись сюди.
«Якого біса? Рижий чи хто?»
Та з кута виглянув невисокий, зросту Сяо, хлопчина, з двома фарбованими косичками, спадаючим зеленим беретиком, який точно не «нечайно» заглянув іменно сюди. Приближаючись до Сяо, промовляв:
«О, агент Сявка, та невже. Накінець, зустрів. Скільки чув, а ні раз в живу не бачив…»
— Звідки ти мене знаєш? – питання «Хто ти такий?» було би тчоно не доречне, Якша буквально знав все про Венті.
— Ех, довго якось розповідати.
— Чому ти-…?
— Тут? Ну-у, хотів познайомитись. Може прогуляємся?
— Якого…? – чомусь цьому хлопцеві грубити та відмовляти не хотілось, хоча логіка в голові кричала про те, що від цього точно потрібно відмовитись і без обговорень. Попри це, дивне почуття відчулось, щодо хлопця. Венті, хоч і був незнайомцем, але біля нього небезпеки не відчувалось, загалом навпаки, ставало спокійніше. Це дивно. Занадто.
— Не хочеш? – жартівливо змінив на засмучене лице Венті, — Жаль, хотів поближче поспілкуватись. Виглядаєш ти на квітку, яка спочатку замкнена, але потім розквітає коли до неї тепло відноситись та допомагати розцвісти, – та ніби піднесерим голосом проспівав Венті. — Раз так, то, сподіваюсь, до зустрічі! – розвернувся в напрямок звідки прийшов, залишивши Сяо на самоті, який подосі стояв в ступорі.
До такого його ще ніхто не доводив.
***
«Най я і виконую план Моракса, але ж я маю право і сам по собі робити що хочу. Я ж один з Семи, маю право. Ще й Сявка, такий забавненький…» – думки не зупинялись накручувттсь вітряком, не зважаючи на шум вулиці Нюнберга.
Час вже вечірій, місцеві та туристи ходити по вуличках, насолоджувались прекрасною погодою, яка повисла над містом.
Десь лунала музика вуличних музикантів, десь в маленьких забігайлівках продавали їжу та напої, біля них ж збиралась немаленька групка людей, десь великі та маленькі команії шуміли, радіючи кожній миті.
Хотів би Венті приєднатись, але на сьогодні його місія ще не завершена. По плану, якщо один з Провісриків або Адептів ще досі слідкує, потрібно провести його до житла Венті.
Тож, пройшов до невеличкого будинку не далеко від центру, хлопець заходить в під‘їзд будинку.
Звісно, квартира не його та живе він тут недовго, але за це час всі сусіди будинку вже вивчили невгамовного сусіда з самого верху, який полюбляв грати на різних музичних інструментах. Спочатку сусіди скаржились, але привикли та навіть почали насолоджувались мелодіями, вечірніми міні-концертами та доброзичливо ставились до Венті.
Ну, як на нього можна злитись, якщо це буквально сонячний промінчик, що зійшов з небес?
Не пропустивши пари вітань від сусідів, хлопець піднявся на 4 поверх та відімкнув двері. Квартира не величка, але для одного повністю задовільняє потреби. Вона була дуже затишною та комфортною, ремонт хоч і не самий новий, але на це не зверталось уваги, оскільки, будучи творчою особистістю, Венті встиг все прикрасити та зробити для себе квартиру максимально приємною.
Звісно, це тимчасове житло і, можливо, за ці декорування Венті відхватить від Моракса, але це вже були другорядні проблеми.
Тим більше потрібно було зробити вигляд, що хлопець там жив чуть не все життя. Що ж, з цим Венті постарався на «ура».
В одну мить, приємну тишину вечору прорізав сповіщення про нове повідомлення.
«Може Моракс знову щось хоче..»
Но ні, повідомлення від незнайомого номеру. В такий час, це досить небезпечно, але допитливість переборола режим самозахисту.
Невідомий номер
вийди, будь ласка, на балкон
маю дещо тобі сказати
Додати до улюблених