Ремус стояв один посеред галявини тримаючи руки за спиною. Час від часу він походжав туди-сюди від хвилювання.
“Нарешті”подумав він, коли на горизонті з’явились знайомі обриси тіла.
Вже за хвилину, Ремус міг милуватися виглядом молодого красеня, чиє волосся легко розвивається на вітрі.
— А де Джеймс? Лілі сказала, що всі будуть… — промовив Сіріус та подивився на Ремуса, від чого той почервонів.
— Сіріусе…я мушу тобі дещо сказати.
— Давай!
Ремус зробив коротку паузу. Він глибоко вдихнув та видихнув. Його щоки палали й з чола падав піт від хвилювання.
— Тут таке діло — хлопець поглянув на Сіріуса. — Я кохаю тебе.
Він попробував усміхнутися, але не вийшло. Йому хотілося провалитися під землю.
Сіріус очманіло глянув на Ремуса. “Невже це не жарт?”думав він. Хлопчина трохи помовчав та сказав:
— Якщо чесно…я теж.
Після його слів Ремус витягнув з-за спини букет сухоцвітів і подарував його своєму коханому.
Сіріус взяв букет та палко поцілував Ремуса….
Цей день вони згадували ще багато днів та місяців. Кожного року в цей день, вони зустрічалися на тій самій галявині й один з них, без слів, дарував букет сухоцвітів. Сухоцвіти стали символом їхньої любові.
Додати до улюблених