1996р. / Ґогвартс.
Стук в двері.
– Заходьте, професор Снейп, – десь здалеку, в самому кінці кімнати озвався голос.
– Професоре Дамблдору, ви викликали мене?
– Так, Снейп, проходь, як твої справи?
– Справляюся, сер, як ваше здоров’я?
– Справляюся, друже, сідай, я хотів обговорити нових старост твого факультету. Думаю, факт того, що Дафна Грінграс має отримати цю посаду не потребує обговорення – вона розумна, порядна і надійна студентка. А от, що стосовно другого претендента я маю деякі сумніви, – промовив Дамблдор
– Так, сер, думаю містер Мелфой може бути непоганою кандидатурою, – одразу ж відповів декан факультету.
– Містер Малфой, хмм, – протягнув директор, – здібний, амбіційний хлопчина та чи готовий він подорослішати і взяти на себе таку відповідальність?
– Думаю цілком. Ви знаєте Люціуса Мелфоя, він покладає на нього сподівання, тому хлопчина навчився тримати планку. Вважаю, він міг би бути гарним прикладом для молодших курсів, в ньому є дух лідера, а чи не ці якості пропагандує посада старости?
– Слушно. По оцінках виправданим конкурентом для нього може ще стати Теодор Нотт, яка ваша думка?
– Кмітливий хлопець, видатний розум та поведінка доволі неоднозначна, сер, – зауважив Снейп.
– Тож, ви гадаєте, що Драко Малфой? – думно протягнув професор
– Я вважаю, що усі вони діти, яким треба подорослішати. Та в порівнянні Мелфой має більше влади і пошани серед однокурсників. В моєму уявленні староста виконує обов’язки і роздає завдання. А не підтирає носи чи хвалькувато розповідає про свою нову посаду.
– Та чи Малфой не хвалько по-вашему?
– Певним чином, сер.
– Мені важлива ваша думка Снейп, ви не тільки професор, а ще й декан, тож я покладаюся на вас. Але хочу зауважити, що наративам Мелфоя старшого не було і не буде місця в Ґогвартсі!
– Звісно, сер.
Драко Мелфой.
Завжди було цікаво, як це бути достатнім для нього, бути кимось кого не зневажають. Бачать, чують. Просто чимось більшим за пішака, яким користуються як розмінною монетою і неважливо, взагалі чи має той хід значення, він усього на всього має бути досконалим. Колись кортіло стати улюбленцем, справжнім, не підробним номером один, а зараз вистачило б простого відчуття, що обговорювати день не найбезглуздіше заняття. Та, певно, не в цьому випадку. Мій батько Люціус Мелфой, його Абраксас Мелфой, можливо, бути Мелфоєм просто означає бути херовим батьком?
Здавалося, літо закінчилося, просто взяло скінчилось і годі, але він знаходить мене і тут. Завжди знаходить. Йому не потрібно стояти поряд аби впливати, він добре навчив песика знати де будка. Бути в безпеці від чого, точніше від кого? Бо від себе поки ще не рятують. Ґогвартс не настільки потужний, коли проблема в голові, а втекти означає знову його підвести, дідько. Мені було 10, коли він вперше розповів, що був старостою у старших класах, а я з клятої дитячої дурості сказав, що Теодор теж цього хоче. Здається, я навіть не договорив, не встиг, в цілому, як і завжди. Монолог «Я очікував від тебе більшого» розпочав свою дію, сафіти увімкнено, а четверта стіна Люціуса стала на таке природне для наших розмов місце. Вона давила, ні, просто перла та розтрощувала на своєму шляху все, а особливо мене. Наповнена шквалом негативу, презирства, справжнього розчарування. Вигляд його клятої невдоволеної пики бігає за мною і досі, мов би особистий кат. Перед від’їздом мені надто конкретно дали зрозуміти, що я маю стати гідним старостою і не зганьбити його ідеальної картинки, в якій я маю посідати лише місце точнісінької копії чудового батька, люблячого чоловіка і відмінного старосту 1973р. Звісно, зовсім неважливо чого хочу я, хах ніби це щось могло змінити. Ну хоча б додам можливість Люціусу похизуватися розповідями про неймовірний вклад постаті батька в моє життя. І обов’язково розповісти це треба на якомусь фуршеті, чи будь-якому іншому святі лицемірства, на які він постійно тащить маму. Мені завжди хотілося тримати голову настільки високо, незважаючи на весь бруд, який ллється з його вуст. А вона, як завжди, немов свята, бере собі і пливе по воді, так ще й робить це, ходячи під руку з Люціусом.
Після літніх чи будь-яких канікул вдома з любою сім’єю ще деякий час мені сняться жахи, різні але в більшості це щось, що закінчуєься нестерпимо виттям «тату не роби цього». Складно сказати чому саме воно так старанно намагається мене наздогнати, тому я просто вирішив прийняти це. Хай кричить собі, б’ється, може навіть царапатися, адже скоро знову буде перерва. Мотивації чекати затишшя достатньо, якщо знати, що це тимчасово. Звісно, я ніколи не знаю наскільки це тимчасово, та зазвичай перерва наставала швидше за думки «а якщо ні».
Ця ніч не стала виключенням, для перерви ще зарано, канікули тільки як декілька днів скінчилися. Певно вже хвилин двадцать я стою в туалеті перед цією клятою раковиною та намагаюся зібрати себе по шматках за допомогою холодної води. Треба випити, а якщо я староста то без жодного докору сумління можу розпивати спиртне у вітальні, адже усі стукачі вже певно заснули, а діти здається мене побоюються, ну той добре, буде менше клопіту.
Сидіння в зручному фотелі, попиваючи вогневіски та читати «тлумачення стародавніх рун» змусило закрити очі на хвильку, лише одну хвилинку.
– Містер соня, не хочу заважати та здається час прокидатися, – чийсь голос так нестерпно голосно звучав біля вуха, чому не можна залишити мене в спокої.
Відкривати очі було не солодко, сам винен. А ось і голос, Мерлін це ж Нотт. З моменту як я посів місце старости ми якось особливо не спілкувалися – я був зайнятий своїми справами, він своїми, або, як сказав би Забіні, ми бігали один від одного як малі діти.
– Мерлін, котра година?
– Не хвилюйся, майже всі поки сплять, але хвилин через тридцять вітальня почне наповнюватися ранніми пташками, – промовив хлопець.
– З яких пір ти став настільки ранньою пташкою? – дивлячись на годинник сказав Драко.
– Захотілося прогулятися, чи ти як староста не випускаєш мене?
– Що? Звісно ні, іди куди ти там хотів, – виплюнув Малфой. Чорт він же знає, що мені зовсім непотрібна ця посада, – Стій Тео, дякую.
– Завжди радий посунутися для короля, – зробивши реверанс Теодор попрямував прямо до дверей.
– Срака, Нотт не поводься як дитина, я цього не хотів, – виплюнув Малфой крокуючи прямісінько до інших дверей.
Теодор Нотт.
Крик Драко долинув одразу ж після закриття дверей. Звісно, я знаю, що він зовсім цього не хотів, але клятий Малфой, чого ж всі постійно мають грати під твою дудку. Було кепсько дізнатися, що те над чим ти так працював багато років переходить до рук того, кому це за три чорти й не треба. Це нестерпно хотіти повернутися туди і вибачитися, хоча це я маю бути розлюченим, я маю право на ці почуття, то чому ж все одно так херово.
Скільки я себе пам’ятаю Драко був моїм кращим другом, він був поряд коли я вчився літати на метлі, грав зі мною в схованки, аморально жартував про моє перше кохання та навіть допомагав з подарунками для батька. Батьки, тонка нитка яка поєднувала в нас якісь невидимі світу частинки. Завжди, Драко завжди був поряд, він знав, що для мене важливо і завжди підтримував яку б кляту херню я не вигадав. Я постійно встрягав в небезпеки, з яких містер ідеальна обгортка мене рятував. В якийсь момент я навіть вирішив випробувати де його стоп, але він прийшов кожного разу, навіть коли сидів під домашнім арештом, певно то з могу боку було перебільшенням. Більше за все я завжди цінував в ньому чесність, вони з Блейзом єдині, хто незважаючи ні на що завжди казали мені правду. То і як він міг погодитися не обговоривши це зі мною? Не він обирав себе старостою, і не в його положенні від цього відмовлятися, звісно мені це ясно. Та чого ж він просто не поговорив, не прийшов до мене. Якщо Дамблдор вважає його вартим, то проблема криється зовсім не в ньому, я міг би гідно це сприйняти, та здається такої можливості мені не надали. Бо чогось він вирішив по-щурячи замовчати цей факт, певно, аби я дізнався це від якогось грифіндорця, чиє ім’я навіть і близько не залишилося в моїй пам’яті, але не від нього. Я, як завжди, занадто драматизую, всього на всього звичайний дивний Нотт. Невже наша дружба нічого для нього не коштує, якщо він вирішив, що я не зможу його зрозуміти, то чи дійсно ми тепер кращі друзі?
– Хей, красунчику ти не мене шукаєш, – десь з коридору вислизнув силует.
– Можливо, усе можливо Падма, – цілуючи дівчину промовив Нотт.
– Чекай, там здається Грейнджер, а усе тому що ми домовилися зустрітися раніше, де ти був? – невдоволення дівчини було цілком щирим.
– Знаєш, ми наче не друзі, і я точно прийшов не поговорити, тож, якщо ти не хочеш запізнитися на сніданок, і клята Грейнджер сама не прийшла по тебе, то я просто тебе поцілую.
– Але про це нікому, – сказала немов відрізала Падма
– Кому я маю хизуватися, що сплю з грифіндоркою, тут скоріше ти не бовтай зайвого, – усміхаючись вимовив хлопець.
– Так, знаєш, нам справді краще не спілкуватися.
Герміона Грейнджер.
Герміона не була б собою якби за декілька днів нової посади не встигла виконати якусь незліченну кількість справ, про яку більшість студентів і чути не чули. Грифіндорка хотіла бути першою, а інші давали їй цю можливість. Зазвичай, учні бояться відповідальності, тому охоче переносять її на інших. Всі за кимось прибирають.
На початку року усі зайняті плітками та розповідями які залишає по собі палке літо і аж ніяк не читанням додаткової літератури про нові предмети. Безсумнівно, ніхто не був би зайнятий ніяким навчанням, окрім Грейнджер, звісно ж. Тому замість сталого підліткового списку «перших справ» патякання про літні забавки, дівчина почала зі створення особистого розкладу із урахуванням часу не тільки для занять, а ще й відпочинку, свят та різних позашкільних завдань, і все це було вже прописано до кінця семестру. Тайм-менеджмент міг створювати залежність? А все для чого? Аби в кінці року безперечно отримати відмінно з усіх дисциплін, хоча важко уявити, що може завадити їй без цього графіку.
З цього року Герміона Грейнджер, як поважна нова староста, має надати гідний приклад новачкам. Дівчині хотілося так думати, можливо навіть в дійсності і не думала, але намагалася. А також жадала вірити в те, що молодшокурсники закохані не лише в один одного, не придумають ідеї для втечі з неприємних пар, не захоплено дивляться на «крутих» слізеринців, а вірять у важливість навчання та того, що відповідальність то не пустий звук. Та з іншого боку, якби усі на світі були Герміоною, то підліткові роки виявилися б найнуднішою частиною життя, де книжки, зошити та конспекти замінили веселощі та приборкали увесь небажаний досвід, але як же без нього?
Навіть вона це усвіомлювала, тому намагалася з розумінням ставитися до всіх, але ж як староста точно ототожнювала, що безвідповідальність – гріх, бійтесь діти, кат Грейнджер завжди напоготові.
-Грейнджер, якого біса, тобі очі позакладало? – стук об чиєсь тіло стався надто швидше, певно швидше аніж дівчина встигла вибратися із власного острівця думок.
-Пробач, я не хотіла, я задумалась про.. а Мелфой то ти, – відраза в її очах блиснула прямо пропорційно моменту зустрічі їхніх очей.
-«А Мелфой то ти», – дразнячи промовив хлопець, – То я Грейнджер, і хочу більше поваги і вибачень, це наче ти в мене влетіла, можливо навіть забруднила мантію, або не дай Мерлін перебила мені усі ребра. Ах, я глибоко розчарований твоєю поведінкою, хоча й не здивований, кажуть яблуко від яблуні…
-О Мерлін, і тобі доброго ранку Мелфой, пропоную закінчити милу розмову, давай просто забудемо, бо мені час іти.
-Ні-ні, я не чую своїх вибачень, чи усі маґли неотесані дурні без будь-яких знань елементарного етикету?- Драко не бажав відпускати дівчину отак, він сподівався на атаку чи хоча б контратаку.
-Пробач, все? Я можу іти по своїх справах? – невже він дійсно не може не насміхатися, невже кожен рік буде однаковим, відповідь на це була очевидна навіть для міс Грейнджер, яка звикла вірити і давати шанси.
-Хахаха, куди так поспішаєш, біжиш до шрамованого?- склавш руки, Драко невимушено дивився на неї, знаючи, що тим самим виводить із себе ще більше.
-Тебе не обходить куди я бігаю, Мелфой, – він хоче гри? Він її отримає. Вона це не починала, а тому має повне право відповідати.
-Я староста Грейнджер, мене обходить усе, що стається в цих коридорах, – від нього віяло владою, наче увесь ґогвартс належав йому.
-Я теж староста, тому, за твоєю логікою, маю повне право ставити тобі такі ж питання. Але, от проблемка, усі знають, що ТИ! РОБИШ! в цих коридорах. Та знаєш мене це не обходить, тому я й не питаю куди треба тобі, – їй було бридко від усвідомлення, що його не збентажити такими натяками, вона знала для таких як Мелфой це просто гра.
-Оу, і що ж Я роблю? – здається вона повелася на це, гачок проковтнувся, Мелфой зміг розговорити жертву.
-Мені немає жодної різниці, – чому він просто не дасть Грейнджер піти, чому сварки наповнюють клятих слізеринців.
-Як старос… – не встиг Драко вимовити фразу до кінця, як нетерпляча грифіндорка виплюнула.
-Як староста, як староста, може годі? Ти повністю на це не заслуговуєш,- Грейнджер була б рада так вважати, але головна проблема була в тому, що її дратувало усвідомлення, що такі люди як Драко Мелфой можуть мати якусь владу.
-Що це нахер значить бруднокровко?- хлопець був готовий реагувати на будь-які дитячі вислови Грейнджер з приводу його розбещеності, але не до того, через що з’їдав себе сам.
-Те, що в цьому місці, тобто Ґогвартсі, а тобто навчальному закладі, ми усі рівні і тебе визначають не твої батьки, а твої вчинки. Ну, що вже закортіло до татуся?- це було добре Герміоно, тримайся, тримайся так і далі, промовляла до себе дівчина.
-Це була твоя мантра на ніч, чи як? Бо, здається ти просто відчайдушно хочеш почути від таких як Я, тобто злих аристократів, що насправді ти не, – шепіт, – П І Д Р О Б К А.
-Мерзотний хвастун, – прошепотіла дівчина, – клятий Мелфой, знаєш, ти гідний син свого батька, наплювати на друга заради посади… – всі знали, що вони були кращими друзями з самого дитинства і Грейнджер вірила, що навіть Мелфой не був настільки сволотою, та все ж не могла не застосувати це проти нього, а можливо навпаки хотіла зрозуміти чи не помилялась.
-Що ти взагалі можеш знати про мого батька або друга, маглонародженна паплюжниця крові? – Драко міг би сказати, що був здивований якби злість не почала замилювати очі, Грейнджер ходила по лезу.
-Мені нема діла до тебе та твого мерзотного сімейства, дай пройти, – ще секунда і вона знову не зможе стримати сліз, тримайся Грейнджер проговорював голос в голові, ти зможеш.
-Що ти мала на увазі? Відповідай Грейнджер, – він виглядав так наче готовий підняти руку до її шиї і застосувати маглівські методи вбивства просто тут в Ґогвартсі.
-Ну добре, всі знають хто зі слізерину працював на це місце торік, брав кіпу факультативів і допізна засідав в бібліотеці, він хотів та робив, а ти просто отримав, – насправді єдине чого Грейнджер хвилював Драко в статусі старосто було лише плюс декілька зустрічей з його егоїстичною персоною, а так справи слізерину абсолютно не хвилювали дівчину.
-Я працював не менше, – Драко знав, що не прагнув займати цю посаду та якщо об’єктивно оцінювати ситуацію йому було образливо, бо він працював не менше, можливо легше було б аби міг не вчитися стільки, не намагатися стати краще.
-Мені байдужий Мелфой, ти хотів відповідь ти її отримав, мене чекають, – Грейнджер було чхати, а хотілося лише одного – аби він відчепився від неї, просто не чіпав, не помічав, проходив повз, робив вигляд, що її не існує.
-І на майбутнє, Грейнджер, не смій, чула, ніколи не смій казати щось про мого батька, – промовляючи ці слова хлопець був розлючений не на жарт, це говорило лише про одне – його це зачепило.
-На майбутнє, твій батько викликає в мені лише презирство, як і усі ви. Я іду звідси, – дівчина хотіла почати рухатися аби закінчити це нарешті, вона не любила конфліктів, але чогось постійно їх знаходила.
-Презирство? Хто ти взагалі така? Звичайна підстилка для Поттера? Одного з рижих? Хто перший грається тобою, а Грейнджер? Що, невже ти з тих, хто цінує «душу», а бруднокровко?
-Пішов ти, – дівчина вирвалась та стрілою ринула в потік коридорів, залишаючи по собі лише невеличке відлуння кроків та гірких дівочих сліз.
-Звісно вона цінує душу та любить рожеве лайно, клята Грейнджер, – промовив хлопець собі під ніс, не адресуючи ці слова нікому більше як сталому повітрю цього коридору.
Додати до улюблених