“Everybody play the game of love”
(c) Freddie Mercury
На годинку була майже 1-а ночі.
В кімнаті з приглушеним теплим світлом, лицем до лиця, сиділи чоловік та жінка. Цілковито оголені, вони не зводили одне від одного очей.
Хижим поглядом вона плавно переходила з плечей на груди, живіт, і далі — нижче. Він це бачив і від того божеволів.
– Про що ти зараз думаєш? — запитала вона, струшуючи попіл вишневої сигарили
– Про твої бажання.
– Он як, — її обличчям промайнула ледь помітна диявольська усмішка
– Які вони насправді?
– А якими б ти хотів їх бачити?
Йому знадобилось кілька секунд, аби пригадати слово, що крутилось на кінчику його язика.
– Бунтарськими
Ця відповідь була не спроможна іі спантеличити, власне, як і будь – яка інша. Якоїсь миті, її погляд затримався у напрямку дальнього кута кімнати. Ніби темрява ось-ось мусила дати дозвіл на все, що буде відбуватись. Втім, оксамитова темрява продовжувала мовчати.
– Я тебе за язика не тягнула, котику
Після цих слів вона підійшла до вікна і різким рухом розкрила масивні штори навстіж. З цієї миті, щонайменше пів сотні квартир будинку навпроти могли бачити все що ми робимо у найдрібніших деталях.
– Так краще? — не приховуючи задоволення, поцікавилась вона
Він лише посміхнувся у відповідь.
– Я сказала щось дотепне?!
Інтонація її голосу набула зверхності
– Дивись в очі! Гадаєш я з тобою жартую, йобаний покидьок?
Пролунав дзвінкий ляпас.
Так і не почувши відповіді, вона почала свою гру. Власне, ця відповідь їй була не потрібна.
Додати до улюблених