Вечір.
Пак не знаходив собі місця, Юнгі не виходить на зв’язок, в хлопця було погане передчуття, Юнгі був як домашній кіт, він рідко кудись виходив, віддаючи перевагу домашньому комфорту, винятками бували тільки візити до Техьона. Мін не відповідав на дзвінки чи повідомлення, яких вже було до стобіса. Чімін помітив що останні кілька днів хлопець був сам не свій, відповідав тільки короткими фразами і більшість часу проводив на самоті.
Раптом у пустому будинку пролунав телефонний дзвінок, Чімін швидко підбіг до джерела звуку, але на екрані було інше ім’я, хлопець подумки вилаявся, бо в його руду нерозумну голову чомусь не прийшла думка зателефонувати другові його пропажі.
-Те, ти якраз вчасно, – схвильовано почав лепетати Пак, – Юнгі не виходить на зв’язок, ти не знаєш де він? Я зовсім не знаю куди він міг піти, а на мої дзвінки він не відповідає. Я.. я хвилююся за нього..
-Знаю, – спокійно відповів той, – на тому місці де знайшов тебе.
-Що!? Почекай Кім, якого.. – але з телефону пролунав звук завершення дзвінка.
Чімін не знав що і думати, він швидко одягнувся і побіг до свого залізного коня. Він не пам’ятає як доїхав до того закинутого будинку, в голові прокручувались різні сценарії того що він там побачить, Техьон більше не відповідав на його дзвінки. Може Юнгі знову постраждав?
Чімін біг по сходах, ледве не скотившись донизу декілька разів, але піднімаючись вище він почув звуки.. гітари? Серйозно? Та що ж там відбувається?
Двері на дах були відкриті, з них лилося фіолетове світло і приємний аромат квітів, звуки перетворилися в прекрасну мелодію що просто зачаровувала і ніби кликала до себе. Чімін вже повільно йшов на звук і з кожним кроком його очі розширювалися від здивування.
Той дах просто було не впізнати, всюди висіли маленькі лампи що освітлювали темряву фіолетовим світлом, що дозволило роздивитись навколо. Хтось відремонтував там усе, біля країв з’явилися скляні перила, а по центру на самотньому стільці лежав величезний букет червоних троянд. Пак не міг стримати посмішку, і тільки підійшовши до троянд побачив Юнгі, що стояв спиною до нього з гітарою в руках. Закінчивши пісню, Мін повернувся, його волосся було зібране в маленький хвостик, а на плечах та сама шкіряна куртка.
Чімін видихнув з полегшенням, а серце пропустило декілька ударів.
-Хьон, досить нам тут зустрічатись, в першу зустріч я ледве у вільний політ до асфальту не вирушив, а в другу тебе знайшов напів живого..
-А я зустрів тут прекрасне сонце, що не покидало мої думки десять років, – перебив Юнгі, він був серйозний, але голос був такий ніжний, що хотілося слухати його вічно, – ти змінив моє життя Чімін, подарував світло якого я не бачив дуже давно. Я хотів зробити щось для тебе і відразу пригадав це місце, я зітру всі погані спогади пов’язані з ним.
-Ти мене зараз до сліз доведеш, – опустив голову хлопець, – таке відчуття що я потрапив в одну з тих сопливих дорам і по класиці жанру головний герой зараз сказав би що купив цей будинок і вони будуть жити тут довго і щасливо.
Чімін розсміявся але перевівши погляд на Юнгі зрозумів що то було стовідсоткове попадання.
-Мін Юнгі, прошу скажи що я помилився і ти цього не робив, – у відповідь тиша, хлопець тільки піджав губи і відвів погляд
-Взагалі це мав бути мій подарунок, після цих слів
-Яких слів? – хлопець нічого не розуміє і вже починає злитися, але Мін стає на одне коліно і дістає з карману маленьку коробочку
-Я хочу провести з тобою все життя Пак Чімін, і пропоную тобі свою руку і серце, ти погодишся стати моїм?
Тиша
Серце завмерло в обох
-Так, – нарешті зміг промовити хлопець, він впав на коліна і крепко крепко обійняв свого майбутнього чоловіка, який здається перестав дихати, – так, так, так, – як божевільний повторював він.
Їх радості не було межі. Серця билися в унісон а вуста ніжно злилися в довгоочікуваному поцілунку. Пара ще довго обіймалася, милуючись зірками, але сповіщення змусило їх відволіктись один від одного.
-І хто ж докучає моєму майбутньому чоловіку так пізно? – без докору в голосі запитує Пак, не піднімаючи голови з його плеча.
-Це Те, – відповідає Мін, піднявши телефон, – запитує як все пройшло.
-Нагадаєш мені потім прибити його при зустрічі, – спокійним голосом просить Чімін, Юнгі вигинає брову не розуміючи чим його друг таке заслужив, – я через вас двох ледве серцевий напад не заробив, – пояснює, мило надувши щічки, – ти мені ще живий потрібен, а от він так просто не відбудеться.
Юнгі тихенько засміявся, ніжно поцілував кожну щічку і попросив вибачення за те що так налякав.
-А знаєш, – через декілька хвилин Мін продовжив розмову, пригадавши дещо важливе, – я думаю дехто буде проти щоб ти вбивав Техьона.
-Не зрозумів, – Чімін піднявши голову з очікуванням подивився на Міна.
-Ну.. друга свого краще запитай
Можливо наступний бонус буде про Вігуків 🙂
Додати до улюблених