А ім‘я якесь є? (частина 2)

Здається, минуло добрячих п‘ятнадцять хвилин і Женя вже ледве стоїть на ногах, ще й в туалет, як на зло, приспічило. Та як покинути таку красу? Він намагається розбавити напругу питаннями про два виразні хрести на біцепсах Спартака, не замислюючись, чи доречно це. Нечасто бачив таку величезну кількість тату в однієї людини, але вони явно були об‘єднані в спільну тематику і могли розповісти про власника більше, ніж він особисто. Який сенс робити тату, не вкладаючи у них значення, вірно?  Хрести, череп, сльозлива монахиня..Спартак належить до релігійного товариства чи вбачає духовну силу у цих живописах? Женя розумів, що така реакція на звичайні тату на тілі виходить за рамки норми, і можливі він порушує чужі кордони зараз, та чортова монахиня виглядала дуже привабливою.

Ці тату ідеально вписувалися в стиль Спартака, і навіть якби він належав до сатанинського культу, Жені було б начхати.

— Боляче набивати?

—Терпимо,–відрізав дивлячись прямісінько в душу Спартак,—В зоні біцепса, передпліччя та на спині біль найменш відчутний. Та і я ж не за підхід все разом набив.

—Певне тобі набридли такі питання,–голосніше промовив Янович, затикаючи вуха. Музика з кожною хвилиною вібрувала все більше й більше, і настав той момент після випивки, коли навіть одноманітний мотивчик з басами перетворюється на знаряддя тортур.

—Та ні, люди не часто підходять цікавитися. Думаю, вони вже звалили звідси й відправились шукати мене в клуби напроти,–буденним тоном зауважив Спартак.

—Ох,– Женя заводить руки замком за спину і жмуриться від полегшення, спина хрустить,—Радий був допомогти. Можеш вийти через чорний вхід.

—Так і зроблю,–знизав плечима хлопець,—Здається, тут за тобою.

В таксі по дорозі додому Жені наснилися чорні перевернуті хрести й монахиня.

***

Заздалегідь підготовленої пляшки мінералки виявилося недостатньо. Плутаючись в піжамі Янович відправився на пошуки води. Він переїхав в нову квартиру декілька днів тому і ще не встиг перевезти всі свої речі. Одних тільки книжок та сувенірних дрібниць налічувалося більше, ніж достатньо. Батьківська традиція обвішувати холодильник магнітиками претендувала на рідний інтимний  затишок, але Женя досі не звикся з тим, як тепло доля йому усміхнулася. І підморгнула. Не без частки його вродженої харизми та праці над собою, звісно.

Тепер він може дозволити собі знімати простору двокімнатний в одному з елітних районів столиці. З панорамних вікон якої відкривається вид на Дніпро та позолочені куполи Києво-Печерської лаври.

Певне пафосність чи інтелігентність незалежно від прибутку – в крові. І Женя лише почав розкриватися з новими людьми, цікавитися мистецькими виставками, незвіданими куточками, але наразі розумів: йому багато не треба, головне задоволення від роботи та приємна компанія після. Хлопцеві не стати грошовою акулою попри прагнення успіху на сцені. Та інститутський Київ він відчував всією душею, і кров в жилах кипіла разом зі стрімким темпом вулиць, площ, музеїв, театрів. І відпочив він разом із вічними лісами й сонячними парками. Перший час, так. А потім додалися бари, паби, клуби..

Не варто було напиватися до запаморочення. Та хіба існує та безпечна доза алкоголю? Женя вже місяць обіцяв собі, що почне відвідувати зал або принаймні виходити на пробіжки.

Смертельний номер.

Вдосталь нахлиставшись води комік перевернув обслинену частину подушки та відчув вібрацію телефона десь між ковдрою й простирадлом.

—Алло, Женя. Ти як там? Ми з твоїм Спартаком вчора тебе насилу в машину запхнули, ти танцювати рвався,– голос Колі перебивало радіо,—Везу ліки проти похмілля.

Женя задоволено промимрив.

—Не мій він, не мій.

—Гаразд-гаразд, просто ти торохтів про Спартака всю дорогу. Мені аж ніяково, розлучив вас з ним.

—Не парся, він надовго б не затримався там,–з намаганням вкласти якнайбільше байдужості заперечив Янович. Це йому має бути ніяково.

А взагалі, що за маячня з переслідуваннями? Від кого він тоді «ховався»?

Місія не згадати Спартака Субботу провалилася.

Як і обіцяв, Коля приїхав із пакетиками проти похмілля та лікувальною мінералкою. Випивка випивкою, а про здоров‘я треба дбати. Коля взагалі серед всіх друзів Жені був найвідповідальнішим, і це не могло не тішити.

—Прогуляйся, скоріше в норму прийдеш,–наполягав Коля відчиняючи  вікна,—Свіже повітря швидше виводить токсини.

—Та я відісплюся краще. Не вперше ж,–зажурено втикає в одну точку комік.

—О боже. Тільки не цей погляд,–зітхання друга виводить Женю зі ступору і він втомлено хмуриться.

—Цей закоханий погляд,–пояснює Коля,—Я бачив його неодноразово. Пам’ятаєш, коли ти закохався в Поліну, Катю… Так що колися.

—Ти Коля ти й колися,–по-дурному спробував відмахнутися Женя,—Не запав я ні на кого. Роботи по горло, он цілий сценарій на понеділок вчити.

Друг дивиться на нього так, ніби хоче сказати: «Я бачу тебе наскрізь, мене не проведеш», але без зайвих повчань покидає дім Яновича.

Женя проводить вихідні так, як і планував: відсипається, навіть виходить на прогулянку і балакає із сусідською собакою, переглядає проєкти на майбутній тиждень. Відганяє від себе нав‘язливі думки про красивого накачаного хлопця з клубу у спальні, в душі, на балконі. Навряд чи вони ще коли-небудь побачаться, а враховуючи новий маршрут коміка, частих походів в клуби в ньому немає.

В понеділок вранці Женя прокидається легко, без мішків під очима, навіть з життєрадісним натхненням. І одягає жовту краватку на зустріч в кафешці.

—Два лате, будь ласка,–витріщаючись в екран смартфона попросив комік. Колега запізнюється, прийдеться зачекати.

—Так ви берете чи ні?,– Женя зіштовхнувся зі знайомими очима кольору сталі й нервово усміхнувся, поки бариста нахмурив брови.

—Ой, звичайно,–не хочеться затримувати чергу, хлопець поспішно відходить від каси, хоча йому є, що Спартаку сказати.

На одному з лате молочною піною виведене серце, і Женя дивиться на малюнок, як на витвір мистецтва.

Хлопець влаштовується за столиком біля вікна. І о, шукає поглядом баристу, а потім повільно підносить напій до губ.

Вони дивляться один на одного мить, потім до Субботи підходить черговий клієнт, а коли клієнт йде зі стаканчиком в руках, бариста знімає фартух і прямує в бік залу. Женька відчуває, як у його грудях розливається ніжне тепло, він не може надивитись на Спартака напроти.

—В мене є пів години.

//планую лагідно і поступово розгорнути все в нц-17 зі змістом

Додати до улюблених