Астроблема

Кенні під час бійки несподівано кусає Крейґа, чим неминуче розхитує специфічний внутрішній світ Такера.

---

– Засуджу! – хникав і волав Картман. – Засуджу, Токен, чуєш мене, мудило?!

За вікном падали сніжинки, повільно-повільно, спускалися потроху, плавно. Ці білесенькі порушники у ватних корабликах рухалися злагоджено, не стикалися, м’яко опускалися на землю.

– Кого ти засудиш, мене?! – підірвався Токен. – Давай, виродку, чекай на зустрічний позов!

Опускалися й огортали поверхню. І досягнувши Землі, кожна сніжинка отримувала сигнал: зливатися.

– Я не можу більше, не можу, не можу, не можу, не можу, – повторювався Твік.

Поодинці – не могли, але разом крихітні відщепенці формували величезну армію, могутню лавину, що впивалася в ґрунт, накривала асфальт, зносила хвилею земну форму життя.

– Марш, Твік, Донован – до директору.

Завойовники з далекої планети розпорошили своїх білих блискучих солдатів значною територією, інтенсивність їхньої інтерференції була непохитна: вони блискавично з’єднувалися у свою вищу форму – живу солідну площину.

– Маккормік, Картман, Блек, Брофловскі, Такер – усі до лікаря.

Площина вкривала Землю, облягала її, ховаючи під собою землян, що боролися і миттєво збирали свою армію для битви.

– Такер, до лікаря. Крейґ Такер! – Сильна Жінка доторкнулася до Крейга.

Реакція була негайною: середній палець з’явився зі складеного кулака на кілька секунд раніше, ніж сірі очі Такера перенесли свій погляд з пластівців снігу, що падали за вікном, на розбурхану Жінку.

– До лікаря! – крикнула вона. Подивилася на палець, скривилася. – А потім до директору!

Крейґ неквапливо кинув оком назад до вікна. Востаннє провівши поглядом чужопланетні білі космольоти й подумки побажавши їм удачі в наступі, підвівся зі стільця і пішов до кабінету лікаря. Зітхнув.

Як же вони його всі за-ї-ба-ли.

 

Крейґ зайшов до кабінету лікаря пізніше за всіх. Освітлення було заяскравим, у ніс било ядучим запахом кілотонн ліків, у вуха – скигленням Картмана. Такер опустився на стілець і почав чекати на свою чергу. Хотілося піти геть.

– Схоже на перелом, – констатував шкільний лікар, оглядаючи палець Еріка. Картман видав ще один писк.

Кайл нерозбірливо микнув, коли медсестра почала обробляти його розбиту губу.

– Будь ласка, підготуйте пошкоджені ділянки заздалегідь.

Кенні завозився з одягом, Токен відкинувся на стільці, прикриваючи очі: одне з них починало стрімко опухати.

Простеживши за рухами інших, Такер на пробу ворухнув усіма кінцівками. Усе було гаразд, жодних зламаних пальців, жодних розбитих колін. Практично нічого не боліло, крім…

Крейґ бездумно втупився у свою руку.

Шість верхніх бордових западин, шість нижніх. На трьох із них блищали маленькі крапельки крові.

Укус.

Бляха.

Крапельки виступали в’язкою лавою, що сочилася з надр, з глибин породи, цілісність якої було порушено шквалом метеоритів-зубів, що вбивалися в шкіру.

Крейґ вдумливо подивився на червоні крапельки-куполи: екс-тру-зі-я.

Було не боляче.

Явно не так, як Еріку, що верещав як порося і за допомогою здорової руки примудрявся слати своїй мамці сльозливі голосові повідомлення.

Але… Якого біса?! Його не кусали років двісті: це було фішкою молодшої сестри, у ті далекі часи, коли вони ще вирішували проблеми фізично, доки батьки не провели важливої виховної розмови про те, що членів сім’ї бити в жодному разі не можна, тільки посилати до бісової матері.

Це навіть не можна розцінити як повноцінний падлючий прийом, як, наприклад, штовхан по яйцях. Це що взагалі таке?

Он Токен Картману палець зламав по-людськи, а Токену око підбили, як і личить у нормальній бійці.

Крапелька крові скотилася по шкірі, і Такер припинив думати про чужі травми і почав глибокодумно розглядати цей вилив.

Ефузія – промовив про себе, рухаючи губами.

Підняв очі.

Насторожено завмер, коли зрозумів, що за ним увесь цей час спостерігали. І не бозна-хто, а той, хто в бійці і вчепився зубами в його руку.

Маккормік, відкинувши голову назад і ліниво напівприкривши повіки, мовчки стежив за Крейґом. Розслаблено зустрів його погляд, піднявши куточок губ.

Жиртрест все ще волав і паплюжив Токена, який періодично відгаркувався у відповідь, Брофловскі сперечався з медсестрою і голосно благав не дзвонити його батькам.

Маккормік мовчав. Повільно ковзнув поглядом до укусу над зап’ястям Такера, непримушено вернув погляд назад.

Крейґ зберігав відсторонений вираз обличчя, відчуваючи невдоволення, що наростає всередині. Маккормік безсоромно витріщався йому в очі, на його пам’яті – вперше в житті.

Крейґ практично не знав його обличчя – той майже все свідоме життя ховався в глибинах парки. Їхня компашка була помітно гомінливою загалом, майоріла споконвічними конфліктами, фонтанувала абсолютно безглуздими ідеями і – за що й нарвалися цього разу – постійно бризкала лайном на всі боки, з причіпками та без.

Маккормік був невід’ємною частиною компанії мудил – верескливих мудил, що всякчас горлопанять і випендрюються. Він був завжди з ними, реготав і носився, як і вони, сидів за їхнім столиком. Брав участь у бійках.

Як і сьогодні, коли після гри Картман у роздягальні почав вголос усім доводити, що якби криворукі виродки на кшталт Клайда не бралися за м’яч, то в них був би шанс. Токен одразу заступився за Донована, Картман єхидно зауважив, що міг і не кокошитися за Клайда так сильно, дівчат тут немає, щоб Токен перед ними пиндючився, усі й так помітили, що Ніколь відшиває його останнім часом на постійній основі. Стен вклинився, а це тут до чого взагалі, Картман сказав, що зі спермотоксикозними чорними грати – це ж взагалі очманіти можна.

Далі – мош.

Крейґ спробував Токена втихомирити, але Твік уже ліз у саму гущаву подій, як завжди, тож треба було спершу витягувати Твіка, доки він буревієм по всіх не пройшовся. Брофловскі вже по пиці встиг отримати, поки відтягував Картмана, Стен штовхався. Крейґ встиг схопити Твіка за футболку, щоб ривком відтягнути його подалі, але раптом різко відчув біль у лівій руці вище зап’ястя. Обернувся і застиг – це Маккормік зімкнув щелепи на його руці.

Вони компаніями й раніше билися, добряче й суворо: ламали носи, розбивали пики.

Але нікому й на думку не спадало кусатися.

І після укусу ще сидіти в кабінеті лікаря і витріщатися, капаючи кров’ю з розбитого носа собі на футболку.

Крейґ кинув погляд на бордові плями, що розпливались на чужій тканині. Доведеться замочувати у воді, але тільки не в гарячій – білок денатурує, і вже не відіпрати. Крейґ знає, як прати різні плями, щоб мама не помітила.

Маккормік все ще витріщався прямо в очі. Мудак кусливий.

Середній палець з’явився майже безконтрольно, концентруючи в собі все роздратування від пильної уваги.

Кенні метнув погляд на палець і назад. Куточки губ заворушилися, розбігаючись у найширшій недоумкуватій посмішці, зуби оголилися, і Крейґ ледве примружив очі: кров із носа заливала рот, забруднюючи зуби червоним.

І Крейґ на кілька секунд розчинився в цьому видовищі, витіснивши шуми й думки з голови.

Тому що виглядало це моторошно… і красиво.

 

– Чого скиглиш? – тихим голосом запитав Крейґ.

Йому обробили руку і навіть перев’язали. Стало спокійніше: дивлячись на бинт, можна було уявити, що під ним нічого немає.

– Батькові подзвонять, – схлипував Клайд, на якому не було жодного садна. – Він же карту забере.

– Та всіх батьків обдзвонять, – вставив злий Токен. – Ти б бачив, як Брофловскі скаженів через це.

ПК директор опитував усіх по парах, вислуховуючи версії того, що сталося. Деякі батьки були в дорозі, і Крейґ скривився, уявивши, як зросте галас довкола, щойно сюди заявляться дорослі.

Учасники події підпирали стінки коридору біля кабінету директора, тихо перемовляючись щодо деяких подробиць. До суду тягнутися, крім Картмана, нікому не хотілося.

– Наступні Такер і Маккормік.

Перед столом директора стояло кілька стільців, Крейґ сів на перший-ліпший, Кенні ж плюхнувся поруч, з боку постраждалої руки. Такер внутрішньо простогнав від роздратування – міг би сісти й подалі.

– Я абсолютно вами незадоволений, – нараз почав директор. – Час на роз’яснення в нас мінімальний, тож давайте зосередимося на основних деталях. Отже, – на столі лежали папери в безладді, ПК директор взяв один із аркушів і вчитався. – Так… Твік штовхнув Стена… влетів спиною в Клайда… ага, ось. Процитую свідчення Еріка Картмана: “Кеннет Маккормік накинувся на Крейґа, як лев, що захищає свій прайд і, особливо, свого найкращого друга Еріка”. Чи відомо вам, про що йдеться в цьому уривку?

– Ні, – відрізав Крейґ.

– Так, – погодився Кенні.

– У свідченнях Твіка Твіка стверджується, що після того, як Твік штовхнув Стена у відповідь на… – очі директора пробіглися по рядках, – “навіжений дегенерат”, Кенні накинувся на Крейґа і вкусив його.

Повисла пауза.

– Кенні, це правда?

– Ага, – усміхнувся.

ПК директор глянув з-під сонячних окулярів на Такера. Той відвернувся, складаючи руки на грудях.

Йому не подобалося.

Не подобалася вся ця ситуація.

Перебувати тут, чути гомін за дверима, бути укушеним.

Та якого біса Маккормік його взагалі вкусив? Не міг, чи що, по-нормальному вдарити там або жахнути в живіт?

Ще й сидів поруч, наче і не було нічого, і торкався його ноги своїм коліном. Крейґ свої ноги звів разом, показово відвертаючись від Маккорміка.

– Хлопці, така поведінка недопустима в стінах нашої школи. Багато хто з вас поводився сьогодні абсолютно непристойно, тому з вами буде розмовляти психолог.

Крейґ стримався від того, щоб не послати середній палець в обличчя директору. Тільки не кабінет містера Макі, тільки не знову.

– Будете залишатися обидва після уроків протягом двох тижнів.

Крейґ все ж таки шумно видихнув крізь зуби.

– Тобто, хочете сказати, що вкусив мене він, – він тицьнув пальцем у бік Маккорміка. – А мені і до психологу, і після уроків – і все разом із ним? А ви не хочете його від мене ізолювати для початку?

Кенні трохи хмикнув, маскуючи сміх за кашлем.

– Прошу, Крейґ, поясни, що не так, – спокійно запропонував директор, складаючи пальці разом і підносячи їх до губ.

– Що не так? Він мене укусив. У-ку-сив, розумієте? – чітко вимовив Крейґ. – Це неадекватно, краще б він мене по яйцях загамселив.

– Крейґ, укус – нормальна форма вираження насильства, і якщо Кенні зволив проявити до тебе свою неприязнь за допомогою укусу – це його право, – виголосив директор. – Не дискредитуй укус на тлі інших атак.

– Шо? – коротко моргнув Такер.

– Однак згода – невід’ємна частина взаємовідносин, і Кенні виявив до тебе зневагу. Тому у якості профілактичного заходу ми з вами зараз потренуємося питати дозволу.

Крейґ недовірливо глянув на Маккорміка краєм ока.

Цей телепень практично посміхався. Йому весело.

Він ні з сього, ні з того кусається, замість того щоб добряче всадити як всі люди, так тепер ще й веселиться, вислуховуючи політкоректні моралі директора.

Недоумок.

– Кенні, починай, – попросив ПК директор.

Кенні розвернувся до Такера, пройшовся вздовж всього Крейґа виразним поглядом, від якого стало не по собі. Прикував погляд до обличчя Такера, розкрив губи. Облизнувся.

– Крейґ… – поглядом заковзнув нижче, повернувся до обличчя. – Можна тебе укусити?

Очі в нього блакитні, зазначив Такер. Гіпнотизуючі, бо Крейґ відповів не одразу, зависши, спостерігаючи за тим, як кінчик язика Маккорміка проходиться по кромці зубів.

Місце укусу занило.

– Крейґ? – покликав директор.

– Ні, – видихнув Крейґ, на своє незадоволення зазначаючи, що слово прозвучало не так різко, як варто було б. Виставив середній палець. Кенні знову посміхнувся навіщось.

– Добре, ось так і слід було себе повести, – сказав директор, згрібаючи аркуші зі столу. – На сьогодні закінчимо, залишаєтеся після уроків, починаючи із завтрашнього дня. Можете йти. І покличте Кайла й Токена.

 

Батьки поставилися до події передбачувано байдуже. Лише сестра ходила лисячою ходою навколо нього після вечері, хитро поглядаючи. Після короткого крейгівського “Шо треба?” запитала:

– Правда, Кенні Маккормік тебе укусив?

У відповідь на продемонстрований середній палець дістала телефон і пішла геть. До Крейґа долинали уривки її голосового: “Карен, все так, він його і справді укусив…”, поки вона різко не грюкнула дверима своєї кімнати.

Крейґ насупився.

Карен – це ж сестра Маккорміка?

Так, стоп. Яка йому справа щодо друзів сестри? Незважаючи на те, що Тріша обговорює його з сестрою Кенні.

Та взагалі, що з того. Ну укусив – і шо?

І то, розумів Крейґ. Це незугарно і неправильно.

Підняв руку, засукав рукав, розбинтував. Придивився. Кенні доклав достатньо сили, але повністю прокусити шкіру вийшло не скрізь.

Розглядаючи візерунок укусу, Крейґ відтворював у себе в голові момент порушення покрову, вчепившись за думку, що промайнула в кабінеті лікаря – зуби Маккорміка встромилися в його шкіру метеоритними ударами. Поглиблення точково синіли, ніби наповнені космогенними гірськими породами. Це перетворення – імпактний метаморфізм – зачаровувало: Крейґ захоплено оглядав краї дрібних ранок, кольори, що змінялися всередині, положення відбитків зубів.

Зіткнення, і зуб-інтервент врізається в руку, розорюючи шкірну гладь. Покров порушено, а отже, завдання виконано, і загарбникам надходить сигнал повернутися на базу. Зі світловою швидкістю кораблі розрізають гіперпростір, повертаючись назад.

Крейґ відзначає три западинки, що затягнулися багряними скоринками – саме тут зубам вдалося пробити шкіру до крові. Треба відрахувати сліди.

Найбільш пробивними виявилися два верхніх ікла і нижнє праве. Але чому не нижнє ліве?

Такер зісковзнув очима на нижній дугоподібний ланцюжок западинок, пильно роздивляючись, помічаючи нерівність ряду і те, як деякі сліди змащуються, виходять кривуватими.

Цікаво.

Виходить, що в Маккорміка нижній ряд зубів – нерівний.

Такер майже радіє цій думці, задоволений своїм аналізом. І хоча всі факти буквально на поверхні, все ж цю теорію неможливо довести.

Лягаючи в ліжко і віддаючись потоку несвідомого, Крейґ відчуває якусь стривоженість. Незабаром вона затихає, і в голову вливаються наймиліші Крейгу сни – ті, де є далекі галактики, космічні океани та організовані прибульці.

І очі у прибульців блакитні.

 

---

 

Це було лажово.

Усі наступні дні атмосфера в класі висіла тяжка. Схоже було, що кожен отримав неабиякого прочухана від батьків. Картман раз по раз пихкав і нібито ненароком постійно всім демонстрував загіпсований палець, Стен і Кайл ходили максимально пригніченими.

Токен незвично довго злився. Крейґ міг відчувати, як злість розходиться від нього хвилями, коли вони йшли коридорами чи їли в їдальні. Твік злився теж, часто насуплював брови і з ретельністю брався за щоденні завдання. Клайд не відпускав жартів.

Щось змінилося, розповзлося задушливим газом, скривлювало повсякденність.

Крейґ відчував, як це щось зачіпало і його. Воно існувало, невидиме, але відчутне, осідало всередині тонким шаром амальгами.

Подібне на його укус – рукав Крейґа приховував його, накривав і ховав від чужих очей і самого Крейґа, але він знав, що він там є, вчував його присутність.

Такер тихо дратувався, відчуваючи цю мітку на руці, тому що вона раз у раз висмикувала його з його повсякденних фантазій. Треба було погляду один раз впасти на рукав, думки переходили на того, хто вкусив.

Мудило Маккормік самопевно продовжував своє буття, ніби це не його однокласників поголовно покарали. Ніби це не йому ж доводилося залишатися після уроків з усіма. Ніби це не він кусався, як дикий, наглухо відбитий звір.

Плюс у їхньому становищі був один: всі були досить не в настрої, щоб сваритися хоч якось, навіть мляво. Здебільшого, під контролем Сильної Жінки всі мовчки сиділи за столами, займаючись навчанням або чимось своїм.

Для Крейґа це було не так уже й кепсько, як він спочатку боявся. Тут було тихо, можна було спокійно малювати й обмірковувати речі, як він любив.

Речі, які так і не обмірковувалися як слід, тому що потік його думок постійно зашпортувався за укус.

І щоразу Крейґ непомітно озирався на Маккорміка.

Той зазвичай крутився, глузував з Баттерса, хитався на стільці. Кидався зім’ятими папірцями із записками друзям, коли Жінка відволікалася. Словом, поводився нормально.

Не те, що Крейґ знав, як це – нормально для Маккорміка. Він на нього порізно уваги ніколи не звертав, лише загалом на їхню компанію, коли вони надто розгаласувалися б або знову плювалися б своїми блискучими ідеями.

Раніше йому здавалося, що Кенні такий само, як і його товариші, але те, що трапилося раніше, вибило його із загальної зграї.

Тому що, як виявилося, він найбільш довбанутий зі своїх дружків. Чи міг Крейґ собі уявити, що Марш вчепився б у нього щелепами, як пес, або що таке начудив би Кайл Брофловскі? Картман? Можливо, але, бляха, нащо?

Чи що, так складно кулаком луснути? Або ногою шваркнути, якщо руки зайняті?

Крейґ Маккорміка не розумів, і від цього ставало якось… непокійно.

Повернувшись до свого малюнка, Такер продовжив виводити жирні лінії. Майже весь блокнот був заповнений замальовками дронів, космольотів і андроїдів. Періодично в куточках з’являлися нотатки, куди Крейґ записував нові терміни і складні слова, звучання яких припадало йому до смаку, і натрапивши на нотатку, він подумки вимовляв написане по складах.

Він старанно займався тінями на придуманому ним бластері і не відразу зрозумів, що на його стіл прилетів папірець.

Відклавши лайнер, Крейґ неспішно розгорнув послання.

“Покажи, що малюєш.”

Такер відірвався від столу і трохи повернув голову назад. Кенні, відкинувши капюшон назад, робив вигляд, що читав підручник.

Невдоволення знову зародилося у Такера в грудях. Спочатку цей дивак його кусає, витріщається потім, тепер ще й відкрито докопатися вирішив.

З непроникним виглядом Такер уже піднімав свій одвічний жест, але зупинив себе. Маккормік же попросив показати малюнок, так і бути.

Безшумно видерши аркуш із блокноту, Крейґ розмашисто намалював там складений кулак і висунутий із нього палець. Зім’яв, перевірив, що Сильна Жінка намертво засіла в телефоні, повернувся, кинув.

Продовжив виводити лайн на бластері, роздумував про те, як із нього геометрично правильно спрямувати потенційний лазерний промінь, коли папірець повернувся.

Він проігнорував його, поки повністю не довів лінію так, як йому сподобалося, і лише після пальці розгорнули зім’ятий клаптик.

На нього дивився ним же намальований фак, але біля нього Кенні намалював чоловічка, який широко відкривав рот із гострими зубами і намагався укусити гігантський середній палець.

Крейґ моментально розвернувся і злісно просвердлив Маккорміка поглядом. Той дивився на нього у відповідь, сховавши нижню частину обличчя за обкладинкою відкритого підручника. Блакитні очі пильно дивилися на нього, поки Кенні повільно опускав книжку вниз. Показався ніс, підняті щоки і, нарешті, Маккормік довів підручник до підборіддя, оголюючи посмішку.

Трохи нахилив обличчя вперед і, відкривши рот, опустився зубами на обкладинку, прикушуючи.

Такер міг бачити смугу його верхніх зубів, що стискали книжку. Міг уявити, як нижній ряд впивався в м’які сторінки, залишаючи слід – нерівний, як думав Крейг.

Порив підірватися і видерти відкриту книгу з рота спалахнув і згас. Крейґ відвернувся і почав запекло виводити скетч лазерного різака. Маккормік неврівноважений, пояснив сам собі.

Втрату власної душевної рівноваги пояснити самому собі не вийшло.

 

Наступного дня під час ланчу показав деякі замальовки Токену, поки решта хлопців не підійшли. Дотримуючись порад і критики друга, Крейґ відбирав найвдаліші скетчі та ідеї, щоб потім перевести їх у цифру за допомогою графічного планшету. А деякі особливо вдалі навіть відмоделювати в 3Д.

– Ось цей, – тицьнув Токен, жуючи сендвіч із тунцем. – І цей, тупо вогонь. Твік і Клайд ідуть, покажеш їм?

– Ні, – сказав Крейґ, закривши блокнот.

– Та годі тобі бути таким вовкуватим, Крейґ. Вони можуть окинути все свіжим поглядом.

– Шо окинути поглядом? – Клайд поставив тацю з ланчем на стіл. – Знаєте, шо вам тре окинути поглядом? – посміхнувся, порився в кишенях, витягуючи телефон. – Зацініть.

На екрані замиготіли нові пікантні фотки з акаунту Ред.

– Та бачив вже, я підписаний на неї, – відмахнувся Токен. – Ви краще нові бластери Крейґа зацініть.

Такер штовхнув його під столом, Токен зашипів.

– Шо за бластери? – сіпнувся Твік, підносячи стаканчик кави до губ.

– Несуттєво, – промовив Крейґ. – Ти що, п’єш шкільну каву?

– Термос зі своєю з-забув.

– Тему не змінюй, – зареготав Токен. – Показуй давай.

Крейґ зітхнув і простягнув блокнот. Хлопці захоплено прогортали сторінки під вовчим поглядом Крейґа, який стежив, щоб вони не надумали доторкнутися замасленими пальцями або ненароком пролити каву.

– Ого, – зачаровано протягнув Твік. – Чудово, – і Крейґ трохи відвернувся, щоб не спалитися зі своїм ледве соромливим обличчям. Похвали від Твіка – це завжди приємно.

– Ага, кайфово, – погодився Клайд, похрускуючи овочами. – Особливо ось цей робот, який ніби кусає пластину.

– Тобто – кусає? – сторопів Крейґ, навис над блокнотом, виглядаючи.

– А шо, хіба не кусає? Ну ось дивись, – Клайд провів пальцем над лініями. – Ось тут ніби а-а-ам робить. Я думав, ти так і хотів.

– А, авжеж, – погодився Токен. – Типу як алюзія на переробку металу заводом?

Крейґ моргнув, обличчя залишилось байдужим. І справді, серед кількох дроїдів один наче кусав сталеву пластину. Бути не може, невже він бездумно перемалював образ Маккорміка з книжкою?

Клайд одтягнув увагу хлопців на себе, розповідаючи про свої недавні пригоди. Скориставшись захопленістю хлопців, Крейґ непомітно повернувся, поглядом вишукуючи Маккорміка.

Знайшов.

Той сидів зі своїми, Кайл активно махав руками, чимось обурювався, Картман його перебивав і теж тряс кінцівками, Стен і Кенні слухали і їли. Баттерс із ними сидів, віддавая увагу діалогу, діставав фрукти зі свого ланчбоксу і дбайливо роздавав: в руку Кайла, що миготіла туди-сюди, вклав яблуко, Картмана практично заткнув бананом в обличчя. Стену дістався банан, а Кенні – яблуко.

Кенні, слухаючи, взяв яблуко в руку, покрутив ним. Здавався задоволеним.

Відчув увагу, виявив Крейга, зловив його погляд. Широко посміхнувся, підморгуючи, блиснув зубами і в яблуко вгризся.

Крейґ і не думав відвертатися. З байдужим виразом обличчя спостерігав за тим, як Кенні енергійно жував, усміхався, витримував важкий погляд Такера.

Усередині знову щось розросталося, пухло, заповнювало порожнини чимось невідомим.

Кенні встромляв ікла в яблуко, дивлячись в очі, і Крейґ зрозумів, у чому справа.

Маккормік його дратував.

– Крейґ, слухаєш? – штовхнув у бік його Твік, якраз вчасно, бо палець уже хотів було висунутися з кулака у напрямку до блондинистого мудака.

– А, так, – і Крейґ розвернувся назад.

Взявся слухати хлопців.

 

Скільки Крейґ себе пам’ятав, концентрації в нього вистачало.

Він умів уважно слухати вчителів, батька, який розповідав, для чого служать ті чи інші запчастини в машині. Скрупульозно збирав деталі свого ровера, ювелірно вибудовував тунелі із картону для морської свинки. Малював вигиданих андроїдів у найдрібніших подробицях і розгортав повномасштабні битви за планети у себе в голові.

Але щось у цьому самохіть змінювалося. Крейґ набіг на цю думку, сидячи вдома і ремонтуючи старий тостер.

Попри снігопад за вікном, у кімнаті було досить тепло, тому Такер сидів у футболці. Напевно, це було його помилкою, бо, коли він тягнувся по інструменти, погляд мимоволі падав на мітку на руці й це збивало налаштований лад його думок.

Минув майже тиждень, і від укусу залишилися зелені плями і три насичені синьо-червоні відмітини. Зовсім скоро все зійде і не буде муляти йому очі.

Так само, як і Маккормік, сподівався Крейґ.

У школі він звично подумки витісняв будь-яку неугодну йому веремію і метушню. Ігнорував скиглення Клайда і ніколи не дратувався через смиканого Твіка. Таланту тримати фокус зосередженості в нього було хоч відбавляй.

Але тепер, як і укус на руці, Маккормік почав навертатися йому на очі. Миготів помаранчевою плямою на засніженому подвір’ї школи, гасав у коридорах, гучно реготав із Картманом.

Іноді дивився на нього, і тоді Крейґ незмінно посилав його, а Кенні посміхався, і від цієї посмішки ставало… дивно.

У двері подзвонили, висмикнувши Крейґа з думок, і до нього забігла Тріша з брудними руками.

– Можеш відчинити, у мене руки у фарбі, треба відмити.

Крейґ безмовно послав її, але все ж встав і пішов відчиняти. Все одно сконцентруватися толком не може.

– А ти хто? – грубо буркнув замість привітання, впускаючи гостю.

– Я Карен, Тріш…

– А, сестра Маккорміка, – перебив її. Внутрішньо зніяковів, що так випалив, але обличчям себе не видав.

– Ага… – Карен оглядала Крейґа, знайшла поглядом укус. Стиснула губи, але Крейґ бачив, що вона хотіла посміхнутися.

А це що означає? Але запитати він нічого не встиг, Тріша швидко з’явилася в передпокої, схопила подругу за руку, тягнучи за собою, і сунула середній палець Крейґу в обличчя.

Крейґ автоматично показав їй фак у відповідь.

 

Після напруженого тижня пацани почали відтавати. Залишалися після школи майже всі, від батьків теж багато кому перепало, усі страждали однаково, і це позначилося на тому, що перемир’я почало вибудовуватися, нехай і маленькими кроками. У буденні дні потихеньку поверталися обопільні підколи, виникали смішки в класі.

Стен поцікавився, як проходить процес загоєння ока Токена, а Клайд спробував дізнатися, чи справді місіс Брофловські заборонила синові грати в приставку на два місяці. Кайл відповів, що тільки на два тижні, і Клайд показово полегшено видихнув.

Маккормік, явно надихнувшись розквітаючим кліматом, вже було повернувся до Крейґа із запитаннями, але натрапив на середній палець раніше, ніж зміг відкрити рота.

Атмосфера неспішно вирівнювалася, гнітючий туман розсіювався.

Невдоволення Такера залишалося. Це абстрактне щось, що, здавалося йому, тисне на всіх і кожного, зникало в інших, але сам Такер почувався так само… аномально.

Задумливо оглядав клас, думаючи про це, водив поглядом усюди, поки не натрапив на блакитні очі.

Вони блищали, притягуючи, і Крейґ мимоволі задивився на кілька секунд, насторожений, поки не відвів погляд, забуваючи виставити середній палець у відповідь.

Так.

Аномально.

 

---

 

Ближче до кінця другого болісного тижня Картман і Клайд знову псячились щодо минулої гри, але вже не так напористо. Картман запропонував реванш, щоб довести криворукість Клайда, і Токен завив, зазначивши, що жиртрест же грати не зможе, у нього і так палець зламаний, і чого він виступає, невже хоче добавки? Картман сказав, нічого-нічого, за нього помстяться його доблесні друзі, і Кайл фиркнув. Але баскетбол Брофловскі любив, тому більш-менш мирно запропонував і справді зіграти, відзначити кінець покарання, так би мовити.

Погодилися, покликали ще пару хлопців, щоб розбавити звичні команди. Натхнені новою можливістю надерти зад, усі жваво переодягалися, галасували.

Картман поважно зайняв позицію спостерігача, облаштувавши цілих дві лавки: для себе і для ніштяків. Побачивши ласощі, навколо нього одразу ж почав крутитися Кенні, випрошуючи батончики для додаткової енергії, адже це важливо для команди загалом і для Картмана зокрема, якщо вони честь жиртреста захищають. Хихикав і підморгував.

Картман на таке роздувся неабияк, з пихатою серйозністю відокремив батончиків і газировку для Кеннета Маккорміка – талісмана їхньої команди і важливого гравця.

Стен зауважив, що міг вже всім ніштяків роздати з такими-то запасами, особливо Кайлу – об’єктивно він краще Кенні грає.

Зі всілякими жидами ділитися Картман не хотів, тому сказав, відчепитесь, просто вважайте, що Маккормік – особливий. Бо він бідний і тупий, таких жаліти треба, хотів додати, але Кенні вже йому рота затискав, щоб заткнувся вже скоріше.

Крейґ із Твіком повз них проходив, почув краєм вуха про те, що Маккормік – особливий, голову повернув.

Там Кенні з Картманом вовтузився, крав у нього батончики просто з рук, нахилявся і нахабно відкушував половину за раз; жиртрест обурювався і щипався, захищаючись. Кенні реготав, щелепи відкривав ширше, щоб побільше батончика заковтнути, Картман ухилявся, і Кенні ненавмисно кусав його пальці, потім знову нападав.

Спостерігаючи за Маккорміком, що дуже щасливо жував і посміхався, Крейґ знову відчув приплив невідомого, задушливого роздратування. Схоже, що Маккормік і справді був таким поїхавшим кусливим телепнем весь цей час, просто він не помічав.

Стоп.

А чому зараз помічав? Такер не розумів.

Крейґ ледь чутно загарчав, роздратовано пішов займати позицію. Все, що йому треба зараз – це налаштуватися на гру. Виплеснути дивне бурхливе море невдоволення назовні.

Але гра не заладилася. Крейґ відбирав м’яч, вдало закидав двоочкові, але варто було десь пробігти Маккорміку, як Такер втрачав концентрацію.

Обурювався.

Чому Маккормік поводився так безтурботно? І інші не звертали на нього особливої уваги. Немов бути відбитим недоумком – це загалом окей і нічого такого. І кусатися, замість того щоб битися – це теж окей і не вчинок прибитого на голову,а звичайнісінька справа.

Звичайна справа потім дражнитися, демонструвати Такеру свої білі гострі ікла з будь-якого приводу, вічно посміхаючись.

Наче кусати Такера – це нормально, і взагалі це не мало жодного особливого значення, можна потім дошкулювати скільки завгодно, поки інші не бачать.

Крейґ злісно передав м’яч Клайду з такою силою, що м’яч відскочив від тіла Клайда, випавши в нього з рук.

З трибун пролунав оглушливий регіт Картмана.

– Ні, ну ви бачили? – згинався він навпіл. – У Клайда точно руки з дупи. Срань, я не можу, навіть зловити м’яч не зміг.

Хрюкаючий сміх розкатним громом заповнив спортзал. Донован почервонів, стиснув кулаки від гніву, помчав у бік Картмана, який задихався і витирав сльози.

Поки всі інші хлопці кинулися зупиняти Клайда, Твік торпедою побіг наввипередки, розраховуючи першим дістатися до жирувальника і рухати йому по пиці, щоб заткнутися.

Пацани розлютилися, посипалися взаємні образи, стусани, штовхани, гам.

Кенні залишився стояти на полі, вслухаючись у шум, дивився вдалину на трибуни, витягуючись. Дійство, що тут розгорталося, його явно розважало.

Крейґ залишився теж, не кліпаючи спостерігав за Маккорміком.

Кенні розвернувся до нього, усміхнувся, сліпуче блиснувши красивою смугою зубів. Руки Такера механічно стиснулися в кулаки.

Очі Кенні зіщулилися від сміху, зморшки в куточках очей зібралися. Пирскаючи, прикусив нижню губу, чіпляючи її іклами.

В голові в Крейґа клацнуло, і він пішов на блондина, не відводячи погляду.

Маккормік за-дов-бав – думав Крейґ, штовхаючи його в груди і зносячи на підлогу.

Задовбав своїм ротом, що постійно щось кусає – думав, навалюючись на нього і цілячись кулаком в обличчя.

Задовбав усмішками – злився, отримуючи коліном у живіт у відповідь.

Задовбав відволікати його – шипів, проїхавшись голим коліном по підлозі, коли Маккормік спритно перевернув його, скориставшись затримкою.

Кенні притиснув його праву руку до підлоги, міцно тримаючи біля зап’ястя і ліктя. Припав ротом, змикаючи щелепи. Крейґ засторопів і завмер, розпластавшись на підлозі й часто дихаючи.

Крейґ повільно повернув голову набік, ошелешено втупившись на свіжий слід. У центрі укусу поблискувала слина, і Кенні провів великим пальцем по сліду, розмазуючи слину по шкірі.

Крейг перевів погляд на Маккорміка, серце сильно стукало. Розширені зіниці блакитних очей магнетизували, і Такер поневолі ковтнув. Рот у Маккорміка трохи відкрився, хапаючи повітря, і Крейґ мав змогу побачити гострі кінчики його іклів.

Куточки губ Кенні сіпнулися, розтягуючи рот у посмішці, і в цю ж мить Крейґ отямився і зарядив йому в обличчя з ліктя.

Щоб навіть не думав посміхатися.

 

Кенні тихо посміхався сам собі, розглядаючи стесану шкіру рук на ліктях.

Розлючений ПК директор ходив туди-сюди кабінетом, люто і часто стискаючи еспандер.

– Ви хоч розумієте, що буде, коли мерія дізнається про те, що тут відбувається? – прошипів він. Зупинився, видихнув. – Так, добре. Ви видаєте мені організатора, а я додаю вам значно менше днів у графік покарань.

– Якого організатора? – моргнув Такер.

– Вашого Бійцівського Клубу, – виплюнув зі злістю ПК директор. – Незареєстрований шкільний гурток, мер мене зжере з потрохами! – він голосно вдарив по столу.

Відкрив шухляду столу, порився там, дістав ще один еспандер, зайняв ним другу руку.

– Передайте своєму організатору, що шкільна адміністрація підтримує прояви ініціативи. Ми додамо відповідні заняття в розклад гуртків.

– Та немає жодного Бійцівського Клубу! – не витримав Крейґ.

– Годі срати мені в макітру, Такер! – крикнув директор і з силою кинув еспандери на стіл. Крейґ і Кенні рефлективно втиснулися в стільці. – Думаєш, я не розумію, що відбувається?

Директор обійшов стіл, сперся стегнами та понизив голос.

– Знаєш, що кажуть, Такер? Що організатор Клубу – ти.

– Шо, – рівно вимовив Крейґ після секундної паузи.

– Якого біса ти накинувся на Маккорміка?!

Кенні мовчки переводив погляд із ПК директора на Такера туди-сюди.

– Він… посміхався, – Крейґ відвернувся вбік, складаючи руки на грудях.

– Це не заборонено шкільними правилами, – наїжачився директор.

– Це не все, добре?! – вибухнув Крейґ. – Він просто хворий, розумієте? І він усюди! І його сестра постійно у нас вдома! А ще він…

– Не приплітай сюди мою сестру! – вставив Кенні.

– Стули пельку, Маккормік! – заткнув його директор. – А ще він що?

А ще він кусається, хотів додати Крейґ. Але стримався, стискаючи губи і відводячи погляд. З принципами ПК директора це може в який завгодно бік розвернутися.

Якщо чесно, він сховав укус від усіх цього разу. Натягнув худі швидше, у медсестри сухо попросив антисептик.

У лікаря і директора пацани знову цілим натовпом ошивалися. Розсерджені, роздряпані, пошарпані. На Крейґа увагу взагалі ніхто не звертав.

А Крейґу зовсім не хотілося світити рукою і кричати: дивіться, мене укусили. Знов.

– Нічого.

– Починаючи із завтрашнього дня, знову ходиш до психолога, Крейґ. Вам треба обговорити спалахи гніву і чому, бляха, не можна, – директор жбурнув еспандером об стіну над Крейґом, Такер ледве встиг пригнутися, – обзивати Кенні хворим.

Знову задрипаний кабінет містера Макі. Зно-ву. Такер був готовий заскавуліти, але обличчям свого відчаю не видавав.

– Кенні, до психолога не ходиш, але покараний, як і всі хлопці, – Кенні коротко кивнув. – Вільні. Кличте наступних.

 

Не відгукуючись на будь-які звернення до нього, Крейґ після школи вирушив додому. Йому хотілося більше ніколи не бачити людей, зачинитися в кімнаті й не виходити звідти ще років десять.

За вечерею сім’я мовчала. Батько, уважно подивившись на садна Крейґа, почав було:

– Крейґ, знову дзвонили зі школи… – але був перерваний факом в обличчя.

Такер швидко доїв і звалив до себе під осудливі погляди і три середні пальці йому в спину.

Рюкзак опустив біля крісла, сів за планшет помалювати. Переключався між проєктами, обираючи за який узятися. Ігнорував усі повідомлення. Кінчиками пальців натягував і притримував рукави, хоч вони й так не задиралися. Уважно зробив усю домашку, не дозволяючи собі відволікатися. Потім відкрив ноут і почитав статті про кріолітозону та реліктове випромінювання.

Тріша в дверях з’явилася, незадоволена:

– Чуєш, твій Твік мене в директі атакує, ти йому відповідати збираєшся чи шо?

– Ні, – склав підручники на столі, не обертаючись.

– Добре, напишу йому, що ти здох, – розвернулася йти, призупинилася. – Ні, напишу йому, що ти ридаєш, закрившись в кімнаті.

За кілька хвилин Крейґ уявив, який інфаркт Твік може зловити від такого, тому знехотя взяв до рук телефон і відписав йому, що все гаразд. Твік надіслав фоток своїх подряпин, обговорили, що там нема нічого серйозного і як їх обробити, щоб швидше загоїлись.

Крейґ згадав, що себе не оглянув як слід, пішов до ванної.

Акуратно почав роздягатися. Штанина зсередини злегка приклеїлася до рани на коліні, просочившись кров’ю і засохнувши, тому штани Такер знімав із максимальною обережністю. Зняв худі, футболку. Підійшов до дзеркала.

Звідти на нього дивився блідий роздряпаний хлопець із чорним розпатланим волоссям. Найперш Крейґ пригладив волосся, придушивши порив просто надіти шапку назад.

На щоці синець, біля краю рота невелика подряпина – Крейґ підніс руку до обличчя, щоб помацати. Рука на тлі обличчя виглядала значно гірше: кісточки були стесані, пальці подряпані, тут і там шкіра червоніла.

Лікті постраждали теж, так само, як і коліна. На стегні синець був – Крейґ поморщився, згадавши болючий момент штовхана.

На інші травми дивитися не хотілося. Швидко прийняв душ, майже із заплющеними очима.

Мама дбайливо принесла йому в кімнату чистий комплект постільної білизни, поки він був у ванні, Такер розстелив її і забрався в ліжко.

Видихнув.

Тіло саднило і боліло в деяких місцях. Його травми були трохи серйознішими, ніж у Твіка, судячи з надісланих фото, але Твік скаржився, що боліло також.

Крейґ глянув на свої кісточки і згадав відчуття зім’ятого обличчя Маккорміка під своїм кулаком. Згадав його підпухлу морду в кабінеті директора.

Цікаво, він, напевно, теж уже в ліжку і йому теж зараз боляче?

Крейґ насупився. Яка різниця, чи боліло обличчя мудили Маккорміка, чому він узагалі про це подумав?

Хоч би болючніше, заспокоїв він себе. Він йому добре впечатав.

Згадавши бійку, Крейґ проти своєї волі розхвилювався. Тіло не встигло забути сьогоднішні викиди адреналіну, і живі відчуття боротьби заповнили його мозок.

Він крутився на ліжку туди-сюди, пальці стискалися в кулаки інстинктивно, пульс був неспокійний. Заснути би не вийшло.

На щастя, Такер знав один підлітковий спосіб вгамувати розбурхане тіло. Поміркувавши про це хвилину, Крейґ ліг у зручну позу, відкинув ковдру і забрався пальцями під труси.

Він помітив, що в нього практично стояв, і, шумно видихнувши, широко погладив себе вздвовж всієї довжини. Обхопив себе долонею і не поспішаючи почав рухатися.

У тиху нічну кімнату увірвався шум руху плоті і здавлених видихів. Крейґ погладив себе вільною рукою, від шиї до паху, змінивши руку і подивившись вниз. Погляду відкрився свіжий укус, і серце пропустило удар.

Розширені зіниці Маккорміка вторглися у свідомість. Крейґ мотнув головою, відганяючи, зчепив зуби і, смикнувшись, стиснув голівку члена сильніше. Приглушено стогнав у відповідь на свій випадковий рух.

Розплющив очі, облизнув губи, знову втупившись поглядом в укус. Згадав, як Маккормік пальцем розмазав свою слину на його руці, і збудження яскравіше вдарило в пах, накриваючи.

Він заворушив рукою швидше, здавлюючи член сильніше від раптової неясної злості. Не зменшуючи темпу, перехопив член правою рукою, пальці лівої в рот засунув, змочуючи слиною. Вологими пальцями доторкнувся до центру укусу, розмазуючи слину, повторюючи рух Маккорміка. Застогнав тихо від відчуття, прикусивши губу, член спрямував до укусу, торкаючись голівкою до вологої ділянки між двома рядами слідів. Кінчив, напружуючи м’язи й відкидаючи голову.

Лежав на спині, втупившись розкритими очима у стелю, прикрашену флюоресцентними зірками.

Моргнув. Це що зараз сталося?

Підняв руку до обличчя – брудну, зі збитими кісточками пальців, подряпинами, з багряно-синьою міткою у вигляді укусу, забрудненою спермою.

Напевно, так починають спадати з розуму. Ні, він ще в адекваті й більше не збирається піддаватися маренням запаленого після бійки мозку. Зібрав думки, підірвався, помився, заспокоївся. Взяв телефон, щоб відволіктися.

Серед усіх непрочитаних повідомлень не було жодного від Маккорміка.

 

---

 

– Цей виродок до суду подав, – заявив Токен.

– Хто, Картман?! – сіпнувся Твік.

– Лажа, – прокоментував Крейґ і розвернувся до коридору обличчям.

Адміністрація школи заборонила їм грати в баскетбол на невизначений час. Чутки про часті рецидиви бійок школярів після ігор швидко поширилися й дійшли до дорослих, тож у школі тепер сновигала комісія. Експерти мали дійти висновку, чи справді баскетбол підвищує рівень агресії в підлітків.

Щоправда, оскільки хлопчикам тепер було заборонено грати, увага переключилася на ігри дівчаток, яким запровадили додаткові години відвідування спортзалу.

– А це означає, – підводив до умовиводу Клайд, з палаючими очима і змовницьким виглядом подаючись вперед, – що дівчата автоматично будуть частіше в роздягальні. І в душових.

– І шо? – коротко запитав тоді Крейґ з байдужим обличчям.

Клайд на нього руками замахав, та як Крейґ не розуміє, ідеальна ж можливість знайти лазівку і підглядати. Крейг не в захваті був від ідеї, але от Токену набридло після уроків зависати у Сильної Жінки просто так, на авантюру погодився.

Тож зараз стояли й підпирали стіни в пошуках плану. Крейґ і Твік стояли на стрьомі, Клайд і Токен переглядали все навколо. Аналізували.

Дівчата часто заходили й виходили, міняючись складом, втомлені й спітнілі, бо комісія ганяла їх нещадно.

Клайд крадькома визирав із-за рогу, спостерігаючи за зграйками дівчат, повернувся й оголосив: треба досередини. Зараз чергова купка дівчат вивалить, тож проникаємо в кімнату і там заляжемо на дно.

Твік занервував, та до біса таке, бо їх помітять, спіймають, поб’ють, виключать зі школи і засудять.

Клайд махнув рукою, та гаразд все буде, і щоб Твік далі не розгаласувався, за руку його потягнув силоміць. Твік скрикнув коротко, іншою рукою схопився за худі Крейґа, тягнучи за собою. Клайд ішов напролом, говорив, кому ще на думку спаде таке?

Біля входу ледь не зіткнувся лоб в лоб із Картманом. Той рот відкрив, очі звузив. Просканував долоню Клайда на дверях до роздягальні дівчат та іншу на зап’ясті Твіка, від Твіка до Крейґа, зазирнув за Клайда подивитися на Токена, критично оглянув усіх, запитав тихо і стримано:

– І куди це ти Твіка тягнеш?

– Та нікуди, – миттю склав руки на грудях Клайд. Теж побачив долоню Картмана на дверях, простежив поглядом за його спину, побачив хлопців трохи позаду. – А ви куди з Кенні та Джиммі?

Картман фиркнув, що він узагалі-то звітувати перед Клайдом не зобов’язаний, і вони гуляють собі просто, а що вони тут цілою бандою забули, зараз як покличе чергового.

Джиммі підійшов ближче і з сердечної простоти запитав, не тривожачись:

– О, в-в-ви, хлопці, теж за жіночими трусиками?

Клайд зморщився, шо, бляха? Вони чисто подивитися хотіли, гидота, ну ви, пацани, і збоченці, що й казати.

Тут почувся шум з-за рогу в коридорі. Твік закричав щосили, схопив і запхав у роздягальню всіх вкупі. Хлопці не встигли зрозуміти, як опинилися всередині, а Твік уже замикав замок, зачиняючи двері.

Усі притихли. Двері смикнули кілька разів, і з-за них почулися дівчачі голоски:

– Ой, зачинено. Лола, ти зачиняла?

– Ні, у мене ключів немає.

– Чорт, і в мене немає.

– Що тут сталося? – почувся голос Сильної Жінки, і Твік, з жахом округливши очі, повернувся до заціпенілих пацанів.

– Зачинено? – ручку потрясли, усі завмерли. – Хм, як дивно. Нічого, у мене є запасний ключ, заждіть хвильку.

Твік зайшовся німим криком, у волосся вчепився. Картман тут же заворушився, вишукуючи укриття. Усі мовчки спостерігали за ним секунду, потім за його прикладом різко забігали навколо, зчиняючи паніку.

Клайд забився під лавочку, Токен намагався втиснутися в шафку. Твік Джиммі схопив і втік у душові. Крейґ оцінив його ідею і побіг слідом.

Внутрішньо посміхнувся, побачивши, як Твік Джиммі в душову кабінку заштовхує. Твік доволі владний, коли панікує. Хотів до них приєднатися, але Твік рукою знак подав, щоб наступну займав, бо вже було чутно, як ключ повертається в замку.

Крейґ хотів вже душові двері за собою зачинити, але в просвіті промайнула рука, яка не дала йому цього зробити.

Маккормік за ним втискувався, і Крейґ, поклавши долоню йому на обличчя вглиб капюшону, намагався виставити його за двері. Ні-ні, тільки не він, най собі інше місце знаходить.

Але двері до роздягальні відчинялися, і Кенні закрутився з потрійною силою, вломився, Такера до стінки відштовхнувши, двері за собою зачинив.

За кілька секунд вони почули схлипи і плач.

Крейґ здвивувася, але Кенні його в бік штовхнув і крізь товщу капюшону неголосно вимовив: Картман.

Завмерши, вони прислухалися до того, що відбувається в роздягальні. Звичайно товста туша Картмана не знайшла собі притулку, тому, коли відчинилися двері, він миттєво заскулив.

Актор із жиртреста чудовий, і Крейґ спостерігав, як Кенні тихо сміється, прислухаючись до діалогу Сильної Жінки і Картмана.

Картман скиглив, що його зачинили-и-и. Хто? Шмигнув носом, подумав секунду.

– Скотт Малкінсон!

Кенні забився в істериці, ледве чутно регочучи в глибинах парки.

Який жах, Жінка обов’язково розбереться і притягне задираку до відповідальності, але чому Картман не вийшов, адже замок із цього боку відмикається?

Настала пауза, і стіни знову здригнулися від ридань, він не подума-а-ав, він був засмучений, все через сраних діабетиків, які утверджуються тільки за рахунок глузувань над іншими-и-и.

Сильна Жінка Картмана випровадила, роздягальня наповнилася дівчачими голосами, верескотнею і сміхом. У душові теж заходили, відчиняли кабінки, і Кенні, недовго думаючи, увімкнув душ. Струмені води забили, розділяючи Крейґа і Кенні, які притиснулися до стінок, і Такер через стінку Твіку і Джиммі коротко постукав, щоб теж так зробили.

Двері їхньої кабінки посмикали, сказали, ой, тут хтось душ приймає, сусідню теж, ой, і тут. Все гаразд? Тут взагалі-то Картман ошивався, ви помітили?

– Аргх! – панікуючи високим голоском пискнув Твік. – Менструація!

Кенні очманів, не вірячи почутому, стримуючись, щоб не зареготати, на Крейґа витрищився, округливши очі. Крейґ у відповідь невизначено махнув головою, буває, Твік іноді видає.

Коротко переговоривши з Твіком, що все окей і допомога не потрібна, дівчатка зайнялися своїми справами. Переодягалися, приймали душ, шуміли.

Крейґ завмер, зовсім не рухаючись після того, як Кенні увімкнув душ. Місця було мало, і худі та джинси встигли намокнути в деяких місцях, не хотілося вимочити одяг повністю. До того ж, змінивши положення, Крейґ ризикував доторкнутися до Маккорміка.

Тому й стояв, втиснувшись у стінку душа, відчуваючи, як сиріє одяг від пари й вологи.

В цілому, було навіть забавно так відточувати свої навички стелс у реальному житті. Можна було уявити, що вони командою пробралися на ворожий корабель, злетіли до космосу і тепер чекали слушної нагоди для нападу, ховалися, не видаючи себе.

За стінкою приміщення корабля кишіло ворожими інопланетними формами життя. Вони переміщалися коридорами корабля, огортали простір щупальцями, які можна було помітити в інфрачервоному спектрі виявлення, що неодмінно був присутній серед ґаджетів екіпірування.

Їх самих було важко виявити завдяки спеціально розробленим костюмам з радіопоглинаючих матеріалів з ефективною поверхнею розсіювання.

Щоправда, вектор щільності потоку енергії електромагнітного поля на кораблі міг бути іншим. Тоді слід пе-ре-дис-ло-ку-ва-ти ізотопні випромінювачі, і… і Маккормік знімає свій капюшон, і думка спотикається, рветься, розпадається на частини.

– Передислокувати? – запитав Кенні, ледве ворушачи губами. – Шо, куди?

Крейґ чортихнувся подумки, знову вголос проговорив ненавмисно. Досить рідко, але таке траплялося в моменти, коли він надто застрявав у своїй фантазії.

Але Кенні продовжував дивитися на нього крізь б’ючи струмені води, і Крейґ із непохитним виразом обличчя відвернувся, нічого не пояснюючи.

У грудях промайнула досада, що так брякнув і особливо при цьому телепні. Відчув звичне вже невдоволення: Маккормік знову відволікав його. Та й не тільки він. Важко зосередитися на класних сюжетах про ворожі форми життя, коли ці самі форми за дверима галасують на повній гучності.

Дівчата базікали про свої дурниці, безглузді нікчемниці долинали до них уривками.

Що, бляха, настільні ігри скасували на найближчий тиждень, може, зберемося в кого-небудь днями пограти?

Що баскетбол вже задовбав, і щоб ті хлопці всрались, бо саме через них дівчатка так вляпалися.

Що Стен Марш нічогенький зі своїми синцями на обличчі, йому шалено личить. А хто його так? Та начебто Твік, чи ні, Токен… І взагалі чули, Кенні Крейґа укусив?

Крейґ різко вимкнув душ, напружився. Невже люди в їхній школі це обговорюють?

Вперився похмурим поглядом у Маккорміка, це в усьому він винен, буравив його безперервно, поки Кенні стояв і вслухався.

Дівчата захихотіли, оу, я б Маккорміку дозволила покусати себе де завгодно, та ви шо, він такий гарячий, просто бомба, я теж не проти, щоб він мене укусив, най цілі шматки від мене відриває.

Кенні засвітився через таке безмежно, рот у хижій усмішці розкрився, до Крейґа повернувся, бровою повів, так-то, Такер, чув? Тут кожна про мене мріє.

Вигляд у нього настільки самовдоволений був, що Такер захотів йому з ноги дати. Невдоволення пухло, зростало, і кожен улюлюкаючий коментар дівчат у бік Маккорміка чомусь чіпляв. Такер не дуже розумів, чому його так напружувало, і це бісило ще більше. Заплющив очі, видихаючи, розслабляючись, контролюючи себе.

Ага, засміялися дівчата, але ми тут всі рухаємося прольоткою, кусає-то він Такера, запав на нього, схоже.

Крейґ розплющив очі, витріщився на Кенні. Той мовчки дивився у відповідь як зазвичай, зі своєю характерною лінню в погляді.

Серце Крейґа стукало дико, обличчя залишалося непроникною маскою. Куточки губ Кенні звично розповзлися, неспішно показалися зуби.

Відповідаючи на посмішку, середній палець з’являється повільно й усвідомлено, вибудовуючи незримий бар’єр, посилаючи глибоко в дупу.

Кенні тільки в очі дивився пронизливо, усмішка не зникала. Маленький крок уперед зробив, трохи нахилився.

Губи розмикнулись, і Кенні трохи опустив голову, впускаючи палець до себе в рот. Крейґ відчув гостроту іклів на подушечці пальця, кромка зубів ковзнула далі вздовж довжини, губи змикнулися біля основи.

Кенні щоки втягнув, язиком всередині торкнувся, і в паху моментально відгукнулося, зтіснило штани, запаморочило голову.

Кенні повільно повів головою вгору, ледве дряпаючи палець зубами. Відпустив, ниточка слини потягнулась від пальця до його рота.

Безтурботно подивився на Крейґа, що важко дихав. Крізь шум у вухах той відзначив приголомшливу тишу в роздягальні, двері кабінки ногою вибив, широкими кроками звалюючи звідти, люто стискаючи щелепи.

Як же він Маккорміка ненавидів.

 

---

 

Від містера Макі Крейґ виходив після заходу сонця.

Дуже багато людей залишалося після уроків, покарано було практично пів школи, особливо після рукоприкладства серед дівчаток: вони збунтувалися проти комісії, волаючи про те, що цей баскетбол в них в печінках вже.

Призначений час у містера Макі завжди був пізнім. Зазвичай його зустрічі йшли після Скотта Малкінсона, діабетика з репутацією задираки: подейкували, що в нього проблеми з прийняттям суспільства і він через це зачиняє людей у кабінетах і підсобках.

Але навіть така проблемна людина, як Скотт, була у Макі не щодня. А ось Такер був.

Декілька дівчат бачили, як він виходив із жіночої роздягальні, і ПК директор готовий був його вбити особисто.

Але тоді Такер сам був готовий вбити кого завгодно, тож, розсудливо перекричавши з ПК директором і пославши в нього тонни середніх пальців, Крейґ вибив для себе одноосібне щоденне відвідування психолога і громадські шкільні роботи.

Підписав прохання про відкриття шкільного Бійцівського Клубу від свого імені, офіційно вибачився перед жіночим шкільним співтовариством за вторгнення до роздягальні, погодився чергувати в шкільній їдальні та два місяці їздити до будинку для людей похилого віку, курируючи шкільний хор.

У ПК директора і Сильної Жінки випросив виконання лише однієї умови – мінімум Маккорміка в його повсякденності.

Він його не помічав уже тиждень. Маккормік на спільних уроках був присутній, звісно, але Крейґ докладав максимум зусиль, щоб його повністю ігнорувати. Своя компанія його достатньо займала. Клайд тоді в роздягальні надивився на голі жіночі щиколотки з-під лавки, і хоч Токен його дошкулював цією безглуздістю, Клайд ще кілька днів ходив замарений. Джиммі похвалився, що він сміливо відчиняв двері душової і зміг побачити цілих дві пари грудей.

Але більше Крейґ займався заспокоєнням Твіка. У того від стресу трохи розхиталися нерви, і зазвичай після робіт, покарань і психолога Крейґ встигав заскочити в Твік Брос, щоб сказати Твіку привіт і отримати чашку кави за рахунок закладу.

Багато гуляв.

 

Восьмого дня виходив зі школи, і в очі одразу спала помаранчева парка на тлі засніженого ігрового майданчика. Побачивши його, парка ворухнулася і рушила йому назустріч.

Крейґ одразу ж відвернувся і покрокував геть. Парка наздоганяла, йшла слідом за ним енергійно, була вже досить близько, збиралася обігнати. Крейґ кинув на неї важкий погляд. Вогненно-помаранчева парка Маккорміка була потертою, сяяла бордовими плямами і нагадувала поверхню сонця.

Кенні зняв капюшон, потряс головою, прибираючи довгі блондинисті пасма з обличчя.

Крейґ рівно сказав:

– Відвались, – і темпу не зменшив. Кенні не відставав.

Вони пройшли майже квартал, коли Крейґ не витримав і розвернувся:

– Звідки ти взагалі знаєш, о котрій я закінчую і з якого боку школи виходжу?

– Готи сказали, – знизав плечима Кенні.

Крейґ моргнув.

– А вони звідки знають?

– Гей-гей, – хехекнув Кенні. – Ти начебто суттєво підвищив свою популярність протягом останніх тижнів. Всі знають, що ти один із головних хуліганів школи, – Крейґ шумно зітхнув крізь ніс. – Он, Бійцівський Клуб за тобою закріплений. До речі, я записався.

– Нащо? – сухо запитав Такер. – Все одно я там з’являтися не буду.

Обличчя залишилося байдужим, але Крейґ внутрішньо насупився. Навіщо він так сказав, ніби очікує, що Кенні туди піде тільки заради нього?

– Справді? Шкода, – усміхнувся Кенні. – Нічого, нам ще в будинок престарілих разом ганяти.

– Ти шо, в шкільному хорі? – здивувався Такер.

– Ага, записався кілька днів тому, – чарівно посміхнувся, підморгуючи.

Крейґ роздратовано зітхнув, Кенні помітив і засміявся, випускаючи клуби пари.

Ніс і щоки Кенні були дещо рожевими через мороз на вулиці. Крейґ дивився йому в очі й не розумів, чому останнім часом Кенні в його житті стало так багато, так нав’язливо й непрошено. Чому його усмішка постійно збиває його з пантелику, викликаючи клубок неприродних емоцій всередині?

– Маккормік, – звернувся, роздивляючись його сплутане солом’яне волосся. – А те, що дівчата в роздягальні говорили, правда?

Він намагався не думати про це весь цей час, чесне слово, йому найбільше не хотілося займати таким голову і ставити собі такі запитання. Ще більше – ставити такі питання Маккорміку.

Кенні постукав одним черевиком об інший, обтрушуючи їх від снігу. Підняв очі. Подивився пильно, усміхнувся.

– Можливо, – коротко відповів.

Серце пропустило удар, і Крейґ на секунду випав із реальності. Слово влетіло в нього метеоритом, врізаючись у голову і залишаючи там слід, ударний кратер, величезну астроблему.

– То шо, – безтурботно посміхався Кенні. – Може, передумаєш щодо Бійцівського клубу? Пристойний задум, скажу тобі, знімає напругу.

Крейґ чомусь подивився на рукав куртки, за яким ховався укус, що вже майже зійшов.

Ну, Маккорміку, може, буде і на користь, проговорював Крейґ, слухаючи свій голос ніби збоку, Кенні все одно тільки несподівано кусатися й може.

Кенні фиркнув, сказав, що він взагалі-то проапгрейдився, з ПК директором розмови мав, той його геть файно натаскав, ну, знаєш, згода і все таке. Може продемонструвати.

Зробив крок назустріч, одразу вторгаючись в особистий простір Крейґа, відкинув вушко його синьої шапки, наблизився, холодними губами ледве торкаючись його вуха, і низько промурлив:

– Хочеш, я тебе укушу, Такер?

Тілом пробіглася хвиля, осідаючи внизу живота знайомим тягнучим відчуттям. Крейґ рвано видихнув, і хмарка пари вирвалася з його рота.

Кенні перевів на нього свої очі, і Крейґ вперше уважно розглядав їхній відтінок. Блакитні з бірюзовими вкрапленнями. Наче виплавлені з хромової слюди.

– Можливо, – відповів він.

Додати до улюблених