Примітка:
1. Ця парочка раптово вигулькнула, зустрічаючись то тут, то там у тексті, я цього не планувала. Вони не просто з іншого фандома, а з двох інших фандомів: Джон Мітчел з “Бути людиною”ВВС, Андерс Джонсон з “Всемогутні Джонсони”. Але я почала їх шиперити, коли ше не було жодного фанфіку з їхньою участю, тож вони вже як рідні♡ Мрію коли-небуть написати з ними окрему роботу.
2. Згадування про “морозиво зі смаком кажана” – то не відсилка на всім відому хворобу, а фандомний жарт.
3. У Андерса тут досить дивні здібності, шось між Купідоном та різдвяним ельфом. Не питайте, чого так, сама не в курсі.
4. Нагадую, шо в мене є телеграм-канал, де можна подвитися колажі до фанфіків (конкретно до цього шукайте за тегами #різдво та #різдвяніісторії), послухати музику, яка мене надихає та просто почитати, шо в мене зараз відбувається в житті.
Посилання: https://t.me/kvitka_paporoti34
<*>
— Чудово! Все так, як і має бути, — світловолосий, бородатий чоловік, що невловимо нагадував гнома (навіть не своїм невисоким зростом, у скоріше хитруватою усмішкою), задоволено потер долоні. — Мир, свято та кохання! Усі радіють і веселяться.
— Я щасливий, що ти задоволений, — скривився його темноволосий супутник.
— А тепер уже можна забитися в куток якогось кафе і насолодитися заслуженим гарячим глінтвейном? Я з учорашнього вечора за тобою тягаюсь, замерз, мов собака. Ще й це паскудне сонце так яскраво відбивається від снігу! Я майже осліп.
— Коли ти бурчиш, то схожий на старого, вередливого вампіра, якого силоміць витягли зі склепу, — хихикнув блондин і поправив свою смішну різнокольорову шапку з великим помпоном.
— Я старий, вередливий вампір, який має повне право бурчати досхочу, бо після пекельно важкої зміни в госпіталі йому не дали ні поспати, ні поїсти, ні навіть потрахатися! А натомість потягли ламати машину одного ідіота, зливати бензин із машини іншого, накачувати алкоголем третю, запихувати на дах будівлі кошеня і співати дитячі пісні в безглуздому костюмі!
— Але хіба не круто бути причетним до чогось настільки неймовірного, як різдвяне диво?! — блондин світився непідробним натхненням і мало не підстрибував на ходу від почуттів, що його розпирали.
— Коли ти так кажеш, мені хочеться виміряти тобі температуру. Подумати тільки, Андерс Джонсон, який серйозно турбується про благополуччя незнайомих людей! Воістину варто було припертися з самої Нової Зеландії, щоб на власні очі побачити це диво, — хмикнув брюнет. — Що б ти там собі не надумав, ти не різдвяний ельф!
— Гей, я був би найуспішнішим і найпродуктивнішим різдвяним ельфом! — обурився блондин, комічно розширивши очі та виставивши вказівний палець. — Дивись, скільки доль я звів, скільком людям подарував щастя!
— Ці твої нові здібності мене іноді лякають, — примружився брюнет, що залишився безіменним. — Коли ти просто заговорював людям зуби, було спокійніше. Тобто ні, але я тоді просто не знав, із чим порівнювати.
— І все ж, визнай, я крутий у ролі чарівного ельфа! — самовдоволено надувся Андерс. — І дуже гарячий.
— Не з цією бородою, — безжально відрізав його супутник. — З нею ти скоріше схожий на гнома.
— Ти казав, що нічого не маєш проти моєї бороди! — обличчя блондина обурено витяглося.
— Я й не проти. Вона кумедна, — чоловік ніжно провів по м’якій рудуватій щетині співрозмовника рукою, затягнутою в зелену в’язану мітенку. — Я просто сказав, що ельф із цією бородою з тебе ніякий.
Погляд його пом’якшав, а посмішка з глузливої перетворилася на приязну.
— Але я готовий визнати, що за останні два дні ти справді зробив багато добра. А тепер ми можемо вже піти у тепло? Інакше Таю не доведеться здійснювати свою загрозу зробити з мене морозиво зі смаком кажана, я цілком впораюся самотужки, — він знову скривився. — Тільки перед цим осліпну.
— Я цього не допущу! — Андерс театрально змахнув рукою, дістаючи, наче з повітря, сонцезахисні окуляри. — Чарівна я істота чи хто?
Він натяг окуляри на ніс брюнету, цмокнув його в губи і, схопивши за лікоть, кудись потяг.
— До того ж, мене напружують твої плани, — продовжував бурчати брюнет. — Той хлопець-журналіст міг загинути, коли я стрибнув під колеса його машини. Чому не можна було злити бензин, як у будівельника?
— Тому що він не такий розсіяний, як містер Срібні Оченятка, і завжди перевіряє кількість бензину та навіть рівень олії перед поїздкою. І потім, генії двічі не повторюються.
— Все одно, це було надто небезпечно.
— О, дорогенький, я за нього не хвилювався, адже поряд був медичний працівник, — блондин підморгнув. — Ти б допоміг йому, якби сталося щось серйозне.
— Андерс, медбрат та лікар — це різні речі та різний рівень підготовки!
— У крайньому випадку, ти міг би його обернути, — легковажно відмахнувся блондин.
— Мене турбує, що ти так вільно жартуєш із такими серйозними речами.
— Облиш, все закінчилося просто чудово. Саме так, як і розраховував.
— Андерсе, розрахунки це не твоє. Твої рахунки веде Дон. Тож заслуга того, що всі твої плани увінчалися успіхом, скоріше у удачі.
— Удача — це до Майка. А тут скоріше креативний підхід та тонке відчуття людської природи. Як гадаєш, може, мені варто отримати онлайн-сертифікат священика? Здається, на ту дівчину в церкві я справив незабутнє враження! І я міг би одружити Майка і Ханну!
— Не дай боже, Андерсе.
— Який саме?
— Всі вони.
<*>
Мітчел крокував по засніженій вулиці, посміюючись із слів супутника, але в очах його світилося щире почуття.
Те саме, що вони дві доби намагалися подарувати кільком людям.
Те, що на букву “К”.
Додати до улюблених