Тож я викинув усе з голови. Хоча б на кілька тижнів.
Був кінець квітня, коли ЗМІ почали освітлювати значне зростання рівня самогубств у країні.
Підвищення на 10%.
Беззмістовна кількісна оцінка глибокої втрати життя.
Рівень зайнятості та економіка, здавалося, були в хорошому стані. Жодних нових війн на горизонті чи конфліктів на вулицях.
Перед цим був короткий період тихого спокою.
Розбиті сумом люди проявляють себе в несподіваному самоушкодженні.
Сім’ї були розбиті через втрачених батьків, матерів, синів і дочок, які ніколи раніше не замислювалися над такими діями.
Епідемія самогубств; тихий біль поламаних життів .
Інформацію зведено.
Слідство виявило, що жертви відчували «галюцинації померлого» перед своїм вчинком.
Тепер я не впевнений, що це просто галюцинації.
Немає вказівок на те, що поширює цю хворобу, крім померлих близьких.
Смерть породжує ще більше смерті. Цикл.
Батьки, загиблі друзі, і втрачені коханці постають перед своїми жертвами заохочуючи їх зробити останній трагічний крок до возз’єднання.
Їхні тіла різні: від понівечених, згнилих до свіжих- як життя; незалежно від того, як і коли вони померли.
Було важко досягти дійсного консенсусу(згоди) щодо цих бачень, оскільки більшість людей не живуть довго після того, як видіння почалися.
Реакції перед вчинком коливаються від радості й піднесення- до розпачу й безнадії.
У той час як деякі, здається, в захваті приєднатися до тих про кого вони піклувалися, інші були налякані.
За кілька місяців хвороба розповсюдилася.
Ми всі пов’язані.
Проходить хтось, кого ти не знаєш, але хтось, кого ви знаєте, піклується про них.
Когось із ваших знайомих відвідує цей привид і скоро той, кого любиш приєднується до них з іншого боку.
Там вони чекають на тебе
Коли суспільства залишалося достатньо, щоб звітувати про ці події, наше місто повідомляло про понад двісті самогубств на день.
Я не знаю, збільшилася ця цифра чи зменшилася на даний момент. Навколо може бути недостатньо людей, щоб підтримувати таку статистику.
Деякий час ми з Аланою виживали через усе це.
Ми були інтровертами, які потребували лише один одного.
Ми ніколи не прагнули налагодити стосунки ні з ким іншим.
Наша солідарність виявилася нашою силою.
На деякий час.
Але минулого тижня брат Алани вчинив самогубство.
Тоді її мати, потім батько -по одному.
Я побачив зміни в людині, яку любив вчора вранці.
Її очі були скляні й пусті.
Наша простора квартира тепер була такою ж порожньою, як навколишній світ.
Між нами була відстань, якої я ніколи не відчував.
Думки Алани явно були зайняті.
Я нічого не міг зробити, щоб витягнути її з цього.
Я намагався. Я благав. Я плакав.
Ввечері ми сиділи за обіднім столом, мовчки, перш ніж вона подивилася на мене.
“Я тебе так кохаю.”
Потім Ала зайшла на кухню, витягнула із решітки ніж для біфштексів і перерізала собі в сонну артерію.
Багряний колір розбризкувався по білому простирадлу обіднього столу.
Я кинувся до Алани.
Я притиснув ганчірку для посуду до її горла і спробував зупинити кровотечу.
Її вже не було.
Але сьогодні вранці до мене повернулася моя любов.
Цілу ніч я заціпеніло дивився на стіну. Я не міг заснути.Звичайно, я не міг заснути.
Я не міг думати. Я не міг відчувати.
У балконні двері постукали, що вивело мене з трансу.
І ось, у цю мить, Алана стоїть перед мною.
Вона- сяюча, смілива і славна, як класичне зображення ангела.
Її лукава напівусмішка демонструє кривий зуб. Сильно розпатлане волосся Алани просто ідеально вловлює світло.
В її очах горить блиск, який завжди сяяв перед тим, як вбитися.
Я відчиняю балконні двері й стою, заціпеніло .
— Хочеш потанцювати, красене?
Вона простягає мені руку. Любляча посмішка на милому обличчі.
Я хапаюся за неї, очікуючи, що її рука буде холодною, щоб мої пальці пройдуть крізь примарну плоть але я приємно здивований теплотою.
Ми нахиляємося ближче для поцілунку і в цей момент все ідеально.
Потім вона пливе над поруччям балкона, манячи мене за собою.
— Давай, любий, нам так багато всього треба побачити разом.
Я піду за нею. До краю землі .
Або через край цього балкона.
Додати до улюблених