“Треба їхати. Кудись подалі, а головне якомога швидше. Він обрав не мене, в той час, коли я готовий за нього вбивати, трощити й ризикувати всім, що маю! На відміну від інших демонів мені не приносить задоволення заподіяння шкоди цьому світу. Я створював цей світ не для того, щоб його нищити.
В цьому світі я хочу сидіти з ним в книгарні та пити гарячий чай дивлячись у небесно-блакитні очі, в яких віддзеркалюватимуться рядки якоїсь старої книжки. Хочу сидіти поруч і бути впевненим, що він нікуди від мене не піде. Але він пішов.
І здогадувався ж, що я для нього не важливіший за “невимовний божественний задум”. Знав, що колись він обере Небеса. Але чомусь вірив у наше щасливе майбутнє. Навіщось мріяв про спільні дні і ночі, спільний котедж десь за містом: жити там разом, готувати сніданки один одному, слухати спів пташок, милуватися навколишнім світом. ”
Поки всі ці думки майоріли в голові немов калейдоскоп Бентлі вже їхала якимось лісом. “Дивом” Кроулі не потрапив у аварію, бо дороги він не бачив. Очі, наповнені сльозами, не бачили цього світу, лише янгола.
Демон зупинився в абсолютно безлюдному місці, вийшов з машини й, нарешті, зміг випустити те, що намагався втримати у собі весь цей час.
— Я кохаю тебе, янголе! — у весь голос кричав Кроулі захлинаючись сльозами й дивлячись у небо. Він хотів це йому сказати, але не встиг.
— Якщо хочеш, я весь світ до твоїх ніг піднесу. Своє життя до твоїх ніг піднесу. Ти — мій світ і моє життя. Нікого, окрім тебе, у мене немає. — він ходив зі сторони в сторону. Таким нещасним він себе ще ніколи не відчував. В пориві цих емоцій він (майже що) ненароком підпалив одне дерево. Вогонь почав перекидатися на іншу рослинність і через нетривалий час демон був оточений високим полум’ям, а він просто стояв на місці вдивляючись у височінь.
*
Масштабну лісову пожежу на Небесах не помітити не могли. Поки інші янголи розбиралися з паперовою роботою, Азирафаїл дивився на проєкцію Землі та міг поклястися, що серце його палало так само як той ліс. У нього не було жодних сумнівів, що причина обох пожеж один конкретний демон.
*
Поки люди розбиралися з проблемою, Кроулі там вже давно не було. Він не відчував жодної провини за скоєне, тому просто поїхав ще далі, ще швидше. Але тепер на задньому сидінні, окрім його рослин, лежало ще кілька пляшок міцного спиртного і фляга зі святою водою, яка до того була далеко та надійно захована.
*
“Мені треба його знайти. Терміново” — думав Азирафаїл, але боявся це сказати вголос, щоб не втрапити у халепу.
— Не можна залишити це просто так. Явно видно, що пожежа спричинена не людьми. Я хочу знайти того, хто це зробив.
— Азирафаїле, ти — архангел. Ми не займаємося такими дрібницями, — сказали Уриїл, але тут же відчули, як їх легко штовхнули.
— Але оскільки це може бути дійсно важливо, то ти можеш спуститися і проконтролювати, щоб злочинця було впіймано — швидко додали Михаїл.
На це Азирафаїл вдячно посміхнувся хитнувши головою та швидким кроком пішов до ліфта. Вже через секунду невеличким “дивом” він перемістився до Кроулі, приблизно в п’яти метрах від нього.
Демон сидів на березі річки спершись на Бентлі та допивав останню пляшку алкоголю. Залишалася лише свята вода. Він тримав ємність в руках і дивився то на неї, то на зорі, що вже сяяли на небі. Він вагався, обдумував та приймав важливе рішення. Рішення про своє існування. Повільно пальці потягнулися до кришки аби її відкрити.
В цей час він відчув на собі погляд янгола і повернув голову, щоб переконатися, що йому не здається. На нього були спрямовані два океани, в яких відображалося нічне небо. Але рішення вже було прийняте і фляга знаходилася в кількох сантиметрах він уст демона.
Побачивши це Азирафаїл щодуху побіг до Кроулі, аби зупинити його.
Одна секунда і яскраві жовті очі, що дивляться на нього, зникають. Назавжди.
Не встиг. Був так близько і не встиг. Не зупинив.
Океани вийшли з берегів і по ніжних янгольських щоках потекли гарячі сльози. Цей світ ще ніколи не бачив такої туги, що її зараз відчуває Азирафаїл. Його життя було так тісно пов’язане з тим вогняноволосим демоном у темних окулярах. Тепер його немає, не існує і більше ніколи не існуватиме. Все тепер здавалося янголу безсенсовним без нього.
— Я знаю чия це провина. І вони заслуговують помсти. Найжорстокішої помсти, на яку здатен янгол, що втратив своє кохання.
Додати до улюблених