Вони були про те, щоб поговорити про кохання над дахами розгромлених будинків.
Лопаті гвинтокрила змушували машинально затулити вуха, перекрикуючи одна одну про те, яка метафора любові справедливіше.
Вони були не про те, щоб говорити важливе. Важливе завжди могло зачекати, а потім виявлялось, що воно геть не важливе. Зате завжди було “важливіше”, у що входило побачитися раз на добу, впевнитися, що ще живі, й розбігтися по домівках наляканими собаками.
Блискучим вогнем палала їхня ненависть до питання “навіщо”. Як навіщо? Аби було. Тому що треба. Як інакше жити?
Осаму не відчувала провини. Чюя відчувала, коли затягувала із відрізанням голови. Їй не подобалось носити ментальні беруші, вона вважала достатнім зробити усе швидко і мати шляхи відступу, щоб можна було все забути, щоб пам’ять не працювала так, як слід. Осаму це іноді бісило. Хотілося, аби вона її пам’ятала. Але що вже поробиш, така доля закоханої у жінку.
Таксі було місцем їхнього зіткнення. Там вони говорили більш за все, через це більш за все його ненавиділи й, через сильні емоції, більш за все думали саме про нього.
І таке буває, місце завжди змінюється: в характері, в освітленні, виборі тортур, а висновок завжди той самий — пробуджені внутрішні демони й коньяк у обох гарячих ротах, що тягнуться одне до одного, долаючи закон про те, що протилежності притягуються, адже протилежними вони ніколи, насправді, й не були.
Аби сказати щось хороше, спочатку потрібно пройти серію невдалих спроб у вигляді дурних словотворів на кшталт: “Мене нудить, тож я не можу зробити це ні у чийому більш туалеті. Вези мене до себе”.
Одного разу в них вже відбулася бійка до напів смерті, їм не зайшло, й вони вирішили, що їхньою стихією, скоріше, виявиться поєдинок поглядами, аніж оце непорозуміння. Думали одна про одну з самого початку у мимоволі ненормальних кількостях, хотіли одна одну у найрізноманітніших позах та фантазіях теж десь настільки давно. Схоже, вбивство зближує.
Від Чюї несе трупами, кров рецептори більше не розпізнають — ігнорують; і в кишені в неї три розрізаних презерватива. Один, напевне, хотіла на чувака, якого вбила, натягнути, та щось пішло не так. Та і нехай, на півтори рази більше дістанеться, думала Осаму.
Вони пензлювали дворами, не бажаючи повертатися додому й взаємно бажаючи одна одну прямо тут і прямо зараз. Це стало їхньою мовою, й чхати вони хотіли на всілякі наслідки чи іншу нісенітницю. Наслідки — для пійманих, а вони займались цим усім, принаймні, за відчуттями, не перші десятиліття.
“Якщо ми не можемо порозумітися в нормально хоч раз поговорити, тоді я хочу, аби про нас розповідали”, — думав Дадзай.
“Блять, у мене місячні пішли. Добре, що вона мені штані вже вимазала. Й у цілому з нею добре, все ж таки”, — думав Чюя.
Додати до улюблених