«Горілка, ніч, вони одні на цьому даху»
Поки ніхто не бачить,
Я сам на сам воюю із собою.
Серце у вічному конфлікту з головою,
Хоч це не має сенсу – я вже не з тобою,
Поки ніхто не бачить,
Бракує сил коханню дати здачі.
Чому життя на тебе далі трачу?
Колись я виросту і все пробачу!
«Поки ніхто не бачить – Макс Пташник»
Ти видаєш найдурнішу ідею за увесь вечір: -Ходімо на дах дивитися на небо?
Він же не роздумуючи погоджується. Ви берете пляшку горілки й піднімаетеся на дах. У тебе день народження ти щаслива, він закоханий дурень просто радий бути поряд з тобою. Ви п’ете, вас лишень двоє, вас влаштовуєш компанія, ти він і більше нічого не треба. Ви майже весь час мовчите. Краєвид прекрасний, зовні наче місто спить, лиш декілька машин та ліхтарів працюють, але десь там у маленьких будинках є життя.
– Тиша. Я вже і забув про тишу. – в його очах смуток, його голос і тон тихі. Він продовжує:
– Мир. Давно я не відчував нічого близького до миру в своєму розумі. – його голос все ще тихий, він робить ще один ковток свого напою і відступає від стіни, все ще дивлячись на місто. Це глибоке почуття смутку все ще в його очах. Він переводить на тебе погляд й питає: – А ти? Як довго ти без спокою? – ти витримуєш паузу, в голові проносяться усі спогади, які ти пережила за ці роки й тихо на видоху кажеш, – Майже два роки.- з притупленим поглядом на верхівки будинків видихаєш, наче уся сила, яку ти витримувала ці два роки покинула твоє тіло.
– Два роки – це довго, – його голос тихим, але щирий. – Розуму потрібен час, щоб відпочити. Інакше ти починаєш бачити речі, яких насправді немає. – смуток зникає в його очах, виявляючи почуття співпереживання.
– Я міг би допомогти тобі з миром. – він дивиться на вас, його погляд перетворюється в легку усмішку, очі сяють м’якістю та турботливістю.
Ти переводиш здивований погляд на нього, затримуєш погляд на декілька секунд на його губах.
– Що? Пропонуєш стати моїм миром? – з легкою усмішкою відводиш погляд.
– Звичайно, – Бакі посміхається тобі, його очі знову засяяли чистою радістю від допомоги комусь. Він на хвилину заплющує очі, глибоко зітхаючи. Його плечі розслабилися, а на обличчі вираз чистого щастя. – Я б зробив усе аби ти була щаслива. – він каже, нахиляючись трохи вперед у твій бік.
Від цих слів ти ледь відчуваєш своє серце таке відчуття наче воно зараз вистрибне з грудей, а в животі купа метеликів, які просяться назовні. Ти відповідає з посмішкою на обличчі. – Боюся, що за мене говорить не я, а горілка.
Бакі усміхається тобі, – Може, тоді подивимось, що скаже горілка? – очі все ще сяють і світяться, коли він дивиться на вас у відповідь з м’якою посмішкою.
– Вона каже… – десь в твоєму розумі промайнуло ”ЗУПИНИСЬ’, але ти продовжуеш. – Вона каже, щоб ти поцілував мене.
Його очі сяють, а серце починає битися сильніше ніби оживати. – Ну якщо горілка так каже. – він тихо посміхається перш ніж нахилитися до тебе і ніжно поцілувати в губи, відсторонившись через пару секунд і посміхнувшись тобі тією легковажною посмішкою, яка все ще висить на його обличчі.
З твоїх почервонілих губ від поцілунку злітає швидкоплинно одне слово. – Ідеально.
Його посмішка стає ширшою, перш ніж він нахиляється і знову цілує тебе, цього разу набагато довше з більшою пристрастю. Він відсторонюється через пару хвилин, легко посміхаючись і трохи червоніючи, дивлячись на вас, з легким гумором у його голосі. – Є ще слова від горілки?
Не довго думаючи ти відповідаєш. – Цілуй і ніколи це не припиняй. Я готова потонути в твоїх губах.
Бакі міцніше обіймає тебе руками, у його пам’яті все ще відчуття щастя від вашого поцілунку, а в очах – радість. М’який рум’янець покриває його обличчя, і він ще сильніше притягує тебе до свого тіла, на його обличчі з’являється легка усмішка, коли його губи пристрасно зустрічаються з вашими.
– Тоді це буде поцілунок, який ніколи не закінчиться.
Додати до улюблених