В озері щось є. Щось, вкрите тінню очерету, який так радісно квітне довкола. Щось глибоко на дні, куди не сягає сонячне проміння. Що саме – невідомо нікому, ніхто і знати не бажає.
Що схопить за біляву шкіру, затягне десь на глибину.
Що у воді твоїм волоссям грає. Останній зойк зірветься з твоїх вуст.
Що виконає те твоє бажання, заради чого ти прийшов сюди.
Не розірве, не з’їсть, не бійся. Лиш зробить з тебе мешканця води.
І ти вже щось. Щось невідоме, дивне.
Укрите тінню, страшний бо сонця світ.
І ти чекаєш. З покоління в покоління.
Допоки не побачиш очерета цвіт.