Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

чесність

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

***
Андрій вже 5 хвилин збентежено дивився на екран свого смартфона. Здавалось би тільки зранку Валік його “відшив”, а тепер відправляє такі фото. Можливо друг вирішив його підколоти? Він не знав. Тому вирішив, що краще проігнорувати повідомлення. Мимохіть хлопець згадав слова Міхієнка : “Ранок мудріше вечора”. “Або я просто не знаю, що робити” – подумав Лузан.

***
Прокинувшись, хлопець одразу перевірив чат. Фото було на місці. Значить, це не сон. Андрій знав який Валік був принциповий і розумів чому той не видаляє фото: він завжди йде до кінця.
Поки готував каву, думав над тим, як себе вести коли побачить Міхієнка. Ситуація була дуже неоднозначна. Та раціональність підказувала що ігнором проблему не розв’язати, тому він вирішив поговорити з ним.
Офіс зустрів приємним запахом якоїсь їжі. Схоже, хтось не встиг поснідати вдома. Хлопці вже були у повному зборі коли приїхав Лузан. Валік лежав на дивані залипаючи в телефон. Він зустрів Андрія якимсь загадковим поглядом, але той ніяк не відреагував. “Нам потрібно залишитись наодинці і поговорити, а не витріщатись один на одного” – подумав Лузан.

***
Робота кипіла попри те, що між хлопцями відчувалось деяке напруження, яке помітили і Микола з Романом.
– Пацани, що з вами сьогодні? – запитав Зирянов.
– Ти про що? Все наче нормально, – заперечив Валік, але потім вирішив потягнути прикол: Хоча ні. Я скинув Андрію нюдси, а він їх проігнорував. От тепер і не говоримо – посміхнувся хлопець і подивився на Лузана. Той аж побагровів через те, що у цьому “жарті” було правди більше ніж будь-де. Хлопці, натомість, посміялись і зрозуміли, що чесної відповіді вони не почують. Знали б вони…

***
Після продуктивного, не дивлячись на все, дня хлопці почали роз’їжджатись по домівках. Але не Лузан і Міхієнко. Коли всі пішли, Андрій замкнув двері (на випадок якщо хтось неочікувано повернеться і стане свідком їхньої розмови) і сів навпроти Валіка. Не знаючи з чого почати, він мовчав, але раптово хлопця накрила злість на товариша.
– Нахуя ти це робиш? Ти мені мстиш чи що? Ми ж наче про все поговорили і домовились… При чому робити вигляд, що нічого не було – твоя ідея!
Міхієнко сидів непохитно, а потім сказав:
– Сподобалась фотка?
– Що за хуйню ти несеш?.. Валік, з тобою усе норм? Нехай ще я тупанув, але з тобою що?
– А що зі мною? Це ж не я поцілував друга – посміхнувся хлопець.
– Я думав ми усе вирішили, але ти тягнеш якийсь прикол. Я ж кажу, я був п’яний і зробив помилку, але не треба наді мною знущатись.
Хлопець навпроти втомлено видихнув і заговорив:
– Слухай, я не знущаюсь. Може я був трішки грубий і занадто спантеличений тоді, щоб нормально подумати над тим що сталось. Не знаю, це мабуть дивно, але зараз я хочу… – він запнувся на півслові. Вираз його обличчя прийняв якийсь дуже дивний стражденний вираз. Андрій покірно чекав поки друг договорить, але той встав і навис над ним. Лузан затамував подих: бачив, що Валік приймає якесь рішення. Врешті-решт, Міхієнко взяв хлопця за підборіддя і провів великим пальцем по губам. Андрій інтуїтивно привідкрив рот і палець друга проник всередину. Якщо б зараз хтось раптово зайшов в офіс, то не повірив би очам.
Язик Лузана плавно досліджував те, що було всередині, а Міхієнко стояв не рухаючись, наче боявся спугнути. Це продовжувалось якийсь час, доки Валік не відійшов. Ейфорія пройшла і вони розгублено подивились один одному у вічі.
– Що ми робимо? – запитав Андрій.
– Я був би радий якщо б знав, – відповів Міхієнко, – чого тобі зараз хочеться?
– Я.. я не знаю. Я думаю нам пора закінчувати займатися хуйнею.
– Я спитав чого ти хочеш, а не що ти думаєш.
– А це не одне і те ж?
– Судячи з того, що тільки що відбулось – ні.
– Я не розумію чого ти хочеш добитись – у якомусь розпачі сказав Андрій.
Валіку, судячи з усього, набридло ходити околяса і він вирішив діяти. Він рішуче підійшов і грубо притиснув Лузана до стіни узявши за горло.
– Щ-що ти робиш?..
– Те, що хочу. – Валік проник язиком у рот Андрія і почав досліджувати його. Спочатку хлопець пручався, але коли тіло заполонила блаженна насолода почав і сам робити крок назустріч.
– Не рухайся, – грубо сказав Міхієнко і знову проник язиком у рот Лузана. Обоє були дуже збуджені, але не сміли заходити далі поцілунків. Андрій тільки увійшов в азарт як “друг” відсторонився.
– Чого ти хочеш зараз? – захриплим голосом запитав Валік. Лузан продовжував мовчати. Трохи почекавши на відповідь і зрозумівши, що її не буде хлопець відійшов.
– Поки ти не відповіси самому собі, я нічим не зможу допомогти. На добраніч, Андрію. – Міхієнко взяв речі і вийшов з офісу залишивши Лузана наодинці з собою.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

6 Коментарі на “чесність



  1. Я просто в захваті, я так давно чекала саме такий фанфік, він просто бомбезний! Будь ласка, не кидайте роботу, вона просто супер. Побільше би розписувати повсякденні дії, бо виходить дуже консентровано, але напрям і відображення характерів просто на висоті😍🥰 Натхнення вам і дякую за таку красу 💕