Світська туга

FavoriteLoadingДодати до улюблених

я би ще довго гніздилася на цьому текстику, але приїхала в Київ на каштани і змушена була відмітитись. ну так..

Скажи Єрмакові, що робота в офісі була б краще налагоджена, якби він не був таким дурацьким))))0))00)

.

“Сам прийдеш і скажеш”

“Нє, давай ти😉”

 

Коли Подоляк чує перший сигнал про вхідне повідомлення, то думає, що це якась МТСівська розсилка, бо всі знають ким і де він працює, а тому не пишуть в робочий час. Після другої вібрації він згадує, що Арестович сьогодні температурить на лікарняному, то й стає очевидним хто пише. Міша продовжує ігнорувати сповіщення і займається документами далі: трохи про зустріч з журналістами столичного видання, трохи про громадські організації, ще трохи про вечірній ефір і… третій сигнал.

Він оправдовує себе тим, що на третьому сповіщенні не втримався би ніхто, то ж плавним рухом розблоковує телефон і відразу відкриває діалог з Олексієм.

“Він тебе послухає і буде як золоте золотко, а я можу по вухах получити)”

“Хоча може і не послухає, бо ти Мішка, а не Володька🙄”

“Цікаво чи це в нього кінк на президентсво чи просто Зеленський класний такий прям🤔🤔🤔”

“Балотуйся на наступні вибори і перевіриш”

“Ого, я не чекав, що ти мені відпишеш ВСЬОГО ЛИШ після третього повідомлення. Думав, треба щонайменше десяток.🙃”

“Ти не залишаєш мені вибору, дурню”

“Це ти мене переконуєш чи себе?”

“Це я відписую на меседж. Ти щось конкретне хотів чи просто нудишся?”

“Хотів про Єрмака поговорити. В мене ж температура((🥴”

“Ну як хочеш про Єрмака говорити, то напиши Зеленському. Я тут до чого?”

“Я чую ревність в твоєму голосі?”

“Ти не чуєш мого голосу”

“Ну якби чув, то була б ревність, егеж?”

“Мішка, ти моя киця-дрібниця і ніякий Єрмак-дурак мене не цікавить ♥♥♥♥️♥”

“Іди в сраку”

Подоляк відкладає телефон і встає з крісла. Він підходить до стелажа, щоб взяти папку зі звітностями для вечірньої зустрічі і чує жалібний писк телефону знову. Спершу переконує себе в тому, що цього разу не зламається так швидко і буде поводити себе як дорослий чоловік: порине в роботу. Михайло кидає папку прямісінько на мобільний, що самотньо лежить на столі і йде до кулера набрати в чашку води. Коли він допиває, то телефон пищить вдруге, а коли знову сідає за стіл втретє. Він втомлено проводить рукою по лобі і знову не витримує на третьому: бере телефон до рук.

“Міша Подоляк — обіжати мене мастак

Але я не обіжаюсь, бо прекрасно з ним кохаюсь🥰” 

“Подоляк Михайло — чудесний кохайло

Любить Льошку і картошку😘” 

“Якщо ти мені не відпишеш, то я поріжу вени і помру насмерть”

 

“Ти взагалі пам’ятаєш, що я на роботі? Знаєш що це таке?”

“Нудна штука для нудних чуваків. Тру панки ніколи не працюють😎🤟🏼  А ти просто раб системи”

“Взагалі-то ти теж тут працюєш”

“Взагалі-то я зараз в боксерах стою біля кавоварки і чекаю на свій еспрессо. Це не звучить як робочий день. А ти раб!!1”

“Ок”

“Ок? Тобі подобається бути рабом?😏”

“Я йду шляхом меншого опору щоб ти швидше заспокоївся і відчепився від мене”

“Пізно, я вже розвинув тему твого рабства до того моменту, де ти з шкіряним ошийником стоїш переді мною на колінах…😏🛐”

Подоляк підіймає очі до стелі і просить в бога терпіння. Брудний рот Арестовича може завести далеко. Олексій рідко вибирав у виразах і не цурався вивалювати на співрозмовника все цензурне і нецензурне, що живе в його голові. То ж їх діалоги з Мішою були наповнені… Просто наповнені.

Михайло виключає інтернет, блокує телефон і повертається до роботи. Розв’язавши краватку, він відкриває папку і продовжує супитись і вчитуватись в листки.  Подоляк розвертається на кріслі до вікна і опускає папку на коліна. Його болить голова: тисне в скронях і в потилиці. Він надто втомлений і напружений. Розщіпає кілька гудзиків. Телефон на столі вібрує знову.

“Ти не відписуєш мені в месенджері, бо щось трапилось чи ти просто скотина така?”

Наполегливість — сильна сторона Арестовича.

Міша включає інтернет знову.

“Я думаю тобі би личив ошийник, Міш”

“Ошийники це круто”

“Хоча все ж думаю мені він би личив більше”

“Я люблю такі штуки, ти знаєш?

Не в тому сенсі що там оці всі грязні шльопання і тд. Це пошло.

В цьому немає нічого красивого. А ошийники це щось високе…”

“Символ приналежності, якщо хочеш :)”

“Чого мовчиш? Тобі ніяково про таке говорити?”

“Це я ще навіть не почав з тобою секситись.”

“Міша”

“МІШ”

“МІШААААА”

“Я зараз подзвоню 😉😉😉”

“Та  годі, ну без ошийників, то без ошийників. Хто ж знав що ти з пуритан 😟”

“Міша, йоб твою мать!

Ну може не подзвоню, але хоча б СМС…”

“Льош, я тебе прошу. Я на роботі. Давай як закінчу я заїду до тебе і ми поговоримо про все що хочеш”

*Вкладення*

Подоляк видихає і знову підводить очі до стелі в пошуках божої помочі. Він майже стопроцентно переконаний, що не вартує відкривати фотографії від Арестовича після теми ошийників. Знає, що побачить там щось, що йому не сподобається із-за того, що дуже сподобається. Міша вкотре вирішує поборотись з собою: кидає телефон на стіл, знову йде до кулера з водою і випиває цілу кружку майже одним ковтком. Краплі стікають по підборіддю і Михайло знову тягнеться до сорочки щоб розщіпити кілька гудзиків і дивується, коли торкається пальцями голої шкіри і розуміє, що важко дихати не із-за одягу. Він знімає піджак, кидає його на софу поруч і знову йде до телефона. Роботи сьогодні не буде і папки не такі цікаві. Сідаючи за стіл і відкриваючи фотографію, Михайло подумки підписує капітуляцію. Перше, що він бачить на світлині — тонка шкіряна смужка, що обіймає рельєфну шию. Спершу він кілька секунд дивиться на фото повністю, а потім подвійним тапом приближує пряжку чокера і ямки ключиць. Подоляк не хоче йти на поводу у Арестовича, але розуміє, що процес незворотній, коли відчуває рух в штанах. Він трохи переминається на кріслі і закидає ногу на ногу.

“І що це має сказати про твою приналежність?”

Відповідь прийшла майже зразу і Михайло моментально клікнув на неї, щоб відкрити до того, як зможе себе переконати знову не робити цього.

“Це має сказати, що десь в світі є хтось, хто може вставити мені по самі яйця і дерти мене так, щоб я ще тиждень ходити нормально не міг😉”

Подоляк, здається, застогнав. Він дивиться на це повідомлення не моргаючи і розуміє, що в штанах вже не просто «рух», а справжнісінький стояк і подумки хвалить себе за звичку замикатися в кабінеті. Він накриває по-болючому ниючий член рукою і трохи стискає через штани у спробі поправити. Телефон знову дзижчав руці.

“Ой, не сюди 😆😆😆”

“Ти довго мовчиш, Міш. Сподіваюсь ти не торкаєшся себе. Не торкайся.”

Це повідомлення слід сприймати рівно навпаки. За багато років знайомства Михайло добре затямив, що Льоша з тих людей, які кажуть, що вони товсті, щоб оточуючі переконували їх в худобі. Олексій часто нарікав на своє глупство, хоч добре знав, що очолює список розумників в Офісі. Нарікав на зовнішність, хоч і знав, що мало не кожен другий вважає його привабливим та мріє затягнути до свого ліжка. Така особливість його характеру. І Подоляк не мав нічого проти цього, поки Арестович прокидався саме в його ковдрах.

Міша не планував нічого такого, але коли бачить на панелі телефону вказівку не торкатись, то знає, що Льоша х о ч е протилежного. Він загіпнотизовано розщіпає ремінь і джинси і трохи привстає на кріслі, щоб приспустити штани. Коли його стегон торкається свіже повітря кабінету, то Михайло лякається власного видоху. Наелектрезованими пальцями дістає з боксерів член і ледь торкаючись кілька разів ковзає по довжині.

Доторки власної руки значно відрізнялись від того, що міг дати йому Олексій. Арестович різкий коханець. Він не любить повільних цілунків, палких дотиків та лінивих ніжностей. Секс з ним завжди пристрасний, гарячий і ніколи не вдумливий. Олексій не залишає шансів. Він заводиться з півоберту і після першого ж дотику губ прагне натягнутися на член як дешева повія з об’їзної. Щоб розтягнути потіху Михайлові доводиться його зв’язувати мотузками чи навіть припинати до ліжка наручниками. Хоча й того вистачає ненадовго, бо норовливий Арестович невдоволено пихтить, дригається і навіть може вцілити в ребро п’ятою. Тому коли приходить ще одне вкладення, Подоляк міцніше перехоплює член біля основи і точно знає, що не дозволить собі закінчити все так швидко.

Ще одне повідомлення.

На новій трохи розмитій фотографії, Міша бачить вже сотню разів зацілований живіт Олексія, який невимушено розвалився на мнутому простирадлі. Його прес трохи напружений, а рука ліниво кинута під пупком. На фотографії немає нічого вульгарного і непристойного. Просто чоловіче тіло. Досконале.

Міша перетискає член аж до болю, бо хоче відстрочити оргазм і закидує голову до хрускоту в шиї. Він несильно тисне одним пальцем на вуздечку, а іншим тре щілинку уретри. Непристойні думки густим киселем лоскотали свідомість. Голова йшла кругом від каламутного серпанку хтивості, а збудження сягало незнаної досі межі. Михайло все ніяк не міг віддихатися, бо повітря наче не личило грудям. І стало простіше розуміти Льошу, який постійно хоче взяти більше. Який не витрачає часу на півтони: насаджуватись – повністю, заковтувати – до самих яєць. Він не вдоволювався примарними приторками, а обслинював Мішу так, що не доводилось навіть використовувати змазку і відразу брав шалений темп.

Оргазм накрив його неочікувано і з небувалою силою. Міша був вдячний міцному кріслу, яке втримало його, тому що здатність володіти собою була зараз на нулі. Тугий струмінь сперми вистрілив, забруднюючи робочий стіл, а ноги здригалися, запалені бажанням. Подоляк заскулив, затис рота долонею, щоб не закричати і не почати кликати, того, хто шле йому фотографії.

Він старався не закричати, але із-за того, що він не міг цього робити прямісінько в Офісі, хотілося ще більше. Міша думав, що добре б було показати Арестовичу, наскільки він його збуджує, хоча був переконаний, що Олексій точно знає, що робить і як діє на нього.

Подоляк не осмілився прогорнути фотографії ще раз, бо боявся що раптовий сором змусить його видалити всі вкладення.

Після зробленого відчуття бруду і непристойності заповнило кабінет.

Він винен в цьому. Його відповідальність в цьому не менша. Ставало дедалі важче переконувати себе, що всі бажання плоті це Льошина ініціатива. Арестович не змушував його дрочити посеред робочого дня.

Хоча з іншого боку…

Якось прийшовши до тями, він стиснув телефон і, наплювавши на суперечливі почуття, зібрався писати, що нудьгує, страшно нудьгує. Нова фотографія стала неочікуваним жестом. Відкривши вкладення, він побачив зображення чорного матового вібратора, трохи загнутого і кинутого на подушки.

“Трахнеш себе ним?”

“Хто зна, може я цим і займаюсь зараз:)”

“Я хотів би бачити.”

“Приїжджай.”

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

5 Коментарі на “Світська туга

  1. О, я шаленію від ваших робіт. Це така підтримка у такий складний час… дякую. Дуже круто читати про хлопців українською й знати, що в нас є такі талановиті фікрайтери 🇺🇦 Чекаю нові історії та бажаю натхнення ❤️

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: