-Ні! Я не буду його бити. -в голосі було чутно нотки страху та відчаю. Різка біль пройшла по щоці дівчинки. Краплі сліз текли по щоках, як би вона не намагалась їх зупинити це було марно.
Що робити? Як допомогти? Вона не знала. Нічого не могла зробити. Тільки стояла та дивилася, як її батько створює на братові все нові й нові шрами. Руки тремтіли, вона в сльозах дивилася то на них, то на брата. Вони вдвох знали, піти проти «М’ясника» – це теж саме, що й підписати собі смертний вирок. Тільки в неї була перевага. Вона потрібна була жива, а ось її брат – ні. Саме вона повинна в майбутньому стани новим «М’ясником». Нікого не хвилює, хоче вона того чи ні. Вони народились в цьому світі, в світі жорстокості, крові і смерті. Можливо, їй в якійсь мірі й повезло, можливо і ні. Це з якого боку подивитися. Чи гарантоване їй життя? Тільки якщо буде вбивати. І неї є до цього нахили, тож в моральному плані важко не повинно бути. А ось Натаніель. Ні, він зовсім не такий. Він як мати, м’який, добрий та лагідний. Вона жорстока, егоїстична та нещадна як він, їх батько. Тільки це не заважає їм захищати один одного. Вона приймає його покарання на себе. Вони вдвох зовнішня копія свого ката. Яскраво помаранчеве волосся, в неї скоріш нагадуючи яскраве полум’я. Голубі очі, кольору неба і льоду.
-Ні! Тато! -прийти до тями допоміг голос брата. Дівчинка швидко кинула погляд у їх бік. Батько взявши до руку тесака, вже замахнувся. Тіло стало наче кам’яне. Ні! Ні, ні… Вона не може цього допустити.
Вона не пам’ятає як підбігла. Не пам’ятає нічого до різкої болі в районі лопаток. Тесак батька впився їй в спину. В голові лише одна думка. Він в порядку. Йому не встигли нашкодити. Я не дам цьому статися.
-Мона. -голос був як через товщу води, але вона все одно повернулася, щоб подивитися на носія. Мона… вона ненавидить це ім’я. Вона ненавидить його. Ненавидить людину, котра стоїть перед нею.
-Так, батько? -її голос було ледь чутно.
-Ти там заснула чи як? -до плеча дівчинки доторкнулась чиясь рука. Не встигнувши відкрити очі, вона наставила на нього пістолет, знявши з запобіжника. -Гей, тихіше… це я. Кевін.
-Трясця. Скільки разів казала, до мене не підкрадатися. А якщо б пустила пулю тобі лоба?
-Тихіше, ти чого така нервова? -хлопець хотів відскочити не на крок, а на цілих сто. З нею краще не жартувати.
-Тобі нагадати де ми знаходимося? Це чортове пекло, де тебе в будь яку мить якщо не вб’ють, то зроблять так, що ти ледь говорити зможеш. -вона сховала пістолет та подивилася на хлопця наче він сказав якусь нісенітницю. Хоча так воно й було. Фортеця Евермор, університет Едгара Аллана. Деяким здається це кращий навчальний заклад. Краща збірна з ексі. Тільки ось ніхто не бачив закулися цього цирку виродків. Ніхто не бачив через що доводиться проходити гравцям і через кого це. Ніхто не бачив справжнього обличчя першого номера. Ніхто окрім учасників цирку. Ріко Моріяма. Один з кращих гравців в ексі. Кращий гравець – найгірший капітан та командний гравець. В кожної монети дві сторони. Виключенням він не став.
Моні довелося жити з ним під одним дахом і в кінці кінців, вона стала єдиною хто міг протистояти Моріямі. Вона могла робити з ним все теж саме, що і він з іншими, тільки ось часу в неї на це не було. Ексі вона ненавиділа всією душею. Гра – це обов’язок. Або можна сказати прикриття? Вона не знала. Проте була впевнена – їй це не подобається.
-В нас тренування, якщо ти забула.
-Гріх забути. Ти ж мені весь мозок потім виїсиш.
-Знов не спала? -проігнорувавши слова дівчини, спитав Дей.
-Кевіне, -тихо промовила Мона та піднялася з диванчика, на котрому до цього моменту лежала. -Ексі для мене не сенс всього життя. В мене є основна робота, до котрої мене готували з восьми років.
-Ти ніколи не розповідала на чому полягає твоя праця та і що ти в цілому робиш.
-Тобі це знати не обов’язково. -дівчина вийшла з кімнати відпочину та темними коридорами направилася до переодягальні.
-Чому ти ніколи нікому ні про що не розповідаєш? Не про батьків, в загалі не про що! Хоча я впевнений, це як мінімум небезпечно для тебе! -почав робити галас зеленоокий. Кевін Дей. Другий з кращих гравців, звісно після Ріко. Вони навіть набили собі на скроні, а до цього малювали їх маркерами. Намагались в це втягнути і дівчину. Тільки ось не вийшло. Їй ця затія не сподобалася. Та й бажання бути третьою не було. Замість неї зайняв це місце Жан Моро. Француз, котрого батьки продали мафії через те, що були боржниками.
-По-перше, заспокійся, істеричко. По-друге, це зовсім інший світ, до якого тобі долучатися не бажано.
-Стій! -він схопив Веснінскі за передпліччя. Вона окинула цю дію питаючим поглядом.
-Забери, поки ну зламала. А це між тим, твоя ведуча рука. -Кевін завагався, але все ж таки відпустив та навіть зробив крок назад.
-Мона, будь ласка. Ти завжди мені допомагаєш. Та й Моро теж. Ми хочемо знати правду й спробувати допомогти.
-Допомогти? -Мона скептично посміхнулась. В цій посмішці забралася вся недовіра та біль, але дівчина негайно її приховала. -Що саме ти хочеш знати? -склавши руки на грудях, продовжила вона.
-де твої батьки? -кинув хлопець перше, що прийшло в голову. Все ж таки він не розраховував на те, що вона погодиться хоч щось розповісти.
-Мать померла. Батька відправила за грати нещодавно. Ще одне питання і все.
-На чому полягає твоя праця? -це питання цікавило не тільки його. Всіх воронів. І тільки Ріко та тренер Тетцуї знали про це. Тренер не розповість, а Ріко… Ріко чекає зручного моменту. Мона знов посміхнулась, але це скоріш походило на те, що вона приймає це питання та кивнула своїм думкам.
-Прибираю тих, на кого мені ткнуть пальцем. -Мона почала говорити французькою мовою. Вона продовжила стояти поруч з ним тільки для того, щоб побачити реакцію друга. Його очі наче перетворилися на п’ять копійок, а шкіра зблідла.
-В.. в сенсі? Ти… вбиваєш?
-Бам! -вона розвела руки в сторони. -Секрет розкритий. Все? Можу йти? -не дочекавшись відповіді, дівчина розвернулась до нього спиною й продовжила свій шлях до переодягальнь. -Так, можеш розповісти про це Жану. Але тільки спробуй комусь зайвому проговоритися, шкіру здеру. -двері за нею захлопнулися, залишивши хлопця одного.
Люди бояться цього. Бояться, що їх вб’ють. Це цілком нормально. Страх при сущий кожному живому створінню. Різниця в тому, що хтось відчуває його занадто багато, а хтось навпаки. Боїться чого Мона? Вона не знає. Ніколи не думала про це. Хоча ні. Одне вона знала точно. Вона боїться втратити брата. Боїться, що на слід Натаніеля вийде батько або Лола. Його просто вб’ють. І всі це чудово розуміли. Мері втікла разом з сином, тим самим підписала собі смертний вирок. Чому вона не взяла з собою доньку? Тому що саме донька стала копією батька, не тільки зовнішньо, але й генами.
Вже в свої п’ять років, Мона нанесла пошкодження ножом хлопцю, котрий забрав в неї цукерку. Після цієї ситуації, Натан вирішив готувати дівчину на своє місце, а сина хотів вбити. Для нього він був занадто «м’який», як його мати. Проте, шанс в Натаніеля був. Якщо він пройшов би відбір для ексі, в майбутньому був би власністю мафії. Не дочекавшись остаточного рішення, їх мати взяла гроші, сина та втікла. Життя Веснінскі перетворилося в пекло. Її почали готувати на місце «М’ясника». З восьми років вона вчилася вбивати. На подушечках пальців було видно блідні сліди, рожевого кольору. Опіки. Їй випалили відбитки пальців, щоб вона не залишала слідів. Все ж таки вона була відправлена в Евермор, в «Гніздо». Проте, вона не стала їх власністю, власністю Ріко. Мона залишалася там під натиском батька. По його словам, вона повинна робити собі хорошу репутацію. Якщо будуть конфлікти, то більшість фанатів будуть за неї, повинна показувати, що цей спорт вона любить всією душею. Повинна зробити ексі головним доходом. На перший погляд, звісно. І вона зробила це. Дівчинка, чия доля і життя залежить від слави та вбивств. Веснінскі була рада, що брат втік. Вона сподівалася, що його життя склалося в рази краще ніж в неї. Можливо, він її не пам’ятає, можливо навпаки. Та й це не було дуже важливо. Декілька місяців тому вона отримала важливу інформацію. Мама загинула. Батько вбив її. Після восьми років хованок, він все ж таки вийшов на них. Була перестрілка, в результаті якої вона загинула. Мона таємно відправила свою людину до брата, щоб той спостерігав за ним. Зараз Натаніель залишився на самоті, це в два рази небезпечніше. Натан почав виходити на нього. Дівчина не могла дозволити йому знайти Ната. Вона анонімно відправила інформацію ФБР. Цього вистачило щоб засадити батька. Тільки ось з цим прийшло й більше проблем. Мафія, Балтимор потребують «М’ясника» і вона наразі ним стала. Тільки правління її було іншим. Її боялися і поважали. Вона будувала свою імперію на справедливості. Багато кому не сподобалась різка зміна влади. Веснінскі намагалася знайти з ними порозуміння. Проте, з тими з ким це не виходило, вона давала два вибори: або вони змиряться, або в могилу. Вона встановлювала свої правила. В неї були свої принципи та велике почуття справедливості. Ніякого вбивства дітей та тварин. Це була нова власниця Балтимора. Мона отримала прозвище «Королева вбивств». Дівчина вбивала швидко, тихо та без слідів. Вона прекрасно зламувала будь які сервера. Її техногенні здібності залишалися в таємниці. Саме вони допомагали слідкувати за братом та оберігати його.
-Чого застрягла? -пролунав грубий голос дівчини. Веснінскі перевела нудьгуючий погляд на неї. -Глуха?
-Чую краще ніж деякі. -Мона відповіла на іноземній мові. Китайська. Тут її ніхто не розуміє.
-Гей! Говори так, щоб всі розуміли!
-Які мої проблеми, що ви занадто тупі? -вона тяжко зітхнула, але все ж таки перейшла на англійську. -Що тобі потрібно?
-Ти знов будеш байдики бити?! -здається її це дратує. Яка радість.
-Кейтлін, як ти здогадалася? -руда скорчила здивування на обличчі.
-Може вже досить? Якого біса ти тоді тут взагалі робиш? -вона направилася до Мони. Кейтлін була на голову, або дві вища. Тільки переваги це їй не давало.
-Люба, я б задоволенням не приходила на це скуплення розумово відсталих. -Веснінскі окинула її оцінюючим поглядом. Бачила вона її не в перше. Ця дівка повинна йти з нею до університету. Мона йшла на рік раніше ніж повинна була. Чому? Тому що батько так вирішив і вже домовився з університетом. А розумові здібності дівчини показували, що вона здатна впоратися з цим.
-Так не приходь! Якщо сьогодні не будеш займатися, -вона погрожуючи зробила крок вперед.
-То що? -погляд став жорстокішим, показуючи, що Мона готова напасти. Вони були наче хижаки, тільки різниця в тому, що одна може тільки шипіти і залишити декілька подряпин, а від другої так і віяло смертю.
-То думаю ти точно будеш покарана. Ріко це так не залишить. -ці слова змусили Мону розсміятися.
-Гадаєш, я його боюсь? Думаєш він може мені нашкодити чи типу того? -Веснінскі перейшла в напад. Новенька, її не попередили хто ти і на що здатна. Такі думки підкидав мозок Мони. Це не допомагало. Вона не знає, що руду краще не чіпати.
Кейтлін зробила декілька кроків назад. На долю секунди в її очах промайнув страх, але його майже негайно змінила насмішка. Деякі дівчата, котрі спостерігали за цією картиною, зашепотіли щось один одному. Чи хотіли вона попередити Кейтлін, чи просто ставили ставки. Мона не знає. Та й не дуже її це цікавило. Спор перервав стукіт в двері, а через секунду вона відкрилась. Ріко, звичайно. Тільки він може так вдиратися сюди. Моріяма окинув нас поглядом і посміхнувся.
-Залякуєш мені тут всіх? -він направив свій погляд в сторону Мони. Вона, не стримавшись закотила очі.
-Тримай своїх шавок на ланцюгах, Ріко. -Веснінскі пройшла повз нього, товкнувши плечем. Вона так и не переодягнулась. Навіть не одягла екіпірування. Це означає, що її змусять грати без. Не в перше. Знов нові синяки та рани. Вона не мазохіста, але біль допомагає залишатися в тонусі.
-Чому ти не передяглась? -було чутно занепокоєний голос Жана. Дівчина натягнула на себе посмішку і промовила французькою:
-Тому що, пішов Ріко нахуй разом зі своїм ексі.
-Мона! Він же почує, що ти говориш французькою, яку він не розуміє, то тобі буде худо! -Моро хвилювався о Веснінскі. Вона йому стала як сестра. Він не знав вважала його «братом» дівчина чи ні, але він відчував, що вона теж піклується про нього. Він помічав більше ніж інші, більше ніж Кевін. Звісно Дей теж бачив цю турботу, але не все. Чому вона допомагала тільки їм двом? Він не знає. Проте, факт залишається фактом. І за це він їй дуже вдячний.
-Нічого він мені не зробить. -втомлено зітхнула дівчина, але все ж таки перейшла на англійську.
-Ми їдемо до школи. -промовив Моріями, підійшовши зі спини.
-Захотів повчитися? Тобі не допоможе.
-Як завжди дотепно. Треба поїхати, запропонувати людині до нас в команду вступити.
-А я тут до чого? В нас тренування. -Мона не хотіла тренуватися, але їхати з Ріко, біс знає куди, прививало любов до цього спорту.
-Ти ніколи нормально не займалась, а зараз взагалі без нічого. -він обвів рукою в повітрі тіло дівчини.
-Теж мені, не в перше. Краще вже буду грати ніж їхати з тобою.
-І залишиш Кевіна одного? Яка жалість. -ім’я друга різонуло слух Веснінскі. Ні, вона його не залишить на одинці з Моріямою.
-Поїдемо на моїй машині, я веду. -дівчина направилася до виходу.
-Ти повинна ще знайти про нього інформацію. Тому їдемо на моїй і я за кермом.
-Якого біса ти мені не сказав це раніше? -їй почали керувати емоції. З цією проблемою вона бориться майже не з самого народження. Завжди раціональності заважала агресія та те, що вона легко спалахує. Ріко нічого не казав, тільки усміхався. Знал, що заради Дея вона прогнеться. Скрипучі зубами, Веснінскі відповіла. -Хрін з тобою. Тільки мені потрібен мій ноутбук та гарячий шоколад.
-Йди за гаджетом, шоколад купимо по дорозі. -він переключився на Моро. -Жан… Як ти себе почуваєш?
-Я вб’ю його. -дівчина зупинилася на пів шляху і прошипіла французькою.
-Нормально. Все нормально. -повторив француз гучніше, даючи зрозуміти, що все в порядку. Мона підняла одну брову. -Піду на розминку.
-Не смій його чіпати.
-Не забувай, що в мене на тебе теж є свої козирі.
-Правда і які ж? -очі королеви показували тільки ненависть. Тим часом хлопця лише азарт і веселощі. Думає її залякати цим? Саме так. Якісь козирі дівчина сама йому розкрила. Тільки не думав, що ця інформація може бути фальшивою. Інше від тренера. Що ж, мати якісь глобальні секрети тут не можливо. Хоча Мона все ж таки змогла зберегти.
-Ну і довго тебе чекати. -відкриває передні двері сказав Ріко.
-Як же мені начхати. Кевін, ти спереду. – він вилупився на Мону. -Що? Я не збираються шукати інформацію перед Ріко.
-Я все чую.
-Мене твоє «Я все чую» не єбе. -ядовито відповіла дівчина, сідаючи на задні місця. -Як його звати?
-Ендрю Міньярд. -коротко відповів Дей. Не встигла вона почати щось шукати на цього хлопця, як її телефон задзвонив. Номер невідомий, але Мона знала хто дзвонить. Алекс Робс. Людина, котрому дівчина довірила брата. Він ніколи не дзвонив просто так. Щось сталося. Веснінскі напружилась. Атмосфера в середині салонна стала ще гірше.
-Що сталося? -Веснінскі почала говорити іспанською. Це був наче сигнал для хлопця, що він повинен казати тільки по ділу.
-…
-Якого бісу? Він знов взявся за ексі? Тільки не кажи, що захотів в національну збірну і не дай боже до «Воронів».
-…
-Роби що хочеш, але не дай йому й на крок наблизитися до великого поля в ролі гравця. -вона кинула слухавку. Ідіот. Мона почала проклинати Натаніеля. Звісно не в серйозно. Так, звісно вона була розлючена. Вийде на поле – покаже себе світу і Моріямам з батьком. Тільки дурень піде на таке.
-Не хочеш нам перевести, мила? -Веснінскі смикнуло від того, як її назвали.
-Ні. Ще раз мене так назвеш – я тобі язика вирву і руки переламаю. Кмітаєш? -і ця загроза була більш ніж правдива.
-А як мені ще називати наречену мого брата? -слащаве протягнув Ріко. Дівчину наче облило холодною водою. Він знає? Звідки? Кенго і Ічіро тримають це в таємниці. Часу на роздуми не було. Вона швидко взяла контроль над емоціями. Тільки ось цих секундних вагань. -Так я все ж таки права. Вау. Не очікував.
-В сенсі? -перепитав Дей. Мона зрозуміла, що вона прокололась і дуже сильно.
-А ось так, Кевіне. Твоя подруга буде жінкою майбутнього глави мафії. -Дей обернувся на Веснінскі, щоб побачити відповідь в очах дівчини. Зараз вони показували лише апатія та безвихідь, але в середині кипіли питання. Як? Звідки? Розповість іншим? Ні. Тоді він зіпсує репутацію клана. Йому гірше, не наважиться. А зеленоокий все ще чекав. Пробубнівши йому французькою «Потім», вона прийнялась все ж таки шукати інформацію по Ендрю. Звісно Мона не все розповідає Ріко. Тільки те, що йому буде корисно для команди та нього. Захоче знати більше – нехай сам шукає, руки є.
-Але я все ж таки не розумію, -промовила Веснінскі. Ріко запитливо подивився в дзеркало, щоб побачити дівчину. -Де мій шоколад?
-Та заїдемо ми зараз. -незадоволено проказав Моріяма і почав звертати в сторону заправки. -Ти не хочеш нам розповісти, які в тебе там справи з мафією?
-А хіба друга планова сім’я повинна про це хвилюватися? -роздратовано сказала Мона, виходячи з машини. Це повинно зачепити Ріко, та навіть якщо ні, начхати.
Зараз на хоча б сім хвилин вона може поринути в думки. Сказав як тикнув пальцям в небо? Скоріш за всього так. Чи прокололася сама Веснінскі? Ще як. Але чому в нього навіть домки з’явилися в цьому напрямку?
-Мона! -чорт, Кевіне, ти трохи не в тему.
-Що? Добрий день, попрошу гарячий шоколад, -вона повернулася до хлопця. -ти щось будеш?
-Ні.
-І пляшку води, негазованої. -Веснінскі дістала Банковську карту щоб розрахуватися.
-В сенсі ти наречена Ічіро? -Дей додумався перейти на французьку.
-Не думаю, що це слушне місце для цієї теми.
-А в нас слушної й ніколи не буває. -в його голосі було чутно обурення і занепокоєність.
-І то правда. -забравши замовлення вона направилась до виходу. -Це вирішили за мене. Тож, всі претензії до мого батька і батька Ічіро.
-Я знаю твого батька? Чому ця інформація засекречена?
-Знаєш. Ти навіть бачив його в ділі. -дівчина сіла в машину позаду Ріко. Це автоматично давало зрозуміти, що розмова закінчена.
Що ж, приступимо до пошуку. Це не зайняло багато часу. Ендрю Джозеф Міньярд. Мати залишила його та його брата близнюка. Проте, через деякий час забрала тільки одного. Аарона Міньярд. Хлопець же до 13 років змінив 12 сімей. Був деякий час в колонії. Після чого все ж таки його забрала мати. Через декілька місяців вона загинула в автокатастрофі. Ендрю котрий був з нею – вижив. Не здивуюся, якщо він її вбив. Промайнуло в голові дівчини. Далі Ендрю і його брата взяв під опіку Нікі Хеммік. Був замішаний в конфлікті, де він майже вбив чотирьох людей. Але замість того, щоб знову опинитися у в’язниці, адвокати добилися того, що Ендрю мав протягом трьох років проходити інтенсивну терапію, щотижневі консультації та щоденне лікування. Якщо не буде сприймати пігулки, або пропустить консультацію – відправиться до в’язниці.
Ця постать зацікавила Мону. В голові метались думки. Захоче він підлаштовуватися під когось? Буде підкорятися Ріко? Ні. Точно ні.
-Ну що там? -запитав Ріко. -Ми майже приїхали.
-Дай мені п’ять хвилин і ще одну чашку шоколаду. -сухо відповіла Веснінскі.
-Дупа не злипнеться?
-За своєю слідкуй. Нічого не розповім без напою. -на подальші слова вона не реагувала. Та й якщо казати чесно навіть не слухала. Мона аналізувала інформацію. Що сказати Ріко, щоб не нашкодити Ендрю? Не сказати, що її це хвилювало сильно. Просто вона звикла все робити справедливо, а знаючи Моріяму, він міг скористуватися цією інформацією проти нього.
-Тримай. -Мона винирнула з думок тільки тоді, коли Кевін дав їй гарячий напій.
-Дякую. -вона зробила ковток.
-Я чекаю.
-Ендрю Міньярд. 18 років. День народження 4 листопада 1986 року. Зростав в прийомних сім’ях. На разі його опікуном є його двоюрідний брат. Якщо дивитися на його гру, то приймає пігулки які можуть заважати.
-Що ще за пігулки? -Ріко нахмурився.
-Були прописані судом. Думаю якщо захоче – розповість сам. Проте, я впевнена майже на сто відсотків, що він не захоче приєднуватися. Він не буде плясати під твою дудку, Ріко.
-А ніхто під неї і не пляше. -Мона лише хмикнула.
Шукати довго його не довелося. Лекції вже закінчувалися, тому ми побачили його коло головного входу.
-Ендрю Міньярд? -запитав його Моріяма. Хлопець окинув його таким поглядом, наче Ріко був сміттям, котре заважає.
-Можливо. -коротко відповів той.
-Ми хочемо запропонувати тобі вступити в університет Едгара Аллана і до збірної першого дивізіону «Воронів».
-Ні.
-Що? -Ріко схоже був не готовий до такої відповіді. Поки Моріяма там розпинався, Мона оцінювала зовнішні фактори хлопця. Блондинисте волосся, карі очі. Зріст хіба на декілька нижче за мене. На передпліччях чорні пов’язки, в цілому там може бути зброя.
-Я сказав ні. Ти на стальки тупий, що не можеш цього зрозуміти? -Веснінскі не стрималась від сміху. Міньярд явно їй подобається. Три пари очей були приковані до неї.
-Так, Ендрю. Він ще не звик сприймати слово «ні».
-Хай навчиться. Я не збираюся приймати участь в вашому цирку і бути тваринкою для виступу. -і знову сміх Мони.
-А ти мені подобаєшся. Ти перший хто так відшив Ріко.
-Закрий рота, Веснінскі. -прошипів капітан.
-А що? Правда очі коле? Далеко не для всіх ти Король. А для мене ти навіть не капітан, а звичайна паскуда. -навколо нас збиралися люди. Було чутно шепіт. «Це вони?» «Так, так! Дивись! Король ексі, його брат та Королева площадки!» «Це вона майже нічого про себе не розповідає?» «Навіть невідомо скільки їй років!» «Вона назвала його паскудою?» «Вони вороги?» -Гадаю вже час йти. Сподіваюсь, ми з тобою ще побачимося Ендрю, та без нього. -навіть уточнювати не треба було про кого це. Мона розвернувшись направилася до машини.
-Королево! Зачекайте! Можна декілька питань? -до неї під біг один з учнів.
-Не бажано. -сухо відповіла вона.
-Будь ласка! -він з надією подивися на неї. Всі навколо загострили слух.
-В тебе п’ять хвилин. -всі подоставали телефони. Вони знімали Веснінскі зі всіх сторін.
-Чому ви ніколи не приходити на інтерв’ю і майже нічого не розповідаєте про себе?
-Не люблю розповідати людям про себе. Далі.
-Скільки вам років?
-В лютому виповнилося 17 років. -вона зробила ковток гарячого шоколаду, котрий весь час тримала в руці.
-Ви знаєте чому вас прозвали «Королевою площадки»?
-Гадки не маю. -частково це була правда. В інтернеті ходили різні чутки.
-Як так то?! -прокричав хтось з толпи.
-Я майже не слідкую за новинами, в мене немає на це часу. -пожавши плечима відповіла Мона.
-Бо ви поводитесь на площадці наче на своїй території і неважливо в якому закладі ви граєте. Якщо Ріко «Король» ексі, бо він номер один в цьому спорті, то ви «Королева», бо почуваєте себе на полі, як риба у воді.
-Ріко не… -її перебив Моріяма.
-Нам вже час йти. -взявши за передпліччя, потягнув до машини.
-Відчепись від мене. -Мона вирвала свою руку з захвату хлопця.
-Ще одне питання! Які у вас відносини з командою? І чому на всіх заходах «Ворони» всі в чорному і тільки ви одягаєте червоний.
-Я майже не спілкуюся з командою. А якщо це й відбувається, то тільки в ролі сварки. А в червоному, бо не збираюся під них підлаштовуватися. -сказавши це вона сіла до машини. Все, чекай через годину на просторах інтернету її слова. Можливо хейт. Можливо підтримку. Хто його знає. Проте, вона не жалкувала про сказане. Ріко ще знайде спосіб відігратися за ці слова, але це не важливо. Крах Ріко буде і це питання часу.
Додати до улюблених