Пролог

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Коли від втоми є тільки одне бажання зідрати с себе шкіру, з’являється рятунок. У ненависті та ярості. У хронічній злобі. У болі що повертається.

І усвідомлення: всякий рятунок тимчасовий.

Авторська вільність, елементи АУ: 7 курс, Волан-де-Морт помер, Домблдор та Снєйп живі, Люциус не в ладах з головою.
Малфой – абьюзер у будівлі.


Платина та шоколад – робота написана талановитим автором «Чацкая» та уважною бетою «Обломовъ».
Те, що Ви бачите переклад. Посилання на оригінал – https://ficbook.net/readfic/844727

Дякую за увагу! Приємного прочитання!

 

Пролог

— Йди до біса, Грейнджер.

Він дивився крізь неї, що не аби як дратувало.

Здавалось, його погляд пронизував нутрощі, як льодяна крихта. Наказові нотки у грубому тоні відштовхнули свинцевим тяжінням. Майже прибили до стінки вагону, змушуючи наштовхнутися на твердий виступ віконної рами, присталий до хребта. И все заради того, щоб дати Драко Малфою пройти: не зіткнутися — не дай Мерлін, — не доторкнутися до нього (він зі своєю криштально-чистою кров’ю цього ж просто не переживе, чи не так?) та не дивитись в ці пронизливо-холодні очі.

И — так. Він вже передбачливо кривився. Ну звісно. Дарма вона гадала, що щось зміниться.

Ні. Герміона проковтнула саркастичний коментар, якій прагнув вирватись на загальний огляд, помічаючи краєм ока компанію ґриффіндорок-п’ятикурсниць, тихо щебетящіх між собою. Чергову сцену з нарцисом самодуром влаштовувати не хотілось — не вистачало, щоб цім пустощам надали зайвої уваги, — тому вона лише гордо підняла підборіддя і зі стократ перебільшеною люб’язністю вимовила:

— Йди куди збирався, Малфою.

Він не був ідіотом — почув сарказм. Деякий час вдивлявся порожніми очима в її перенісся — шкіра у цьому місці неприємно засвербіла, але Герміона дивилася у відповідь, злегка піднявши кут брови. Трясця тобі. Не сьогодні, покидьку. Тільки пихато підняте підборіддя як би натякало, що Малфой гадає про її напуття.

Чесно — їй байдуже. Це було надто передбачливо. Цілковито передбачливо. Бісило тільки одне: доводиться стояти, притулившись спиною до стіни, поки цей осел вирішував вистачить просто пройди крізь, чи спочатку обдарувати ідіотськими, типічно-малфівськими коментарями, а потім все ж таки піти. Ситуація бісила до свербіння під нігтями.

Ще й проклятий поїзд м’яко погойдувався, вкручуючи кут рами рівно під лопатку.

Вали хутчіше, заради Мерліна!

Тим часом мозок з якоюсь від сторонньою повільністю підмітив, що Малфой був вище ніж той рік. До його росту додалось чималих п’ять дюймів. Не перевершено — тепер, напевно, ще краще спостерігати за звичайними людьми звисока… Густе волосся спадало на чоло, ледве-ледве торкаючись темних бровей. Раніше пасма були довші, але нова зачіска, треба відмітити, личила йому набагато більше – підкреслювала високі скули та тонкий ніс. В такому образі він майже не був схожий на бридку слизеринську зализану змію. Випадково звернувши увагу, що в Малфоя не вийде зачісувати їх назад так, щоб пасма не загороджували обличчя — занадто короткі, — в Герміоні заграло бажання щиро розсміятись. На справді, дурне відчуття. Відчувати шалене вдоволення від того що хтось вкоротив волосся та став виглядати краще.

Вона… Взагалі не чекала цього.

У Лондоні, на платформі 9¾, Рон, як цицерка, витягав шию, воротив головою і кожні пару хвилин повідомляв гучним пошептом: «Прикиньте, його нема!» ; «А якщо його разом с батьком! Ну… Того!»; «Бачу Блєйза й Тєо, а його – ні!» Малфой запізнився, але все ж вирішив з’явитись.

І зараз, дивлячись на нього, Герміона зрозуміла, що попри всі зміни, щось з року в рік залишалося не змінним – неприємне відчуття у шлунку викликане Драко. Від якого хотілось або всунути два пальці до рота, або осліпнути.

Тим часом Малфой все ж зволив пройти. Навіть не звернувши голови, лише — знову — скрививши губи. Зміїний виродок.

Герміона проти волі повторила цей жест, втупившись в його профіль, а через секунду вже крокувала по вагону в протилежну сторону, тримаючись за стіни та хапаючись за ручки скляної двері.

Дратує.

Кожна клята зустріч с клятим Малфоєм закінчується клятим відчуттям дратування. Саме існування цього дзвенячого відчуття пробуджувало бажання впитися нігтями у долоні й розідрати їх до м’яса!

Спокійно.

Герміона не любила необґрунтовану злість.

Вона дуже рідко давала дозвіл емоціям взяти гору над звичкою, вимуштруваній стриманістю, яку виховувала в собі вісімнадцять років. Після подій минулого року вони з Гаррі та Роном присяглись один одному, що сьомий курс буде іншим. Без війни, без страху. Без ненависті. Цьому не було місця. Все налагоджувалось. Герміона отримала лист про прийняття в старостат, Гаррі все ще рідко всміхався, але вже не був таким замкненим. Рон отримав залежність від солодкого та покращив результати по астрономії. Вони поклялись не розмовляти про те, що… Настільки всіх змінило. І клятий Малфой сто відсотків не коштував порушення цієї присяги в перші хвилини дороги до Хогвардсу. У новий навчальний рік, у нове життя, чорт побери!

Малфой зовсім нічого не коштував. А зараз — тим паче. Ну, тобто… Так, всі знали — йому добряче дісталося. И так, про цю чистокровну сімейку вже декілька місяців гримів «Пророк», і якоюсь частиною Герміона відчувала крихітне відлуння цікавості: Як він себе поведе? Повернеться до школи та, якщо повернеться, чи буде тім похабно-зухвалим і пихатою вискочкою, як раніше, або назавжди залишиться блідою тінню, яка нерухомо стояла біля плеча свого батька, з суміщу трепету та жаху спостерігавшого, як Волан-де-Морт згорає в оксамитовому вогні авади? Зараз здавалось, що Малфой застиг десь між. Порожній погляд, у якому занадто гарно відстежувались безжиттєві очі Люциуса — найгарніший погляд жорстокості, м’ясоїдної рептилії, — та надмірно викривлена лінія роту, як тріщина на породистому обличчі.

Такий Малфой ні чого не вартий.

Тому – потрібно заспокоїтись.

Вдих-видих.

Вона поміркувала про це, але усе одно влетіла в купе, грюкнувши дверцятами так, що від брязкоту задзвеніло у вухах.

Повернулась до застиглих Рона та Гаррі. Дідько. Тепер помітять.

Рон не доніс до рота злегка м’яту міцними руками паперову склянку і припинив спроби відіпхнути від своєї ноги пестливого Живоглота. Коротко переглянувся з Гаррі, який тільки підняв брови та відклав «пророк» на стіл.

— Щось… Сталося?

Звісно. Помітили.

Адже вони не сліпі. Бачать, як Герміона посилено намагається не хмурити чоло і роздратовано сідає на сидіння навпроти, а потім, зітхнувши прикриває очі. Рон, повний незмінної участі, подався вперед, відставляючи склянку з соком в бік.

— Давай, розповідай.

Мить, як на її колінах солодко сопів кіт, і вона, намагаючись відтягнути відповідь, обережно зарилася пальцями у густу шерсть. Рукам стало тепло і м’яко, спокій повертався повільно, неохоче. В цю ж хвилину Живогліт почав муркотіти, як зламаний мотор.

— Нічого, що варто було б уваги, — кинула вона і помацала куточок рота кінчиком язика. А потім фиркнула собі під ніс і втупилася на пролітаючий за вікном пейзаж. Точніше — в каламутне скло, тому що зіниці її застигли. — Просто дурниця.

Сонце сідало, це заспокоювало: світло ставало м’якшим і думки, бігаючи в голові після зустрічі з Малфоєм, чомусь теж. У поїзді почали запалюватися лампочки. З ними завжди було тепліше, затишніше. Скоро “Експрес” повинен був прибути в Хогвартс.

— Ну ж бо, Герміона! — поквапив Рон, зазираючи в обличчя. — Тебе щось засмутило.

Голос його завжди був трохи стурбованим і високо-гугнявим, немов вічно здивованим. Необов’язково навіть від вікна відвертатися, щоб переконатися, які емоції виражало зараз веснянкувате обличчя. До смішного ніжне, як у дівчати. Насуплений лоб, частково прихований під рудим чубчиком, і напружена лінія підборіддя.

— Складно нам буде реагувати інакше на цих … ідіотів, — неохоче кинула Герміона.

Живоглот голосно муркотів. Холодний погляд, вколовшись в коридорі, поступово зникав зі свідомості.

І наргл з ним.

— Я зустріла декого зі Слізерина.

Гаррі відразу похмурнів.

— Здогадуюся, кого.

— Малфоя ?! — випалив Рон, ляскаючи долонею по столу. — Так він не помер ?! Ось блоха живуча!

— Рон.

— О так. Малфоя. — Герміона карикатурно підняла підборіддя, переводячи на хлопчиків гордовитий погляд. Навряд чи було схоже, але Гаррі без ентузіазму закотив очі, а Рон голосно заржав. Ось. Вони не сприймали його серйозно. І Герміоні теж не варто.

Не варто.

— Він щось сказав?

—Звісно, сказав, Гаррі. Попросив передати вам великий привіт і пару канаркових помадок.

— Справді?

— Ні, Рональд.

— Шкода, — зітхнув він. — Я б не відмовився від солодощів. Але … не від Мелфоя, звичайно. У них в Слізерині навіть Берті-Боттс зі зміїною отрутою! Сімус сказав. Блін, Мелфой не відкинувся, шок!

— Господи, Рон, ти ж на платформі ум’яв чотирьох шоколадних жаб! — Гаррі знову взяв у руки «Пророк», Рон штовхнув його коліном.

— Так. Ну і що? Я ціле літо їв солодке, поки ви не приїхали. Це здорово відвертало від … від … — і різко сам себе обірвав.

Гаррі розкрив газету, але так і не почав читати. Герміона на мить застигла, а потім стиснула губи та опустила очі. Кінець минулого року, як голодна псина, невідступно слідував за ними по п’ятах — знову і знову, в кожному необережному слові або жесті. Одним обіцянкою «не говорити про це» виявилося важко звільнитися. Насправді вони говорили. Весь серпень, в Норі, зібравшись разом біля каміна і жуючи соковиті яблука з саду Артура. Вони говорили так багато, що створювалося відчуття, ніби пережили все заново. Тепер залишалося лише відпустити це і рухатися далі.

Всім було тяжко. Рону було тяжко.

— Вибачте…

— Ні… — Гаррі простягнув руку та стиснув за плече. — Все гаразд.

Герміона зсадила з колін Живоглота та сіла з іншого боку від Рона, міцно обнявши його за лікоть. Підбадьорливо посміхнулася їм обом.

І в черговий раз з величезним задоволенням відзначила, що вони теж змужніли за кілька місяців. Не тільки слізеринському виродку дістався новий десяток дюймів зростання. Рон став ширше в плечах, а Гаррі – вилицюватим. І голос нижче. І — о Мерлін — у нього на щелепи пробивалася щетина!

Ми зовсім дорослі. Від цієї думки її посмішка стала м’якше.

— А знаєш, – задумливо сказав Рон після паузи, штовхнув Герміону плечем. — Пощастило, що мене там не виявилося. З тобою і Малфоєм. Я б йому …

— Не городи нісенітниці, Рональд. Тільки бійки в поїзді не вистачало.

— Так. Почнемо рік з рахунком в мінус тридцять очок Ґрифіндору,  —похмуро пожартував Гаррі.

— Наче нас це колись зупиняло …

Він перевів на Рона багатозначний погляд, але Герміона виставила перед собою палець:

— Фактично він має рацію, Гаррі. Але в цьому році все буде інакше, так? Адже ми домовилися, — нагадала вона з натиском. Рон важливо кивнув.

— Так. Ми з Гаррі будемо паїньками. Ніякого Забороненого лісу, Таємних кімнат, гиппогрифів, орденів … У нас відпустка. Ну а ти завжди була слухняною, тобі навіть намагатися не доведеться. Головне — давай нам списувати травологію.

Герміона фиркнула, похитавши головою.

— Ти ж знаєш, що в цьому році я буду старостою дівчаток. Староста дівчаток повинна стежити за тим, щоб студенти старанно вчилися. Своїм розумом.

— Добре, що ми не дівчатка, — посміхнувся Рон. — Нам можна списувати.

— Не думаю, що ваш староста це схвалить.

— Джастін-то ?! Джастін Фінч-Флетчлі ?! У позаминулому році після квідичувін так напився в вітальні Ґрифіндору, що заблював загальний туалет від порога до самого далекого пісуара! Ніби просто біг і блював навколо!

— Це правда, — спокійно відгукнувся Гаррі, не відриваючись від газети.

— Клянуся! – закричав Рон. — Наче запустили блювотний феєрверк в приміщенні! А потім він знепритомнів прямо на пересувних сходах і вона возила його з поверху на поверх, поки не привезла прямо до Філчу!

— Ти так радієш, ніби це добре, Рональд.

— Було весело! Загалом. Думаю, нам можна буде списувати.

Герміона зітхнула й ущипнула себе за перенісся.

Кілька секунд в купе висіла тиша. Рон почухав маківку. І вуха, і щоки, а потім бадьоро знизав плечима:

— Вони ж все узгодили, правда? Дамблдор з Макґонеґел. Ще пів року тому, так? Можна ж видихнути?

Гаррі відірвав погляд від «Пророка», кинув на них довгий погляд і неголосно відповів:

— Так, Рон.

Герміона промовчала. Повернулася поглядом до мохових зелених пагорбів у дзеркальній поверхні річки, в якій відбивалося сонце, що заходить.

Директор і декани всі свої сили вклали в те, щоб учні змогли повернутися до навчання в Хогвартсі. І велика частина дійсно повернулася. Після перемоги пройшло більше, ніж пів року. Пройшли зима і весна, і ціле літо. Але поправляти Рона не хотілося. Тому вона мовчки вдивлялася в кордон нерівного горизонту і яскравого неба з рваними білими хмарами. Вдалині щільним рядом темніли дерева.

Герміоні проти волі згадалися їх з Хаґрідом вилазки в Заборонений ліс. Похмурий, страшний і… заборонений.

Що буде в цьому році?

Питання так і повисло у голові нескладним гулом. Руки міцніше обхопили передпліччя Рона. Відчувалося якесь дивне, злегка тиснуще почуття в грудях.

Передчуття… або страх? Зараз всім було страшно, це важко було не помітити. Навіть на платформі в Лондоні. Всі посміхалися і вітали один одного, але щось в цих усмішках наштовхувало на думки про нічні кошмари й спроби заснути в задушливій кімнаті сирого ліжка. Але це мине. Мине.

Повинно минути.

— Так, щодо Мелфоя …

— Рон, вистачить вже, — Герміона суворо насупилася, повертаючи голову.

— Гаразд, – покладливо погодився він, втупившись перед собою. І швидко додав через пару секунд: — про канаркові помадки ти точно пожартувала, так?

Гаррі дуже голосно зітхнув, а Герміоні несподівано стало нестерпно, майже болісно легко на душі. Так, як було завжди, коли до Хогвартса, рідної кам’яної брили, що пронизує хмари піками веж, залишалося всього пара годин шляху. Але магія відчувалася навіть тут. Просто… в повітрі.

Лондон був гарний, але тут ця краса примножувалася. Над поїздом розкинулася неможлива, неосяжна, залита сонцем нескінченність з намітившимися точками по-літньому ранніх зірок.

Поїзд мчав уперед, а небо, оздоблене заходом, здавалося чи то попелястим, то чи багряним. Таким, що око не відвести. І до зими було ціле життя.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: