Принц з камери схову, Пролог

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Хоч вже й пройшло майже шістнадцять років з тієї пам’ятної ночі, що назавжди змінила життя трьох молодих людей, наскільки різних, наскільки можна було уявити, Христина Зотова й досі думала про те, як би обернулося всеньке їх життя, якби того вечора Аня не згадала, що їм треба купити їжі на завтра. Або згадала трохи раніше, і вони з Анею і Ромою зайшли б до іншої крамниці – першої-ліпшої, значно привітнішої та світлішої, а не до тієї самої. Або компанія зненацька змінила маршрут.

Що ж, можливо, її життя стало б значно сірішим і нуднішим. Продовжила б працювати в тому видавництві, потихесеньку піднімаючись кар’єрними сходами, знайшла якогось молодика, що наобіцяв би їй золоті гори, і зопалу вискочила б за нього заміж. А тоді потонула в суцільній рутині, сірій і вогкій, як сніг під колесами машин взимку. І справді, зметикувала Христина собі, яке ж збіса влучне порівняння! Спершу – білий і пухнастий, чекаєш його, як Бога, аби він швидше почав падати на грішну землю, вкрив собою оту вицвілу і гнилу травичку, на яку вже гидко дивитися, захоплено споглядаєш, як крутяться в химернім танці перші сніжинки. І як світ, що менше години тому був гнітючим та брудним, враз стає казковим і чистенький.

А тоді проходить доба, і вже нічого від тієї казки не лишається: тепер під твоїми ногами булькоче мокре буре місиво, якого ти якомога швидше хочеш здихатися. Але не можеш, бо попереду ще зима і початок весни, довгі і нудні. Фе.

Христина захихотіла, як мале дитя, однак тієї ж миті присоромила себе. Жінко, тобі скоро сороківник стукне, а ти дурницями страждаєш. Краще б собі мужика знайшла, може, ляльку йому встигнеш народити, поки не пізно! Нічого ото старій бабі футболки з куртками розписувати! Всім же відомо, що єдиний спосіб для жінки себе реалізувати – дітей виховувати та про чоловіка свого коханого дбати. А все інше – то таке, марнота, пустощі на бабську порожню голову! Чи ж є хоч крапля щастячка женського в тих мандрівках казна-куди, в тих грошах окаянних, в тих смердючих псах-котах, в тих гарних ганчірках? Ні! Лишень сімейне вогнище – достойне місце для жінки!

Трясця матері, думала собі Христина, відкашлюючи дим, якого вона наковталася, поки реготала ще дужче, який же монолог вона встигла вибудувати, просто собі смалячи. А казали батьки, що ніц їй ті цигарки не дадуть, лиш зіпсовані легені. Брехали, брехали. Навіть тут.

Старий недопалок все обсипався срібним попелом між її пальців, заплямовуючи і поколоту циганською голкою шкіру, і короткі нігті, і піжамні штани, розмальовані пістрявими пташками, щомиті загрожуючи пропалити своїми останками в них дірку. Христя змилувалася над ним і закинула змучені рештки до глиняної попільнички. Взяла нову цигарку, запалила, затягнулась невимушено і випустила тоненьку цівку сизого диму просто в червоне байдуже сонце, що неквапливо сходило над містом. Знуджено позіхнула, і вже всоте, якщо не втисячне, почала згадувати.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: