Поки ти тут

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Фанфік написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Поки ти тут. “

Дазай, Ацуші й Чуя гуляють Хрещатиком.

***

– Щось у мене погане передчуття… – пробурмотів Ацуші, коли вони з Дазаєм і Чуєю крокували Хрещатиком. Кунікіда лишився в офісі київських націоналістів. Мав зустріч з паном Стерненком. Дазая він прогнав, аби той не вирішив убитися під час розмови. Чуя пішов сам, а Накаджиму Осаму потяг за собою.
– Та все прекрасно, Ацуші, – Дазай, ховаючи руки в кишені улюбленого пальта, був задоволеним і, здавалося, геть не хвилювався, що блукає у компанії львівського мафіозі.
– Я боюсь, як би пана Накахару щось не розізлило, – шепнув Ацуші. Добре, що Чуя йшов трохи попереду і не цікавився розмовою націоналістів.
– Та що його може розлютити? – розсміявся Осаму.
– В першу чергу ти, – Накахара почув слова Дазая.
– Заспокойся, Чує, глянь, як гарно довкола, – Осаму вказав на найближчі будинки, – ми в Києві, славетній столиці України. “Як тебе не любити, Києве мій”, – останні слова чоловік наспівав на свій лад.
– Просто, чорт забирай, – Чуя підійшов до Осаму. Ацуші зробив кілька кроків назад, аби його не скалічили. Хтозна, що може цей чоловік у капелюсі. Накаджимі вистачило зустрічі з Акутаґавою. – Що тут любити? Старі будинки, які ніхто не бажає відреставрувати? Оцю юрбу, яка переважно говорить мовою ворога? Чи оці бетонні залупи?! Ненавиджу великі міста! Тут сам біс заблудився б!
– Ти бачиш лише погане, – Дазай похитав головою, навіть не помічаючи, що Накахара пішов уперед, – а все ж у Києві чудово. Він величний і благородний. Тут правили князі, тут жили й живуть видатні люди, які не дозволять знищити мову й націю. Давно я не гуляв цим містом. Ацуші, ти тільки поглянь, які дерева! Високі й міцні, а гілки можуть втримати вагу людини…
– Дазаю, ти ж не збираєшся повіситися посеред Хрещатика? – Накаджима зітхнув. Осаму, як завжди, шукав спосіб ідеального самогубства. Інколи Ацуші доводилося витягати чоловіка з неприємних ситуацій, у які той втрапляв.
– Може, я нарешті дочекаюся, коли Дазай уб’ється? – хмикнув Накахара. – Не відмовляй його, хлопче.
– Я передумав, – радісно сповістив Дазай, наздоганяючи Чую, – повішу на дерева москалів, хоч якась з них користь буде. І співатиму “запетлися, запетлися”…
– Замовкни, – рудоволосого мафіозі Осаму теж діставав.
– Окрім того, – Дазай таки наздогнав Накахару. Спокійно поклав руку на плече, наче вони були товаришами. – Поки ти тут, зі мною, Чує, помирати я не збираюся. Не тоді, коли випала можливість провести кілька днів із тобою. Як у старі добрі часи.
Ацуші чекав, що Накахара влаштує апокаліпсис. Хлопець зіщулився і про всяк випадок відійшов подалі. А в голові звучали останні слова Дазая. Що вони означали? Невже Дазай і Чуя знають один одного довше, ніж усі думали?
На превеликий подив Накаджими, Накахара не почав убивати нахабного Осаму. Він роздивлявся Дазая, ніби бачив уперше, і довго мовчав. Здавалося, він не очікував такого.
– Так, як колись, уже не буде, Дазаю, – врешті вимовив Чуя з гіркотою у голосі, – ти добре це знаєш.
Він пішов далі, опустивши голову і сховавши руки в кишені штанів. Ацуші підійшов до Дазая.
– Що мав на увазі пан Накахара? – спитав юнак.
– Не звертай уваги, Ацуші, – Осаму всміхався, та щось підказувало молодому націоналісту, що зараз Дазай геть не хотів посміхатися.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: