﹂・・・◯ ・・・﹁

Вікторія знала що ти провела ніч неспокійно. Коли подруга зайшла до кухні то побачила, як ти вже закінчуєш робити макіяж. Ти повернулася у її бік і посміхнулася. Щільно нанесений консилер навколо очей, ще не був до кінця розтушований.

Тільки не запитуй мене про…

– Ти не спала всю ніч? – подруга підійшла ближче до тебе і великим пальцем стерла нанесений консилер під очима. – Ти не спала всю ніч.

Ти швидко прибрала її руку від свого обличчя, й знов перекрила синці косметикою, закінчивши макіяж.

– Я спала, все добре, – ти спробувала заспокоїти Вікторію. – Лише прокинулася зарання, хотіла подивитися на світанок.

Віккі відійшла від тебе і почала готувати каву. У приміщенні запахнуло земляними та смаженими нотками кавового зерна.

– Міцна чи м’яка? – сказала Вікторія і змахнула кучеряву прядку волосся.

– Чим більше кофеїну – тим краще.

А якщо занадто багато, то мої руки почнуть тремтіти. Проте, я буду бадьорою і не нароблю багато помилок.

– Про що думаєш? – Віккі поставила термочашку біля тебе і почала одягати худі, поверх білої футболки.

Ти прокрутила кухоль і підвівши очі на подругу, сумно сказала:

– Про свої перші, ймовірні, факапи.

Вікторія швидко глянула на годинник і почала збирати волосся у хвіст. Її кучері гарно розкинулися на сірому худі DCPD.

– Т/І, нам треба швидше збиратися, бо ще хвилин 15 і ми запізнимося, – сказала дівчина, – у мене і так багато запізнень. Не хочу бачити злого Фаулера.

Вставши зі стільця ти взяла сумку середнього розміру, в якій було багато дрібних речей. Твоя подруга стояла вже у дверей тримаючи телефон в одній руці. Вона з кимось переписувалася.

– Ти вже готова? – здивовано запитала ти. Віккі стояла без грама макіяжу на обличчі, хоча ти знала, що вона раніше без нього жити не могла.

– Одразу видно буде, що ти новачок, – вона посміхнулася і відкрила двері, пропускаючи тебе на вихід.

Ти вийшла з квартири разом з Вікторією і поспішила за нею. Вона йшла дуже швидко.

– Пригальмуй, ковбой, у нас ще багато часу. – Я не встигаю за тобою.

Твоя подруга повернулася у твій бік і піднявши плечі промовила:

– Звичка.

Вона дивилася на тебе і дивно посміхалася. Їй було незвично знов йти з тобою кудись разом. Це нагадало часи, коли ви ходили в одну школу.

– Ти так дивишся на мене, – ти спробувала підібрати слова до вигляду обличчя подруги, – так… позитивно?

– Я згадую наші старі часи, – вона поправила капюшон на худі, – ти, я – школа. Як я тобі віддавала свої конспекти, як чекали перерви, щоб побачитися. А ще того завгоспа, який застукав нас з сигаретами в туалеті школи.

Ти почала голосно сміятися, від чого кава в кухлі булькнула. Віккі теж засміялася, підхоплюючи веселий настрій.

– Його звали – Георг, – ти ще більше почала сміятися, – наче король Британії.

Вікторія помахала пальцем і зупинившись різко, сказала:

– Відомий, як символ боротьби нашої школи проти дівчат із сигаретами, в плей-листах яких грають пісні Лани Дель Рей.

Ти ще більше засміялась і діставши білий навушник з футляра, дала його подрузі.

– То може послухаємо? – запитала ти. – У мене збереглася «Video Games»

Подруга ще більше посміхнулася тобі й взяла маленький навушник. Її кучеряве волосся у хвостику підстрибнуло в повітрі, коли вона почула початок пісні.

– Захотілося купити Сamel і запалити. Але, якщо ми це зробимо в департаменті, нас закидають камінням.

– Фаулер? – ти почала знов сміятися, – ми сьогодні про нього весь день говоримо.
Віккі ласкаво посміхнулася тобі та легенько вдарила по ліктю.

– Бідолаха сидить, й ікає там. Даю гарантію, – вона взяла тебе під руку і ви перейшли дорогу.

Залишалося декілька кроків до місця призначення. Коли Віккі зупинилася побачивши чоловіка, який посміхаючись наближався до неї.

– То ти тепер приходиш на роботу вчасно? – запитав він, а потім переводячи очі на тебе продовжив, – ще й зі своїми коханками. Я все-таки думав, що ти гетеро.

Ти відчула, як в цьому тоні були якісь нотки… заздрощів?

– Рід, на відміну від тебе маю право, – Віккі сердито поглянула на нього.

Це він. Бляха, я не хочу з ним працювати разом.

– Не дратуйся. крихітко, – він поглянув вже на твою подругу. – Гарний вибір.

Тут ти зрозуміла, що таке відношення до жінок не має бути непокараним. Тому, якщо буде зручний момент, (а він буде) твоє злопам’ятство захоче вилитись на нього.
Ти сильніше стиснула передпліччя Віккі й вже хотіла щось сказати, коли подруга зупинила тебе.

– У нас немає часу на пусті балачки, – Вікторія показала тобі на вхід до департаменту, – Бувай.

Гевін нічого не сказав, він проводив вас поглядом. І стиснувши папірець в руці, продовжив стояти біля будівлі.

– Свинюка невихована, – Віккі знов прискорила темп і підійшовши до свого столу, кинула сумку. Вона була набагато більша за твою. – Ця істота, постійно себе так поводить. Він створив собі свиту, яка його обожнює, і думає, що найкращий. Він то талановитий, але це…

Боже, не дай мені з ним працювати. Судячи з реакції подруги, я буду в тій ще філейній частині.

– Ну, я напевно кудись маю йти? – запитала ти у неї, бо щось підказувало тобі, що заблукати в цьому приміщенні легко й дуже просто.

– По прямій, – вона показала пальцем на скляний кабінет, де сидів чоловік з серйозним обличчям. – Схоже він не в настрої.

Чортівня

– Побажай мені вдачі.

Ти спокійно пішла прямо, не показуючи ззовні свої справжні почуття. В департаменті не було тихо. Від кімнати відпочинку доносився гучний регіт веселих працівників, яким одгукнулися стіни. З боку кімнати допиту – гучний чоловічий голос лаявся з кимось. Це знов заставило напружитися.

Що може з ранку радувати одних, а що заставляє засмучено сидіти в скляній кімнаті інших?

Голова Фаулера повернулася у твій бік. Він підняв брови й кивнув тобі. Ти зробила те саме, і почала підійматися по маленьких сходинках, що вели до його кабінету. Відкривши двері, ти почула трохи хриплий голос капітана:

– Радий вітати вас Т/І Т/П, в рядах департаменту поліції Детройта. Я – Джеффрі Фаулер, але, впевнений, що ви й без мене це знаєте, – він втомлено перевів очі на Віккі, яка розклала свої речі по поверхні свого стола, – Дякую, що заставили прийти її вчасно.

Вікторія наче зрозуміла, що говорять про неї й тепер прямувала до вас.

– Взаємно, я хотіла б у вас дещо запитати, капітане…

Він не дав договорити, і перебив тебе. Джеффрі Фаулер найменше хотів відповідати на чиїсь запитання.

– Запитаєте після того, як я розповім, що ми з вами будемо робити. Ситуація змінилася і внесла свої корективи.

Двері відчинилися і до вас неспішно зайшла Віккі. Вона подивилася на тебе оцінюючи твій стан, а потім на Джеффрі.

– Я хочу дещо запитати, – сміливо сказала твоя подруга.

– Тепер зрозуміло, чого ви дружите, – він зітхнув і знов продовжив говорити: – Т/І Т/П в місті почастішали випадки пов’язані з девіантами. Наскільки я знаю, справ з андроїдами у вас ще не було?

– Ні, капітане, – ти важко проковтнула слину.

Андроїди-девіанти, це що таке?

– Хай не соромиться, – Віккі знов перетягнула увагу на себе. – Вчора вона мала справу з андроїдом. Тож, досвід має.

Джеффрі Фаулер скривив обличчя і підняв у бік Віккі долоню, щоб та затихла.

– Вікторія Хорест, хай вона відповідає за себе, – він перевів погляд у твій бік, – В департаменті всі працівники сміливі, якщо не матимеш цієї якості, світ проковтне тебе і не подавиться. І ти маєш відповідати за себе без підтримки позаду.

Ти зім’яла край рукава на сорочці. Ці слова повинні були прозвучати як потужна мотивація, але прозвучали, як навмисна образа.

– Т-так, – трохи заїкаючись підтвердила ти. – Я мала справу з андроїдом вчора, але…

– Але мені не потрібна стара інформація від вас, – він уважно дивився у твої очі. – Ви повинні сказати мені й собі: «чи зможете взятися за справу з девіантами?»

Як би я знала хто такі девіанти, я б тобі точно відповіла, містер.

Ти глянула на Вікторію. Та стояла потупивши очі у підлогу. А потім ти набравши повітря у легені, вже рішуче промовила:

– Так, я беру цю справу на себе.

– На себе все не візьмете. Однак, Т/І Т/П така рішучість мені вже більше подобається. Зберігайте цей настрій в собі, він вам допоможе.

Я у філейній частині. Я, навіть не знаю, хто такі кляті девіанти.

– Не підведу, – ти стверджуючи йому кивнула. – Я можу розпочати?

– Далеко не біжи.

Він дістав з паперової купи один аркуш, в якому була інформація про робітників: контактні номери, прізвища та ім’я, групи.
Там було і твоє прізвище. Ти все ж таки була в команді Андерсона. Це трішки порадувало тебе

– Ваша задача: ознайомитися та перекинути собі цю інформацію, чекати подальших вказівок Хенка Андерсона. Не більше, не менше. Вірю в вас і ваше терпіння.

– Терпіння? – все ще дивлячись на папір запитала ти.

– Так, – стверджуючи сказав він. – Займайте вільне місце, починайте працювати. Нехай щастить.

Ти глянула на нього й не побачила в очах того щось саркастичне. Він казав це серйозно.

– Дякую.

Тепер ти обережно глянула на Вікторію й пішла. Схоже у неї з ним свої невирішені справи. Чомусь в цей момент у відділку було дуже мало людей.

– А от і ти, – зі сторони зони відпочинку почувся знайомий голос. – Коханка Хорест. То вона тебе влаштувала сюди? Ти ж без потрібного досвіду.

Рід підійшов ще ближче. В руках він тримав каву, яка вже перестала бути гарячою

– Ти задаєш занадто провокаційні питання. Я розумію, що ти …, – ти глянула на папір, який дав тобі Фаулер, – детектив і для тебе це звична справа. Але, не слід недооцінювати мене.

– Киця має кігті? – він зробив ковток холодної кави й скривився. – Подивимося, наскільки вони гострі. Бажаю лише вдачі, і як каже Фаулер всім, хто працює з Хенком – «Терпіння».

Він підслуховував?

– Я Гевін Рід, якщо тобі цікаво.

Він думає що виглядає пафосно? У мене ж про нього все на папері є. Такий собі детектив значить.

Ти посміхнулася своїм думкам, але детектив цього не знав, тому посміхнувся у відповідь. На що ти подивилася з запитанням на нього. Потім зрозуміла що відбувається й трохи почервонівши вирішила йти. Поки не почалася вистава одного актора.

– Бувай, – промимрила ти й швидко пішла в інший бік, навіть не замислюючись, куди саме ти йдеш.

Сумка неприємно гойдалася із боку в бік, коли ти ходила повз столів, шукаючи потрібну табличку з надписом «Хенк Андерсон». Перший стіл з купою коробок від доставок, другий був охайним і точно жіночим, бо там стояло декілька кремів і один парфум, третій взагалі був пустим і тільки на четвертому був стіл повністю завалений різними предметами. Від фотографій на стенді, до пончиків на краю столу. Ти підійшла ближче до таблички та відштовхнула зім’ятий папірець.

«Хенк Андерсон», Бог почув мої слова! «Алілуя» – сказав атеїст.

Ти зацікавлено повертіла головою, шукаючи вільне місце. І воно знайшлося, прямо біля нього.

Бінго! Це було простіше простого

***

Ти сперлася на свою руку, яка вже починала боліти від ваги твого тіла. Лейтенанта все ще не було на місці. Проте, був Рід, який постійно говорив про «Терпіння».

За цей час ти перенесла всі дані у свій телефон і комп’ютер. Ти прогуглила все, що стосувалося девіантів. Ти, навіть, встигнула побачити, як Віккі повернулася з розслідування і тепер йшла у твій бік.

– Нудьгуєш? – запитала вона тебе і подивилася в монітор, на якому було написано про останні злочини девіантів. – А, може й виконуєш свої обов’язки як слід.

– Його досі немає, Вік, – ти лягла на стіл і відчула, як Віккі погладила тебе по спині.

– Може то на краще? – вона намагалася бути веселою, – Хенк, іноді буває не в… ресурсі.

Ти зітхнувши встала зі свого місця і хотіла йти за кавою, бо очі починали злипатися. Дивитися в екран вивчаючи одне й те саме – втомлювало.

– Мені завжди так везе? – ти повернулася до подруги, – Вдома розповім тобі про один випадок з НАШИМ колегою. Впевнена, ти будеш сміятися гучно.

Ти почала відходити назад, поки не побачила як Віккі простягнула руку вперед, а після наблизила її до рота. Скрививши обличчя вона уважно дивилася.

– Хто знав, що я буду, як Хатіко…

Ти почула, як зробивши крок назад, наступила на щось. Точніше на когось, бо в це момент почувся дзвінкий чоловічий голос.

– Мене звуть Коннор. Я андроїд, надісланий «Кіберлайф». Мені треба інформація, щодо місцеперебування Хенка Андерсона.

– Якого біса! – ти крикнула занадто голосно, щоб це почув увесь відділок. – Я його сама чекаю весь день.

Віккі відійшла від твого столу і наблизилася до андроїда, поки ти обережно відходила в інший бік. В її очах з’явився блиск і вона подивившись на тебе сказала:

– Якщо будемо купувати андроїда, берімо такого.

Вона урочисто показала рукою на Коннора і посміхнулася тобі.

– Я єдина модель, детективе Хорест, – він ніяк не відреагував на це, через що Віккі зробила серйозне обличчя. – Ви не відповіли на поставлене запитання.

Тепер він глянув і на тебе. Хоч очі й були тепло-карими на вигляд, але вони не мали нічого людського, що може притягувати до себе інших Знов відчуття порожності, як при першій зустрічі з андроїдом на мітингу. Це заставило тебе зажмурити очі та струснутися.

– Я сама не знаю де він може бути, – ти підняла руки, – тільки перший день, і навіть не знаю, як він виглядає.

– Скоріш за все в барах, неподалеку, – швидко сказала подруга. – Будеш шукати? Погодні умови змушують бажати кращого.

– Мені все одно, – просто відповів він. – Я маю знайти лейтенанта.

Він знов глянув на тебе. І проаналізувавши щось, почав говорити:

– Ви в одній команді з Хенком Андерсоном. Бажаєте приєднатися?

– Чувак, там хлющ повним ходом. Вона людина, може змерзнути й захворіти, – Вікторія занепокоєно подивилася у твій бік, й широко розчепіря лікті, упиралася долонями в боки.

– Вона може й не йти.

– Мені немає сенсу тут сидіти, – ти пояснила це Віккі, – Зачекай на мене.

﹂・・・◯ ・・・﹁

Додати до улюблених