Неприємна зустріч

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Розділ 4
Я їхала у як завжди наповненому людьми вагоні і трималась за поручень. Гучність телефону була на максимумі, та через звичний шум у вагоні, я зовсім не чула музики. Я їхала до центру і сподівалась зробити кілька фотографій у парку. Пройшов деякий час перш ніж я нарешті вийшла з метро і пішла місця призначення. Я люблю цей парк, він завжди сяяв зеленню, по всьому периметру виглядали будиночки, де можна було придбати смачну каву і майже на кожному кроці стояли лавочки. Ось і зараз я побачила перед собою вільний чудернацький стілець. Це було щось на кшталт лавочок для однієї персони, вони стояли півколом і гордо оточували фонтан, що підсвічувався ввечері.

.

Усівшись на комфортному сидінні, я дістала книжку. Мені завжди подобалось читати романи, але останнім часом я щоразу натрапляю лише на ті, що мають сумне закінчення. Власне, це і змусило мене перейти на детективи. Вони цікаві, незвичні та завжди змушували мене читати, не відриваючись. Зігнувши ноги в колінах, я розгорнула книжку і на пару десятків хвилин поринула в світ детективних таємниць. Іноді легенький, весняно-літній вітерець дозволяв собі перегортати сторінки замість мене. Я читала десь з півгодини, а потім вирішила зробити кілька фотографій міста на згадку. «Буду дивитись на знімки в Австралії і сумувати… – думала я.
Коли справа доходила до фотографування в людних місцях, мені завжди було некомфортно, однак я любила фотографії, тому доводилось хоча б на кілька хвилин переборювати свій страх. Знімки вийшли напрочуд вдалі. У кадр потрапили вуличні коти, фонтани, моя книжка, безхмарне небо і навіть кілька дітей з мильними бульбашками.

Поглянула на годинник. Моя прогулянка триває вже годину. Згадавши, про прохання брата, я рушила до найближчого супермаркету. Людей було як завжди багато. Ось одна жіночка в масивних навушниках, відбирає собі найстиглиші авокадо, а біля неї стоїть високий чоловік який, притримуючи вухом телефон, трохи різко складає помідори в пакетик.
Я промайнула безліч поличок зі всякою всячиною перш ніж знайшла відділ з енергетичними напоями, які так любить Макс. О, здається цей – те, що треба. Я простягнула руку до потрібного напою і схопивши його, попрямувала до каси. Раптом, крізь музику в навушниках, я почула, як хтось кличе:
⁃ Міло! Міло, зажди!
Я обернулась і побачила мою вчительку з англійської мови – Марію Олександрівну. Це досить висока, статна і вихована жінка, з великим досвідом роботи з дітьми, що на кожному своєму уроці вселяє в учнів неабияку мотивацію до вивчення мов. Саме так описала б себе сама Марія Олександрівна. Ну це ще досить коротко, чесно кажучи. Насправді ж ця жінка завжди славилась посередніми знаннями, постійними пропусками і відмінами уроків, а ще її хобі називається «доведи учня до сліз», бо так як ця вчителька, принизити не міг ніхто. Тож, коли я збагнула, що ця людина впевнено наближається до мене, мій настрій моментально впав у бездну.
– Маріє Олександрівно?
– Так, так Міло, я ледве тебе наздогнала! – з явною задишкою мовила жінка. – Вже було подумала, що ти від мене тікаєш!
«Атож, від тебе спробуй втечи..» – подумала я.
– Що Ви, я просто була в навушниках, тому не одразу Вас почула.
– Ще така молода, а слух так і хочеш зіпсувати, мабуть ще й максимальній гучності слухаєш, еге ж? – з неприхованою відразою спитала вчителька.
– Та ні, я…
– А що це в тебе в руках, га? Слабоалкоголка? Та хто ж тобі її продасть дитино! А батьки в курсі, на що ти їхні гроші витрачаєш?
– Це ніяка не слабоалкоголка, Ви щось хотіли чи просто підійшли?
– Так, так хотіла. Твоя мама повідомила, що відправляють тебе на літо в Австралію, але ж ти розумієш, що онлайн-заняття з англійської ніхто не відміняв, так?
– Що? Які заняття?
– Міло, їй Богу, ти взагалі спілкуєшся з однокласниками? Влітку, кожен понеділок, середу і п’ятницю о 9:00 годині, я особисто проводитиму вам позакласні заняття з англійської. Явка обов’язкова, зрозуміла?
Моє обличчя в той момент виражало неприязнь у всіх її можливих проявах. Стискаючи банку енергетика, я сказала:

– Я лечу до Австралії навчатись і практикувати мову, безпосередньо, з носіями, тож, на превеликий жаль я зможу відвідувати ваші заняття лише коли матиму для цього час, а це навряд чи станеться, бо до вашого відома в України і Австралії зовсім різні часові пояси.
– Міло, відколи це ти так хамиш дорослим? Ти вкрай відбилась від рук, раз дозволяєш говорити зі мною в такому тоні. Я неодмінно поговорю з твоїми батьками щодо твого виховання.
– Мої батьки чудово мене виховують, не переймайтесь. До побачення, Маріє Олександрівно. – я розвернулась на п’ятах і швидко попрямувала до найближчої каси, лишивши спантеличену вчительку наодинці зі своїми думками.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: