Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Все що не вбиває”.

Минув рік відтоді, як Меркуціо Аматі втратив Ромео Мортіса. Неспроможний далі жити без коханого, Меркуціо вирішує обірвати життя у ніч Гелловіну – тоді ж, коли минулого року Ромео ненадовго воскрес.

Примітка: персонажі взяті з оріджиналу Відплата

Пістолет лежав перед ним.
Меркуціо споглядав, як холодне світло відбивається від металевих деталей. Чорна діра дула заворожувала і лякала.
Він мав це зробити.
Взяти в руку табельну зброю, зняти з запобіжника, приставити до скроні й вистрілити.
Аматі більше не міг жити.
Він протримався рік. Рік страждань і туги за Ромео. Сотні днів без нього стали схожі на один нескінченний. Аби відволіктися, чоловік повністю занурився в роботу, забув про відпочинок і сон. Лиш би триматися за життя…
Але навіщо?
“Бо він попросив”, – згадав Меркуціо. Тремтяча шершава долоня лягла на пістолет. – “Клятий Ромео прийшов з того світу і попросив не вбивати себе. А я згодився. Та я більше не можу. Не можу, забери мене Безодня!”
Меркуціо всією душею жадав опинитись у Сутінкових полях Смерті* й нарешті возз’єднатися з коханим Мортісом.
За вікном його кімнати пробігла зграйка дітлахів, одягнених у монстрів і нечисть. Починалася ніч Гелловіну. Темна, непривітна осіння ніч, коли відчинялися ворота у світ духів.
Аматі ненавидів осінь.
Осінь в’їдалася в його шкіру кожною краплею дощу, нудотним запахом смерті, що відгонив мокрою землею й зів’ялими квітами; шелест листя звучав у вухах, наче набридлива пісня на повторі, а вічний холод і туман заповзли у все єство поліцейського, заполонили розум.
Осінь змусила його втратити орієнтири у житті.
Осінь забрала у Меркуціо Ромео.
То чом би у ніч Смерті не піти в обійми до Танцівниці** в білому?
Рука з пістолетом, здавалося, важила десяток кілограмів, поки Аматі підносив її до скроні. Заплющив очі, бо не хотів бачити занедбану кімнату, захаращену мотлохом і сміттям. Краще уявити Ромео, коли…
“Все, що тебе не вбиває,
Робить тебе сильнішим.
Ти ніби ще дишиш,
Раптом ледь не вмираєш…”***
Пісня лунала зі старого радіо, яке Меркуціо власноруч розбив минулого року.
Це радіо Ромео подарував йому, коли дізнався, що Аматі полюбляє збирати техніку минулих десятиліть.
– Я вже помираю! – зненацька заволав Меркуціо до радіо. – Мене не робить сильним це нікчемне життя, воно роз’їдає зсередини! Я вже мрець без тебе, Ромео. Я хочу з тобою у вічність…
Радіо зашипіло у знак протесту. Пісня перервалася. Меркуціо знову націлився собі у скроню…
– Не роби цього, Меркуціо, – тихо прошипіло радіо голосом Ромео.
Аматі впустив пістолет і витріщився на пристрій. Ні, цього не може бути.
– Ромео? – тремтячим голосом озвався Аматі. Та радіо видавало лиш неприємне шипіння. – Ромео, озвися! Ромео!
Він тряс радіо, поки не усвідомив: Мортіса більше не озветься. З відчаю і люті чоловік пожбурив пристрій у стіну.
На гуркіт прибіг Валентин. Він збирався піти святкувати Гелловін. Та, побачивши, у якому стані брат, спитав:
– Меркуціо, що сталося? Ти цілий? Щось наче впало.
– Необачно скинув радіо з вікна, – байдуже озвався Меркуціо.
– Може, ти б пішов зі мною? – несміливо запропонував молодший Аматі. – Навідаємо Бенволіо…
– Іди, Валентине, – відповів Меркуціо, – зі мною все добре. Я хочу побути сам.
Похнюплений Валентин пішов. Меркуціо наче зараз згадав, що має молодшого брата. Варто проводити з ним більше часу. Але це потім.
Аматі вирішив пожити ще рік. А зараз, накинувши поношений плащ, пішов на цвинтар.
Подякувати Ромео.

***

*Сутінкові поля – царство Смерті.

**Танцівниця або Танцівниця у Піднебессі – так називають Смерть, бо вона є богинею нарівні з Життям.

***Все що тебе не вбиває – рядки з пісні Pianoboy.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь