Лишаючи в душах рани…

FavoriteLoadingДодати до улюблених

 

Скрип спортивного взуття по підлозі – музика для вух. Кожен доторк до м’яча наповнює відчуттям непереможності, сили. Кожен вдалий пас чи прийом – нагадування, що години тренувань не були марними.
Навколо шумлять вболівальники. Скандують назви команди та імена найвідоміших гравців. Це приємний тиск та відповідальність: тебе цінують, від тебе очікують звершень, і найважливіше – люблять.

По відчуттях гра триває як вічність у декількох секундах. Приємна втома сковує м’язи, дихання збите, важке. Кожен новий видих як ковток студеної води у літню спеку. Піт стікає, охолоджуючу розпашілу шкіру. Проте ти не відчуваєш бажання спинитися. Адреналін гуркоче у судинах, несучи вперед – до перемоги. Примушуючи стрибати вище голови, даючи відчуття, що ти спроможний огорнути увесь майданчик своїми руками.
Мозок працює на всі сто: проаналізувати як краще прийняти, кому пасувати, хто із супротивників є відкритим та слабким у цьому бою.
Ти не слідкуєш за командую, адже ви – один механізм, злагоджений та надійний. Ви дихаєте та думаєте в унісон, спілкуєтеся лише поглядами, що дає відчуття єднання. Згуртований і незламний альянс, кожен рух якого вивірений годинами тренувань.
Акітеру посміхається та голосно кричить, скандує назву команди та лозунг – “лети”.

А груди роздирає зойк болю та образи, але милим хлопчикам таке не пасує. Це Акітеру тренувався до втрати пульсу, це він перетворив свої руки у мозолі, але на майданчику інші. Як би він не старався, яким би талановитим не був – не рівня основному складу.

Акітеру заплутався у власній брехні. З кожним днем все важче стримувати сльози, дивлячись в очі матері та Кея. З останнім найгірше – він вірить, він хоче наслідувати і стати як старший брат – непробивним середнім захисником.
Проте всі перемоги – лише фантазія Акітеру. Всі його розповіді про вдалі паси та проведені атаки – історії інших, які він видає за свої.
Його мрію розтоптали талановитіші, вправніші та достойніші.
Акітеру кричить, адже серед натовпу ніхто не розучує, ніхто не побачить, як бринять сльози розчарування на його очах кольору кульбабового меду.

Холод пробігається хребтом, ніби хтось прискіпливо вивчає його поглядом. На трибунах навпроти такі ж очі світлого меду. Акітеру бачить, як вони тускніють: на зміну солодкому обожнюванню приходить гірке презирство. Те, що Акітеру так намагався зберегти у погляді брата, враз зникло. Вогонь віри та натхнення перетворюються у чорний попіл байдужості.

Маленький гігант стрибає догори і забиває фінальний м’яч. Натовп скандує “лети”.

 

Цукішіма Кей, дивлячись в очі свого брата, відчуває, як розбивається так ні разу і не піднявшись у небо.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі на “Лишаючи в душах рани…

  1. Мені дуже сподобалося! Емоційно й трошки гірко. Люблю такі драбли, де кожне слово на своєму місці та є відчуття завершеності. Успіхів вам, натхнення і безпеки!