— Мені від недосипу в очах двоїться чи це наші славнозвісні брати Мія? — хитро примружившись, Шико підходить ближче до знайомих.

Першим озивається Тсуму, посміхаючись:

— Привітик Юдзу-чан~

 

Pov. Yoshiko.

Саму лиш скромно вітається та хитає головою у мою сторону. Ну, цей як завжди. Помітивши Ран, другий близнюк присідає починаючи лащити її, на що моє руде щастя радо відзивається, щулиться та гавкає, стрибаючи передніми лапами на коліна волейболісту. Ось же ж жук блондинистий. Ні, я не ревную, не ревную…

— Чого не у формі? Знову хочеш в учительській догану отримати при всіх? — позаду Саму неочікувано опинився третій, який і відірвав мою увагу від Атсуму. Я вперше шкодую що поглядом не можна спалити когось. Краєчки губ брюнета підняті, що робить його обличчя ще більше схожим на лиса.

— Не радій сильно, Суна-чан, сьогодні я не поповню твою галерею, — копіюю його усмішку. — Йду у справах. Планую повернутися до другого.

— Математик обіцяв дати якісь завдання, — попередив Саму, за що я йому безмежно вдячна.

— Тоді прийду вже на історію, — швидко пере кооперувалася я. Ніколи не любила коли цей старий викидає коники. — Заодно пригляну за цьою рудою непосидякою. Веду Ран до ветеринара на планове щеплення.

— Захопи з собою заразом і цього бовдура, — озвався Саму, кивнувши у сторону брата, який все ще грався з моєю принцесою. — Йому вже давно пора на обстеження.

— Гей! Повтори-но! — нарешті піднявся на ноги Тсуму, почувши слова брата. Цей невгамовний ніколи не перестане ігнорувати підколи у свою сторону. Зате близнюки влаштовують нам прекрасне шоу, на яке я завжди із задоволенням гляну.

— Тобі пора на обстеження.

— Ну ти й гад, зараз дізнаємось, кому більше треба до лікаря!

Доки хлопці сварилися та провокували одне одного, Суна підійшов ближче до мене вмикаючи камеру. Очікувано. Обожнюю цих ідіотів.

— Потім перешлеш, мені як раз потрібні новини для свіжого випуску, — схиляю голову у бік однокласника та посміхаюся.

Ще декілька відео для підняття настрою. Яка насолода переглядати унікальні матеріали, які Рінтаро не викладає. З ним вигідно дружити. Головне не нажити собі такого ворога. Упаси Камі одного разу побачити в інтернеті якесь відео із собою у головній ролі.
У відповідь Суна лише відповідає щось на кшталт «мг», чи якось так. Принаймні це було схоже на згоду. Тепер я повністю задоволена.

— У тебе знову проблеми з новинами? — відволікшись від перепалки з близнюком, питає Осаму.

— Ага-а, газета майже вимерла, попри всі наші спроби її відновити з приходом Накамури-сенпая, — буденно відповідаю я.

Нічого цікавого там давно нема, а з появою у нашому житті інтернету, газети вже стали не актуальні. Що поробимо, розвиток технологій і все таке. Та й клуб не спонсорують, а друк не дешевий.

— Газети вже застарі для нашого покоління.

Побачивши, що до бійки між братами Мія не дійде, Рінтаро, розчаровано видихнувши, вимикає камеру та ховає гаджет до кишені. Я теж мало чим задоволена, не побачу сьогодні мордобій. Навіть шкода, що ніхто не прийде до школи з фінгалом під оком. Ось хто ж тягнув Саму за язик?

— А якщо сайт створити? — поставив слушне питання Суна, на яке я відповіла одразу:

— Ідею розглядають. Для цього треба, щоб наш сайт хтось створив та вів, а Накамура-сан у нас не сильно дружить з технікою.

Це один з предметів, де його рятує лише теорія. Мінору взагалі до комп’ютеру підрускати не можна. Дивуюся, як він тільки виживає.

— Чому б тобі за це не взятися? — Саму виявляється навсправжки задумався над цим.

— На якого біса воно мені треба? Й так зараз справ по горло. Редактор на лікарняному, а першокурсниці лиш те і роблять, що замість нормальних новин пропонують якесь сміття.

— Редактор зможе працювати й вдома на комп’ютері. Це буде швидше та легше. Та й ваш клуб наче вже давно працює з електронними текстами, я не розумію в чому проблема переслати його редактору.

— Ця дитина вже декілька днів лежить вдома з температурою під сорок. — Тим паче я впевнена, що від би навіть у найгіршому стані узявся за виконання пересланого мною завдання. Це дитя занадто сильно перенапружується, звалюючи на себе багатенько роботи та ще тривожиться, що мало допомагає клубу. Хоч крихітку б його відповідальності іншим першокурсникам. Треба б, до речі, навідатися до нього сьогодні. — Я не настільки жорстока, щоб… Не дивіться так на мене!

— Нас ти не жаліла, коли готувала минулого року до іспитів, — пробурмотів Атсуму, ображено на мене зиркаючи, а хлопці лиш похитала головами у знак згоди.

— Ви пішли на це добровільна, та й не думаєте, що це трохи різне?

Подивлюся я на вас в кінці семестру, коли почнуться іспити. Не погоджуся вам допомагати, телепні невдячні!

— Добре, теоретично, сайт є. Питання новин все ще залишається актуальним. — перевожу тему.

Я видихаю, відкидаючи голову назад, та заплющую очі. Занадто багато відповідальності я на себе візьму, погодившись вести сайт шкільних новин. Не подобається мені перспектива бути відповідальною за щось.

— Про волейбол! — викрикнув Атсуму.

— Га? Я ж у цьому дуб дубом.

— А ти іноді вмієш казати слушні речі, — усміхнувся Осаму, певно ігноруючи мене. А ось тепер було образливо.

— Прийму це за комплімент, — прошипів крізь зуби Атсуму, кидаючи на брата убивчі погляди.

Переводячи погляд то на одного Мію, то на іншого, (благо вони фарбуються і хоч за кольором волосся можна впізнати хто є хто) до мене все ще не доходило якого біса я, майже нічого не тямуча в цьому виді спорту, навіть при наявності друзів волейболістів, маю писати спортивні новини. Ні, звісно, я знаю про волейбол… поверхнево. Іноді кидаю м’ячик на фізкультурі, не даючи йому впасти з нашої сторони сітки. На цьому мої пізнання у волейболі закінчуються.

— А це може сподобатися деяким, особливо якщо правильно та цікаво подати інформацію, новини можуть зацікавити не лиш любителів спортивних новин.

— Так, тормозіть, — вклинилася нарешті у розмову я, до якої все ще не дійшло, які такі новини зможуть сильно зацікавити читачів газети. — Про що, блядь?

— Не виражайся, — зробив зауваження Саму, на що я тільки показала йому язик.

— Якщо коротко, — нарешті подав знак життя Суна, відволікає мене тим самим від одного з близнюків, — то ці двоє про наш матч з іншою школою, який має відбутися на вихідних. — Він паралельно щось шукає в телефоні. — Розкажемо більше вже у класі. Розмова затягнеться ще хвилин на десять, а то й більше. Нас струмом спалять, якщо запізнимося.

— Як чудово, то я ще практичну роботу з фізики пропущу. — Мій настрій ставав дедалі кращим.

— Що у цьому хорошого? Тобі потім списувати буде ні від кого.

— Ну ви ж мені розкажете що і як, — підморгнула я хлопцям, та вже оминула їх, щоб продовжити шлях.

— На кого ти надієшся? Це ж ці бовдури зазвичай від тебе списують. — озвався Тсуму, прощаючись з Ран, та в нагороду отримав два убивчі погляди. Земля тобі пухом, блондинчику, я буду сумувати.

Кінець Pov. Yoshiko.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь