Кошмари розкривають наші істинні страхи

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Глибока ніч була примхлива. Швидкий холодний вітер безжалісно розсікав простір, вимагаючи шерстку встати дибом. Дощ настійливо тарабанив тяжкими краплями по землі. Сіруваті хмари відкривали вид на повний круглий місяць, єдине джерело світла в цій безмежній темноті.

Тейлз шкандибав зовсім один по прохолодному лісу. Навколо царювала лише вогкість та смуток. У безжиттєвому мовчанні лісу не було чутно ні єдиного писку, ні єдиного шороху, ні єдиного звука. Давляча тиша переривалася лише неспокійним шелестом листя та краплями дощу. Яким чином лисеня занесло в таку непогоду в цей безкрайній темний ліс, в цю бездонну лісну пущу?

Тремтячи від холодного вітру і загортаючись хвостами, щоб хоч якось зігрітися, лисеня повторювало:

— Чи є хто-небудь? Прошу, відгукніться!

За обрієм несподівано пролунав гуркіт грому і засвітила золотиста блискавка. Тейлз відскочив, закричавши від жаху і впавши на мокру землю, у глибоку та брудну калюжу.

Зверху продовжували сипатися важкі краплі холодного дощу, ще настирніше розбиваючись о шерсть лисеня. Він продовжував сидіти в калюжі, як укопаний, буквально знерухомлений від страху. Він глибоко і тривожно дихав до болю в легенях, ледве стримуючи сльози і крадькома поглядаючи на темне непривітне небо.

— Тейлз? — ззаду раптом пролунав голос, що перервав застиглу тишу.

Тейлз злякано здригнувся і смикнув вухами у бік звуку. Трохи пересиливши себе і повернувшись назад, він з величезним подивом і радістю побачив свого найкращого друга — їжака Соніка, який розкрив перед ним руки, ніби запрошуючи до обіймів:

— Все гаразд, друже? Йди до мене! — хоч дощ щільною пеленою закривав силует Соніка, лисеня змогло побачити ніжність у його очах, — Не бійся, це лише блискавка! Вона нічого тобі не–

Раптом — бах! — між ними білою ниткою спалахнула блискавка, прямо перед мордочкою бідного Тейлза. Він, крикнувши, відскочив від гучного звуку та яскравого спалаху.

Сонік ошелешено дивився на те місце, де щойно вдарила блискавка, що своєю формою нагадувала розкол між склом. Трохи опам’ятавшись і позбувшись темної плями в очах, їжак кинувся до до смерті наляканого лисеня, який не зумів стримати сльози.

— Друже, Тейлзе! — стурбовано потягнувся він до нього, піднімаючи його з холодної землі і одразу ж притягуючи до себе в обійми. — Іди до мене… все буде добре, я поряд…

Тейлз тремтячими лапками потягнувся до рятівної колючої істоти, одразу ж зариваючись шморгаючим носом у дружнє плече. Соник присів на коліна і став заспокійливо погладжувати його по спині, ніби укладаючи шерсть, що встала дибки.

— Все-все, друже… все буде добре… ми виберемося з цього лісу, і–

Соник підняв очі на небо і, в похмурій сірій синяві грозових хмар, несподівано побачив ламаний промінь світла, який стрімко почав наближатися до землі.

— Тейлз! Блискавка!!

Лисеня навіть не встиг вскрикнути, як раптом їжак різко відштовхнув його від себе назад в бруд. Тейлз упав на землю, дивом не відключившись від больового шоку. Перед накритими пеленою від сліз очима раптово з’явився яскравий спалах світла та оглушливий гуркіт грому. Він у паніці розплющив очі і різко повернувся на світло, буквально підстрибнувши на лапи, але…

— Сонік… ні!

Перед лисеням лежало обвуглене тіло їжака. Навколо нього був чорний ореол сажі та спалена трава.

Тейлза затрясло. Хиткі лапи ледве утримували вагу тіла, але він все ж таки зміг виповзти з калюжі і одразу кинутися до бездихненого тіла Соніка. Лисеня з жахом підняло обгоріле тіло. Його очі біснували по опущених трикутних вухах, мордочці з застиглим болючим виразом і закритим зморщеним синім століттям.

Тейлза почало лихоманити. Він був у цілковитому замішанні, він був у найжахливішій паніці, слова щільно застрягли в горлі, очі знову заповнилися сльозами від усвідомлення того, що сталося.

Розуміючи, що він нічого не може зробити, Тейлз наблизився до мордочки Соніка, міцніше притиснув його до себе і відчайдушно закричав, що є сили, в небо.

***

Тейлз підскочив з подушок, прокинувшись від власного крику, і почав хапати ротом сперте повітря, ніби щойно виринувши з холодного ополонки. Він бігав занепокоєним поглядом по своїй ковдрі, по ліжку і по ледь помітних контурах кімнати.

Не встигнувши навіть відновити дихання, лисеня чуйним вухом почуло скрип дверей. Він ледве змусив свою голову обернутися на світло, що поступово розповзалося по підлозі, од відкритих дверей. У дверному отворі стояв ніхто інший, як Сонік.

Живий Сонік.

— Друже, все гаразд? — акуратно запитав надшвидкісний їжак, відриваючись від одвірка і повільно підходячи до ліжка свого друга.

Світло з коридору засвітило Тейлза, що сидів з опущеними вухами, тремтів, судорожно стискав лапками ковдру, з очима на мокрому місці.

Він знову почав схлипувати.

— Сонік… — лисеня могло лише тихенько вимовити ім’я свого «брата», після чого були чутні лише нерозбірливі булькаючі звуки, що переривалися постійними схлипами.

Синій їжак тут же обхопив бідного лисенка теплими обіймами, які так відчайдушно потребував його геніальний напарник.

— Все гаразд, все гаразд… я тут, я поряд, Тейлз. — тихо заспокійливим голосом мовив Сонік, погладжуючи лисеня по спині, від чого той раптом покрився великими мурашками і знову схлипнув. — Тобі наснився жах?

Тейлз продовжував плакати, не в змозі зупинити потік сліз. Він ніяк не міг до кінця повірити вухам та очам, що його герой живий і прямо зараз сидить з ним на ліжку, втішаючи його.

Замість прямої ствердної відповіді Тейлз міг лише ледь кивнути головою.

— Я… я… був у яко… — схлип, — мусь… лі-лісі… раптом по… — схлип, — почався дощ і-і гроза… ти… ти… — схлип, — врятував мене від… б-блискавки, але… — схлип, — т-ти… у ме-меня на руках… — схлип, — весь чо-чорний і… і… і…

Розповідь обірвалася, Тейлза знову захлиснули сльози, що заважали хоч щось сказати.

— Ну-ну, Тейлз, друже, — Сонік трохи опустив голову і поправив прилиплий чубок, заглядаючи в мордочку ридаючого лисенка, і посміхнувся, — я прямо зараз з тобою, я тут, і завжди буду поруч, щоб не сталося.

— Я… — раптом подав голос Тейлз, — я… прошу… прошу… благаю тебе… н-не… — і так стрімку промову перервав схлип, — заходь за… надто далеко… не… не кидайся назустріч с-смерті через.. м-мене… я… — знову схлип, — н-не зможу…

— Ш-ш-ш, усе гаразд, — їжак вмостив свою голову на пухнасту маківку лисенка, погладжуючи потилицю лапою без рукавички, — зараз я поряд з тобою. Я обіцяю, що не нароблю дурощів. Клянусь. Я знаю, як сильно ти боїшся за мене. Я зараз тут, на твоєму ліжку, сиджу поруч із тобою і обіймаю тебе, все гаразд.

Тейлз випустив останні сльози і трохи заспокоївся, потерши вологу мордочку об грудину Соніка і лапками притулившись до його спини.

— Ці жахіття переслідують тебе вже досить давно, чи не так?

Лисеня чесно кивнуло під мордочку Сонику, не в змозі збрехати найкращому другу.

— Давай я сьогодні посплю поруч із тобою, щоб переконатися, що з тобою буде все добре, м-м? — Сонік підняв голову з верхівки Тейлза, з’явився перед його мордочкою і взяв її у свої лапки, щоб побачити його очі, та ніжно посміхнувся. Тейлз обдарував його слабкою усмішкою у відповідь.

— Дякую, Сонік.

Тейлз цього разу ще міцніше обійняв свого друга, закопавшись мордочкою в його груди і вдихнувши носом аромат скошеної трави та морського бризу, що залишились на шерсті.

Вони довго сиділи в обіймах. Сонік ніжно погладжував Тейлза по потилиці і по спині, а Тейлз заколисувався. Весь цей час Сонік не припиняв заспокійливо говорити, що все буде добре, але з кожним разом слова ставали все більш невпевненими та тихими. Тейлз смикнув своїм вушком, раптом почувши зовсім беззвучний схлип.

Це відразу ж змусило Тейлза прокинутися. Він повільно відірвав мордочку від грудей Соніка, заглядаючи в його обличчя. Той необачно відвернувся, але лисеня було важко обдурити.

— Сонік?..

На це звернення їжак обернувся на лисеня. Він раптом шумно шморгнув носом, з очей вибігло кілька скупих сльозинок. Синій їжак спробував змахнути їх лапками, але, не отримавши бажаного результату, впав головою на плече друга.

— Сонік?..

Сонік обхопив тіло Тейлза і міцно стиснув його у своїх лапах, боячись, що друг раптово зникне в нього в руках, але при цьому також боячись випадково задушити його.

Тепер була черга Тейлза заспокійливо погладжувати спину під синіми голками, що злегка тремтіли від тихих схлипів.

— Т-ти вибач мені, друже, що так раптово напросився з своїми т-тарганами, — раптом пролунав тихий тиняючий голос синього їжака десь поруч із щокою, — просто я… дуже турбуюся за т-тебе… д-дуже… п-постійно б-боюся, що б т-ти не потрапив у р-руки Еґмана або навіть г-гірше… я-я весь час н-наражаю тебе на небезпеку… ко-коли я відпускаю т-тебе на за-завдання, я ві-відчуваю, що… відправляю т-тебе на вірну смерть… я п-прошу тебе, н-не… не п-покидай мене… ти… ти все, що в мене є , Т-Тейлз… н-нічого немає сенсу, якщо… т-тебе н-нема… поруч…

Сонік буквально зірвався і захлинувся своїм же потоком сліз. Тейлз ніколи не бачив його в такому жалюгідному стані. Він ніколи не бачив його таким. Для всіх він завжди був сильним, незламним та відважним героєм, який ніколи не здається. А для Тейлза він великий ранимий синій їжачок, у якого теж є свої почуття та слабкості.

Трохи вгамувавшись, їжак раптом залишив самотній поцілунок на борідці лисеня, після подивившись йому в здивовані очі. Потім залишив ще один короткий поцілунок на носику, ледь зачепивши вусики. А потім ще й ще, поки не покрив усю лисячу мордочку ніжними поцілунками, наостанок легенько доторкнувшись до губ. Відсунувшись і знову глянувши зі сумною ласкавістю, Сонік подав ослаблий голос:

— П-пробач, що п-постав перед тобою таким хлюпиком, Тейлз… — він, обхопивши руками плечі лисенка, знову сховався в шерсті на грудях лисенка, ніби боячись зустріти осуд, — я…

— У цьому немає нічого такого, Сонік, — Тейлз ніжно почухав містечко за вушками їжака, через що вони смішно здригнулися, — для всіх ти — герой, безстрашний воїн, борець за справедливість… — Тейлз повільно погладив лапкою по маківці їжака, — Але ті, хто знають тебе особисто, розуміють, що неможливо бути безстрашним. — Тейлз акуратно обхопив лапками мордочку Соніка, змусивши його підняти голову. Їжак відкрив смарагдові очі і спрямував їх до лисеня, — Ти занадто довго приховував свої справжні емоції та глибокі переживання. Тобі треба було виговоритись і ти це зробив. Тобі ж стало легше? — найніжніша посмішка буквально розцвіла на мордочці Тейлза.

Мудрі висловлювання Тейлза стали відрадою для вух Соніка, і він, полегшено видихнувши, посміхнувся, знайшовши заспокоєння у роздивлянні ясно-блакитних очей лисенка.

— Так, мені стало набагато краще.

— Отож.

Тейлз продовжував легкими масажними рухами гладити скроні Соніка.

— Якщо ти так турбуєшся за мене, тоді нам справді варто лягти разом. І тобі, і мені буде спокійніше, чи не так?

— Тейлз, який же ти страшенно правий.

Сонік радісно закопався мордочкою в пухнасту шерстку лисенка на його грудях і почав тертися, змусивши Тейлза засміятися.

— Перестань, Сонік! Ти ж знаєш, я страшенно боюся лоскоту!

Лисеня мляво опиралося їжакові, але той несподівано зупинився. Він повільно підвівся і поцілував волохату щічку, яка одразу порозовіла.

— Ти навіть не знаєш, як я кохаю тебе, — Сонік прикрив очі і залишився в такому ж положенні, примкнувшись щокою до щоки.

Лисеня тихо посміялося, м’яко відсторонилося і само поцілувало у підставлену щоку їжака, а потім глянув у яскраво-зелені очі.

— А ти не знаєш, як я тебе кохаю.

Після цих слів Тейлз і Сонік дзвінко засміялися, притулившись лобами і потерши носиками. Сонік швидко влаштував їх у ліжку та укутав у ковдру. Вони міцно обнялися і швидко заснули, миттю забувши про свої переживання.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.