Коли ти вдома

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Куди ми йдемо? — Стів дивиться по сторонам, ніби навкруги є щось, окрім однакових між собою дерев, але не зупиняється — навпаки прискорюється на декілька кроків, щоб не загубити у спадаючих на землю з шовковистою ніжністю сутінках чужу тінь, яка спритно пересувається між стовбурами навіть без стежки, наче вальсує.

— Скоро побачиш, — і навіть зі спини можна відчути, що Едді посміхається, лукаво, так, що цю посмішку можна почути у просторі, як втрачений кимось звук.

— Ненавиджу сюрпризи, — жаліється Стів тихо, майже собі під ніс, але темп не стишує.

У відповідь Едді лише хмикає, навіть не повертаючись, щоб весело ткнути локтем під ребра або обійняти однією рукою з усією своєю жагою до неприхованої тактильності — видне діло і правда поспішає кудись. Стів майже рівняється з ним, ледь не чіпляючись за невидні каміння під купами ще тогорічного листя та м’якого моху, непомітного у вечірній темряві своїм болотяним кольором.

— Прийшли, — Едді зупиняється так різко, що Стів ледь не налітає прямо на нього зі спини — лише хапає однієї рукою за плече, щоб не впасти від такого раптового фінішу.

Через секунду хочеться схопити і другою, щоб тепер не впасти ще й від краси, яка так несподівано відкривається вже почавшим звикати до темряви очам.

Стів був романтиком по життю, але за останні роки зупинявся подивитися на захід сонця, який би красивий той не був, разів п’ять — не більше.

Проте те, що він бачить зараз перед собою, зовсім не нагадує жоден з цих п’яти разів — стрімка круча під ногами, нескінчений обрій і сонце, яке губиться своїм рожевим світлом у широкому полі, у воді з далекої річки, яка вся на своїй далечіні ніби журливо червона, сповнена непомірної туги за кимось, навіть у густому, вже майже літньому повітрі, фарбує його безбарвний простір своїми жадібними мазками, ніби намагаючись це повітря у всіх відібрати.

І має успіх — у Стіва від такої картини спирає дихання і сердце тамує свій ритмічний рук, немов хоче полетіти сторч прямо вниз.

— Подобається? — Едді, здається, на те сонце, на той обрій, на ту далечінь і не дивиться сам — перетворюється на очікування чужої реакції. — Я сюда приходив для сюжетів нових або…

Договорити він не встигає — ніби піджидаючи їх, із сусіднього дерева зриваються дві ворони, пролітають майже перед їх обличчями і, кавкаючи так, що стріляє у вухах, зникають в стороні.

— Трясця, налякали! — вскрикує Едді, але страху в його голосі не чутно, тільки сміх. — Уявляєш… Гей, Стіве?

Дихання Стіва більше не затримане — навпаки, дихає він надто часто, все же стискаючи чуже плече, ледь не тріскаючи тканину короткими нігтями. Що в його очах, розгледіти неможливо, бо блимає він занадто часто, ніби намагаючись прогнати щось зі своїх раптових тривожних думок.

— Стіве? — повторює Едді, повертаючись до нього всім тілом, і обережно прибирає чужу неслухняну руку зі свого плеча — та, з великими зусиллями, піддається тільки після того, як він проводить великим пальцем по долоні, лагідно, ледь торкаючись. — Ти в порядку?

Стів на це лише киває головою, ніяк більше не рухаючись, немов зачарований; у голові його б’ються зовсім інші образи, зовсім інші тіні, зовсім інші жахи, такі схожі, такі схожі на… Едді про них знати не обов’язково.

Але Едді знає.

— Стіве, ми вдома, — каже він так тихо, ніби боїться, що ці кляті пташки можуть їх почути та повернутися. — Ми не на тій стороні, ми вдома, чуєш?

Стів чує, але все, що він може зробити — це ледь помітно стиснути чужу руку у відповідь.

— Ми вдома, — повторяє Едді, як мантру. — Бачиш, як красиво? Хіба там, із монстрами, може бути таке?

— Ні, — нарешті видавлює Стів із себе, сипить і повертається, дивлячись у чужі турботливі очі, розсіюючи туман спогадів перед собою. — Так красиво не може.

— От і добре, — і голос в Едді такий, що хочеться довіряти, вірити — таким голосом чарують, ваблять, розповідають історії, частиною яких ти все життя мрієш бути.

А Стів, можливо, вже і так є.

Бо все і справді добре, коли сонце пускає в останню путь свої гострі мерехтливі промені, а чужа долонь стискає твою ще сильніше.

Бо все і справді добре, коли ти вдома.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

3 Коментарі на “Коли ти вдома