Хлопок дверей і вони мчаться далі, ніж бачать очі, наче це останні хвилини Помпеї.
Смерч з трьох молодиків пронесся коридором не шкодуючи нічого на своєму шляху. Із шипінням та гуркотом вони перестрибували по дві, а то навіть і три сходинки, лише б опинитись подалі від лігва жовчної Нідгьогг.
Нескладний Томас плутався у власних довгих ногах та наступав на п’яти розгубленому Ітану, через що той постійно врізався у спину Даміано, чим раз за разом підливав масла до вогню люті в лиці кароокого.
Вирвавшись уперед , Торкіо , не озираючись назад, спрямував свій вектор координат до дев’ятого парковочного місця в тіні розкішних дерев.
Декілька разів ключі з тремтячих рук падали до землі. Пекуче сонце осліплювало без того червоні зіниці. Пересохле, мов пустеля Сахара, горло дерло та здавлювало. Вкотре нахилившись за ключами Ітан впав роздертими колінами до паруючого асфальту та , заплющив очі, сперся дверей машини вологим чолом.
Глибокий вдих…
Задубілі пальці підіймають зв’язку ключей.
Затримка вдиху…
Він розплющує очі.
Видих…
Хлопець піймається з колін та відчиняє автівку.
Зручно влаштувавшись на водійському місці він відкидає тяжку голову назад та дитяче посміхається. Сидячі у безпеці вся ситуація здається йому абсурдною. Ця карикатурна “втеча з Шоушенка”, нелепа куряча бійка перед кабінетом Вікторії та безглузде розп’яття кошенят під гавкання “Акелла промахнувся”.
Він міг би і надалі сидіти аналізувати свій бадьорий старт дня, але на заднє сидіння вже плюхнувся Даміано, а поряд Томас, який намагався розплутатись у ремені безпеки.
“ Згадаєш сонечко ось і промінці” , — про себе думалось чорнобровому.
Обидва юнаки оглушливо захлопнули двері тож Ітан дав по газам.
Обхвативши міцніше руль руками, суровий погляд обсидіанових очей спрямовується на дорогу. Зараз для нього нічого не існує: тут і зараз є тільки він та відчуття волі.
Холодний вітер тяжкими ударами обдає втомлене обличчя, але з часом , буцім втративши інтерес, з новою силою рине у розтріпане волосся, що розтікається в’язкою смолою плечима молодика.
Це його територія і тут він відчуває себе впевнено, як ніде.
На відміну від Даміано, що всю дорогу не міг влаштуватись. Весь путь хлопець вовтузився позаду, мов блоха банею. То , протираючи взуття, успішно влетів головою у водійське сидіння; то , штовхаючи переднє пасажирське, намагався сісти в позі лотаса, чим потроху доводив Томаса, але у кінці все ж таки зміг усістись. Обіймаючи рожевого зайця, забутого молодшою сестрою Ітана, але зміг.
— Шумахер мамкін, ти, здається, не дрова катаєш, — роздалось від закаченого шатена, якого кидало по всьому задньому сидінню.
— Ніхєрово летимо, хоч відос у сторіс під музло оформлюй. — На диво радісно озвався Томас, — Пристьобуватись тре вчасно , — та підморгнув другові через дзеркало заднього виду.
— Ах, любчику, вибач мене дурбецало, — позерське простогнав Даміано , — я просто не закінчував школу приборкувачів ременів безпеки, але наступного разу залюбки доручу таку особливо важку справу, як пристібання паском , тобі , Томмі .
Здавалося, що для спалаху вогню насилля між цими двома достатньо краплі керосину, але тут розлилася склянка, яка наповнювалась ще з позарання.
Раджі різко перевернувся на своєму сидінні, таким чином, щоб руками дістатися гусиної шиї Даміано, якого ця ситуація починала забавляти.
— Пупсику, я дивлюсь в тебе їбать який нездоровий кінк на придушення, — зображуючи неваляшку Давід ухилявся від попадань у ціпки клешні , — хочеш поговорити про це з досвідченими дядьками ?
Різкий поворот руля вправо і він попадає чітко у руки Томаса, що вже спіймав кураж.
— Понакупляють прав, — собі під ніс просичав Ітан, — хлопці, ви як?
— збавивши швидкість він може спокійно оглянути чи всі у нормі, — хл..хлопці? — але їм було не до збентеженого Ітана.
Повернувши голову повністю перед очима стала така картина: шалений Томас трясе із сторони у сторону Даміано, який із незрозумілими звуками відбивається іграшкою від Раджі.
— Ну що за телепні.
Вдихнувши свіже повітря Ітан паркує автівку.
— Ей, ви двоє. — нуль уваги, — Хлопці, агов! — рука вже сама тягнеться до чорної папки, яка різким ударом прилітає по обличчю Томаса, — Я сказав брейк! — дві пари здивованих очей втупились на водія.
— Їбанутись можна, наш пундик з корицею може бути агресивним, — у фальшивому здивуванні випучив очі Даміано, — ще трошки і до справжньої чоловічої зброє дійде.
— Приїхали, — пропустивши повз вуха безкоштовний стендап, Ітан вийшов з машини, — дисантуйся швидше та про свій сарказм у багажнику не забудь.
— Хєрасє! — здивовано присвіснув Томас, — Від кого, а від сенйора Морда-тяпка такого не ждав.
— З ким поведешся, як кажуть. — радісний Даміано плеснув у ладоші, — До речі, звучить, як тост, тому самі розумієте, — наче вибачаючись він вклонився та вже збирався йти, як чиясь рука різко ухопилась за воріт його рубашки.
— Ванна кімната в іншій частині дому, — озвався крижаний голос за спиною.
— Так? Еее…Ну я туди і збирався, — подібно кішці Даміано вертівся аби визволитись із сталевої хватки.
— Дуже сумніваюсь, — так само холодно відповів Ітан, тому маючи невелику, але привілегію зросту, він потягнув шатена за шкірку, — Час банних процедур.
Силою закинувши Даміано до ванни Ітан прийнявся за роботу. Не дуже церимонившись Торкіо легко розрізав залишки одягу та скидав у куток.
— Монстре, як в тебе тільки рука піднялась на святе. — мученецьки тягнув шатен, — Це ж була кофтинка від Гуччі! — схрестивши руки на грудях він різко відкинувся на спину.
Маленька хвиля кімнатного цунамі зненацька накрила Ітана, залишаючи по пояс мокрим та забризканим рожевою піною.
Зціпивши зуби хлопець сів позаду Даміано та почав тяжкий процес відмивання, хоча тут доцільніше сказати здирання багнюки наждачкою.
Кольорові пляшки з різними рідинами змінювались в його руках із шаленою швидкістю. Холодна крапля лавандового гелю впала на подряпані плечі, чим заставила смикнутись хлопця, але під дотиком рідних рук вся напруга змінилась піддатливісттю.
Скрупульозно, одначе у той самий час, боячись задіти оголені рани , Ітан проводив гумкою тілом Даміано, повторюючи всі його рельєфи, буцімто вивчаючи кожен клаптик шкіри, запам’ятовуючі кожну родимку.
— Тоді можеш повийобуватись всім нашим , що драєш підлогу не язиком, а фірмовим тряп’ям. — роздалося десь біля дверей, — До речі, синочка-корзиночка без мамкиної допомоги не здатен і дупи відмити самостійно? — спершись на вологий від конденсату кафель, Раджі самозадоволено вишкірився, — Ітане, то ти вважаєшся правою рукою Даміано, бо його власна втомилась? — все ніяк не міг вгамуватися благовісний Томас.
— Томасе, — не відриваючись від вельми важливого діла почав Ітан, — чи не міг ти…
— З’їбати звідси нахуй, — тільки був обірваний Даміано.
— А що, нищу вашу інтимну обстановку?
Секунда часу і в хлопця летить тяжка пляшка шампуню, втім, врізаючись у стінку, падає та розтікається липкою калюжею. Ще одна секунда і за псування колгоспного майна Даміано отримує по голові мильною ганчіркою.
— Ти мав боротися зі злом, а не примкнути до нього, — наче з докором Даміано звернувся до Ітана.
— Ото знаєш , про таких, як ти, кажуть “мати не хотіла, батько не старався”, — на цей раз відійшовши поодаль, крикнув Томас.
— Раджі! — прогарчав Ітан, — Краще піди та почитай, що написано у папці.
— Якщо ще не розучився, — підгавкнув Даміано змінюючи положення так, щоб було зручніше Ітану.
Озброївшись маленьким гребінцем та пахучою сумішшю шампуней, він, не поспішаючи, бережними рухами, розплутував злиплі кров’ю жорсткі кучері.
Тримаючи зубами розчіску, хлопець лишень самими подушечками пальців, плавно, майже масажними рухами, втирав мигдальну олію у вологу копицю.
— Давай потримаю, — тихо развернувшись, дивлячись прямісінько у зіниці, Даміано витяг заслинений гребінь з рота молодика.
Тоненька, гейби шовкова, ниточка слини з привідкритих губ чорнобривого протягнулась вслід, впавши на чуже зап’ястя. Абсолютно байдуже, навіть не глянувши, кароокий провів шорстким язиком шкірою, як при порізі папером чи кухонним ножем.
Рожева вода, чи то від крові, чи від масел, бігла його чолом. Настирні краплі без всякої долі сорому стікали у відкриті вуста та комфортно влаштовувались у маленькій ямці на підборідді.
Не відводячи очей кольору розплавленого сонцем гіркого шоколаду, він , подібно малій лисиці, наблизився до палаючого обличчя навпроти, що навіть і не бажало відсторонитись, а навпаки, піддавалося цій відьомській грі.
Міліметри. Ось скільки залишалось між ними. Міліметри гарячого повітря. Тонкий вологий туман.
Посмішка розбитих губ.
Здивування чорних брів.
Дзвінкий звук води від піднятих вгору рук.
Нагнітаюче приближення.
М’який дотик.
Хриплий здавлений десь у горлі не-то кашель, не- то стон.
— Тобі якась єбінь в око потрапила, дивись, — посміхаючись у всі тридцять два зуби Даміано протягнув палець з пилинкою її господареві.
— Дякую, можеш залишити собі, друже.
Додати до улюблених