Хьонджін не такий як інші, він живе сьогоднішнім день, він не заглядає у минуле зі спробами придумати хід подій які б виправили щось. він не мріє про майбутнє, не думає за проблеми, що ще зустрінуться з ним. він просто дихає у повні груди ідучи до книжкової крамниці, що колись була його матері., але напевно не сьогодні.

 

Цього дня він піде до перукарні, треба пофарбувати темні корені у світлий, як і минулого місяця і поза минулого. перукарка не питає хлопця, одразу ж приступаючи до роботи профарбовуючи кожен міліметр у чистий блонд. так постаратися спалити своє волосся, ще треба вміти., але Хвану нравиться як воно горить. бо тоді він стає схожим на одну людину.

 

Сьогодні особливий день, сонце світить ясніше, а листя шарудить з мелодіями, що можна почути лишень обраним, чи тим хто хоче почути. напевно Хван не хотів почути, бо ж одразу після виходу з перукарні він натягнув навушники. напевно йому і не треба більше, вистачить кави з молоком, гарного плейлиста, та світлого дня. саме цього світлого дня, бо він особлиииивий.

 

Ноги хлопця ішли завченою стежкою до його книгарні., але табличка “зачинено” не перегорнеться на “відчинено”, не сьогодні. він просто прогорне замок аби взяти касету, що лежить у шухляді його робочого стола.

 

Коли він взявся за ручку шухлядки здалося, що відкривши її він знову побачить таємний конверт із зізнанням, написаний найгарнішим почерком, хоч і трохи кривим.

 

Але смикнувши за ручку він побачив касету, очікувано, але все ж дивно не бачити її цілий рік. Хьонджін спеціально не відкривав її, аби сьогодні взяти до рук.

 

Трохи прохолодний вітерець зібгався під кофту, коли хлопець зачиняв двері до книгарні. пісня у навушниках знов перемкнулася, тепер на більш спокійну.

 

Взявши велосипед із паркувального місця хлопець всівся та й поїхав вулицею виїжджаючи на головну площу містечка. проїхавши повз улюбленої кав’ярні він пригадав як холодною зимою бариста готував йому американо, гірке, але на горі щоразу вимальовувалося сердечко. воно кожен раз було різне, а на картонній чашечці писався номер із коротким словом “Подзвони”.

 

Пісня знов перемкнулася у навушниках, а Хван виїхав на окраєну містечка, дороги біля річки. на мить здалося, що його талію обіймають до біса знайомі, теплі руки притуляючись тільцем до його спини. над вухом чувся тихий сміх, а пальчики, як у кошеня вчепилися за кофту.

 

Хьонджін набирає швидкості, музика пришвидшується. йому пригадується ніч, світло червоних розбитих фар та свій крик. позаду голосно сигналили машини. того дня машина розігналася на повну швидкість, а тоді різко загальмувала. враз Хван різко тисне на гальма велосипеда, ледь встигаючи зупинитися перед червоним світлом світлофора. машини метнулися по перед колес, завиваючи з собою вітер. Джін трохи не в собі втупився в асфальт приходячи до тями.

 

– Вдих видих, ти з усім впораєшся Хване.- промовив він до себе швидко вертаючись у реальність. світлофор перемкнувся на зелений і хлопець поїхав далі. повернувши ліворуч на вулицю “Багряну” Хван зупинив велосипед ставлячи на паркувальне місце.

 

Зайшовши у приміщення, Хван повернув у меморіальну залу (місце де зберігається прах із померлими). хлопець пройшов кілька рядів завернувши в один із них. дев’ята ніша (квадратна чи прямокутна шухлядка зі скляними дверцятами) з кінця і третя з веху. за скляними дверцятами фарфорова пляшка із написами:

 

“Лі Фелікс

15. 09. 2000 – 06. 07. 2020

~Живи сьогоднішнім днем, радій кожній миті~”

 

Поруч стояло фото, обрамлене дерев’яною рамочкою, у центрі красувався молодий юнак. Лі Фелікс із посмішкою на всі 32 зуби. він завжди був таким усміхненим, жив цим днем. ще там стояв програвач із навушниками, для касет. маленька коробочка з отвором у горі. Фелікс так любив її слухати.. колись.

 

Сьогодні шосте липня, день його смерті в автокатастрофі, день коли Хван знову дістане касету аби прослухати слова, що він вже вивчив на пам’ять., але Лікс, ці слова прозвучать його голосом. цей голос, що радісно розказує Джіну про те як він влаштувався на свою першу роботу у кав’ярні коли йому було шістнадцять, як він спостерігав здаля за Хьонджіном аби зізнатися у коханні. те як готував каву із різними сердечками та те, як писав лист ховаючись у бібліотеці з зізнанням після чотирьох річної дружби. і навіть те, як любив обіймати хлопця, коли той катав його на велосипеді.

 

А в кінці він щоразу каже ті ж слова “Живи цим днем Хване, радій кожній миті, посміхайся для мене кожен раз коли бачиш., бо я тебе люблю мій принце із бібліотеки.”

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь