Залишся

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Робота написана для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021. Номер роботи 1, написана за ключем “Залишся”.

5 сезон, проміжок між 21 і 22 серіями. Кастіель розуміє, що наговорив Діну зайвого у 18 серії й хоче перепросити.

– Кас уже декілька днів не з’являється, – невдоволено мовив Дін.

– Певно, ти дуже його образив, коли вирішив змиритися і сказати “так” Михаїлу, – обережно озвався Сем.

– Я вже визнав, що був неправий, тож годі, – Дін важко піднявся з ліжка. Янгол мало того, що побив старшого Вінчестера, так ще й навмисно не вилікував, аби Дін страждав ще більше. Тож замість того, аби разом з Семом і Боббі шукати Адама, Дін проводив дні наодинці у будинку Сінґера. До фізичного болю він звик. Це не вперше його били. Вінчестера кидали об стіну, розбивали обличчя, тіло шматували пекельні пси, він неодноразово отримував кульові й ножові поранення, Сем зашивав рани, що міг залишити вендіго чи вовкулака.

Але душевний біль приносив куди більше страждань. Через що б не пройшов Дін – він ніколи не звикне до цього. Не звик, коли всередині наче утворилася чорна діра, що пожирає зсередини. І емоційно виснажує настільки, що хоч вовком вий.

Він почувався винним перед Кастіелем, котрий стільки разів рятував його зад. І заради чого? Щоб Дін просто так здався?

Просто Вінчестер не очікував, що Бог не стане втручатися. Ні, він не те, щоб вірив у Бога чи у його милість. Та глибоко в душі втомленого життям чоловіка жевріла якась крихта надії.

Яка погасла у ту мить, коли Кас віддав Діну підвіску.

І коли надії геть не лишилося, Дін вирішив: будь-який спосіб згодиться.

– Що ж, тоді я, певно, допоможу Боббі, – мовив Сем, бачачи, що брат глибоко замислений. Хотілося б знати, про що думає Дін, бо той стільки всього тримав у собі, що інколи молодшому Вінчестеру ставало лячно.

– А мені що робити? – спитав Дін. Він усе ще накульгував, а ребра боліли. Вирішив випити, аби заглушити біль – фізичний і душевний.

– Відпочивай, – кинув Сем на прощання.

Лишившись наодинці, Дін хильнув віскі й ліг на диван. Певно, він задрімав, бо прокинувшись, відчув чиюсь присутність. І одразу ж зрозумів, хто це.

Якимось чином Вінчестер відрізняв присутність Каса від інших, хоч янгол стояв нерухомо і не шумів.

– Касе, – за звичкою пробурмотів мисливець, протираючи очі, – ти як? Відновив сили?

– Здається, так, – незворушно відповів Кастіель. Він схилив голову й невідривно дивився на Діна. Обличчя сумне й замислене. Навіть блакитні очі, здавалося, потьмяніли.

– Пробач, Касе, ми не змогли витягти Адама, – сказав Дін. Скрипнули пружини старого дивана – чоловік сів, бо дивитися на приятеля знизу вгору було незручно. – Твої зусилля виявилися марними. Пробач.

Він говорив щиро, розуміючи, що через їхній план янголу добряче дісталося.

– Я не звинувачую тебе, Діне, – м’яко відказав Кас, оглядаючи сліди власних побоїв на обличчі мисливця. Янголу стало ніяково. Запізно прийшло усвідомлення, що він не мав так робити. – І ти пробач. Я не мав казати усього, того… Ти не егоїстичний і не слабкий. Я просто…

– Ні, ти правий, – Дін намагався говорити спокійно, та було помітно, що голос його тремтить. – І ти мене вибач. Я не мав так швидко здаватися. Не після всього, через що ми пройшли. Знаєш, коли ти не знайшов Бога… Я зневірився. Тобто надії на те, що цей сучий син прийде і втихомирить Люцифера було мало, але… Люди вірять у дива до останнього, чи не так? І я вирішив… Коротше, дякую, що спинив.

Кастіель мовчки підійшов до Вінчестера. Шелеснув незмінний плащ янгола. Чи то були його крила? Кас обережно приклав долоню до чола Діна. Простий жест, яким янгол завжди зцілював братів. Проте Дін відчув, як пришвидшився пульс, і, як не дивно, зникли постійні сумніви, відчай, зневіра, лють – усе те, що чоловік відчував чи не щодня відтоді, як стало зрозуміло, що кінець світу не спинити. Простим дотиком Кас не лише зцілив мисливця, а й утихомирив ураган, що панував у змученій душі.

– Я спробую пошукати Адама, – нарешті заговорив янгол. Опустити долоню він не встиг, її схопив Дін. Кас мовчки стояв, не наважуючись забрати руку з долоні Вінчестера. А мисливець збирався з думками, бо не знав, як пояснити цей спонтанний вчинок. Зрештою попросив – тихо і невпевнено:

– Касе… Залишся.

Янгол не наважився зізнатися, що це прохання змусило його посміхнутися. Ледь помітно, можливо, подумки, та все ж Кастіель почувався втішеним, хоч і не розумів поки, чому.

Він сів коло Діна. Той, певно, чекав, що Кас зникне, бо погляд був настороженим. Вінчестер був готовий знову надягти броню незламного воїна. Та коли чоловік зрозумів, що янгол не збирається йти, вираз його обличчя пом’якшився, в очах спалахнули іскорки. Нічого прекраснішого Кастіель досі не бачив.

Зчудований янгол розгублено промовив:

– Звичайно, Діне.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Коментарі на “Залишся

  1. Як я люблю сцени примирення, особливо коли винуваті обоє. Дякую за фанфік, мені сподобалось. І дякую за участь у челенджі!

     

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: