Дурень

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Фанфік написаний для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021
Ключ: Надто багато
Робота восьма, слів: 451


Дощ щедро поливає дорогу і лобове скло пікапа, роблячи швидке пересування неможливим. Увімкнене радіо щось тихенько пищить; Ліам, що сидить на пасажирському сидінні, так само тихо підспівує собі під ніс, закривши очі. Тео не проти. Настрій кепський в обох, тому навіть дивно, звідки маленький бета бере енергію на хоч якийсь позитив.

Рана ниє дуже і дуже неприємно, але Тео намагається не звертати на це увагу. Ліам же сидить нерухомо і старається направити усі сили на своє зцілення. Але його хиткому терпінню швидко приходить кінець.

— Знаєш, запах твоєї крові гуляє вже по всьому салону, — роздратовано говорить він. — Мене скоро знудить. Якщо не хочеш, щоб я відкрив вікно і залив нас водою, зупинися, і ми перев’яжемо твою рану.

Тео нічого не відповідає, лише дивиться на дорогу. Запах крові йому зовсім не заважає, він давно звик до нього. А от запах роздратованості його супутника трохи щипає у носі.

Ліам розплющує очі й переводить погляд на Тео. Ось ця його тактика ігнорувати неприємні йому теми теж дещо дратує. Данбар важко зітхає, так, щоб Тео точно почув.

— Слухай, тобі не варто…

— Боже Ліаме, замовкни, будь ласка

Він не говорить це зі злості чи неприязні, його тон нескінченно втомлений, і Ліам це помічає.

— Слухай, — більш м’яко продовжує він. — Пожалій хоч свій пікап, ти зараз тут все кров’ю забрудниш.

Ліам бачить, що Тео вагається кілька секунд, а потім знову вперто ігнорує його прохання. Він міг би довго думати над причинами, але до нього доходить відразу.

— Ти караєш себе, — він озвучує свою здогадку і по погляду Тео, що змінився всього на одну мить, розуміє, що має рацію. Йому навіть не потрібно слухати його серцебиття. — Добре, — він задоволено киває.

І знову тиша у відповідь. Проходить хвилина, і Ліам не може не запитати.

— Тобто і на того мужика з дробовиком ти теж через це кинувся?

Тео вперто не відповідає. Він не боїться, щоб Ліам його стукне чи викине щось подібне — їх обох за цю ніч неслабо потягали.

— А якби тобі голову знесло? — обурено питає Ліам, знову роздратований і ситуацією, і тим, що його ось так нахабно ігнорують.

— Я просто… — Тео ледь помітно зітхає. — Я стараюся, ясно?

— Надто багато стараєшся. І це добре. Але ти не зможеш заслужити прощення від Скотта, якщо будеш мертвий.

Тео бурмоче якесь нерозбірливе «ага», і Ліама ця відповідь не влаштовує.

— Слухай, Скотт мій альфа, він відчуває, що я довіряю тобі, а отже, довіряє тобі сам.

Ти мені довіряєш? — перепитує Тео, глянувши на нього.

— Частково, — серйозно каже Ліам і знизує плечима. — Точніше…

— Все нормально, — перебиває його Тео. — Так має бути.

Ліам нічого не відповідає, вмощується на сидінні зручніше, притуляється головою до скла і заплющує очі, збираючись трохи подрімати, поки вони їдуть. Вже одною ногою у сні, він тихо зітхає і ледь чутно бурмоче:

— Дурень.

Тео лише м’яко посміхається.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: