Весільна сукня

Намджун поправляє краватку-метелик перед дзеркалом у повний зріст. Світло з великих вікон сліпить очі, але він не звертає уваги. Посміхається награно щиро своєму зображенню. Позаду пара друзів, і показувати власні горе та образу перед ними хочеться менш за все. Натерпілись вже.

Хосок з бокалом шампанського поплескує по плечу. Великий будинок, ошатно вдягнені люди, навіть на цей костюм батько на вимогу матері виділив немаленьку суму, щоб і колір пасував, і виглядало гарно. Щоб було краще, ніж у всіх. Чомусь всім навколо це потрібно. Щоб краще за всіх, щоб гучно, заможно, урочисто.

— Закрийте очі, я вкладу волосся.

Кім виконує все слухняно, ні з чим не сперечається. Дає запшикати волосся лаком, ловлячи смішки від Хосока з Юнгі. А як не сміятися, якщо вже в котрий раз підбігає приставлена до нього дівчина, щось виправляє, перероблює, підготовлює. Навряд чи Намджуну потрібні саме такі приготування. Може психолог або хоча б ковток коньяку для сміливості.

— Наречена готова.

З сусідньої кімнати прибігла ще одна дівчина. Низенькі каблучки, світленька сукня і закріплений у волоссі сріблястий гребінець. Персонал також має виглядати ідеально. Одягнені в одному стилі, бо ж от-от під’їдуть запрошені репортери. Не запросили б, увірвались б самі. Але всім тільки й потрібен розголос. Такий союз будується. Куди ж тут без піар-кампанії.

Намджун, навіть якби хотів, не зрахував скільки людей найняли, щоб влаштувати це весілля. Пальців на руках точно не вистачить.
Він виходить з кімнати, залишаючи за масивними дверима найзатишніший куточок будинку, що дістанеться молодому сімейству Кім в подарунок від обох сторін.

Пишна сукня наче пливе червоною доріжкою з золотим обрамленням. Дівчина, що вийшла йому на зустріч, на голову нижча. Він, звичайно, бачив її раніше. На уроках танців та зустрічах з весільним організатором, розмови з яким здебільшого складались з обговорення кольору серветок та розміру келихів молодят. Кім навіть брав участь у виборі. Через повагу. Для будь-якої дівчини день цей важливий, нехай весілля і відбудеться лише задля просування компаній їхніх батьків. Намджун особливо й не знає, чим займається містер Міллер. Мати всі вуха продзижчала, яка він галантна людина, не те, що цей. І чхати, що з «цим», вони вже третій десяток років душа в душу, зі своїми скандалами, але все ж таки й з міцним коханням.

Батько більше про справи говорить. Намджун, він же спадкоємець, єдиний син, майбутній директор успішної фірми, повинен багато знати, багато зрозуміти. І кожному він щось повинен.

Рука простягається до тендітної дівчини. У неї мати кореянка, але зовнішністю повністю пішла в батька. Біляві кучері акуратно спадали на плечі, спускаючись нижче грудей, а весняне сонце вже обсипало маленьке личко блідними веснянками.

Під руку вони заходять до великої зали, а за ними ще ціла купа гостей. Половини Намджун навіть не знає. Якісь колеги, друзі родини, знайомі знайомих, не кажучи вже про родичів Аннет, котрі з’їхались на святкування з іншої країни.

Кім очима шукає лише одне обличчя, ігноруючи музику, балачки присутніх, і навіть зупиняється на автоматі. Цю кімнату він стільки разів кроками зміряв, що завчив рухи напам’ять. «Все має пройти ідеально, ти ж не хочеш, щоб Міллер скасовував весілля в останній момент?» Чесно? Дуже хоче, але від сили його бажання нічого не залежить.

Його тут немає. Джун і не сподівався, але раптом?.. Розірване на маленькі шматочки запрошення і дзвінкий ляпас, слід від якого не сходив цілий день, все мали розставити по місцях. Сокджин не прийде. Він гордий, морально сильніший за Намджуна, і весь біль витримав всередині. Подумки напевно бив його в груди й ридав. Лише вдома дав волю почуттям. І він би нізащо сюди не прийшов. Чим тільки думав Намджун, коли його запрошував? Що ним керувало? Хто захоче дивитись, як коханий відповідає «так», тримаючи за руку ледве знайому, зовсім чужу?

Кім Намджун — ідіот. Всі йому це говорять. Батько сварився більше за всіх, дізнавшись, що взагалі-то існує якийсь там Сокджин і в житті його сина грає не останню роль. Ганьба родині, тепер все точно вирішено: весілля відбудеться. Хлопчик має подорослішати й зрозуміти нарешті, що таке родина, порадувати старих онуками. А мама? Ти про неї подумав? Інфаркт був всього півроку тому, в могилу обох загнати хочеш? Яка ганьба.

Намджун лише поверхнево хапається за банальні слова з нудної промови про те, як два кораблі зустрілись в океані життя, і думає, що організатори ще більші ідіоти, ніж він сам. Влаштувати стільки всього і споганити подібною дурнею. Не буває так, щоб завжди любов і в горі, і в радості. Не буває щастя кожну хвилину. Оптимізм, звичайно, похвальний, але чого були варті їхні з Джином скандали. Ранком через залишену в раковині тарілку, і тарілка ця нещасна летить на підлогу, а ввечері вже ніжність і довгі вибачення за уламок, що прилетів у ногу. У Намджуна лише таке уявлення про ідеал. З ним. Яким би дратівливим він не був, ніхто замінити його не зможе.

Намджун під рахунок у голові голосом викладача ковзає по залу і просить Всевишнього, якщо він все ж таки існує, допомогти й не дати наступити на поділ сукні. Адже йому ніхто не сказав, якою вона буде. Прикмета погана. Наречений до весілля бачити не повинен. А як цей наречений у танці з цією сукнею буде вправлятись ніхто не подумав.

Усі на них дивляться, з двох боків знімають камери. Джун не відчуває себе комфортно навіть на власному весіллі. Аннет дівчина неймовірно мила, з розповідей добра, дуже любить тварин і точно не буде проти Намджунового лабрадора. На відміну від Джина в неї немає алергії на собак. Говорять, ще й готує не дурно, але який в цьому сенс, якщо заправлятиме будинком економка.

Вона гарна, але на жаль не його. Намджун сподівається, що там в Америці в неї є який-небудь Джастін. Егоїстично, але страждати одному важко. Тільки немає ніякого Джастіна і навіть Аарана чи ще кого-небудь. Аннет його кохає, залишиться вірною і буде гарною дружиною, пробачить зради й пізні повернення додому. Проте сам Намджун на зраду не здатен. Джин до себе не підпустить, йти до іншого сенсу немає, а причиняти дівчині біль, коли власна притупиться, занадто жорстоко.

Кінець урочистої частини стає полегшенням. Можна сховатись в дальній куток. Ненадовго, доки журналісти не помітять, що чоловік втік від своєї обраниці.

На душі так гірко від людей, які тиснуть з усіх боків. Йому всього 26, а життя вже приречене на провал. Йому всього 26, але вже зараз він може забути про довгі кривуваті від дитячих переломів пальці, що заривались в його волосся. Йому всього 26, і вже через рік він повинен мати дитину. Буде непогано, якщо доньку. Ще краще, якщо сина. Аннет завжди мріяла про близнюків.

Його обіймають зі спини, нахабно порушуючи спокій, що заправляв на маленькому балкончику. Намджун повертається і усміхається куточками губ, коли бачить перед собою світлу голову.

— Ти цього не хотів, я знаю.

— Ти не винна.

Намджун нахиляється і торкається губами чола новоспеченої дружини, даруючи другий в їхньому житті поцілунок. Вона вже переодягнулась в більш зручну сукню, пишна спідниця сховалась в шафу, не плануючи вилізати звідти ще хоч коли-небудь. Залишиться спогадом. Для когось — світлим, для Намджуна похмурим, наче цю саму сукню притрусили попелом.

Проводжати гостей йому подобається. Цілувати на прощання руки дамам і потискати чоловікам, рахуючи скільки їх залишилось до повної тиші в домі.

Спальня в них простора, з окремою гардеробною і красивою постільною білизною. Кім цілує акуратні ключиці, підіймає вузьку сукню догори. Перша шлюбна ніч обертається найстрашнішим кошмаром і тихе «не будемо, якщо не хочеш» робить тільки гірше. Вона заслуговує відчувати себе бажаною, а Намджун вже звик бути зобов’язаним. Йому не важко. Сокджин сказав про це під час їхньої останньої зустрічі. Ганчірка, яка помикає кожному бажанню батька. Сказав зі злості, але в чомусь він безперечно мав рацію.

Джун міг втекти, міг сказати «ні» на церемонії. Сім’я б відвернулась від нього, але це не найгірший результат. Він проміняв широку спину на тендітні плечі, улюблену квартиру на величезний будинок, своє щастя на догоджання батьку. Він міг, але не все так просто. Виправляти занадто пізно, а відчуття власної жалюгідності кожен день буде зжирати зсередини, доки для інших на обличчі зобразиться посмішка.

Тонкі вуста стогнуть його ім’я, доки за десятки кілометрів улюблені пухкі проклинають. Джин зненавидить його, знайде собі когось кращого, і вже він буде торкатись його тіла та цілувати зранку. І Намджун також іншу буде обіймати та радувати кавою у постіль. Буде, тому що саме так має виглядати щаслива сім’я.