Let’s Take This (Shit) Show On the Road 1

Вересень. Шість років і вісім місяців з моменту релізу «Corruption».

— Ти не повинен мститися.

Дазай зітхає, не перестаючи грати в гру на своєму телефоні.

—  Я розумію, Кунікідо, — відповідає він, зберігаючи спокійний тон.

— Я серйозно, Дазаю, — Кунікіда вириває телефон з його рук і опускається занадто близько до нього. — Справи з Port Mafia Records йдуть відносно добре після того випадку у серпні із The Guild. Ми не повинні ставити це під загрозу, особливо через якусь дитячу ворожнечу.

Дазай хоче заперечити, що ворожнеча набагато глибже, ніж здається, лише для того, щоб побачити реакцію Кунікіди, але він душить це бажання.

— І я сказав, що розумію це. Хіба ти мені не довіряєш чи щось таке?

— У тебе проблеми з тим, щоб мислити раціонально, коли заходить розмова про PMR, зокрема, про Накахару.

Кунікіда пропонує йому віддати телефон назад, і Дазай бере його, кинувши на нього байдужий погляд.

— Присягаюся, що я нічого не збираюсь робити.

Початок березня. Десять місяців до релізу «Corruption».

Чуї все ще п‘ятнадцять, але він справді не думав, що це когось хвилює. Він сидить у кімнаті гуртожитку в одній з будівель, якими володіє PMR, майже без нагляду. Здебільшого він вільний робити те, що йому заманеться. Звичайно, він проводить більшу частину свого часу в PMR, але у нього ніколи не було строгого розкладу (крім тих випадків, коли Койо хоче, щоб він десь був).

Тому це було якимось чортовим сюрпризом, коли йому призначили репетитора, котрий буде супроводжувати його під час турне. Ну, це не справжній вчитель. Це Хіроцу. Але все-таки.

— Було б не дуже добре, якби Port Mafia Records підтримували прогули, Чує, — невинно сказав Морі. Наче він хоч раз згадував школу за всі шість місяців, скільки він його знає.

Він зміг уникнути цього на рейсі з Лос-Анджелеса до Сінгапуру. Хіроцу  влаштовувало мовчки читати книгу на своєму сидінні біля передньої частини літака PMR. На жаль, Чуя сидів поруч із Дазаєм. Вони сперечалися, спали та грали в гру «правда чи дія», що постійно загострювалася (яка насправді була лише дією, і після того, як Дазай майже зруйнував одну з ванних кімнат у літаку, їх розлучили до кінця польоту).

Зараз вони прилетіли, і замість того, щоб спати, як хотілося б Чуї, він робить математику в номері готелю під наглядом Хіроцу. Койо пішла перевіряти звук на місці, а решту команди PMR, що приїхала з ними, він погано знає. Дазай теж зник після приїзду, бурмочучи щось про завершення пісні.

Чуя не ходив до школи регулярно з тринадцяти років. Його прийомній родині було байдуже, якщо він йшов, поки ніхто їх не турбує. А коли він почав жити один, школа не була його пріоритетом. Решта учасників The Sheep теж не приділяли школі багато уваги, бо більшість свого часу вони витрачали на музику.

Зараз він достатньо далеко від The Sheep, щоб зрозуміти, що їхня музика була… ну, не було чим хвалитися. Це не хвилювало його в той час. Він просто отримував насолоду від гри. Він сумує за тим відчуттям сцени, за енергію, яку відчуваєш від гри музики зі своїми найкращими друзями.

Йому не подобається думати про Ширасе або інших. Чуя досі злий на них за те, що вони думали, що він їх зрадив. Він не хоче сумувати за ними. Але, як завжди, він не отримує того, чого хоче.

Хіроцу з шумом відкашлюється, повертаючи Чую до свого робочого аркуша (звідки вони в біса взагалі це взяли?). Чуя закочує очі, але знову починає працювати над проблемою.

Чуя певною мірою вдячний Дазаю за те, що той перериває його, відчиняючи двері з такою силою, що вони б‘ються об стіну. Проте він намагається виглядати роздратованим. Хіроцу лише підносить свою руку до лоба, але нічого не каже.

— Ось ти де, Чібі, — каже Дазай, заходячи в кімнату та застрибуючи на стіл, за яким працює Чуя. Він дивиться на робочий лист рудого хлопця, а потім широко всміхається.

— Твоя відповідь на четверте завдання не є правильною.

— Забирайся звідси, — відповідає Чуя. Він намагається вколоти руку Дазая олівцем, але Дазай легко ухиляється.

— Це буде нудно, якщо ти будеш навчатися весь час, — ниє Дазай. — Ми повинні подивитися місто.

Дазай отримав свій атестат у чотирнадцять років і був позбавлений турботи PMR про їхніх молодих співробітників. Він посміявся в обличчя Чуї, коли дізнався, що той матиме уроки під час турне.

— Ти думаєш, що я хочу це робити? — питає Чуя. Він злісно жестикуляює на робочий аркуш, не хвилюючись про те, чи образить це Хіроцу. — Це чортова марна витрата часу.

—  У такому разі просто отримай атестат, як це зробив я, — каже Дазай, наче це так легко. Чортів геній.

— Я не здам, — відповідає Чуя. Йому ніколи не було соромно, через те що він не закінчив школу, але вся ця ситуація змушує почуватися некомфортно щодо цього. Це не має значення. Тобі не потрібно знати алгебру, щоб грати музику, але він ненавидить відчувати себе… гіршим.

— Звісно, що ти здаси, — Дазай звучить впевнено, і це змушує Чую роздивитися цей варіант. — Я вчитиму тебе. Ти не такий дурний, яким прикидаєшся.

— Чорта з два ти будеш, — йому і так було погано, коли Дазай виправляв його під час співу. Він оглядається, щоб подивитися, що думає щодо цього Хіроцу. Той дивиться на розмову з порожнім виразом обличчя, але його губи підняті в легкій усмішці. Інстинкти Чуї ще гучніше кажуть йому, що це погана ідея.

— Тоді укладімо парі, — каже Дазай. Він кладе своє підборіддя на один з кулаків, з посмішкою дивлячись на Чую. Той зустрічається з ним поглядом, трохи примружуючи очі.

Парі — важлива частина для них. Коли один з них пропонує дійсно захопливий виклик, інший ніколи не відмовляється від нього. І Чуя не буде порушувати це правило.

— Добре, — відповідає він. Дазай киває у знак згоди, задоволений, що його пропозицію прийняли. Чуя чує, що Хіроцу позаду нього зітхає, але ігнорує його. Старого влаштовувало бути глядачем до цього моменту, а зараз його думка вже не є важливою.

Наступні два тижні життя Чуї — це велика кількість кофеїну, запаси рису і морепродуктів, навчальні картки, образи Дазая, перший концерт Койо, зламані меблі в готелі, і більше пісень про науку, ніж він хотів знати.

Врешті-решт, до того часу, як вони поїдуть у Філіппіни, Чуя має атестат і головний біль. Хіроцу просто щасливий, що він закінчив з цими двома.

— Знаєш, — каже старий, коли вертає телефон Чуї з результатами тесту, — якщо ти справді хотів виграти парі, ти міг би навмисно провалити тест.

— Я… — Чуя замовкає. Він думав про це, але провалити тест просто тому, що він може, не відчувається правильним. Дазай витратив безсонні ночі (це стосується і його також), насміхаючись над Чуєю, але при цьому даючи більше знань, ніж він отримав за всі роки у школі. Провалити навмисно було б брехнею. Дазаю може бути брехуном, але Чуя – ні.

— Не переймайся так сильно, Чує, — каже Хіроцу, всміхаючись набагато привітніше, ніж за останні пару тижнів. — Забирайся звідси, щоб перестати додавати збитки до нашого готельного бюджету.

Чуя сміється і махає йому рукою.

— Так, так, старий. Побачимось на шоу сьогодні ввечері.

Дазай вже чекає його біля дверей готелю.

Кінець березня. Десять місяців до релізу «Corruption».

Це стається вперше, коли вони на човні з Філіппін до В‘єтнаму. Це нічний пором, і вся команда та більшість їхнього спорядження займають більшу частину корабля. Чую запхали в кімнату з півдюжиною ліжок, які всі заповнені працівниками PMR.

Койо наполягала на тому, щоб вони переміщувалися човном, а не літаком, стверджуючи, що це більш цивілізовано, і якщо врахувати час польоту, посадку та все інше, це навіть не набагато повільніше. Чуя думає, що це дурниця, але він не збирається починати суперечити Койо зараз. Вона досить страшна вдома, коли висипається, і вони спокійно розмовляють за чаєм.

Чуя не зустрічається з Койо настільки часто, як він би хотів, але він знає, що вона намагається проводити з ним якнайбільше часу. Він снідав з нею декілька разів. Вона взяла його, щоб показати всі кроки, пов’язані з відтворенням живого шоу PMR. Вони співали разом, щоб допомогти їй розігрітися перед деякими з її виступів.

Зараз, коли він не навчається так, ніби все життя залежить від цього, він збентежений тим, як сильно він сумує за нею. І за її дурним чаєм.

Також, навчаючись, у Чуї був шалений розклад сну, тобто він майже не спав, а потрім тринадцять годин поспіль проводив не сплячи (це був максимум, скільки він міг витримати). А якщо до цього ще додати зміну часового поясу, то отримаємо тіло, що повністю вийшло з ладу. Коли Чуя вперше лягає на свою койку у човні, він відчуває, що його тіло нарешті звикло до часового поясу.

Ось чого дратує прокинутися через декілька годин. Чуя автоматично хоче вдарити того, хто його розбудив, навіть до того, як його очі звикли до темряви, і побачили Дазая, що сідає біля його ліжка.

Складно побачити вираз його обличчя в темряві.

— Ти бурмотів щось уві сні, звучав дуже засмученим, — шепоче Дазай.

Чуя передумує гнівно його звинувачувати, як він збирався зробити. Він потирає очі, намагаючись випрямити голову.

Він знає, що в нього є кошмари. Він їх мав протягом багатьох років. З огляду на все те лайно, через яке він пережив, це наче даність.

Але одна справа, коли Юан злегка хапала його за плече і м‘яко трясла. Її очі завжди дивилися на нього з потрібною часткою співчуття, яка ніколи не переходила в жалість. Вона також ніколи не запитувала, про що вони, просто сиділа з ним, поки він не заспокоювався настільки, щоб спробувати знову заснути.

Іноді це не допомагало, і вони слухали музику, аж допоки Чуя не виснажував себе настільки, що виникало бажання спати. Ширасе грав з ним у відеоігри до сходу сонця. Або в рідких випадках весь гурт проводив з ним всю ніч, просто возившись зі своїми інструментами, ніколи не намагаючись щось зіграти.

Це відрізняється. Чуя може провести набагато більше часу з Дазаєм, ніж будь-хто, але він насправді не знає його. Дазай не дозволяє дізнатися себе. І він, чорт забирай, не довіряє Дазаю. Він також не вірить, що він не буде мудаком щодо кошмарів.

— Вибач, якщо розбудив, — бурмоче Чуя. Він не дивиться на Дазая. Дазай має спосіб побачити всі виправдання Чуя і підроблену довіру. Чуя не хоче цього зараз.

Дазай тихо хмикає, але нічого не каже.

Вони сидять у тиші деякий час, але потім стає очевидним, що Дазай нікуди не збирається уходити.

— Тобі щось потрібно? — Чуя зберігає свій тон спокійним, але його питання не звучить добро.

— А тобі?

Це заскочує Чую. Він повертається, щоб подивитися на Дазая, а той все ще сидить у тому ж положенні. Його обличчя тепер легше розгледіти, і на ньому немає жодної емоції. Там немає засудження, глузування над Чуєю або пропозицї допомогти.

Чуя хитає головою і знову відводить погляд.

— Зі мною все добре, йди спати, ідіоте.

— Тоді зведи свої метання до мінімуму.

Якби це сказав хтось інший, Чуя його б вдарив. Але то Дазай, тому він лише легко киває.

Дазай встає і йде до свого ліжка, яке знаходиться на відстані декількох кроків від Чуїного. Він не озирається, просто з легкістю рухається крізь темряву.

Чуя спостерігає за ним, поки він не лягає й не зникає з поля зору. Він тихо зітхає і змінює положення, намагаючись знову влаштуватися зручніше.

Він довго не може заснути і звинувачує в цьому чортовий човен.

Коли вони прибувають на сушу, Чуя ходить на декілька інтерв‘ю разом з Койо. Він не уникає Дазая, він просто не шукає його. Ніхто з них не знає в‘єтнамської мови, тому їм в будь-якому разі знадобиться допомога, щоб переміщуватися тут. Є сенс проводити час з Койо, поки є можливість.

— Тебе щось турбує, Чує? — питає Койо, щойно другий репортер виходить з кімнати. Один з асистентів Койо готується до наступного інтерв‘ю, переконуючись, що питання були схвалені PMR (тобто Морі). Інший ставить перед ними дві чашки медово-ванільного ромашкового чаю.

Чуя хапає одну з чашок і дме на чай у ній. Він все ще не може пити його гарячим.

— Просто трохи втомився. Я погано спав у човні. Мабуть, через хвилі.

Куйо починає сміятися, ні це більше, ніж її звичайний скромний смішок, а справжній, сильний сміх. Чуя повертається і бачить, що вона хапається за бік і намагається зупинитися.

— Що? — вимагає від неї відповіді Чуя. Він відчуває, як його обличчя стає червонішим з кожною секундою.

— Цей чай був для репортера, — Койо ледве може вимовляти слова через сміх.

Чуя заїкається і швидко повертає час на місце, проливаючи якусь його частину собі на руку, обпалюючи її.

— Блять, — автоматично видихає він.

Два асистента озираються, щоб подивитись на нього з сумішшю жаху і несхвалення. Репортер намагається зберегти нейтральний вираз обличчя, але його подив очевидний. Койо сміється ще сильніше, витираючи кілька сльозинок з очей.

Іноді легко забути, що Койо старше за нього лише на чотири роки. Вона тримається з такою витонченістю і зрілістю. Але Чуя волів би не згадувати про те, наскільки близькі вони за віком, бо це шкодило його гідності.

Чуя ніяково встає.

— Е-е, вибачте, — каже він невпевнено. Він зависає на місці, не знаючи, що робити далі.

— Я принесу ще чаю, — каже асистентка, що ставила чашки, виходячи з кімнати і в той же час дивлячись на Чую.

Він відчуває трохи роздратовано: він не робив це навмисно. Він знову сідає, коли Койо смикає його за руку. Вона тягне його на місце біля себе, а не навпроти.

Койо повернулася до своєї серйозної частини особистості. Але на її обличчі все ще є натяк на усмішку, коли вона вітається з репортером.

— Вибачте за це. Це мій протеже, Чуя Накахара. У нього найкращий голос у Port Mafia Records, і він дуже любить чай.

Чуя трохи всміхається на похвалу, але намагається виглядати хоча б трохи професійно.

— Дуже приємно, — явно не розуміючи, що робити з цією інформацією, але простягає Чуї руку. Той бере і тисне її настільки міцно, наскільки може.

— І коли ми можемо очікувати музику від вас, містер Накахара? — питає репортер.

— О, не скоро, — відповідає Койо, перш ніж Чуя встигне щось сказати. Чуя киває, хоча вже сам почав замислюватися над цим питанням. Але він не збирається сперечатися з Койо перед репортером (а в ідеалі – ніколи). — В‘єтнам неймовірний. З якого ви району? — питає Койо, тримаючись зі своєю звичайною врівноваженістю.

Чуя сідає і слухає інтерв‘ю мовчки, сьорбаючи вкрадений чай. Дідько, йому треба поспати.

У ту ніч він приїжджає в готель, готовий впасти з ніг будь-яку хвилину. Він бере ключ від кімнати на стійці реєстрації та під’їжджає на ліфті на верхній поверх. Він не готовий побачити когось у своїй кімнаті, коли відчиняє двері.

— Нарешті, — Дазай сидить на одному з двомісних ліжок, працюючи на ноутбуці. Він вимикає звук удару барабана, який грає з динаміків, коли Чуя входить до кімнати. — Ти закінчив слідкувати за Койо?  Ти ще навіть не випустив жодної музики, тобі не потрібно пускати бісики репортерам.

— Якого біса ти робиш у моїй кімнаті? — Чуя не рухається зі свого місця біля дверей.  Можливо, він зможе розвернутися і отримати нову кімнату.

— Нашій кімнаті. Ми досить часто спали в одній кімнаті, поки я намагався змусити тебе бути менш ідіотом, ніж вони припускали. Хіроцу сказав: «Я б хотів отримати збитки лише за одну кімнату». Він справжня королева драми, чи не так?

— Смішно чути це від тебе, — каже Чуя. Він здається і падає на інше ліжко, обличчям до Дазая. — Над чим ти працюєш?

— Ні над чим, про що варто розмовляти.

Чуя вважає забавним те, що Дазай витрачає більшість свого часу на музику, яка йому навіть не подобається. Коли він з’являвся на концертах Койо, то майже не звертає на неї уваги. Це майже образливо, але Койо це не хвилює, тому Чуя нічого не каже.

— Ходімо, — Дазай зістрибує зі свого (не варто сперечатися щодо цього) ліжка і підходить до Чуї. Він простягає руку рудому хлопцю, щоб допомогти йому встати.

Чуя відштовхує руку.

— Ходімо куди? Я виснажений, Дазаю.

— Як? Ти сидів увесь день, — Дазай нахиляється, щоб надутися йому в обличчя.  — Ми в новій країні і майже не були за межами готелю. Перестань бути нудним.

— Дідько, добре, — він зітхає і відштовхується від ліжка. Чуя ігнорує задоволений вигляд Дазая.

— Мені потрібно поїсти спочатку. І випити кави також, — каже Чуя. Він бере свої ключі від номера і піджак. Перевдягатися зараз здається занадто складним. — І жодної з твоїх клятих витівок. Я справді хочу спати сьогодні вночі.

— Я обіцяю, Чує.

Дазай звучить абсолютно щиро, у що Чуя не вірить протягом секунди. Проте він дозволяє Дазаю витягти себе на вулицю у цю ніч.

Коли вони повертаються до готелю через дві години, у Чуї більше немає піджака та нижньої половини лівої штанини.  Дазай тягне величезний гобелен, який вони були змушені купити після того, як його пошкодили.

Чуя липкий через випивку, яка навіть не була його. Дазай не перестає наспівувати якусь в’єтнамську пісню, яку вони чули, але жоден з них не знає слів, і це навіть не входить до п’ятірки основних причин, чому Чуя хоче його вдарити.

Хіроцу сидить у вестибюлі, коли вони заходять до готелю. Його вираз обличчя здаватиметься пустим для тих, хто не провів з ним декілька тижнів, бачачи, як він виглядає, коли не схвалює щось. Він дивиться між ними двома, піднімаючи одну брову.

— Вечір, Хіроцу, — Дазай звучить бадьоро. Він кидає дорогий витвір мистецтва до своїх босих ніг (Чуя навіть не помітив, коли він загубив своє взуття), широко всміхаючись.

— Є якась причина, чому ви двоє не відповідали на дзвінки?

— Мій вимкнувся, — каже Чуя. Він проводить рукою по свому жирному волоссю. Йому потрібно в душ.

— Мій зламався, — Дазай тримає в руках те, що колись було телефоном. Чуя дивиться на нього, перш ніж знову повернутися до Хіроцу. Той, здається, нічим не здивований

— Новий телефон буде підготовлений для тебе до наступного ранку, — Хіроцу встає: його завдання виконане. — Постарайтеся не зламати нічого до того, як ми знову зустрінемось.

— Ми не зламаємо, — автоматично каже Чуя.

— Нічого не обіцяю, — каже Дазай одночасно з ним. Чуя наступає йому на ногу, що повинно бути болючим, бо він не був дурнем і все ще має взуття. Дазай скрикує. Він хапається за ногу і дується на Чую.

Чуя ігнорує його, щоб схопити гобелен і почати тягнути його до ліфта.

— Гей, це моє, — протестує Дазай. Він кульгає за Чуєю. Він прикидається, бо насправді Чуя не настільки сильно наступив на нього.

— Мені не потрібно це лайно, — Чуя натискає кнопку верхнього поверху і припадає до стіни. Він думав, що був виснаженим, але зараз він рухається тільки завдяки силі волі. Довіритися Дазаю — це з мінімальними зусиллями перетворити ніч у катастрофу.

— Це не лайно, — каже Дазай, як і раніше, енергійний. — Я повішу це в своєму кабінеті, коли повернуся.

— У тебе немає кабінеті, — Чуя піде в душ, а потім одразу спати. Не має значення, що робитиме Дазай.

— Взагалі є. Просто він задушливий і нудний, — Чуя дивиться на нього. Він це серйозно. Це значить, що у цього виродка є кабінет, але Чуя ніколи його там не бачив.

Вони прибули на потрібний поверх, і Дазай хапає інший кінець гобелена і починає тягти Чую за собою. Той відпускає його, як тільки вони заходять за двері свого номеру.

Чуя ставить на зарядку телефон, ігноруючи балаканину Дазая позаду. Потім йде до ванної кімнати, знімаючи свій огидний одяг. Коли він знову чистий і почувається людиною, він вертається в темну кімнату.

Чуя знаходить своє ліжко й сідає. Він чує, як Дазай дихає достатньо рівно для того, щоб подумати, що він спить, і Чую не цікавить, прикидається він чи ні. Він заплющує очі й заривається трохи сильніше в ковдру.

Хіроцу розповідав йому, що у нього проблеми із засинанням в готельних номерах, що він не любить бути далеко від свого ліжка в Лос-Анджелесі. Койо казала теж саме. Чуя провів більшу частину останніх років, засинаючи на диванах або підлозі, тому його все влаштовує. Ліжко було ліжком. Тому він легко заснув.

Він прокидається від того, що хтось грубо трясе його за плече. Вже не так темно, але сонце ще не зійшло. Він примружується, розплющуючи очі, щоб побачити Дазая, який стоїть на колінах біля його ліжка. Його волосся розпатлане, тому він, напевно, спав. Чуя зазначає, що він досі замотаний у бинти, йому завжди було цікаво, чи спить він у них. Він знову дивиться на Чую з таким обережним порожнім виразом обличчя.

— В тебе щоночі кошмари? — питає Дазай. Його голос звучить радше зацікавлено, аніж схвильовано.

— Зазвичай ні, — Чуя піднімає себе в сидяче положення, щоб Дазай не нависав над ним. — Тобі не треба мене будити.

Дазай пересувається і сідає на ліжко, схрестивши ноги. Він одягнений у стару чорну футболку і фланелеві піжамні штани. Це найбільш підліткова одежа з усіх, яку Чуя бачив на ньому. З таким ним якось легше розмовляти.

— Я думав, що ти втомився через це, — каже Дазай тихо, хоча вони тут лише вдвох. — Чи допоможе тобі розмова?

Чуя звернув увагу на формулювання питання: не «чи хочеш ти розмовляти», а «чи допоможе це». Він уявив, як розповідає Дазаю про те, що йому зазвичай сниться, і ця думка викликає огидне відчуття страху і паніки.

— Ні, — впевнено каже він. Дазай не виглядає здивованим, наче це була відповідь, яку він очікував.

— Я серйозно, тобі не потрібно мене будити, якщо тобі не заважає це спати, — каже Чуя, проводячи рукою по своєму волоссю. — Це не має значення.

— Я не проти, — знизує плечима Дазай. Тепер Чуя розуміє, що він теж щойно прокинувся. Він менш різкий, його слова менш підібрані.

— Неважливо, — Чуя лягає назад і перевертається так, щоб лежати обличчям до стіни, а не до Дазая. Він відчуває, що йому повинно бути ніяково. Так, мабуть, буде вранці. Зараз він занадто втомлений.

Проте він не настільки втомився, щоб не звертати уваги на Дазая, який залізає під ковдру на Чуїному ліжку. Він не зупиняється, поправляючи подушку.

— Якого біса ти робиш? — шипить Чуя.

— Спи, Чібі, занадто багато рухаєшся, — Дазай зустрічається поглядом з Чуєю, коли лягає обличчям до нього. — До того ж, мені не доведеться вставати, якщо ти знову почнеш шуміти.

Чуя сперечався половину секунди, але потім вирішив, що він занадто стомлений. Він трохи хрипить і перевертається, знову засинаючи майже миттєво.

Коли він прокидається, Дазая вже немає. Він дістає свій телефон із тумби, щоб побачити, котра година.

Вже десята, а це пізніше, ніж він зазвичай просинається. У нього купа непрочитаних повідомлень. В одному з них Койо запитує, чи він уже їв. Хіроцу надіслав повідомлення годину тому, щоб сказати, щоб сьогодні до третьої години Чуя взяв машину і приїхав на стадіон. Решта повідомлень з невідомого номера.

[8:22 ранку, невідомий номер]: чууууя~ хіроцу злий і змусив мене взяти новий номер.

[8:23 ранку, невідомий номер]: він також намагався забрати в мене гобелен, але я зупинив його.

[8:23 ранку, невідомий номер]: 😀

[9:15 ранку, невідомий номер]: коротун даремно витрачає день

[10:02 ранку, невідомий номер]: ти такий повільний маленький песик

Чуя закочує очі і швидко набирає відповідь.

[10:16 ранку, Чуя]: здається, ви написали не на той номер.

[10:16 ранку, дурень]: ти прокинувся!

[10:16 ранку, дурень]: швидше збирайся. я хочу манговий торт <3

Чуя читає повідомлення, але не відповідає, йдучи в душ.

Він мав рацію, тепер йому ніяково. Але що більше він думає про це, то дивнішим і менш соромливим стає це. Дазай не використовував ні один зі своїх звичайних трюків. Він просто зробив усе, щоб Чуя не був гучним. Це було пристойніше, ніж те, на що був здатен Дазай на думку Чуї.

Він усе ще може бачити, як на нього дивилися його очі ті два рази. Погляд Юян завжди був теплішим, але в ньому завжди були питання. Вона ніколи не питала, але Чуя може сказати, що вона хотіла знати. Але Юян хотіла, щоб він мав бажання розказати їй сам. Дазай, здається, не був зацікавлений у поясненні взагалі.

Юян пропонувала поспати біля нього, багато разів. Чуя завжди казав «ні».

Чуя швидко одягається після душу, надаягаючи новий костюм без розривів чи плям. Потім надягає чокер і поправляє зачіску. Волосся стає довшим, імовірно, йому слід його обрізати.

Він очікує, що Дазай скаже щось про цю ніч або за десертом, або під час концерту, або коли вони повернуться в свою кімнату в кінці дня і залишаться на самоті. Хоча він ніколи цього не зробить. Його поведінка звичайна: він легко змінює маски та кидає образи. Чуя ображає його у відповідь і ігнорує його, коли це можливо.

Дазай грає у гру на телефоні, лежачи діагонально на ліжку, коли Чуя виходить з ванної кімнати цієї ночі. Він досі одягнений у свій денний одяг із закатаними рукавами, показуючи свої бинти. Чуя помітив упаковку   бинтів у ванній кімнаті, а використані — у сміттєвому баку, але не оглянув їх уважно.

В минулому він, можливо, зробив би це, але Чуя не хоче порушувати цю дивну версію перемир‘я, що зараз між ними. Якщо Дазай готовий мовчати щодо кошмарів Чуї, Чуя може зробити те саме з його дивними звичками.

Чуя залізає на своє ліжко, хапаючи власний телефон, щоб поставити будильник. Йому справді потрібно було спробувати знайти більш здоровий графік сну, якщо він не хоче, щоб його тіло відмовило. Він також гортає свою електронну пошту, читаючи оновлення щодо роботи.

Він помічає, що Дазай іде у ванну кімнату, несучи одяг для сну. Щойно він зачиняє двері, Чуя кладе свій телефон на стіл, що стоїть між їхніми ліжками, ставлячи його заряджатися, а потім вимикає світло на своїй стороні кімнати. Дазай залишив кімнату у суцільній темряві, коли Чуя прийшов з ванної кімнати минулої ночі, але він не був таким дурнем, яким був Дазай. Він залишив увімкненою лампу біля ліжка Дазая.

Він залишає свої очі заплющеними і дихання спокійним, навіть коли Дазай заходить у кімнату знову. Через хвилину він вимкнув лампу. У кімнаті тихо і повністю темно, тому Чуя незабаром засинає.

Він прокидається через звук будильника, проспавши всю ніч без переривань сну. Чуя відчуває глибоке полегшення: нічні пробудження — це не те, до чого хотілося б звикнути.

Подушка прилітає йому по голові, псуючи гарний настрій.

— Чує, вимкни цей жахливий звук.

Чуя відкидає подушку назад, беручи телефон, щоб вимкнути звук. Дазай ловить її, не дивлячись, і кладе назад на ліжко. Він все ще в піжамі, перед ним відкритий ноутбук. Чуя може бачити складні перемикачі та диски на екрані, які використовуються для редагування музики.

Чуя зітхає і простягає руки над головою.

— Сніданок?

— Я думав, ти їси з Койо, — відповідає Дазай. Він не відводить погляду від комп‘ютера, щось майстерно роблячи з налаштуваннями.

— А, і справді, — вона казала це після вчорашнього шоу. Чуя не знав, що Дазай був там присутній, коли це сталося. Він відправляє повідомлення Койо про те, що він прокинувся і вже збирається.

Дазай не ворухнувся до того часу, коли Чуя збирався піти. Той незграбно переминається з ноги на ногу перед тим, як піти. Чуя не знає точно, що він хоче сказати щодо змін між ними за останні кілька днів. Частина його хоче подякувати йому, але ідея зробити це жахає.

— Чого ти стоїш і виглядаєш, як ідіот? — питає Дазай, забираючи погляд від комп‘ютера. — Біжи, маленький собачка, поки Койо не розлютилася.

— Іди нахуй, — до біса, Чуя скоріше помре, ніж коли-небудь подякує йому. Він закочує очі й виходить із кімнати, не оглядаючись.

Це стає звичайною справою для них. Вони вдають, наче нічого не змінилося, але в ті ночі, коли Чуї сняться жахи, його будить Дазай, трусячи за плече. Вони обмінюються кількома словами, і Дазай не повертається на своє ліжко. Чуя звик спати з іншим тілом поруч.

Тож, можливо, вони трохи менш жахливо ставляться один до одного, але це не означає, що вони друзі. Чуя все ще думає, що він шалено дратує, і майже в кожній їхній розмові присутнє сперечання.

Чую вражає найбільше той факт, що під усім своїм скиглинням і позерством (яке у нього в глибині душі) Дазай бачить і відчуває більше, ніж показує. Це змушує Чую приділяти йому більше уваги, намагаючись помітити інші проблиски щирості. Осаму Дазай — це головоломка, яку він збирається розгадати одного дня.

29 квітня. Дев‘ять місяців до релізу «The Corruption».

Чуї виповнюється шістнадцять у середу в Пекіні, столиці Китаю. Він прокидається один у ліжку після ночі без переривань сну. Це кращий подарунок на день народження, ніж він міг очікувати.

Дазай вже прокинувся, як завжди. Він сидить у навушниках, тихо працюючи над чимось. Він не піднімає очі, навіть коли Чуя починає рухатися.

Дзвінок телефону не дає Чуї піти з ліжка. Лунає стандартний рингтон, що його лякає: він встановлений лише для однієї людини, а на екрані написано «бос».

Чуя намагається підняти слухавку якнайшвидше. Дазай знімає один навушник і дивиться на нього з піднятими бровами.

— Ало? — його голос трохи грубий після сну. Він намагається прочистити горло якнайтихше.

— Чує, сподіваюся, я тебе не розбудив, — каже Морі. Він звучить привітливо і весело.  Морі рідко розмовляв із Чуєю, коли вони ще були в Лос-Анджелесі, і він точно ніколи йому не телефонував.

— Звісно, що ні, босе, — каже Чуя, зараз його голос нормальний. Обличчя Дазая стає похмурішим. Він імітує блювоту і повертається до роботи. Чуя відмахується від нього його рукою, яка не тримає телефон.

—  Я не буду забирати в тебе багато часу, — каже Морі. Одна думка про те, що Чуя з них двох більш зайнятий, вже викликає сміх. — Я лише хотів тобі зателефонувати, щоб привітати з днем народженням. Шістнадцять — велика дата.

— Дякую, сер, — Чуя не знає, що робити: радіти чи лякатися.

— Як проходить турне?

— Все чудово. Я багато чому навчаюся, — каже Чуя. Загалом це правда. Весь час, який він не проводив з Дазаєм, був корисним в будь-якому разі.

Чуя вже збирається це сказати, але Морі знову каже першим.

— О, Чує, доведеться перерватися. Щойно зайшла Еліс.

Потім можна було почути голос дівчинки на задньому фоні.

— З днем народження, Чує! Я скучила за тобою! Привези мені подарунок!

— Еліс, це його день народження, — весело виправляє Морі, — Це він той, хто повинен отримувати подарунки.

— Дякую, Еліс, — каже Чуя, загалом маючи на увазі саме це. — Будь впевнена, що я привезу тобі щось гарне.

— Бажаю гарно провести решту цього дня, — каже Морі, і це звучить як команда, а потім кидає слухавку, перш ніж Чуя встигне відповісти.

Чуя дивиться на телефон, хитаючи головою. Це вже найдивніший день народження з усіх, що він мав. Розмови з Морі завжди змушують втрачати рівновагу.

— Не варто так фамільярничати з босом, — каже Дазай. Зараз два його навушники зняті і висять на шиї. Він несподівано серйозний.

— Я не фамільярничаю з босом, — Чуя відмахується від нього. Він знає, що у Дазая є причини недолюблювати Морі, але це не його справа.

— Чує, — його тон змушує подивитись на нього. — Він не той, з ким варто бути близьким.

Чуя не може заперечити, що його нутрощі трохи стискаються. Койо часто натякала на те саме, так само нечітко.

— Ми не близькі. Він зателефонував, щоб привітати мене з днем народження.

Серйозний вираз обличчя у Дазая зникає миттєво. Він виглядає занадто здивованим для того, щоб Чуя відчував себе комфортно.

— У тебе день народження?

Це саме те, через що Чуя не казав йому. Або Койо. Або будь-кому іншому. Морі знає, бо він знає про Чую все. Можливо, було б краще змусити Дазая думати, що вони з Морі найкращі друзі, що розмовляють по телефону щодня.

— Нікому не кажи, — відповідає Чуя, і це звучить, як загроза. Він нахиляється, щоб потрапити в особистий простір Дазая, дивлячись настільки жорстко, наскільки тільки може.

— Я не буду. Обіцяю, — Дазай піднімає руки вгору в жесті невинності.