it’s almost halloween

В кімнаті пахло гарбузом. Вандзи любить гарбузи. Також він любить Гелловін. Його мати прищеплювала обом братам любов до традиції цього свята. Як і любов братам один до одного. Проте, вже за кілька хвилин Лань Вандзи засумнівається в тому, чи так вже любить та розуміє його власний брат.

Мобільний телефон, який лежав далеко в іншому куті кімнати наполегливо завібрував. Вандзи ледь чутно видохнув, відклав ніж, витер руки серветкою, упакову яких він підготував якраз для випадку як цей, та попрямував до телефону. Дзвонив його брат.

— Вандзи?

— Брате.

— Вандзи, у тебе є плани на сьогоднішній вечір?

— Сьогодні?

— Так, розумієш, сьогодні мої студенти організовують концептуальну вечірку до Гелловіну, а я знаю, що це завжди було твоє улюблене свято, не хотілося б, щоб ти залишився сам вдома… — стурбованість в голосі Лань Січеня лилася аж через край.

— Ти підеш? — рівним тоном запитав Вандзи.

— Ні, на жаль, у мене інші справи. Тут, ееее… Повно документації нерозібраної.

— Передавай привіт Ґван’яо.

— Дякую, звісно пере- Ти відразу зрозумів, що я тобі брешу, так?

— Ви зустрічаєтеся. Ти хочеш проводити з ним час.

— Але ти звик, що це наше, сімейне свято, ти… Я мав би бути зараз з тобою.

Кілька секунд Лянь Вандзи мовчав, але Лань Січень терпляче чекав на відповідь, бо знав, що його брату треба був момент, щоб все обдумати перед тим, як щось сказати.

— Я в порядку, — відповів Вандзи та почув важкий видох на іншому кінці телефону.

— Я скину адресу. Я не хочу змушувати тебе йти, але, будь ласка, якщо почуватимешся самотнім, піди проведи цей вечір добре.

— Мгм.

Лань Січень знову засмучено видихнув, не вірячи, що брат дослухається до нього та кинув трубку.

Вандзи сів на диван та склав руки на коліна. Брат би здивувався, але він правда задумався над його пропозицією. Перспектива дивитися будь-які фільми жахів, які запропонує йому абсолютно довільний телеканал та поїдання 2-3 улюблених цукерок, навіювала на нього столітній смуток. Хоча й Вандзи ніколи про це нікому не зізнається.

Він любить Гелловін.

Вже вичищений гарбуз все так само стояв на місці, поруч з ним знаходився самотній ніж. Вандзи уважно дивився на речі, які лежали на покинутому кухонному столі, але не спішив повертатися.

Пахло гарбузом.

***

[16:18] Лань Січень: Місце
[16:18] Лань Січень: Початок о 20, але це не критично, якщо ти запізнишся, ніхто не приходить вчасно.
[16:25] Лань Січень: Костюм обов’язковий.

Колись його одногрупниця сказала Вандзи, що він виглядає як Хаул з темним волоссям. Він тактовно змовчав їй у відповідь, але в той самий вечір зробив свої дослідження та продовжив розмову з нею на наступний день, ніби між репліками не пройшло й хвилини.

Вандзи сприйняв це по-своєму й сказав, що подумає над тим, щоб змінити зачіску, адже довжина його волосся аж занадто нагадувала того персонажа і він сприйняв це негативно. Одногрупниця дзвінко засміялася і сказала, що навпаки, таке дівчатам подобається й ох, йому варто теж почати розпускати своє волосся частіше.

Це сексі.

Ніхто з тих, хто знаходився в аудиторії цього не помітив, але кінчики вух Лань Вандзи миттєво загорілися.

Доля сама підказала йому що робити. Штани – це звичайні штани з високою талією, які він носить щоденно, тут нікого не здивуєш. Сорочку з повітряними та об’ємними рукавами він точно бачив в гардеробі брата. На диво, також у брата знайшлася ще накидка з каптуром, яку Лань Джань теж збирався позичити.

Примірявши свій найбільш лінивий костюм на світі, Вандзи, дивлячись в дзеркало, обережно потягнув за білу стрічку, якою було зібране його волосся. Темні прядки легко вляглися на його плечі, волосся виглядало дуже доглянутим та блискучим, але точно потребувало більш ретельної укладки, щоб воно перестало нагадувати місце де птахи потоптались, але не захотіли вити гніздо. Тому Вандзи нахилився за гребінцем, щоб розрівняти, об’ємні після довгого перебування у зібраному стані, прядки. Він вирішив, що найліпше розпущене волосся виглядало саме так, коли його кінчики лежали на плечах, тому лишив їх в такому стані.

Вандзи не почувався досить комфортно у такому вигляді, адже зовсім не звик показуватися на публіку з будь-якою зачіскою, яка не зібраний строгий хвіст, тому він вирішив, що обов’язково має взяти з собою стрічку. Знову окинувши себе повністю поглядом, до нього раптом прийшла спонтанна думка – (здається, вже третя за цей вечір і Вандзи це ототожнював виключно з містичністю свята, яке було на порозі) зав’язати стрічку попід каптуром на накидці, довжина в неї була достатньою, тому дозволяла йому це зробити. Напівпрозорий блакитний малюнок з плаваючими хмарами, ледь помітний на білому тлі стрічки зовсім не виглядав недоречним, а навпаки додавав образу легкості та загадковості. Вандзи явно був задоволений результатом.

***

 Лань Вандзи зайшов в приміщення, орендоване спеціально для цього вечору. Він не запізнився ні на хвилину і відразу зрозумів, про що говорив його брат, адже поки тут було від сили людей десять. Проте, на фоні вже грала тематична, але не надто рухлива пісня*, яку Вандзи моментально впізнав, вона теж була присутня в його домашньому святковому плейлисті. Хаотично по кімнаті всі стояли в окремих групках, по кілька осіб в кожній. Всі ці люди були йому знайомі, він точно не раз бачив їх в університеті, але, здається, вони всі з молодших курсів, тому поіменно він не знав нікого.

Вандзи збирався провести тут кілька годин у ролі спостерігача, він би розглядав яскраві костюми та насолоджувався своїм морсом, який він прямо зараз збирався взяти зі столика з напоями, де всі коктейлі та інгредієнти до них стояли обережно відсортованими, з відповідними табличками, які вказували на вид коктейлю.

— Привіт, Хаул! — найбільш активний, з усіх присутніх, молодик, який був вдягнений в червоні штани, червону легку сорочку червоний блискучий плащ та мав червоний макіяж, й трохи довше волосся за його власне, звернувся до нього. На думку Лань Вандзи, його костюм на цей вечір був Червоний.

Лань Джань повернувся та подивився на нього з абсолютно беземоційним обличчям. Посмішка на обличчі юнака стала гігантською і він продовжив говорити до нього:

— Я тебе раніше ніколи не бачив, але ти з нашого університету, еге ж?

Лань Вандзи знову підняв на нього погляд та окинув ним «співрозмовника» з голови до ніг. Навіть його взуття було червоним.

Безглуздість.

Він взяв в руку напій за яким прийшов та розвернувся до юнака спиною.

— Ха-ха-ха, хорошого тобі вечора, таємний красеню.

Безглуздя. Він безглуздий. Хоча привабливий. І це також безглуздість.

З часом людей побільшало, морс в стаканчику закінчився, музика стала голоснішою. Той молодик вже двічі ловив його погляд та махав йому. В один з останніх разів Вандзи став свідком наступного діалогу:

— Та чого ти причепився до нього? — роздратовано запитав хлопець, який весь вечір знаходився десь поруч з тим активним і гарним юнаком. Ні, просто дуже активним та набридливим, подумки виправив себе Лань Джань.

— Він класний! – у Вандзи склалося відчуття, що голос цього хлопця взагалі не може звучати хоч на долю менш голосно та активно.

— Нісенітниця, — сказав тихо собі під ніс Вандзи.

— О, то ти розмовляєш! Привіт ще раз! Мене звати Вей Вуяснь, для друзів Вей Їн. А як звати тебе? — Вей Вусянь вже точно був випившим та дивився на нього своїми великими пронизливими сірими очима.

— Лань Вандзи.

— Дуже приємно нарешті з тобою познайомитися. Мені з самого початку сподобався твій костюм. Я закоханий у Хаула, — він нахилився нижче до Ванцзи та схопив кінчик стрічки, яка вільно звисала, – яка класна стрічка, Лань Вандзи! Дивися у мене з подібного матеріалу, я підв’язую нею волосся, ха-ха-ха.

Вусянь повернувся до нього спиною та показував одночасно обома вказівними пальцями на червону стрічку, яка тримала високий хвіст хлопця.

— Бачиш? Ти?.. Тобі видно? — Вей Вусянь дуже активно смикав руками, щоб впевнитися, що Лань Джань точно помітив стрічку у волоссі, це… Це забавляло Вандзи. Вей Вусянь веселий.

— Бачу.

— Ха-ха, от… — Вусянь знову уважно дивився на Вандзи та глупо посміхався. Забавний.

Він досить швидко відірвався, коли ззаду нього, компанія, з якою він прийшов, почала сміятися з того роздратованого хлопця. Вандзи залишився стояти у своєму кутку з пустим стаканчиком в руці та уважно дивився на Вей Вусяня. Вей Їна.

Коли Вандзи спокійно стояв зі стаканчиком в руці на нього ніхто, окрім Вусяня не звертав уваги, але тепер, майже всі, постійно по черзі кидали на нього погляд. Вандзи нахмурився. Чи не через те, що він говорив з Вей Їном до нього тепер так багато уваги? Для себе вирішив, що це скоріше через те, що він тепер стоїть не зайнятий нічим, це виглядає підозріло. Треба поновити свій напій.

Гармидер.

Це те, що побачив Вандзи, підійшовши до столика. Всі стаканчики стояли хаотично, таблички були повалені та заставлені новими стаканами поверх. Він ледь відшукав морс, який пив до цього. Вирішивши нарешті присісти, Вандзи попрямував до окремого столика, який був повністю вільним, він обережно маневрував між танцюючими тілами, намагаючись не зачепитися об них своєю накидкою та не розлити напій. Не встиг він навіть підняти свій погляд, сівши, як біля нього, бік у бік, плюхнулась червона пляма. Вандзи навіть не потрібно було повертати голови, щоб зрозуміти, що це його новий знайомий.

— Ти не заперечуєш, якщо я тут сяду? Мене тут всі кинули, а я не дуже хочу знаходитися сам.

Вандзи повернуся до нього і вперше за весь вечір почув цей голос спокійним та без будь-якого натяку на радість. Плечі Вусяня виглядали опущеними й загалом вся його поза виказувала його неспокійність та сум. Вандзи подивився на нього ще якусь мить, а тоді кивнув.

— Спасибі тобі, Лань Вандзи.

Лань Джань знову кивнув та спокійно сів, поставивши руки на коліна.

— Здається ти на 4-му курсі вже, так?

— Мгм.

— Твій брат у мене викладає, він хороший педагог. Краще ніж дядько, — Вей Вусянь кумедно поморщився, — добре, що вже пішов на пенсію… Ой, я не мав цього казати при тобі, вибач, — Вей Вусянь ще більш смішно підскочив після цих слів з наляканий виразом обличчя.

— Стиль викладання мого дядька дійсно не всім подобається, це нормально.

— А ти хороша людина, Лань Вандзи, – філософськи протягнув Вей Їн.

— Мм.

Вей Вусянь перехилив черговий стаканчик, з тих, які стояли біля нього. Він приніс їх з собою? Вандзи взагалі не звернув на це уваги. Лань Джань відразу нахмурився, він і не мав звертати на це уваги, чому його раптом так цікавить цей ледь знайомий молодик.

Вей Їн.

Вей Їн, який сидить явно чимось засмученим, але це дійсно не його, Лань Джаня, справа. Він сам просто тут сидить і насолоджується вечором, а не заводить дружбу з гіперактивними червоними людьми.

Цікаво, в костюмі кого, на його думку, прийшов сьогодні Вусянь, бо Вандзи для себе так і не зміг зрозуміти, що саме хотів донести цим образом чоловік-полум’я. Лань Вандзи зробив перший ковток, повільно поставив стаканчик на столик та розслаблено завалився на плече Вусяня, що сидів поруч.

— Вандзи-сюн!! — надривно закричав Вусянь, хлопець правда дуже злякався таким раптовим змінам у поведінці тихого Лань Джаня.

Вусянь підняв голову Лань Вандзи, його очі були закритими й сам він виглядав так, ніби миттєво заснув. Вей Вусянь заметушився, обережно обійняв Вандзи за плечі та вклав собі на коліна, його розпущене волосся розсипалося по всьому обличчю, тому Вусянь акуратно заправив його Вандзи за вухо. А сам підніс до обличчя стаканчик з якого пив Лань Джань та понюхав. Морс з горілкою. Вусянь збентежено підняв одну брову. Вау, в цього хлопця нульова толерантність до алкоголю. Тіло юнака, який мирно лежав на його колінах виглядало спокійно, аж надто спокійно і лише грудна клітина, яка розмірено підіймалася з кожним вдихом, вказувала на те, що він спить. Вусянь й собі дуже протяжно та важко вдихнув повітря та взяв до рук стаканчик з якимось сумнівним коктейлем. Так він і просидів близько десяти хвилин, притримуючи теплою рукою Вандзи за плече та потягуючи свій напій.

Як тільки минуло приблизно хвилин десять, якщо не більше, хлопець з його колін підвівся та втупився в нього розгубленим поглядом з під важких повік.

— Лань Вандзи! Ти прокинувся!

— Лань Джань. Мене звати Лань Джань, — несподівано пробурмотів хлопець.

— Лань Джань. Лань Джань. Лань Джань! Мені подобається це ім’я! — Вусянь, здавалося, смакував кожним вимовленим словом й тепер знову звучав дуже радісно, як і весь вечір до цього.

— Вей Їн – гарне ім’я теж.

Вусянь дивився на нього з посмішкою від вуха та вуха, Лань Джань дивився на нього у відповідь уважно й не кліпаючи. Вей Їн розсіяно почухав потилицю та запитав чи не хоче тей прогуляти трохи на вулиці. Вандзи прослідкував за цього рукою й ствердно кивнув.

***

Вей Вусянь з подивом підмітив, що хода Лань Джаня була досить тверезою, попри попередній стан хлопця, який йому до цього довелося бачити. Щось підказувало Вусяню, що цю тему обговорювати зараз не варто, було відчуття, ніби він зможе запитати про це в будь-який момент опісля, бо це не остання їхня зустріч. Вей Їн посміхнувся думкам і знову перевів погляд на хлопця. Його волосся постійно лізло в очі й Вандзи намагався струсити прядки рукою, але чомусь це виглядало так, ніби він відганяє рій мух, який літають біля його носа. Вусянь не витримав, дзвінко розсміявся та зупинився.

— Лань Джань. Лань Джань, будь ласка, зупинися, дай я тобі допоможу.

З дуже нахабним виразом обличчя, Вей Вусянь потягнувся до грудей Лань Вандзи та повільно смикнув один кінець білої стрічки, щоб та ров’язалася та повністю потрапила в його руки. Вандзи спостерігав за рухами Вусяня з надзвичайно дивним виразом на обличчі, він виглядав загіпнотизованим. Отримавши стрічку на повну довжину, Вусянь знову усміхнувся Вандзи. «Повернися». Вандзи нахмурився, але повернувся до нього спиною. Вей Їн дуже обережно та ніжно забрав всі прядки, які хаотично лежали на обличчі, потім підібрав всі з пліч і тримав їх у лівій руці, правою ж він почав, все так само обережно, проходитися п’ятірнею між пасмами, ніби розчісуючи. Вандзи щось буркнув собі під ніс. Вусянь на це тихо хіхікнув. Ще трохи повозившись, він акуратно зав’язав волосся, яке, щиро кажучи, виглядало досить акуратно. Вусянь аж сам не вірив своєму успіхові.

— Та-да, готово, — Вусянь підняв два пальці вгору й продовжив йти далі.

— Дякую, — якось загальмовано відповів йому Вандзи.

— Хєхє, звертайся, друже, — дуже задоволено протягнув Вусянь.

— Вей Їн – друг? – Вандзи сьогодні явно виграє нагороду, за найбільш повільну реакцію року, бо між цими двома репліками проходить не одна хвилина тиші.

— Звісно друг, я з усіма дружу.

— З усіма, — досить тихо повторив за ним Лань Джань.

— Ну як тобі сказати, не з усіма. Ти бачив того придурка, який постійно крутився біля мене? – тепер Вусянь знову виглядав розлючено та засмучено, — це мій брат Дзян Чен. Так от він мені не друг! Він шматок лайна!!!

Вандзи зупинив свій крок, повільно кліпнув та знову луною повторив останні слова Вусяня:

— Шматок лайна.

— Саме так! Ти добре зрозумів саму суть. Він кинув мене сьогодні й пішов з вечірки, бо я його образив і це заділо, його таку хитку гордість. Подумаєш, я знову сказав, що він жахливо поводить себе з потенційними партнерками. По-перше, це абсолютна правда, він навіть не вміє фліртувати! По-друге, та він взагалі лошпед останній, уявляєш, Лань Джань, у нього є навіть особливий список з характеристиками тієї самої торгова марка.

— Торгова марка?

— Це мем такий

— Мем. Куди ми йдемо?

— Ми… А. Я тобі не казав, так. Ти ж не хотів довше лишитися в тому клубі?

— Ні.

— Я вирішив пройтися до центру. Ти виглядаєш як людина, яка потребує добрячої прогулянки.

— Центр не там.

— Лань Джань! Я знаю, Лань Джань, я просто хотів зрізати дорогу, — очі Вей Вусяня дивно загорілися.

— Обійшовши її навколо? — рівним тоном запитав Лань Джань.

— О, так ти зрозумів, де ми знаходимося.

— Мгм.

— Треба підтримувати дух свята, тому ми підемо повз кладовище, — після цих слів Вусянь почав уважно вдивлятися в обличчя Лань Вандзи, ніби очікував побачити там щирий страх та подив, але той ніяк не змінив свого виразу обличчя й дивився прямо.

— Мм.

Далі вони вже продовжували йти в тиші. Вусянь засунув руки в кишені й тихо мугикав собі щось під ніс. Лань Вандзи йшов своєю відносно прямою ходою, іноді врізаючись плечем в Вусяня. Через деякий час почалася лісова місцевість і, досить скоро, хлопці були вже біля огорожі цвинтаря. Вони не заходили на саму територію, лише йшли стежкою поруч. Вусянь з цікавістю розглядав написи на надгробках, Вандзи незацікавлено йшов поруч. Не те щоб він боявся смерті, вона приходила в його домівку вже двічі, забравши обох батьків. Просто, сама атмосфера цього місця, особливо поєднуючись з темрявою, наганяла на нього сумні думки про родину. Вусянь раптово зупинився й Вандзи довелося розвернутися й підійти до нього. Вусянь дивним мутним поглядом дивився на одну з могил.

— 31 жовтня. Ти уявляєш, ця жінка народилася 31 жовтня. Лань Джань, це ж сьогодні… — кінець фрази Вусянь вже майже шепотів, але в тиші кладовища його було досить добре чути.

— Мгм, — ствердно відповів Вандзи, хоча, чесно кажучи, не розумів, чому Вусяня це так сильно зупинило, тому він стояв й дивився на нього, чекаючи ще якихось пояснень.

— Єх Лань Джань. Я… Ні, не тут, давай відійдемо, — сказав Вусянь вчепився в рукав Лань Джаня, тягнучи його подалі.

Вандзи досі нічого не розумів, але не виривав руки й слідував за юнаком. Чомусь, йому не хотілося прибирати руки, він не був проти цього непрямого дотику. Пройшовши вже близько половини всього кладовища, Вей Вусянь, здається, нарешті прийшов у себе.

— Знаєш, Лань Джань, я б не скаржився тобі сьогодні, на цей свинський вчинок Дзян Чена… Ну, мого брата. Якби не факт того, що сьогодні мій День народження, — Вусянь витримав певну драматичну паузу перед тим, як продовжити, — Знаєш, так дивно бачити дату свого народження, на чужій могилі. Це раптово змушує задумуватися, що життя непередбачуване і ніколи не знаєш, коли перед твоїми ногами розійдеться земля і ти впадеш з обриву.

Лань Джань щиро не зрозумів цієї метафори, але продовжував уважно слухати, дозволивши співрозмовнику зручніше вчепитися в його руку.

— Я раптово зрозумів, що в мене є одне бажання, — продовжував свою розповідь Вусянь, — я хочу обов’язково зустріти 31 рік свого життя. Ну знаєш, 31 числа зустріти 31-й рік.
Вусянь глупо хіхікнув, а Ванцди тактовно промовчав, сподіваючись, що це донесе Вей Їну, що так, він його зрозумів. Це хороше бажання. Всі бажання хороші, поки вони не шкодять собою іншим людям.

Вони знову продовжили йти в тиші, поки її раптово не порушили дуже голосні голоси. Здається, це були підлітки.

«Мародери», — подумав Вандзи.

«Як круто», — подумав Вусянь.

Голоси продовжували сперечатися, але чим ближче хлопці підходили, тим зрозуміліше ставало, що цей спір, скоріш за все, був жартівливим. Два силуети сиділи на оградці, ближче до середини кладовища. Одна з тіней була дуже високою та торкалася ногою трави, а інша – погойдувала ногами в повітрі. Голоси ставали все чіткішими:

— Це так глупо ходити просити цукерки, ми вже дорослі. Ууууу, цукерки або життя, бує.

— Ага, ще скажи, що сидіти вночі на кладовищі це дуже доросла справа.

— Ще не ніч, зараз ледве 22 година. Так от, ходити за цукерками — відстій.

— А я люблю халявні солодощі.

«Безглуздя», — подумав Вандзи.

«Лань Джань», — подумав Вусянь.

— Лань Джань, а, Лань Джань, а ти любиш вимагати цукерки? — Вусянь тепер виглядав дуже задоволеним, а самі вони, вже підійшли до крайньої межі кладовища, разом з яким закінчувався і ліс.

— З Днем народження, Вей Їн.

— А?…

— Ти сказав, сьогодні твій День народження.

— Ах-ха-ха, дякую! Дякую величезне Лань Джань, мені дуже приємно!

— Я люблю вимагати цукерки.

— Ох. Пішли прямо зараз! Ха-ха. Не дивися на мене так! Це моє бажання як іменинника, у мене ж є таке право сьогодні, правда?

— Вже пізно.

— Я знаю одну бабусю, яка відкриває дітям двері в будь-який момент. Й живе вона прям в центрі, куди ми й так йдемо.

— Ми не діти.

— Ми не діти, а я впевнений, що вона не бабуся, а відьма, — Усянь підморгнув йому одним оком й на свій власний сором Лань Джань підмітив, що це виглядало цікаво. Він не може описати це іншими словами. Це просто було цікаво. Вусянь продовжував:

— Ну ти подивися, у нас навіть костюми є, — промовив Вусянь та вказав на себе.

— Хто ти сьогодні?

— Ох, який сором, Лань Джань, невже ти не впізнав? Я ж диявол! — Лань Джань нахмурився на цю фразу.

— Вей Їн – милий, він не схожий на диявола.

— Лань Джань! Ти сказав, що я милий?! Та я сьогодні виглядаю гарячіше за сонце.

— Мм.

— Ти згоден зі мною, Лань Джань?

На цей раз він знову нічого не відповів, відповідали за нього лише червоні кінчики вух. Про які, за наївною думкою Лань Джаня, ніхто не здогадувався.
Хлопці дійшли до центру під активні розмови Вусяня, настрій в нього однозначно тепер був ну просто відмінним. Вони постукали у двері бабусі, та назвала їх дітками й похвалила за гарні костюми. Всю подальшу дорогу, Вусянь переможно розмахував отриманим шоколадним батончиком. Вандзи ж щиро насолоджувався вечором. Сьогодні був хороший Гелловін. Вусянь визвався проводити Лань Джаня до дому, бо той виглядав вже занадто сонним.

— Знаєш, Лань Джань, може я й справді не схожий на диявола. Може, я взагалі вогняний Кальцифер і таким чином можна вважати, що в нас парні костюми, ха-ха-ха…

— Безглуздя.

— Чого ти, Лань Джань? Хороший же жарт, ха-хах.

— Я втомився.

— Ох, Лань Джань, хочеш я заведу тебе прям додому? — Вей Їн правда виглядав дуже стурбовано, а на думку Лань Джаня, ще й досить розмито.

— Ні, провести під дім буде достатньо, — відповів Лань Вандзи через кілька секунд.

— Я таки проведу. Я відразу піду додому, я не затримаюся, чесно-чесно, — Вусянь з як можна більш серйозним виразом обличчям підняв три пальці вгору.

Вей Вусянь дотримався своєї обіцянки й провів Вандзи не просто до порогу, а й вклав у ліжко та попередня зняв з нього верхній одяг та взуття.

— Я просто захлопну двері, — тихо сказав Вей Їн

— Ти можеш залишитися.

— Лань Джань… Як ти можеш так просто довіряти незнайомцю…

— Вей Їн – друг.

— Так, Вей Їн – друг, — Вусянь сильно розсміявся, – дякую, але я все-таки піду. Дякую за вечір, Лань Джань! Ми ще побачимося.

— З Днем народження, Вей Їн, — промовив Лань Джань й відразу стулив очі, навіть не почувши відповіді.

***

Прокинувшись, Лань Джань відчув на собі потрійний головний біль зі всього світу. Біля ліжка стояла склянка з водою, а там ніколи не стояла склянка з водою, Вандзи нахмурився, поки раптом спогади каруселлю не почали з’являтися в його голові. Це були не так спогади, як переважно усміхнене обличчя парубка в червоному, з червоною стрічкою у волоссі.

Вей Їн.

Це він привів Вандзи додому, це він залишив йому воду і подарував йому прекрасний та зовсім не самотній вечір Гелловіну. Всі спогади були такими сплутаними та неясними, що з кожною хвилиною, він лише зайвий раз пересвідчився в нереальності всього, що відбулося. Підлітки на цвинтарі? День народження? Вей Їн зав’язував йому волосся? Він заснув після ковтку морсу?… Хто б міг подумати, що сімейна легенда про погане сприйняття алкоголю організмом була правдивою…

Все-таки, Вей Вусянь у всіх можливих з сенсів здавався марою зі сну. Вандзи вирішив пізніше запитати про такого студента у свого брата, адже той примарний червоний хлопець згадував, що його брат викладав у них. Якщо це було реальністю, то дуже шкода, що вони навіть не обмінялися контактами. Лань Джаню сподобався цей чоловік-іскра. Він випив воду, яку помітив до того й підвівся з ліжка, щоб перевірити чи закриті двері. У домі ледь відчутно пахло гарбузом.

[6:53] Кальцифер: Як спалося, мій Хауле?