Best of me

– Ну, Хосок, Хосок, будь ласка, будь другом, Хосокааа…..
– Кім Сокджин, поясни мені, будь ласка, ще раз, ти хочеш, щоб я запитав Юнґі, з яким ми, до речі, посварилися, який подарунок купляти Намджуну ? А не простіше спитати в нього самого?

-Якби міг давно б спитав. Точніше, я запитував, але путньої відповіді таки не отримав. Крім того, Джун для мене особливий, я не хочу просто зайти в магазин і купити йому ролекс чи новий айфон, з ним так не працює…

-Є таке… І все-таки, як ти собі це уявляєш? Я просто пишу Юнґі, з яким не говорю, і просто питаю, що хоче на день народження твій омега, твій!

-Угу, -Джин спокійно киває, -ти помиришся з Юнґі, а я нарешті зможу купити подарунок Намджуну, і жодних проблем.

Хосок лише трагічно видихає і виходить з кабінету начальника і свого найкращого друга. Це навіть трохи весело: спостерігати за тим як 24 річний альфа, не остання людина в Pakcho Company не може вибрати подарунок свому омезі. Друга стає навіть трохи шкода, лише капельку.

Сокджин видихає і відкидається на спинку крісла. Чому Хо його не розуміє? Він почувається розгубленим, трясця, йому простіше розібратися в паперах, ніж вибрати подарунок для Намджуна на його двадцять другий день народження. Хочеться зробити щось від самого серця, таке, щоб ідеально підійшло його омезі, його хлопчику.

Ззовні Кім Намджун зовсім не схожий на маленьку дитину. Високий, стриманий, завжди в класичному одязі, ввічливий з всіма, неприступний як скеля, проте Джин знає, що в душі Моня- ще той малюк, який постійно хоче тепла й обіймів, а альфа зовсім не проти його обіймати.

                                                                                                                   ***
Кім Намджун дивиться у вікно авдиторії, і відраховує секунди до закінчення пари, вища математика це не зовсім його сфера, але вона займає друге місце в його заліковці, тому треба терпіти.

Він просто звичайнісінький студент, живе сам в квартирі яку орендує з одним старшим, проте дуже шумним омегою. Його батьки давно розлучені, коли Нам був менший він не міг зрозуміти чому так трапилося, тепер все ясно: в них ніколи не було любові, просто пристрасть, і саме на її піці зародилося мале немовля -він.
Намджун ніколи не відчував ласки і тепла від батьків, вони просто робили свою роботу, від них часто пахло іншими, сварки не були чимось не звичним. Коли у свої 17 Джун поступив і поїхав у Сеул вчитись батьки остаточно розійшлися, повідомлення від них приходили лише на свята і то їх зміст був приблизно “Зі святом!” .

Потім з’явилися Мін Юнґі, маленький на зріст альфа з м’ятним волоссям і запахом кориці, він швидко завоював довіру Джуна і став його найкращим другом. Він постійно витягував домосида Намджуна кудись.

Якось коли Джун підпрацював у квітковому магазині, майже перед закриттям туди зайшов красивезний альфа з ніжним запахом лаванди. Намджун отямився після двох хвилин ступору, під час яких альфа активно розглядав етикетки з назвами квітів. Виявилося, що батько альфи попросив свого сина купити квіти тату, а той забув їх назву, пам’ятав лише першу букву.
Декілька днів опісля Джун ніяк не міг відійти від запаху лаванди, надіявся що той альфа знову прийде. І він прийшов спочатку один раз, а потім ще раз.

Кім входив у життя Намджуна поступово, оточуючи його ненав’язливою турботою, любов’ю, подарунками. Коли ж Джуну виповнилося 21, то альфа офіційно запропонував зустрічатися, спочатку Намджун боявся, думав що це сон, адже який би альфа у своєму розумі подивитися на нього: непомірно високого, худого хлопця в окулярах, сказав що йому треба подумати, Джин лише спокійно кивнув і сказав що готовий чекати стільки, скільки молодшому потрібно. Чекав він правда зовсім не довго, не йпройшло й двох днів як молодший дав свою згоду, старший Кім тоді аж розквіт.

                                                                                                                         ***

Намджун добігає до автобусної зупинки і намагається не покрити всіх лайном, особливо водія тієї маршрутки, яка тільки від’їхала, наступна буде не швидше ніж за 20 хвилин, а дощ який лиє як з відра явно не збирається зупинятися.
На омезі лише легеньке пальто, яке зовсім не гріє, а на таксі грошей не має.
Через шум дощу Намджун чує телефон лише з третього разу, побачивши ім’я на екрані, Джун відразу підіймає трубку.

-Джунні? Ти там як? Може мені заїхати по тебе, а то тут справжнісінька злива?- голос з тієї сторони звучить занепокоєно.
-Не треба, хьон, в тебе ж робота, крім того, мені просто треба ще трохи почекати на автобус.
-Е ні, так не вийде, по-перше, в мене зараз перерва, по-друге, я все одно не зможу нормально працювати поки ти там мерзнеш і мокнеш, тому просто скажи куди мені заїхати.
-Джин, справді не варто.. – омега не встигає заперечити, бо з тої сторони чути “Джун” з легкими нотками сталі в голосі, тож молодшому нічого не залишається, як тільки назвати назву кафе навпроти.

Сокджин приїжджає швидко, паркує машину максимально близько до входу в кафе коло якого і стоїть омега.
В душу Намджуна закрадається тривога коли старший йде в його сторону легенько хмурячи брови, Джин підходить ближче і незадоволено оглядає Джуна, бере його за руку і веде в машину. Сам Намджун почувається як дитина, яку батьки зловили за тим як вона краде солодощі з шафки й її зараз будуть відчитувати.
Коли Джун сідає в машину, його одразу огортає тепле повітря, здається він тільки зараз зрозумів як було холодно надворі. Сокджин сідає на місце водія і вичікувально дивитися на молодшого.

-Знімай пальто,- почувши голос, Намджун обернувся в сторону альфи і здивовано глянув на нього.
-Знімай свій нікудишній плащ, він весь мокрий, ти без того замерз і трусишся як осиновий листок, не вистачало ще злягти з застудою чи навіть ангіною, – Джин говорить строго від чого Намджуну стає трохи непособі, але він слухняно стягується з себе верхній одяг з якого аж капає вода. Сокджин дбайливо закутує омегу в теплий плед який лежав на задньому сидінні, гладить мокре волосся і цілує в щічку.

-Хьон, а куди ми їдемо?- Намджун обертається в сторону альфи який зосереджено веде машину, при тому виглядаючи як модель з обкладинки.
-До мене, – лаконічно відповідає старший краєчком ока глянувши на омегу.
-Але ж Джин, я так не встигну на зміну в магазин, а я і без того пропустив декілька через сесію.
-Ну то не встигнеш, я тебе всього мокрого і холодного і скоріше за все голодного нікуди не відпущу, окрім того, в тебе ще є час до початку роботи.
Решту дороги вони їдуть в тиші, коли настає час виходити, старший допомагає Джуну викрутитися з-під пледа і надягає на нього своє пальто. Джуну подобається така ласка від старшого, він любить відчувати руки альфи на собі, бути в його теплих обіймах які завжди заспокоюють.

Намджуну трохи не звично бувати у квартирі Сокджина. Для нього вона просто шикарна, простора, гарно вмебльована, з системою клімат-контролю. Сокджин заходить перший, допомагає омезі зняти пальто, сам знімає верхній одяг і рухається вглиб квартири.
Намджун же проходить на кухню і сідає за барну стійку, він не хоче обтяжувати Джина своїми проблемами. Для Намджуна це все як казка, і він надіється, що це все не закінчиться коли альфа побачить де він живе і те що у нього майже не має грошей, він боїться що просто набридне такому багатому, красивому і успішному Сокджину. Вони зовсім не виглядають як пара.

-Джун, -Сокдижин підходить ззаду і легенько обіймає молодшого погладжуючи його мокре волосся,- іди у ванну, тобі треба зігрітися, а я поки приготую щось тепле, гаразд?
-Хьон, пробач…
-За що Моня? Я зовсім не ображаюсь і не злюсь, хіба що трохи, бо ти знову одівся не по погоді, а так то все гаразд. Мені було зовсім не складно, все одно я б увесь час думав про тебе і не зміг би нормально працювати, тому перестань себе накручувати і йди зігрійся у ванну, – Сокджин легенько поцілував Намджуна в чоло і повів в сторону ванної кімнати.

Гарячий ванна справді заспокоювала, загрівшись, Намджун переодівся в одяг, який залишив Джин і поплентався на кухню. На столі парував гарячий чай і стояло улюблене печення. Намджун ще раз здивувався, тому на скільки добре Джин його знає, або ж ні. Йому стидно від своїх думок, від того що боїться докінця розповісти все альфі, про те що думає що він поступить так, як його батьки- просто кине, бо йому набридне няньчитись з студентом.
Молодший підходить до столу, сідає напроти господаря квартири, бере в руки чашку, робить ковток напою і блаженно видихає – гарячий чай зігріває з середини. Напроти сидить Сокджин і ніжно усміхається, його посмішка тепла, вона зігріває, в голові у Намджуна з’являється думка підійти і нагло обійняти свого хьона.
Скоріш за все, Сокджин вміє читати думки, бо менш ніж за хвилину розкриває свої руки для обіймів і підбадьорливо дивитися на молодшого.
Омега встає з-за столу, і притуляється до грудей старшого, а альфа обіймає молодшого руками, ніжно погладжуючи спину. В Сокджинових обіймах тепло, спокійно і так по-домашньому, вони міцні й надійні. Старший продовжує погладжувати спину, і переходить до його волосся, яке виглядає як спутана копиця сіна і легенько цілує в голівку.

-Тобі вже краще? Не холодно?- Сокджин сідає на велике м’яке крісло і садить Намджуна біля себе.
-Ага, -Джун впевнено киває, – дякую тобі.
-Завжди прошу, Малюче, – Джин знову цілує маківку і посміюється, – тебе відвезти в магазин чи додому?
-В магазин, я без того маю вже декілька відгулів, і я скучив за квітами, – Намджун усміхається, показуючи свої ямочки.
-Гаразд, Моня, іди суши своє волосся, а я пошукаю тобі якийсь одяг, твій ще зовсім мокрий.

                                                                                                                              ***

– Як прийдеш до дому обов’язково випий теплого чаю і прийми гарячий душ, – Сокджин востаннє дає настанови молодшому, поки той відстібає пасок безпеки, – якщо будеш погано почуватися, дзвони в будь-який час.
У відповідь отримує ствердий кивок від Намджуна, який вже готовий вийти з авто.
-До речі, Моня, ти так і не сказав що хочеш на свій день народження.
-Хьон, мені нічого не треба.
-Хахх, -Сокдижин протяжно видихає, він чує таку відповідь вже не перше, і не розуміє чи молодший просто соромиться сказати, чи проблема в чомусь іншому, – гаразд, до речі, що там з Юнґі? А то Хосок ходити сам не свій вже декілька днів?
-Поняття не маю, -Джун лише знизує плечима,- Шуга нічого такого не казав, хоч є майже впевнений що він десь наплужив.
Намджун усміхається, згадуючи свого друга, ця усмішка гріє серце Сокджину, він готовий все віддати, тільки щоб бачити її постійно.
Сокджин усміхається у відповідь і легенько цілує губи молодшого на прощання, дозволяє йому вийти з машини і дивитися у слід допоки силует молодшого не сховався за дверима магазину.

                                                                                                                 ***

Хосок черговий раз збиває дзвінок від Юнґі. Він не хоче з ним говорити, навіть попри те що звір всередині вимагає альфу поряд. Чон ще не готовий розмовляти з власною парою.
Два тижні тому все було чудово, поки Юнґі не внюхав на ньому посторонній запах, що його розгнівало, адже Мін ще той ревнивець. Він навіть не слухав Хосока, коли той стверджував що ні з ким не спав. Сказав що йому треба подумати. І полетів у справах до Лас Вегасу.

Згодом Чона почало підтошнювати вранці, з’явився головний біль і слабкість. Омега злякався і пішов до лікарні, де його заспокоїли і повідомили про те що він вже місяць як вагітний, виписали ліки, сказали не нервувати і відпустили додому. З Юнґі він так і не поговорив – занадто гордий, хоча сам альфа дзвонив і писав, проте у відповідь отримував повний ігнор.

Сьогодні явно не день Хосока. Все валиться з рук, чи то через дощову погоду, чи через те що омега просто втомився, окрім того його переслідує якась тривога. Тому коли з’являється можливість піти з роботи раніше, Хосок швидко збирає свої речі і виходить з будинку компанії та йде в напрямку входу в метро.
Передчуття не підводить: коли центрального входу стоїть альфа, той, якого Чон не хоче бачити. Хосок надіється що він зможе непомітно пройти попри Юнґі, проте рудий впевнено йде в його сторону.

-Хобі, а ну стояти – владний голос Юнґі відбивається в голові Хосока, не хочеть визнавати, проте він скучив за ним. Чон гордий, тому просто ігнорує свого альфу і продовжує шлях. Мін швидко наздоганяє його і ловить за руку, не залишаючи змоги втекти.
Хосок обертається і розглялає обличчя Міна. Юніґ красивий як завжди. Омега всередині ликує: альфа поряд, вона вимагає повністю привласнити собі Міна і не випускати з кімнати.

-Хосок, годі від мене тікати
-Я не тікаю…
-А, так ти просто ігноруєш мене
-Сам заслужив, безсовісний, самозакоханий, глухуватий альфа
-Ясно,- Юнґі на секунду задумується, -приємна характеристика, не посперечатися
-То ти згідний зі мною?
-Я такого не говорив, але якщо…- Юнґі не встигає договорити, його перериває Хосок, в голосі якості о вже не відчувається насмішка, тільки сум і образа
-Ти ніколи не говориш і не слухаєш, -вільною рукою омега б’є Міна в груди.

Від такого звинувачення у Юнші підскакують брови, проте альфа швидко бере себе в руки.

-Тоді я відвезу тебе до дому і поговоримо, -Юнґі веде омегу в сторону свого авто.
Хосок впирається, але альфа сильніший, тому вже менш ніж за хвилину омега сидить у авто Міна і дивитися у вікно. Мандариновий запах Юнґі заколисує, як би Хосок не опирався сну, вже на середині дороги він посопує на кріслі.

Прокидається омега вже в себе в ліжку, голова неприємно бухкає і хочеться їсти, у нього вперше за декілька днів прокинувся апетит. Про себе Хосок матюкається і встає з ліжка. Розуміння приходить за хвилину: ліжко, він не пам’ятає як опинився у квартирі, останнє що спливає в пам’яті це машина Юнґі й заворожуючтй запах мандаринів. Висновки: омега заснув у авто і Мін приніс його на руках і вклав спати. Залишається надіятись що альфа вже пішов, хоча це дуже малоймовірно, рудий не любить відступати. І справді: Юнґі сидить за кухонним столом і щось зосереджено робить в ноутбуці, але помічає Хосока і відкладає свою роботу.

-Оу, ти вже прокинувся? Будеш вечеряти? Я приготував рис з кімчі.

Хосок вже готується заперечити і сказати що йому нічого не треба, проте живіт по зрадницьки видає досить гучний “урк”. Юнґі лише посміхається очима і встає, щоб накрити стіл.

-Вже пізно, ти не хочеш додому?
-Ні, мені і тут добре, -Юнґі лише хитає головою, чим страшенно дратує Хосока, чому цей впертий альфа ще досі у його квартирі?
-А мені ні ! Ану марш з мого дому! Нам немає про що говорити!- омега говорить емоційно виділяючи кожен склад.

Юнґі відкидається на спинку крісла і вимикає ноутбук.

-Ні, і нам є про що поговорити. Як мінімум про те, чому ти мене ігноруєш, а як максимум що ми будемо робити далі.
-Ігнорую, бо ти заслужив! Безсовісний! Звинуватив мене в зраді й забрався геть!
– Я не звинувачував тебе ні в чому, а просто спитав, чи не зустрічався ти з іншим альфою, і чи до тебе ніхто не приставав, -навідміну від Чона голос Міна спокійний і врівноважений, хоча всередині все закипало.

-Це одне й те саме! Ти, беземоційна гнида!
-Хобі, обере….жно….

Юнґі не встигає договорити, адже в пориві емоцій Хосок зачіпає рукою склянки, які стояли на столі і вони з характерним грохотом палають на землю і розбиваються. Деякі осколки зачіпляють босі ступні Хосока, від чого той підскакує, падає, спирається на те саме скло долонею і починає схлипувати.

Юнґі підходить до омеги і акуратно підіймає його на руки, молодший ж впирається головою в широкі груди і продовжує плакати. Мін проходить в спальню і кладе омегу на ліжко не забуваючи цілувати його в чоло і заспокійливо гладити за вушком.

-Посидь трохи, я зараз повернусь.

Юнґі залишає омегу в спальні, а сам йде на кухню за аптечкою. Повертається вже за кілька хвилин і сідає на ліжко поряд з молодшим і починає акуратно витягувати осколки з руки. Кожного разу Хосок голосно пищить і сіпається, а Юнґі ніжно цілує його скроні.
Коли з обробкою ранок закінчено, Мін забирає осколки з тумби і разом з аптечкою відносить до кухні.
До спальні він заходить за хвилин 10, адже потрібно було підмести підлогу. Хосок ж лежить під ковдрою натягнутою по самі вуха і тихенько схлипує. Альфа влаштовується поряд обіймає молодшого однією рукою, в іншу бере поранену долоньку і цілує кожен пальчик, а потім акуратно збирає слізки з червоних щік і заціловує їх.

-Чишш, тихенько, не плач сонечко, воно вже не болить, тихо мій сонячний, – Юнґі акуратно гладить молодшого і шепоче йому ніжності на вушко, щоб той перестав лити сльози. І це спрацьовує – Хосок вже не плаче, лише легенько схлипує і притискається до альфи.

– Юнгіі, я так не можу, чому син наш, а соки він всі витягує з мене? Га, я в тебе питаю?
– Перше що я скажу, я радий що у нас буде малюк, а по-друге, щоб не бути втомленим треба спати, а не пахати до ночі, як дехто, – Юнґі усміхається коли бачить здивоване обличчя молодшого, – думав я не здогадалась що і до чого?

Хосок лише хмуриться і накривається з головою.

-Добраніч сонце, -Мін цілує омегу і міцніше притискає молодшого до себе, даруючи йому повний захист від всіх тривог.

                                                                                                                   ***

-Джун, ти впевнений? – задається Сокджин перепитує вже в п’яте, Намджун ж знову киває.
– Якщо так, то є не можу тобі завадити, але чесно, я б не хотів, щоб ти їхав до своїх батьків в Ільсан, ви вже давно не спілкуєтесь, хтозна-що вони хочуть.

Сокджин тримає свою долоню на долонях молодшого і погладжує їх великим пальцем, його очі дивляться прямо в намджунові, так ніби зчитує його душу.

– Джин, це ж просто моя сім’я, нічого не станеться
– Я знаю, але все одно хвилююсь, нащо ти їм здався, не думаю що вони хочуть просто побачити синочка.
– Щоб вони не хотіли, я впораюся.
– Я знаю Моня, ти дуже сильна людина, але не все варто вирішувати самотужки, я завжди з тобою, гаразд?

Сокджин вдивляється в очі омеги і трохи заспокоюється коли отримує ствердний кивок.

– Давай я завтра завезу тебе на вокзал?

Знову кивок, Джин усміхається, підсуває Намджуну під носа домашній пиріг з вишнями і милується молодшим, який уплітає смаколик за щоки. Він знову лохматить волосся омеги  і цілує його в маківку.

                                                                                                                         ***
Намджун повертається з Ільсану в Сеул. Попри те що він сильно втомився і їхати ще декілька годин, омега не може заснути, в голові відбиваються слова батьків.

Виявляється, якийсь з друзів його батька потім його з Сокджином і відразу доніс їм. Батьки ж викликали сина на серйозну розмову.

“Джун, ми не хочемо тебе лякати, але маємо сказати всю правду, не зрозумій нас неправильно, ми хочемо допомогти. Тобі краще розірвати свої відносини з тим альфою. Йому ніколи не буде справді потрібний такий як ти, без гроша за пазухою, ти просто чергова іграшка, у нього багато таких. Краще просто скористатися моментом, витягнути з нього гроші, а потім кинути, років він тебе остаточно не збезчестив, відсудив все що можна і залишив на вулиці.”

Намджун не хоче так думати, це не про Сокджина, не про того Джина що для нього став майже блищим за батьків. Проте їх слова зароджують сумнів в серці, а що коли Джин дізнається як він живе, що Намджун зовсім не ідеальний він його кине.

Занурення у свої думки Намджун не відразу відчуває удар, а потім гострий біль, що пронизує все тіло, за декілька секунд його охоплює холодна темрява.

                                                                                                    ***
Автобус Ільсан-Сеул потрапив в аварію і злетів з траси. Кількість жертв встановлюється.