Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    — Якби твої візити були трохи менш приємними і трохи більш токсичними — я б показав тобі, як виглядає вихід на вулицю.

    — Через вікно?

    — Так.

    — І що? — усмішка. — Хочеш сказати, ти сам не токсичний?

    — Це моя захисна реакція, ти ж знаєш, — крізь легку усмішку.

    Чайник видав клацання, повідомляючи цих двох, що він готовий до подальших маніпуляцій. Проте ніхто з них не те що не встав, навіть погляду одне від одного не відвів.

    У нього завжди був чайник із підсвіткою. Але все життя вона була синьою. Який би чайник це не був — підсвітка води за склом мусила бути синьою. А вчора це чудовисько купило йому новий чайник, бо в старого зламалася кнопка. І трагедія полягала в тому, що у нового чайника кольорова палітра — RGB.

    Це його вбивало. Вбивало його нервову систему. Вбивало те звичне, що завжди було в його житті. А він не любив змін без вагомих причин.

    — Там чайник закипів, — трохи винувато, але крізь добрий сміх.

    — Я знаю…

    — Не підеш до нього?

    — Ні.

    — Ймовірно тому, що він проклятий?

    — Так, — ствердний кивок.

    — Гаразд…

    Робити нічого. Дивитися на нього, звісно, можна безкінечно, і це приємно. Але він знав, що його не надто ментально здоровий… друг весь день чекав бісквітні тістечка з вишневою начинкою.

    Зараз вже пізня година, тож, скоріше за все, той от-от захлинеться слиною. Тому краще нехай вип’є чаю. Винуватець покупки проклятого чайника підвівся з-за столу.

    — Хочеш чорний?

    — Ні. Хочу червоний.

    — Квітково-фруктовий?

    — Мгм. Так.

    — Добре. І цукор не кладу.

    — Як завжди.

    Перш ніж повернутися до чайника й почати заварювати чай, він звернув увагу, що його… друг тре долоні між стегнами й трохи смикається. Виглядає нервово.

    — Тебе так лякає чайник без синьої підсвітки чи ти хочеш тістечко?

    — Все разом. А де ти їх подів?

    — Залишив у коридорі.

    Більше жодного слова!

    Нервовий комок у вигляді одного доволі привабливого зовні, досить високого брюнета із золотистими, майже медовими очима вискочив із-за столу й помчав до коридору. Шурхотіти пакетами в пошуках скарбу.

    І, судячи з кількості метушні й витраченого часу, ці тістечка ховав сам Гол Д. Роджер, тому що пошуки легендарного скарбу, який згодом назвали «Ван Піс», у народі відомого як «тістечка з кремом», так і не увінчалися успіхом.

    Тим часом чай уже заварювався в чашках…

    — А де вони? — з ноткою паніки.

    — Там усього два невеликих пакети. Ти що?

    — Там немає їжі…

    Р — розчарування.

    Це викликало умиління, але водночас приходила думка, що він закоханий в ідіота. У непрохідного дурня з проблемами зору.

    — Киць, подивись на тумбочці для взуття.

    Кілька секунд метушні, детального пошуку, фокусування на предметах і…

    — Коробка без маркування й дизайну? Оця сіра штука?

    — Так.

    — А чому вона так стрьомно виглядає?

    — Тому що я не купував їх у магазині. Вони зроблені на замовлення жінкою, яка працює на себе й готує вдома. Наскільки я зрозумів, вона не переймається упаковкою, тому що в неї надлишок клієнтів і немає на це часу.

    — Дорого?

    Десь зовсім близько за спиною. Він обернувся, залишаючи чашки з чаєм без нагляду, і вперся поглядом у солодко-медові очі з вкрапленнями темних шоколадних крихт. Руки мимоволі потягнулися до їх власника, осіли на кісточках стегон і поманили ближче, запрошуючи в недообійми.

    Ще один крок назустріч — і тепер їхню тілесну близькість розділяла лише непоказна сіра коробка з тістечками, яку тримали обома руками з двох сторін, наче скарб.

    — Вони — там, — радісно.

    — Так. Вони там. Дуже сподіваюся, що тобі сподобається.

    — Про чайник ти так само говорив… — градус щастя миттєво впав.

    — Я не думав, що ти такий невротик… З вигляду так не скажеш.

    — Завались. Я хотів синій чайник.

    — Він синій.

    — Я не про колір корпусу, дурнику. Я про підсвітку.

    Тяжкий зітх відбився обличчю страждальця.

    — Я купив тобі гарний чайник. Коли вода починає закипати, усе всередині переливається через бурління різними кольорами. Що не так?

    — Не синім.

    Він знову подивився в медові очі. Хотілося тріснути чимось важким по дурній голові, але потім доведеться лікувати. Насправді він уже прийняв рішення стосовно цієї проблеми, просто не озвучив його вголос.

    — Заварився. Сідай. Я поріжу.

    — Якщо ти будеш різати, то я не зможу злизувати крем з ножа. Тому я сам поріжу.

    У відповідь на це твердження йому доброзичливо засміялися в обличчя, випустили з обіймів і примирливо підняли руки перед собою.

    — Поріжеш язик, що тоді?

    — Будеш зализувати, очевидно.

    — Прямо з кров’ю? Ну ні. Жах який…

    — Ну, зрозумі-і-іло…

    Коробка з тістечками приземлилася на стіл. За нею послідували обробна дошка й ніж, яким кілька разів махнули в повітрі, перш ніж покласти. Поки щасливе чудовисько вовтузилося з коробкою та геометричною нарізкою тістечок, його вічна тінь перенесла чашки з чаєм на стіл. Сіла за нього, сперлася ліктем на стіл, підперла щоку подушечкою долоні й втупилася в спину.

    — Що це за сорочка?

    — Учора купив.

    — Мені не подобається колір.

    — Зате мені подобається.

    — Він тобі не личить.

    — Як добре, що мені байдуже.

    Він обернувся через плече, демонстративно злизав крем з широкого леза й спокусливо усміхнувся. У відповідь отримав таку ж усмішку.

    — Смачний?

    — Так. Чудовий. Дуже ніжний.

    — Радий, що хоча б з тістечками вгадав. Догодити тобі стає дедалі складніше з кожним роком.

    — Це називається старість. Мої співчуття.

    За столом пролунали тихі смішки.

    — Скажи, коли ми вже будемо жити разом?

    Ніж на мить застиг, але майже одразу продовжив закінчувати нарізку, ніби нічого й не сталося. Його вимили, витерли, повісили на магнітну стрічку… Чоловік узяв кришталеве блюдо з тістечками й поставив його на стіл. Посередині.

    А відповіді все не було…

    Він сів за стіл, підібгавши ногу під стегно, й придвинувся ближче до столу. Погляди зустрілися. Один — вкрай зацікавлений, другий — ледачий, наче це його зовсім не стосується.

    — Повторити?

    — Як хочеш. Але на твоєму місці я б краще з’їв тістечка. Подивись тільки на них.

    І той, кому вони були куплені, справді не гаяв більше часу. Шматочок вирушив до рота, і відразу після цього на обличчі проявилося повне задоволення. Усі рецептори прийшли в захват.

    — Смачно? — тепло.

    — Нескінченно! — майже писк.

    — Гаразд. Переконав. Ділись.

    Власник медових очей підсунув блюдо ближче до свого… друга. І завмер, спостерігаючи, як той жує найніжніший бісквіт. Бачив, що йому теж смачно, і був неймовірно щасливий, що має можливість це бачити.

    Вони деякий час мовчали, кожен занурений у власні думки.

    — Коли ти купиш мені правильний чайник.

    — Я куплю його завтра.

     

    2 Коментаря

    1. Sep 28, '24 at 01:54

      Дуже сподобалось)
      Так тримати

       
      1. Avatar photo
        @Lira MiakoSep 28, '24 at 12:04

        дякую велике.
        сподіваюсь побачити вас знову на більш велики
        робота
        .