У твоїх руках

Ло Бінхе прокинувся одразу. Він спить неміцно з… давно вже. Життя навчило просинатися від кожного шурхоту.

Учителю знову сниться жах. Бінхе чує збите дихання, відчуває грудями, як тремтить чужа спина. Бінхе просто знає, коли Шень Цінцю неспокійно.

В останній час учителю трохи краще. Або втомлюється більше, або нервує менше, проте вчитель спить дійсно спокійніше. І все ж кожного разу Бінхе прокидається. Притискає ближче до себе й чекає, просто чекає.

Після того пояснення вчителя, звідки й хто він він, багато його вчинків стали зрозумілішими. Хоча дещо почало боліти ще більше. Іноді Бінхе здавалося, що він захлинається почуттям провини. А потім бачив її відображення у коханих очах, як у дзеркалі. Вони обидва стільки всього наробили… Шень Цінцю казав, що зробленого не повернути. І додавав, що їм пощастило бути подружжям, часу в них достатньо для нових спогадів.

Проте Шень Цінцю все ще снилися жахи. Учитель ніколи не розповідав про що.

Бінхе кілька разів намагався вплинути на сни, хоча б просто заспокоїти. На ранок вони обидва прокидалися з головним болем, не пам’ятаючи нічого з ночі.

Шень Цінцю сказав, що є речі, які Бінхе просто не можна бачити. І попросив так не робити, цілуючи ніжно Бінхе у лоба. Цілісінько в мітку. Голова відразу перестала боліти, до Безодні регенерацію небесних демонів, у Шень Цінцю дійсно цілющі поцілунки. Учитель лиш засміявся на це й не відмовив у подальшому “лікуванні”.

Бінхе міг перевертати гори голими руками, але зараз нічим не міг зарадити. Лиш пригортати міцніше й цілувати маківку.

З різким вдихом Шень Цінцю прокинувся. Бінхе не ворушився кілька хвилин. Хто зна, може, вчитель не хотів зараз свідків. Але Шень Цінцю сам повернувся до Бінхе й обхопив руками.

– Я тебе кохаю. Не забувай про це.

– Учителю?!

– Спи. Учитель поряд, у твоїх руках.