Нові ролі

Півдня Шерлока не було вдома.  Детектив тинявся на самоті по місцях, відомих лише йому, а потім як ні в чому не бувало повернувся до своєї квартири.  Ні з ким не розмовляючи, дістав скрипку і драматично розвернувшись до вікна, заграв.  Але грати довго йому не судилося.  Його відволік сонний і хриплуватий жіночий голос:

 — Май совість, я, між іншим, спала, — пролунало з-за спини.

 Чоловік від несподіванки різко обернувся на звук і побачив те, що спочатку не помітив.  На дивані в його вітальні, чи не з головою сховавшись під ковдрою, лежала Мадлен.

 — Хто тебе взагалі пустив?  — скривився Шерлок.

 —Джон.  Ще й подушку із ковдрою приніс.  І чай.

 — У твоїй квартирі пожежа?  Повінь?

 — Вогкість, — зітхнула Мадлен і, поправляючи подушку, зайняла напівлежаче становище, — доктор Ватсон сказав, що вона мені протипоказана.

 — А я попереджав тебе вчора, — він відклав скрипку на стіл і зайняв місце на стільці.

 — Може я б і не застудилася, якби не чиясь ідея присісти на фонтан.

 —Я теж там сидів, але, як бачиш, стримав бажання викупатися.

 — Наступного разу допоможу тобі його не стримувати, розумнику,— фиркнула вона невдоволено.

 —Гей, ти в моїй квартирі, дотримуйся норм пристойності.

 Двері рипнули, і до кімнати зайшов Ватсон з пакетом у руках.

 — О, ти вже прокинулася?  — усміхнувся він.

 — Поспала б ще, якби не концерт скрипки, — усміхнулася у відповідь Мадлен.

 — Коли ви подружитися встигли?  — скривився детектив.

 —Та ще як я була Еммою,— пирхнула убік Шерлока дівчина і з усмішкою обернулася до Ватсона.

 — Ось я купив ліків.  Якщо будеш справно їх приймати, гадаю, через пару днів уже як новенька станеш.

 — Спасибі, Джоне.  Ти дуже добрий до мене.  — Вона поплескала його по плечу.

 —Я, між іншим, теж дуже добрий до тебе, мені «дякую» ти не говориш,— бурчав Шерлок.

 – Ем… ні.  Джону не потрібно спочатку пакостити, щоб потім бути милим.  Ти ж без першого не можеш.  Так що це не вважається,— гострила Мадлен, крутячи в руках упаковки ліків.

 —Якщо хочеш довести протилежне, поступися їй своє ліжко на час хвороби,— встряв з усмішкою Джон.

 —Я не хочу спати в її сирій квартирі,— морщився детектив.  – Навіть і не проси.

 — А хто говорив про її квартиру?  Поспиш на дивані.

 — Ще чого, — фиркнув Холмс.

 — Що й варто було довести, не турбуйся Джон.  Мені й на дивані непогано,— усміхнулася доктору Мад.

 – Добре!  — зіскочив Шерлок.  — Нехай спить на моєму ліжку!  Три ночі.  Не більше!

 Мадлен і Ватсон з усмішкою переглянулися.

 —Я принесу чай і обід, не вставай,— сказав лікар і вийшов із кімнати.

 Шерлок і Мадлен залишилися віч-на-віч, вони свердлили один одного поглядами.

 — Ти його загіпнотизувала?  — схрестив він руки на грудях.

 — Ні, нітрохи,— віддзеркалила вона його жест.  —Ревнуєш свого друга?

 – Знову граєшся зі словами. – краще б зайнялась пошуком коду до телефону. – Невдоволено морщить ніс чоловік.

 -Моя робота полягала в тому, щоб він потрапив до тебе премудрого.  Він попав.  На цьому мої повноваження закінчуються.- байдуже відповідає.

 -Не бреши, що тобі не цікаво.  Ти ж хочеш підібрати його та обійти мене в цій забаві.

 -Померла твоя обожнювана Адлер, а ти кличеш це забавою?  Швидко ти жалобу зняв. – посміхається іронічно дівчина.

 -Та вистачить вже цих реплік на адресу трупа секспрацівниці.  Ти щоразу так робиш щоб уникнути відповіді.  Якби ви не приписували мені до неї трепетні почуття, тобі взагалі не було б як змінити тему.

 -Чому ж?  Я б могла жартувати про наркотики і гейство.- Розтягує губи в солодкуватій посмішці, чим остаточно виводить його з себе.

 -Досить!  — схоплюється з місця і починає нервово ходити по кімнаті.

 -Не стирай капці даремно, краще дограй мелодію .- зітхає дівчина і киває у бік скрипки на столі.

 -Я передумав грати, за що тобі окреме спасибі.

 -А якщо я заткнуся і буду мовчки слухати?

 -Боюсь, що гратиму вічно. – Посміхається і тут же підходить до інструменту. – Будуть побажання?

 -Будь-яке танго.  — вимовляє жінка і влаштовується зручніше.

 Скрипка лягає на плече.  Смичок торкається струн.  Музикант прикриває очі, починаючи мелодію з тихих та плавних нот.  Дівчина заслуховується, склавши руки разом і з непідробним інтересом та захопленням дивиться на виступ.  Відчуває всім тілом, як музика набирає гучності та ритму.

  Шерлок нічого не бачить.  Лише чує та відчуває скрипку.  Награє добре знайому мелодію, перебирає струни із ювелірною точністю.  Він грає танго, яке вони якось зіграли дуетом.  Нічого особливого, просто перше що спало на думку.  Спочатку це були лише ноти та техніка, але потім він вклав у гру свої емоції: роздратування, бліду тугу, досаду і… задоволення?  Це виникло в ньому раптово та незрозуміло звідки.  Але він це чітко відчув.  Має бути задоволення від музики.  Ніяк інакше.

 На високій і жвавій ноті, чоловік мимоволі розплющив очі і подивився на зосереджену Мадлен.  Зустрівся з нею поглядом, не перестаючи грати.  Так і дограв, не відриваючи очей та адресуючи музику єдиному слухачеві.  Детектив не помітив, як перестав слідувати завченим нотам.  Він грав щось своє.  Гарячково й злісно, ​​виливав на неї музику, роздратовану і пронизливу, дивився їй у вічі і грав щось дивне, пристрасне загадкове, трепетне і яскраве, те що не міг висловити словесно.  Чоловік втратив рахунок часу і напевно б знову грав, поки струна не лусне, поки двері в кімнату не відчинилися.

 Музика різко змовкла.  Мадлен і Шерлок ще мить дивилися один на одного, а потім перевели погляд на Ватсона.

 -Поцілуєтеся?  — хмикнув Джон і поставив на стіл рознос.

 – Нізащо. – кривиться Мад і сідає, щоб приступити до трапези.

 – Вперше з нею згоден, – підтакує Холмс і відкладає скрипку.

 -Не буду заважати. – Лікар піднімає руки ніби захищаючись. – приємного апетиту, Мад.

 – Ти не заваж… – їй не дали домовити двері, що зачинилися.

 – Це безглуздо з його боку так думати про нас.

 -Я б з тобою … та не в життя. – вторить його тону дівчина.

 -Я б з тобою теж.  Це огидно, що він вважає інакше.

 -Добре, що місіс Хадсон досі вважає вас геями.

 -Ну загалом приємного мало.

 -Багато краще, ніж це.- Тикає пальцем на нього і на себе і так пару разів.

 – Мабуть, – зітхає і сідає в крісло. – Незабаром прийдуть клієнти.  Або переодягнися в щось пристойніше сорочки, або йди в спальню.

 -Добре.  Принеси мені сукню. – відкладає вилку, закінчивши з обідом.

 -Я тепер твоя покоївка?  — пирхає незадоволено.

 -Ну по-перше із нас двох тільки тебе не влаштовує мій зовнішній вигляд, по-друге, сам не бачиш?  Я хвора, маю постільний режим.  Не віриш — запитай у лікаря.

 Чоловік вилаявся собі під ніс і підвівся з крісла.

 – Ти паршивий маніпулятор, – сказав виходячи геть.

 -Не такий вже й паршивий раз ти пішов за сукнею. – хихикнула, сідаючи зручніше.

 

  Шерлок швидко спускався в її помешкання подумки обурюючись і висуваючи претензії.  Але спускався.  Двері, вітальня, спальня, гардероб.  Детектив розорює стулки шафи обома руками відразу і пару миттєвостей дивиться на одяг темних відтінків, що висить на вішалках, в основному чорний, іноді білий.  Знімає вішалку з більш-менш буденною сукнею і витягнувши перед собою окидає поглядом.

 -Зійде.- бурмотить тихо.

 Вже збирався йти геть, але тут усвідомив, що вона знову пошле його за туфлями та іншою мішурою.  Не дивлячись узяв з підставки чорні замшеві черевички на середньому підборі, розвернувшись знайшов гребінець на туалетному столику і подумки прикинув, що на цьому мабуть все.  Нехай не намагається його знову сюди відправити.

 Завантажений жіночим гардеробом повернувся до себе на гору.  Відразу кинув у неї сукнею, поруч поставив взуття і вручив гребінець.

 -Спасибі, а тепер вийди, я переодягнуся.- Вимовляє спокійно і відкидаючи покривало встає з дивана.

 -Ти можеш переодягтися в іншій кімнаті. – хмурить брови детектив.

 -Але це тільки уповільнить процес.- зітхає награно.

 -Ну вже ні. – Шерлок нервово вийшов на кухню і вмостившись на стілець, уткнувся поглядом у вчорашню газету.

 Читати він її не збирався, бо абсолютно кожний символ уже вивчив день тому.  Але зайняти себе чимось було варто, інакше час би тягнувся нестерпно довго.  З сусідньої кімнати долинало ледь уловиме шарудіння тканини, потім стукіт підборів і потім нарешті голос:

 -Можеш входити.

 -Ти такої противності у мого братика набралася?  — бурчить, ходячи з боку в бік, і не знаючи куди себе подіти.

 -Увібрала з молоком матері, а з твоїм братом просто зійшлася характером.

 -Прекрасно!

 Мадлен, не стримуючи посмішки, спостерігала за тим, як швидко вивела з себе Холмса молодшого і тішилася.  Їй це здавалося кумедним.

 На сходах почулися кроки і до них увійшов товариш.

 -Встигли поворкувати?  — усміхається лікар, бачачи ситуацію.

 -Досить, Джон. Біля дверей мнеться клієнт.  Іди і впусти його нарешті.  Послухаємо, що йому треба від нас.

 

  Клієнтом виявилася жінка років тридцяти.  Схвильована вона присіла на місце, відведене для відвідувачів, і оглянула присутніх.

 – Ви Шерлок Холмс, – подивилася на детектива. – Ви лікар Ватсон. – Подивилася на Джона. А ви… — обернулася до дівчини.

 Але сама Мад відповісти не встигла, втрутився Шерлок.

 -Міс Морріган, мій асистент.

 -Асистент?  — незрозуміло скривився Ватсон.

 -Так, саме так.  Вона робить вагомий внесок у розслідування, – кивнув Холмс.

 За підсумком розповіді клієнтки все виявилося досить банально.  Зрадник чоловік, що потихеньку зводив її з розуму домішуючи наркотики в питво та їжу, щоб списувати всі свої провини на її бурхливу фантазію та ментальну нестабільність.  Розлучитися було б простіше, але за шлюбним договором тоді горе-чоловіку не дісталося б нічого, а вбити дружину сміливості не вистачало.

 Спочатку Мад слухала з помітним виразом нудьги, але щойно драма стала загострюватися, дівчина не приховуючи зацікавленості, навіть встала з дивана і підійшла до крісел чоловіків, щоб дивитися і слухати не з-за спини.

 Ватсон поспішив піднятися і поступився Мадлен своїм місцем, яке та з вдячністю зайняла.  Щойно Шерлок встиг видати гостеві «Діагноз» і пораду, як «Ассистентка» тут же пожвавішала і заговорила діловитим тоном із жінкою:

 – До біса адвоката, помстіться йому .- піддалася трохи вперед, складаючи руки будиночком на кшталт детектива.

 -Помститися?  — схлипує клієнтка, розплакавшись від результатів розслідування.

 -Хочете помучайте, не хочете – вбийте.  Можу підказати чудову отруту.  За підсумками: серцевий напад у протоколі.  –  дівчина каже так легко, ніби розповідає рецепт печива.

 -Вона жартує. – нервово посміхається Ватсон і потихеньку виводить клієнта на вихід. – Гумор у неї досить специфічний.

 На пару хвилин лікар знову залишив їх віч-на-віч, переглядатися зі своїх крісел.

 -Я не жартувала.- Знизує плечима і закидає ногу на ногу.

 -Я знаю.- спокійно і зосереджено відповідає детектив.- Тепер буду уважний до того, що їм і п’ю.

 -Ну Шерлок!  — сміючись жартівливо махає на нього рукою. — Яким гадом ти не був би, я тебе не отрую і навіть не застрелю.

 -Чому ж?  – хмикає і пильно на неї дивиться.

 -Майкрофт не дозволяє.

 – Ти настільки отруйна, що можеш просто плюнути мені в їжу, і я гарантовано відкину ноги. – посміхається раптом

 -Вона вже робила так кілька разів, як бачиш ти ще живий. – Сміючись у кімнату заходить товариш.

 -Мадлен?  — хмурить брови чоловік, дивлячись на неї.

 -Мені не соромно.- Знизує плечима дівчина.

 -Ще б!  Було б тобі соромно!  — обурено бурчить і підводиться з місця. — Ходімо, Джоне, я хочу прогулятися.

 

  Двоє чоловіків мовчки крокували Лондонськими вулицями, той, що вище похмурий і розлютований, а другий ледве стримував сміх.

 -Ну, Шерлок, знову вона тебе вивела з себе. – посміхається Джон. – Тобі не очевидно що Мад так бавиться?

 -Добре це кляте стерво, але ти!  Ти чого з нею знюхався?  Вже найкращі подружки, золоте тріо: ти, місіс Хадсон і ця… – він затнувся не зумівши підібрати слово.

 Лікар уже переходить на сміх, встигаючи за товаришем.

 -Зізнаюся чесно, що залицявся до неї, коли знав її як Емму і постійно не розумів причин відмови.  Можна сказати, я був навіть набридливим.

 Шерлок зупинився і зміряв друга незрозумілим поглядом.

 -Чому ти мені це розповідаєш?

 -До того, що після викриття, я знайшов сміливість обговорити з нею це і вибачитися.  Мад розсміялася і поплескавши мене по плечу сказала, що я просто не її типаж.

 -І?  — дратується ще сильніше детектив.

 -Ох, Шерлок, ти ідіот.  Тобі не спадало на думку, що вона задирає тебе, немов школяр якому подобається дівчинка з сусідньої парти?

 -Нісенітниця.  Я не робив такого в школі. – кривиться чоловік у пальті.

 -Зате я робив.  Пишатися тут нема чим, але приклад яскравий.

 -Ти на що натякаєш?

 Ватсон зітхнув і відвернувся.

 -Та так.  Ні на що.