.

– Сугуру Ґето зрадив всім принципам магічного світу, порушив найголовніші правила і вчинив невикупне зло. Єдиний можливий варіант для нас зараз – його ліквідація.

Ґоджо задумливо гортає стрічку в телефоні, дивлячись прогноз синоптиків на найближчий тиждень. Цікаво, чи допоможе якось поїздка в Окінаву? Пару років тому він купив там непогану віллу, в тихому місці, недалеко від пляжу. Останній раз вони їздили до океану в той раз… Сатору роздратовано цокає язиком і відкладає телефон. Окінава відпадає, не час будити всі ці спогади.

– Він вбив ціле поселення і навіть своїх батьків! Ми маємо вчинити як є правильно. Ніхто окрім тебе не може зараз подолати його, не змушуй нас йти на крайні міри і…

Голос одного зі старійшин Кіотської школи тане не доходячи і близько до адресата. Найсильніший чаклун сучасності сидить в кріслі на зборі глав магічного суспільства Японії і гуглить варіанти відпочинку. Втомлений видих злітає з його вуст, коли він намагається згадати чи говорили вони з Ґето колись про гори… Можливо варто просто спитати?

– …Ти повинен його вбити і звільнити нас від цієї небезпеки, інакше…

Було б непогано поїхати в Альпи, але його техніка телопортації ще не настільки розвинута, а покинути Японію він зараз не може. Ці кляті діди точно зійдуть з розуму якщо він поїде, хоча варіант сховати Сугуру десь в Європі змушує його посміхнутись вперше за всі ці збори.

– Сатору Ґоджо!

Голос директора Ягі все таки змушує молодого шамана підняти прихований під темними окулярами погляд. Чиста небесна блакить звично лякає всіх оточуючих, коли він злегка виглядає з під лінз. Страхом пахне на всю кімнату і Ґоджо добре знає цей запах. Впевнена усмішка осяває його обличчя коли він говорить.

– Чого Ви так хвилюєтесь, директор? Я же вже сказав, що Сугуру Ґето під моїм наглядом. Він більше нічого не зробить без мого дозволу, хіба цього недостатньо для вашого спокою?

В кімнаті різко стає тихо. Всі присутні шоковані і лише директор токійської школи шумно видихає, прикриваючи очі.

– Сатору, ти ще недостатньо виріс щоб думати так, як треба. Ми всі розуміємо, що Ґето твій близький друг, але в житті мага завжди треба робити вибір. І не завжди правильний вибір той, що тобі подобається.

Блакитні очі закочуються ще на початку цієї наставницької промови. Ґоджо ледве втримується від показового позіхання і лише продовжує посміхатись. Так, йому сімнадцять, але він вже чітко усвідомлює свій статус і силу. Ситуація з Ґето важка, спочатку він розгубився, не знав що робити і навіть думав його відпустити, але ж… Якщо він здатен його пробачити, то весь світ теж зможе.

– Ви кажете що я ще не виріс достатньо, щоб думати «так, як треба». Але ж Ґето мій одноліток, то хіба це не стосується і його? Хіба він не має права на помилку? – На мить він стає занадто щирим, забувши, що вже пообіцяв собі так не робити.

На коротку мить він ніби щиро хоче щось пояснити, його долоні стискаються в кулаки, а брові напружено хмуряться. На мить він дозволяє собі більше, ніж інші від нього чекають.

– Помилку? Перепрошую! Він вбив більше сотні невинних людей, жорстоко і без жалю, він має понести покарання, логічне покаранню проклять! – Крик одного з викладачів Кіотської школи ріже слух.

Сатору хмуриться сильніше. Його погляд втрачає різкість, як він втрачає бажання бути щирим. Кулаки повільно розжимаються і от він знову майже розслаблений, майже спокійний. На дисплеї телефону світиться шоста вечора – йому треба встигнути додому до восьмої.

– Масамічі як і раніше, дає своїм учням забагато свободи. Такий монстр не заслуговує на наше розуміння. Сугуру Ґето – сміття, а твоя робота, – Скрипучий голос директора Кіотської школи на мить стихає, коли стикається з прямим поглядом Сатору, – Його викинути.

В цю ж мить руйнівна хвиля проходиться по всій переговорній кімнаті, не зачіпаючи жодного з присутніх але даючи чітко відчути весь свій натиск. З обличчя Сатору сходить звична дитяча усмішка і він поправляє окуляри. Його сині очі світяться настільки яскраво що їх видно через темне скло лінз. Він підіймається зі свого крісла, складає руки в кармани та схиляє голову набік.

Серед хижих тварин во главі завжди буде стояти лев.

– Сугуру Ґето знаходиться під моєю відповідальністю і контролем. Повним. Заради вашого спокою можу запевнити в одному…, – Сатору посміхається, гостро і трохи шалено, так, що в кімнаті для переговорів різко стає нічим дихати, – Він і шагу не зробить без мого дозволу. Стільки, скільки це буде потрібно.

Мовчання триває довго, лише директор Яга зосереджено дивиться на Ґоджо, ніби хоче ще щось сказати, але тому вже не цікаво. Він повільно обводить поглядом всіх присутніх і задоволено хмикає, коли бачить в них вже звичне погано приховане побоювання.

Вони всі слабші за нього.

– З вами було дуже цікаво, але мені вже час йти. Для особо неуважних повторюю ще раз, – Погляд зупиняється на директорі Гакуганджі, – Сугуру Ґето під моїм наглядом. Я буду дуже незадоволений якщо хтось посміє втрутитись.

– Наглядом чи захистом?

А дійсно, Сатору, під наглядом чи захистом?

– На Ваш розсуд.

Легка посмішка сходить з його обличчя як тільки він виходить з переговорної кімнати. На плечах важкість всього світу і він потребує її скинути.

Він потребує Ґето.

Вдома звично пахне нічим. Він знімає техніку захисного куполу і ледве не падає на підлогу від втоми. Декілька проклять найвищого рівню зранку, присутність за зборах верхівки з приводу долі Сугуру і постійна підтримка захисної техніки над домом де він сховав найцінніше.

Він виснажений.

– Не боїшся, що я зараз тебе відрублю і втечу? – Тихий, спокійний голос лунає зі сходів що ведуть на другий поверх. Як тільки Ґоджо чує його, тіло на секунду звично розслабляється.

Пройшло замалу часу, щоб звикнути робити інакше. А чи зможе він колись взагалі сприймати його як загрозу?

– Боюсь. – Він закриває очі під окулярами і намагається навіть не дихати.

Щоб не злякати.

– Тоді навіщо зняв техніку? – Голос стає гучніше, він повільно наближається, немов кіт якому принесли нову іграшку. Теж втомлений. Напевно від думок.

Сатору хоче щось відповісти, але відчуває поряд його запах. Тихо видихає щоб той час скоріше вдихнути. Сугуру пахне чимось таким рідним, присідає поруч з ним і обережно знімає окуляри з його обличчя. Блакитні очі закриті, а в темряві коридору без їх світла Ґето відчуває себе незвично темно. Так треба насправді навчитись вже жити без цього світла.

– Ти як сонце, яке ніколи не гріє, – Долонею ледве відчутно проводить по його розхристаному волоссю, майже ніжно, так, що Ґоджо знов боїться навіть дихати, – Яскраво сяєш, а користі…

Вічно теплі руки беруть до себе в полон його вічно холодні. Безкінечність відчувається але за мить до дотику тане. Ґоджо вимикає її відтепер лише для нього. Лише в цих руках він відчує себе собою. Ґето бачить всю його втому і майже відчуває важкість на цих худих плечах. Весь великий холодний світ став для нього особистим тягарем який треба захищати, а він би так хотів захистити лише одне.

– А користі ніякої. – Посміхається, по-справжньому і тому трохи сумно. За весь день вперше так.

– Подивись на мене.

Ґето просить і він не має права відмовити. Відкриває очі і одразу пірнає з головою у рідний чорний омут. Ґето затягує і найгірше що ця темрява йому ближче будь якого світла.

– Тобі треба мене відпустити.

В нього теж болить, десь всередині точно, хоча б трошки, але має боліти. Не може він казати йому такі речі так спокійно. Просто занадто добре грає, занадто глибоко ховає справжні почуття. Адже так, Сугуру? Скажи що так. Ґоджо дивиться на нього і бачить лише безкінечну порожнечу. Відчуває тепло його рук, ніби несправжнє, ніби уві сні.

– Ніколи. – В голові пусто, він навіть не думає що є інший варіант.

– Мені треба для цього померти?

Сатору пирскає від сміху. Пробрало сильно, атака вийшла вдала, поранення – тяжкі, стан – межовий.

– А що мені треба щоб ти залишився зі мною?

Ми його втрачаєм.

Чуєш, Ґето?

– Щоб померли всі інші.

Впевнена посмішка і біль навколо них тане. Він нахиляється ближче і тягне, тягне собі його долоню, притискає до щоки і тихо вдихає. Сатору немов пес якого все життя господар вчив захищати інших, а тепер раптово змінив команду і каже йому «Фас!».

– Якщо я зроблю те, що ти хочеш, то втрачу свого Сугуру.

Тиша накриває собою так гучно, що він віддалено чує як стукає в грудях чуже серце. Цей звук заспокоює, Сатору ще трохи і засне ось так. В коридорі, на холодній підлозі, немов справжня собака яку вигнали за погану поведінку.

Вибач Сугуру, але цей пес ніколи не був слухняним.

– Я люблю тебе, Ґето… – Він нахиляється нижче, опускає втомлену голову на його надійне плече і глибоко втягує запах, – Але абсолютно не довіряю. Чому я не можу тобі довіряти?

Сугуру мовчить, його погляд втуплений в стіну. Він відчуває так мало вже дуже давно, з самого того інциденту. Він думає багато, думає постійно, думає і за Сатору теж. В нього немає права на емоції, лише холодний чіткий аналіз.

Зараз він має збрехати, щоб кожен з них пішов далі.

– Тому що ти боїшся, що я втечу, тільки ти розслабишся, – Грає в посмішку, але не грає в ніжний дотик губами до його волосся.

Сатору здригається, немов його вкусили. Ледве відчутний поцілунок в маківку змушує його хотіти більше. Руки одразу стають слабкими, весь він в його обіймах ніби зменшується і тягнеться ближче. Так рідко і тільки з ним найсильніший дозволяє собі слабкість.

– Але ж ти не втечеш… Сугуру, будь ласка, тільки сьогодні, – Стискає в пальцях тканину його футболки на спині, носом проводить по шиї, заривається у волосся… Як же він пахне, до одурі важко думати, – Тільки сьогодні побудь зі мною, а завтра я знов стану сильним і ми все вирішимо. Я тебе захищу, чуєш?

Ґето насправді нічого не чує. Він притискає голову Сатору ближче до свого плеча, дає його рукам хапатись за себе, віддає тепло свого тіла. Але він нічого не чує, не сприймає, його погляд не тут, тому він закриває очі. Все вже вирішено, вони не зможуть інакше.

Вибач, Сатору.

– Так, маленький, розслабся… Ми не просто так найсильніші, все буде добре, – Посміхається і встає разом з ним, підхвачуючи його на руки, немов дитину, – Я прямо чую від тебе запах цих стариків, певно знову намагались переконати тебе мене вбити?

Ґоджо міцно обіймає його за шию руками, а ногами за талію. Висить на ньому, ніби коала на дереві і лоскотно фиркає в шию.

– Так, знову… Але в цей раз я чітко доніс до них, що тебе чіпати не дам.

Ґето злегка посміхається, проти волі стискаючи Сатору сильніше, тримає міцно і надійно, однією рукою проводячи по його лопаткам і вище, зупиняється на потилиці і легко розминає. Забирає собі його втому.

– Думаєш це їх зупинить?

– Не знаю. Але якщо що я повторю ще раз. Стільки разів, скільки буде потрібно. – Ґоджо повністю розслабляється, дозволяючи віднести себе у ліжко.

Такий спокій може бути тільки між ним. Ґето кладе його на м’які подушки, знімає з його ніг важкі чоботи і стягує носки, одразу розминаючи втомлені стопи. Його руки ніжні і теплі, а Сатору такий замерзлий і втомлений. Це те, що йому треба зараз і завжди.

– Насправді… Я сьогодні думав може нам кинути це все і поїхати у відпустку? Відпочинимо трохи, ти відпочиниш. Що думаєш про гори? Я думав про Хоккайдо… Можу купити дім в якомусь тихому містечку і будемо там стільки, скільки треба.

Ґето нічого не каже, лише підіймається вище і стягує з нього штани, а потім і сорочку. Сатору покірно дозволяє роздягати себе до самої білизни, його блакитні очі слідкують за чужими руками, ловлять кожен рух, але не помічають порожніх очей. Ґето так добре навчився їх ховати.

– Сугуру, подивись на мене. – Просить, перехоплюючи його руку за зап’ястя і тягне до себе. Змушує його нависнути над собою і пальцями хапає за підборіддя, не дозволяє ухилитись, – Подивись на мене, чуєш?

Темні очі не хочуть, але Ґето змушує їх дивитись прямо. Іноді йому здається що він ненавидить очі Сатору. Ця чиста яскрава небесна блакить бачить все і не дає можливості сховатись. Вони прекрасні настільки, що заради них хочеться жити. Особливо коли він дивиться на нього так уважно і з потребою. Він правда міг би забути весь світ, забути себе і почати жити тільки заради Сатору.

Во ім’я його і поряд з ним.

Хто з них цілує іншого першим зрозуміти неможливо, але одразу коли їх губи торкаються один одного Ґето втрачає себе. Хапає його руки і міцно тримає в своїх, переплітаючи пальці. Язик мокро проводить по нижній губі, а зуби одразу кусають, відтягуючи, немов потребує скоріше віддати йому все. Ґоджо покірно відкриває рот і тихо стогне, коли його язик затягують в полон чужого рота. Ґето цілує його так жадібно, так пристрасно, що Сатору здається ніби він хоче його поглинути.

Йому критично не вистачає повітря, він хмурить брові і хватає Сугуру за волосся, відтягуючи від себе. Важко дихає, відчуваючи як сильно до нього зараз тягнуться. Ґето цілує його щоки і спускається нижче, прикушує адамове яблуко і опаляє диханням його шию.

– Якби твоя любов була прокляттям, я би поглинув її всю.

Ґоджо широко розкриває очі і вже сам тягнеться до його губ, активно потребуючи. Він так сильно хоче відігрітись від цього вічного холоду, хоче забути хто він є, хоче віддатись повністю. Ніби в стані алкогольного сп’яніння, ніби в перший і останній раз в житті – він цілує його так, що Ґето хоче кричати і плакати. Залишити його собі, залишити себе йому. У світі де не існує проклять, кланів, магів і правил, не існує людей яких треба захищати, не існує смерті і болю.

Тільки вони.

Руки Сатору заповзають під його футболку, майже ніжно дряпають спину, просять бути ще ближче. Він віддає всього себе в цих дотиках, прикриває очі і відкриває губи, дає себе цілувати, гладити і стискати. Він неймовірно закоханий в ці великі теплі руки. що стискають його стегна і розводять ноги, він неймовірно захоплений його губами і їх жаром на своїй шиї.

Так давно не відчувавши тепла, легко буде згоріти.

– Якби моє кохання було прокляттям… – Його голос незвично низький і йому ледве вистачає повітря, коли Ґето мокро цілує його в шию, але він наполегливо тягне його за волосся вище до себе і ніжно кусає за вухо, шепоче, – Його ім’ям було б твоє, а я б ніколи не зміг його вбити. Чуєш?

Ґето не відповідає. Він ричить і хватає його за талію, міцно стискає і тягне нижче, змушує обхопити себе ногами і щільно притискає свій пах до його. Ґоджо кусає губи, щоб стримати непристойно гучний стогін. Його член зараз дуже чутливий і коли Ґето треться о нього своїм, він відчуває грубу тканину чужих штанів і це все так занадто для нього.

– Знімай…

– Замовкни.

Голос Сугуру підводить, як і розум поряд з таким Ґоджо. Він спускається нижче, бо не може винести вигляду почервонілої тонкої шиї і точно не переживе зустрічі з блакитними очима. Цілує його плечі, гладить руки, живіт і нижче, притискає ближче до себе за сідниці і шумно зітхає. Чорні очі дивляться нижче, на мокру пляму на білизні Ґоджо і він хмикає, різко опускаючись між його стегон і накриває її ротом. В нагороду йому Сатору в цю ж мить протяжно стогне і хапає його за волосся, але в зазвичай сильних руках зараз така слабкість, що Сугуру задоволено облизує його член через тонку тканину промоклих боксерів і дозволяє тремтячим долоням путатись в своєму волосі.

– Тобі дуже личить бути слабким, ти це знаєш?

Якби Ґоджо зараз був в собі, він би напевно розізлився на таке. Напевно б пожартував щось гидке у відповідь і був би нещирим. Але зараз він лежить оголений на ліжку і не може навіть вгамувати свій голос, коли Ґето нарешті знімає з нього білизну і язиком проводить по всій довжині його твердого члена. Солодко шепоче його ім’я і щось тихо просить, прикриваючи обличчя ліктем.

– Що ти там нявкаєш, милий мій? – Ґето коротко сміється з нього, цілує у внутрішню сторону стегна і одразу ж відчутно ту кусає, – Я не чую. Давай, ти можеш гучніше…

Ґоджо вже двома долонями хапає його за волосся, намагаючись хоча б трохи відтягнути від себе, але Сугуру лише хмикає і продовжує залишати пекучі сліди на його шкірі, переходить вище і кусає в кульшову кістку, одразу облизує слід від своїх зубів і міцно стискає член Сатору, не дозволяючи завчасно кінчити.

– Сука… Чорт, ти… – Він гарно вигинає спину, намагаючись потертись утримуючу його руку, щоб отримати хоча б трохи такої потрібної зараз стимуляції, – Я більше не можу…

Ґето великим пальцем ніжно гладить почервонілу головку його члена, а іншою рукою піднімає його коліна вище, закидаючи їх собі на плечі.

– Ш-ш-ш, тихо, краса моя, тихо, – Він дістає з карману штанів змазку і щедро виливає на пальці, – Будь слухняним хлопчиком для мене, добре?

Сатору хоче послати його на хуй, як відчуває одразу два пальці всередині себе і кричить від вже забутого відчуття розтягнутості. Він весь стискається і не дає Ґето навіть поворухнутись всередині себе. Його рот широко відкритий, він хапає повітря губами але вдихає лише запах Сугуру, коли той знову його цілує. Дряпає його плечі до крові, але не зупиняє, навпаки повільно рухається на зустріч, намагаючись прийняти більше, незважаючи на явний супротив свого тіла.

– Ну чого ти, маленький, дихай зі мною…

І він дихає їм. Поки довгі пальці повільно але впевнено розтягують його знизу, він притягує голову Сугуру до своєї шиї, а сам заривається носом в його волосся, між вухом і шиєю пахне найсильніше. Сатору розпускає його гульку і шумно втягує улюблений запах. Важкий аромат кедру і хвої п’янить сильніше будь якого вина, він дихає глибше і стискає його в своїх обіймах так, немов хоче злились з ним назавжди.

– Мій… – Сатору майже шипить, його очі горять блакитним вогнем, він виснажений але відчуває як проклята енергія хвилями виходить з нього, бажаючи захистити єдине, що справді дорого для нього, – Ти мій, тільки мій…

Ґето ніжно прикушує його ключиці і вставляє третій палець, рухаючись сильніше і швидше. Ерекція вже болісно давить у ширінку штанів і він відпускає член Сатору, щоб звільнити свій. Той в ту ж мить незадоволено хниче і намагається потертись о його живіт, але Ґето зупиняє це одним рухом, притискаючи його до ліжка всім своїм тілом.

– Ще раз побачу таке свавілля і будеш стояти в своїй улюбленій коліно-ліктьовій, – Він усміхається і змазує свій член, притираючись до його розкритого після пальців анусу.

Так сильно хоче війти в нього, що тремтять руки. Він схиляється нижче і ніжно заціловує рум’янець на щоках Сатору, слухаючи його незадоволене мурчання і намагається стримати себе, щоб випадково не поранити це диво під собою.

– З-замовкни і дай мені негайно… Хочу кінчити, блядь, Сугуру…

Він такий нахабний, так зухвало потребує, немов має отримати все, немов він тут головний, а Ґето лише його прислуга яка погано виконує свою роботу. Сатору завжди був таким – зухвалим, самовпевненим, трохи хамуватим і безпардонним. Але зараз він весь мокрий від поту і змазки, лежить під ним з широко розсунутими ногами, добре розтягнутий його пальцями, такий відкритий і доступний…

Сугуру відчуває як чешуться зуби від бажання його зіжрати.

– Розслабся, принцеса, зараз буде трохи боляче, – Його сівший голос викликає мурашки на шиї Сатору і він усміхається, злизуючи їх разом з потом.

Входить повільно, намагаючись дати звикнути, але для Ґоджо це все одно занадто. Він знову протяжно стогне, кусаючи його плече до крові і шумно видихає. Ґето входить до кінця і завмирає, повільно вдихаючи його запах і намагаючись заспокоїтись хоча би трішки. Хоча б його голова має бути холодна, інакше…

– Ще… С-сильніше, Сугуру, я так хочу… – Він немов п’яний, злизує кров з прокушеного їм же плеча, цілує у підборіддя, мокро в губи і уривчасто дихає, – Скоріше… Дай мені більше.

Інакше все може закінчитись так. Сугуру втрачає залишки контролю, хапає його за шию, вдавлюючи у ліжко, ловить чуже нерівне дихання своїми губами, повністю контролює кожен його подих і тільки тоді рухається. Товкається на всю довжину, не зводячи погляду з блакитних очей. Ті закочуються в повному екстазі, коли Ґето входить сильніше і глибше. Його рука на тонкій шиї розжимається, дозволяє зробити такий необхідний вдих і Сатору нарешті кінчає, абсолютно без рук і зайвої стимуляції, тільки від відчуття його члена в собі і його рук на собі. Сугуру ловить його стогін губами, цілує жадібно і довго, продовжуючи товкатись у швидкому ритмі, абсолютно байдужий до чужого оргазму і сверхчутливості.

– С-стій… Я не.. А-а-ах, блядь, ні… – Сатору майже плаче, його голос тремтить і він зламано благає, думаючи що це спрацює, але Сугуру лише затикає його поцілунком і ще більше прискорює темп.

Жорстоко і болісно, як він того насправді просив і як його може взяти тільки він. На межі з приємним палким задоволенням руки Ґето закидають його ноги собі на плечі і він підіймається над ним, нарешті даючи хоча б трохи повітря. Сатору важко дихає і хниче на кожному товчку, його очі затуманені хтивою плівкою і він весь горить. Хоче віддати більше, але вже точно не зможе. Сугуру бере його сам. Цілує в чарівно тремтячу колінку і зачаровано посміхається, з головою поглинений красою хлопця під ним. Очами слідкує як гарно проникає його член в вузький і почервонілий вхід Сатору, іншою рукою накриває низ його живота і чує миттєвий супротив. Ґоджо хапає його долоню своєю тремтячою і ніби намагається зупинити, але так слабко, що Ґето не стримує ще більш задоволеної посмішки.

– Ш-ш-ш, принцеса, ти молодець, так гарно мене приймаєш… – Він ловить його руку за зап’ястя і піднімає вверх, цілує в середину долоні і ніжно ту стискаючи, переплітає їх пальці, – Довірся мені і розслабся, добре?

Ґоджо абсолютно не в собі. Ґето тягне їх зціплені долоні вниз до його живота і притискає так, що на наступному товчку він може відчути як чужий член рухається всередині нього. Це зносить дах з кінцями і Сатору гучно плаче, нарешті повністю зламаний, він хоче кінчити знову, хоче відчути більше, глибше, сильніше, тому тягне руки вверх і немов маленька дитина проситься на руки.

– П-поцілуй… Мене…

Сугуру зупиняється і зачісує розпущене волосся назад, важко дихає але на його губах не перестає грати задоволена усмішка. Сатору виглядає неймовірно, коли плаче через нього. Наскільки нездорове бажання дивитися на це вічно народжується в ньому і з’їдає всі інші думки. Він підіймає Ґоджо з ліжка і сажає на свої коліна. Той ледве може триматися рівно, тому ослаблими руками хапається за його шию і в сліпу тягнеться до губ – хоче зірвати поцілунок. Ґето цілує його першим, відтягує гостре підборіддя вниз, змушує ширше відкрити рота і буквально трахає його своїм язиком. Сатору вперше в житті абсолютно нічого не бачить, з очей ллються кришталеві сльози і він лише тихо стогне у відповідь, абсолютно безпорадний в цих міцних руках.

– Найсильніший маг, Ви в порядку? – Хрипло видихає йому в губи між поцілунками і тягне ближче на себе за сідниці, владно їх стискаючи, – Ти маєш бути слухняним хлопчиком до кінця, щоб отримати нагороду.

Сатору давно втратив відчуття будь-якого контролю, тільки він відкриває рот щоб щось відповісти, як в нього знову з розмаху входять. Член Сугуру проникає під іншим кутом і б’є прямо в простату. Це настільки занадто, що він ледве не втрачає свідомість і абсолютно нічого не бачить перед собою. Ґето буквально саджає його на свій член і різко підкидує наверх, відразу опускаючи вниз.

– С-Сугуру… – Світлі брови хмуряться від болю і він дряпає його спину до кровавих полос, але вперто тиснеться ближче.

– Покатаємось? – Його голос повний неприкритого задоволення, він заціловує його шию, одержимий запахом і смаком, – Якщо це заважко для тебе, не соромся – кричи.

І Сатору кричить, коли кінчає в другий раз. Його трахають грубо і сильно, поки коліна не починають тремтіти настільки, що Сугуру знову втискає його в матрац своїм тілом. Після другого оргазму він може лише стогнати у ритмі глибоких товчків і слухняно відкривати губи коли Ґето тягнеться за черговим поцілунком.

– Нуж бо, принцеса, кінчиш для мене ще раз?

Сатору дивиться в стелю скляними від туманного задоволення очима і віддалено думає, що з нього напевно знущаються.

– П-пішов на… А-а-ах, – В нього товкаються особливо сильно і він не стримує крику, коли широка долоня б’є його по сідниці, одразу ніжно ту стискаючи.

Ґето повільно виходить з нього і зачаровано спостерігає яким мокрим і відкритим він зробив Сатору. Він думки, як би він міг залишити його таким для себе назавжди, він майже кінчає. Пальцем збирає змазку зі свого члена і розмазує по нижній губі Ґоджо, так розбещено, що навіть не вкладається в голові. А коли той автоматично її злизує, щось всередині Ґето ламається і він хапає його за волосся, тягне наверх до свого члену і грубо дрочить прямо над його обличчям.

– Дивись на мене. – Вперше його голос звучить як наказ. Сатору відчуває як по тілу пробігають мурашки і він покірно слухається, – Відкрий рот… Ось так, молодець.

Сугуру хмуриться і більше всього в житті мріє залишитись в цьому моменті назавжди. Такий слухняний, повністю зламаний Сатору під ним, дивиться на нього знизу вверх своїми великими неймовірними очима і широко відкриває рот, слухняно готовий ковтати його сперму. На гарному витонченому обличчі зараз рівно нуль здорових думок, Ґето стискає його волосся сильніше, відтягує розпухлу від довгих поцілунків нижню губу пальцем і хрипло стогне, коли Ґоджо витягує язик і торкається їм головки його члена. Його накриває найсильнішим оргазмом в житті, а Сатору злизує всю сперму і ледве не задихається, коли його глибоко і до безумства ніжно цілують.

Через якихось пів години, після теплого душу в який його на руках заніс Сугуру, Ґоджо майже засипає в його обіймах. Втомлений, але спокійний. В голові нарешті приємно порожньо, жодної тривожної думки і страху, окрім однієї.

Він не тримає в собі, довіряє і тихо просить.

– Залишся зі мною… Я.. Ні, ми. Ми впораємось з усім, тільки залишся, добре…? – Його голос тихий, очі заплющені, він майже відключається. Втомлений і повністю спустошений, але не дозволяє собі заснути, поки не почує таку необхідну відповідь, – Обіцяй мені.

Просить. Сатору Ґоджо – найсильніший маг, зухвалий і нахабний, розбалуваний і з самого дитинства самостійний, просить його.

Ґето ледве помітно посміхається, заспокійливо гладить його м’яке неслухняне волосся і обіймає міцніше, притискає до себе і теж дозволяє собі розслабитися.

– Обіцяю.

Вдихає рідний запах з його шиї і відчуває, що Сатору заснув в той самий момент, коли він дав йому своє слово. Такі навантаження для нього поки що занадто виснажливі. Він обов’язково стане найсильнішим, але треба ще трохи часу. Ґето впевнений, такий як він точно впорається.

– Я теж так сильно тебе проклинаю, Сатору…

 

Його тихий голос йому мабуть наснився. Зранку хмарить і дощить, краплі гучно б’ють о вікна двоповерхового котеджу. Місто повільно прокидається, телефон Сатору розбитий в повний непотріб, валяється в куту спальні і все одно виглядає краще за нього. Він сидить на підлозі біля вікна, дивиться на хмари. Ті безпорадно мовчать, зовсім неналякані важким поглядом блакитних очей. Очі даровані Богом можуть бачити все, будь які дрібниці і секрети, але не побачили чужу нелюбов.

 

Не відчули.

В куту поряд з розбитим телефоном лежить зім’ятий шматок паперу – чи-то вирваний з календаря, чи-то з якоїсь книжки. На ньому рідним до болі почерком виведено слова, що назавжди застрягнуть в його пам’яті, навіть якщо він спалить цей папірець разом з усім своїм домом.

«Твоя любов – найсмачніше з проклять, що я поглинув. Прощавай, принцеса.»

Він йому збрехав. Як передбачено. Можна було б і здогадатись, що так буде. Сатору хоче посміхнутись, але сил немає. Він міг би вирушити в погоню прямо зараз, міг би навіть наздогнати його, зупинити, знов силоміць повернути до себе і спробувати знову. Можливо таки відвіз би його в гори, чи к океану. Дихав би з ним одним повітрям, годував з рук, дозволяв би користуватись собою як завгодно, не лишав би надії, лікував, обирав би його до самого кінця і безмежно, так непотрібно ніжно любив.

Але він сидить в своїй холодній спальні, дивиться у вікно і не збирається нікуди бігти. Вмикає безкінечність.

Він почекає його тут. Сугуру точно повернеться.

Він же йому обіцяв.