Конкуренція

Каблуки жіночих черевиків простукали по бетонній підлозі покинутої будівлі.  Мадлен крокувала до чоловіка, що стояв до неї спиною, одночасно розуміючи, що це, можливо, стане кінцем її життя.  Вона наблизилася, залишивши дистанцію за метр.

 – Джиме, я така рада, що ти вирішив зустрітися, – сказала та тихо.

 — Шукати зустрічі зі мною було дуже необачно.  Чи не боїшся, що видам тебе Лідії?  — спитав холодно, повільно обертаючись.

 А раніше він завжди обіймав її при зустрічі, підхоплював і кружляв у повітрі.  Сміявся разом із нею.  Адже він її старший брат.  Найкращий брат… Джим подарував їй першу зброю.  Допомагав навчатися, захищав перед батьками та сестрою, утирав дитячі сльози, розправлявся з її першими ворогами.  Мабуть, він єдиний, кому в сім’ї була справа молодшої дочки.  А тепер… тепер він був їй чи не ворогом, без тіні причин, без пояснень.

 – Чому?  Ти б так ніколи не вчинив.

 – А може мені стане нудно, і я вирішу так розважитися, – якось божевільно посміхнувся він.

 – Тобі є з чим розважатися.  Невже ти пожертвуєш рідною сестрою заради дурної забаганки?  Я ж знаю тебе краще за інших.  Ти не завдаси мені шкоди, — всупереч усьому бажанню зберігати спокій, в очах дівчини з’явилися сльози.

 Їй було страшенно прикро чути від нього подібне.  Мабуть, вона ще не встигла звикнути до нього нового.  Їй варто відпустити світлий образ доброго старшого брата, але це все, що в неї залишилося у спогадах.  Джим був єдиним, кому вона могла все довірити.  Так, могла.  Колись.

 – Як тобі грати з Холмсами?  Який із них занудніший?  — спитав він раптом з усмішкою, в якій промайнуло якесь відлуння минулого.

 – Обидва відразу, – відповіла вона і втерла сльози тильною стороною долоні.

 – Мабуть так.  Але вести із ними забави — таке задоволення!  — Джим плеснув у долоні.  — Розумію, чому ти не змогла стриматись.

 — Якщо я заважаю твоїй розвазі, я можу поїхати.  Що побажаєш, тільки не роби вигляду, що я чужа тобі.  Хоч би поясни, що не так.

 – Ні!  Ні в якому разі.  Залишся, так навіть цікавіше.  Роби все, що робила, тільки постарайся не ставати у мене на шляху.

 — Добре, — кивнула вона, судорожно ковтнувши.  – І, Джиме.  Наша спільна знайома… Адлер.  Я її приберу, якщо ти не проти.

 – На здоров’я, сонце, тільки Шерлока залиши.  Інакше я помру від неробства.

 У цей момент він став таким, як раніше.  І це ранило Мадлен у саме серце.  Іноді він ніби прозрівав, згадував їхнє життя, їхню сім’ю, але тепер таких моментів майже не залишалося.  Джим цурався Мадлен, ніби вона була якоюсь заразною.  Подумавши, що момент дозволяє, вона вирішила обійняти його на прощання.

 — Усього доброго, братику.  Дякую, що приділив хвилину.

 — І тобі, малеча, — усміхнувся він у відповідь.

 І вона, розвернувшись, швидко пішла, щоб не бачити змін у його погляді.  Нехай їхня зустріч закінчиться ось так.  На теплій ноті.

 

  Мадлен повернулася додому після зустрічі з Джеймсом серед ночі.  Розпач давив їй на плечі і стискав горло колючою грудкою.  Не встигла вона торкнутися своєї дверної ручки, як почула зверху гуркіт і голоси.  Зазвичай у такий пізній час ніхто з сусідів не шумів, і в другий момент Мадлен відчувала б щире здивування, але вона зараз почувала себе занадто розплющенною.  Тому вона лише мовчки піднялася до квартири вище.  Потрібно було переконатися, що все гаразд у цих двох.  Нічого не вдієш, така робота.  Без стуку увійшла й одразу зрозуміла, що шум долинав зі спальні.  Коротко постукавши, Мадлен відчинила двері і відразу побачила Ватсона, який намагається вкласти Шерлока в ліжко.  Тяжко зітхнувши, вона допомогла лікареві і критично оглянула напівсвідомого Холмса, а той, у свою чергу, одурманено глянув на неї.

 – Мадлен, що ти тут … – пробурмотів Шерлок ледве розбірливо.

 Вона змусила його замовкнути жестом і невдоволено глянула на Джона.

 — Вас самих хоч на хвилинку залишити можна?  Давайте сюди телефон міс Адлер.  Нехай краще в мене до ранку буде, — Мадлен простягла долоню.

 Секунду Ватсон пом’явся, а потім промовив.

 – У нас його немає.

 – Ви жартуєте?  — посмішка Мадлен стала схожою на істеричну.

 – На жаль, ні, – знизав плечима Джон і опустив погляд.

 — Ні, — промовила вона нервово.  — як ви могли телефон проворонити, адже він був у вас в руках? Ви хоч уявляєте, що ви втратили?

 – Шерлоку стане краще, і ми відразу все виправимо, – Джон все ще намагався заспокоїти Мадлен і знизити напруження їхньої розмови.

 – Ідіоти!  — закрила вона обличчя руками, голосно втягуючи носом повітря.  – Ідіоти.  Вранці Майкрофт вимагатиме від мене той самий телефон, або Шерлока з телефоном.  І що мені йому надати?

 — Мадлен… чорт із тим телефоном… — обізвався з ліжка сам Шерлок.

 – А ти взагалі заткнися!  — Нарешті зірвалася та.  — У тебе найважливіший доказ із рук вирвала секс-працівниця!  Що далі?!  Діти будуть у карти обігравати?!

 Це були невибачні для неї емоції.  По щоці скотилася самотня сльоза злості на весь світ.

 – Мадлен… – почав Джон.

 – Ні!  Нічого не кажіть!  Йдіть до біса!  Обидва!  — останнє слово вона викрикнула, цим вирвала зі сну задріманого детектива, а потім вийшла геть, грюкнувши дверима.

 

  Заснути в неї вийшло лише вранці, та й то ненадовго.  Усю ніч Мадлен присвятила обмірковування марності власного життя, думок про бездарність оточуючих, про дитячі травми та спогади.  Якщо говорити коротше: проплакала кілька годин, стримуючи позиви чи до вбивства, чи до самогубства.  Звісно, ​​довів її не телефон.  Але саме його втрата стала відправною точкою та вишнею на торті водночас.  Вона не знала, чи видасть її Джеймс, чи переможе його розсудлива сторона або ж безумство візьме гору.  Тоді ніхто її не врятує.  Як би сумно це не звучало, якщо глянути в очі правді, то справи у Мадлен погані.  Вона налякана, в бігах, а ще не знає, що робити далі.  Рано чи пізно її виловлять, і тоді Майкрофт нічого не зможе зробити, а Джеймс… навряд чи вдіє хоч щось.  На Холмса молодшого вона навіть не розраховувала.

 

  Шерлок, що прийшов до тями, накинув халат і глянув на незадоволену міну Джона, сидячого в кріслі.

 – Вночі приходила Мадлен?  Я слабо пам’ятаю, – почав здалеку він.

 – Так, приходила.  Була не в захваті, дізнавшись, що телефон не в тебе, – вдихнув Ватсон.

 — Вони з братиком це переживуть.

 – Не знаю щодо Майкрофта, а її це вивело з себе.  Пішла зі сльозами на очах.  Мені навіть якось соромно стало.

 -Жінки.- посміхнувся Шерлок.- Іноді сентиментальні.

 — Не думаю, що справа в цьому.  Схоже, це дасть їй суттєві проблеми.  Я на твоєму місці сходив би до неї і поговорив.

 — Про що?  – скептично вигнув брову.  Посміхнувшись, доктор знизав плечима.  — Спробуй вибачитись.  Зроби каву і віднеси їй, це налаштує на гарний лад людину, яка не спала півночі.

 — Чому я маю це робити?  – пирхнув Холмс.

 — Хоч би на моє прохання.

 

  Мадлен прокинулася від того, що хтось тріпав її за плече.  Вона злякано відсахнулася і ледь не впала з дивана, на якому заснула, згорнувшись клубочком.  Потім усвідомила, де знаходиться і хто її розбудив, відчула запах свіжої кави, що вже стояла перед нею на невисокому столику.

 Потираючи обличчя, приходячи до тями, незграбно спросоння сіла і поправила одяг.

 – Як спалось?  – чоловік розтяг губи в іронічній посмішці, стоячи над жінкою.

 — Боже, ти сюди прийшов зловтішатись, ідіот?  — сонно насупилась вона.

 – Це побічний ефект.  Я приніс тобі каву, – Шерлок взяв чашку і простяг їй.

 – Міг і не приносити, – пробурмотіла Мадлен, приймаючи частування і роблячи обережний ковток.  — Навіть у кухоль не плюнув?

 — Я прийшов зі шляхетними намірами, як ти могла таке подумати?  – образився він награно.

 — Даремно, я б у твій плюнула.

 — Ти настільки зла через телефон?  – Шерлок сів на диван трохи віддалік.  — Якщо так, Ватсон вибачався.

 — Ці вибачення можете засунути собі…

 – Можеш не уточнювати, – посміхнувся він. – Я поговорю з Майкрофтом сам, не хвилюйся.

 — Ну, дякую, — розтягла вона губи в кривій посмішці.

 Мить вони пили каву в тиші.  Мадлен усім своїм виглядом показувала, що не збиралася і слухати гостя, але в нього ще було припасено кілька реплік і цікавих питань.

 – Вчора ти приємно здивувала нас із Джоном.  Вуличний гіпноз, хитро.  Я б не подумав.  Тепер буду насторожі.

 — Лише дешевий фокус, яким у Європі володіє майже кожен вокзальний шарлатан.  Прогавиш секунду, а прокинешся чорт знає де без грошей і коштовностей.  Нема чого тут дивуватися.

 — Проте дуже корисний фокус.

 – І ти звів його корисність нанівець.  Якби знала, не витрачала б часу.

 Декілька секунд Шерлок дивився на неї якось так, що в неї це викликало чи не дискомфорт.

 — Помітив щось нове?  – хмикнула собі під ніс Мадлен.

 — Звикаю з тим, як за один день ти скинула шкіру інфантильної дурепи і стала тією людиною, що я бачу зараз.

 — Відчуваєш конкуренцію?  — усміхнулася, потроху відходячи від злості.

 – Боюся, що так, – і Шерлок усміхнувся їй у відповідь.

 Холмс знав, що він тішив її самолюбство подібними компліментами, так і розмістить її до розмови.

 – І правильно, – степенула головою вона в жесті самовдоволення.

 — А твоя суперечка з Адлер чиста потіха.  Я знав, що ти її зробиш.  Був впевнений.

 Мадлен перевела на нього погляд.

 — Не перегинай з лестощами.  Я той ще нарцис, але в міру.

 У цей момент на його телефон надійшло повідомлення з дуже промовистим звуком.

 Мадлен зневажливо зиркнула на його кишеню.

 – Убого, – сказала рівним тоном.

 – Знаю, – таким же тоном відповів Шерлок.

 Нагорі пролунали кроки, які Мад одразу визначила.

 — Я сподіваюся, що ти допив свою каву і тепер повністю зможеш пояснити Майкрофту те, як у тебе вийшло просрати елементарну річ.

 — Боги, не висловлюйся, — жартома скривився Шерлок і підвівся з дивана.

 — Ризикуєш почути гірші речі, якщо не встигнеш перехопити Майкрофта нагорі, і мені доведеться з самого ранку спостерігати його незадоволену пику і вислуховувати бурчання.

  Коли за ранковим гостем зачинилися двері, Мад накинула на себе плед, що весь цей час лежав на спинці дивана, і, укутавшись у нього знову, лягла як раніше.  Вона мимоволі згадала день, коли вони зі старшим Холмсом уклали договір.

  Тоді її доставили до незрозумілого кабінету, куди слідом зайшов і сам Майкрофт.  Він обійшов її, цікаво оглядаючи.

 — А ти кмітливіша, ніж здається, — підсумував той, сідаючи в крісло і жестом пропонуючи зайняти їй місце навпроти, що Мадлен і зробила.  — Чим завдячую такій зустрічі?

 — У мене є ділова пропозиція, — спокійно почала вона.  — Я поверну вам флешку і…

 — Ти в будь-якому разі її повернеш, вона ні до чого.  Стягнула, щоб звернути на себе мою увагу, — посміхнувся Майкрофт криво.

 – Це не секрет.  Але ж ви не дослухали.  Бонусом до неї ви отримаєте і другу, а на ній на вас чекає приємний сюрприз.

 – Який же?  Не люблю несподіванки, особливо від таких людей, як ти.

 — Там є інформація про всі заплановані теракти в Європі, включаючи Англію, маршрути контрабанди всього, що тільки можна уявити, а також розробки моєї сестрички, — сказала Мадлен.

 Старший Холмс помітно пожвавішав.

 — І чого ж мені коштуватиме ця угода?

 – Моєї безпеки.  Зараз і тут мене не шукатимуть.  Лідія напала на хибний слід, що веде в Америку, їй знадобиться дуже багато часу, щоб зрозуміти, що мене там немає.  Тут у вас свій кримінальний король, а вже на одній території їм не помиритися.

 Майкрофт перебив її:

 — Ти могла б піти до цього короля у свої кола.  Тобі б не довелося півроку вдавати дурепу.

 — Я боялася, що він може видати мене.  Розумієте, за мою голову Лідія готова заплатити неймовірні гроші.  А в таких ситуаціях вони вирішують надто багато.

 Майкрофт хмикнув, крутячи в руках тростину.

 – І що тебе змусило випорхнути з рідного гніздечка і поставити себе під удар?  – Він не переставав її підозрювати.  Та й, певне, ніколи не перестане.

 – Моя сестра.  Лідія.  З кожним днем ​​вона стає все божевільнішою, не розрізняє де свої, а де вороги.  Манія величі та параноя зробила з неї монстра, який підозрює всіх у зраді.  Через це лайно загинуло чимало моїх знайомих та друзів.  Черга дійшла до мене.

 Секунду він міряв її поглядом, а потім задумливо додав:

 — Або ти вишукано брешеш, або говориш правду.

 — Я знала, що ви не повірите.  Тому, до всього іншого, щоб застрахувати вас від мене, на флешці є докази моїх злочинів, яких достатньо, щоб згноїти мене у в’язниці.

 – Ти лише налякана і загнана жінка в бігах, – посміхнувся Холмс.

 — І все-таки мені є що вам запропонувати, — вона підняла підборіддя.

 – Звичайно є.  Твої подарунки я забираю, дякую за них.  Але ти розумієш, що я наражаю на небезпеку занадто багато людей, вкриваючи тебе.  Тому я вимагатиму більшого.  Ти будеш виконувати мої доручення.  Все і беззаперечно.  Я знаю, що ти розумна та талановита, і сподіваюся на успішну співпрацю.

 — Замінюєте мною неслухняного братика, — зітхнула Мадлен.