***

Еммануель влетів в кімнату, яка освітлювалась лише місячним сяйвом. Чоловік швидко пройшовся очима по приміщеню, шукаючи його. Знайшов. В самому кінці кімнати, біля тьмяного каміну, сидів Володимир, обійнявши свої коліна руками. Француз помітив, що українець плаче. Дійсно плаче. Макрон тихенько закрив двері й швидким кроком підійшов до Зеленського. Той так і сидів, не помічаючи чоловіка.
— Тихенько, заспокойся. Я тут, поряд з тобою,- пошепки промовив Еммануель, обережно обіймаючи Володимира. Президент Франції був шокованим станом чоловіка. Як тільки йому прийшло коротке повідомлення: “Приїдь. Мені дуже погано”, він миттєво зібрався до Вови, кинувши всі справи.
Зараз він сидів біля нього і намагався заспокоїти коханого. Володимир міцно обійняв француза у відповідь.
— Я маю бути сильним. Я маю бути прикладом для українців. Але мені так важко. Еммануель, мені дуже погано,- Зеленський почав ще більше плакати.
Чоловік підняв голову українця. Гіркі сльози щедро розлилися по щоках Володимира. Маню мовчки почав витирати їх. В голові хаотично кружляли думки, фрази, які француз намагався вгамувати й скласти у важливі слова, які заспокоять Зе. Макрону було боляче дивитися на Володимира- такого тендітного й беззахисного. Чоловік хотів обгорнути його повністю собою, щоб ніхто і ніщо не могло нашкодити йому.
— Я маю бути сильним! – не вщухав президент. Зеленський почав бити француза в груди. Українець був у відчаї. Він намагався вгамувати емоції, але ті не можливо було приборкати.
Макрон знову обійняв його. Так ніжно і обережно, ніби той був кришталевим.
— Ти сильний. Я пишаюсь тобою. І твій народ також тобою пишається!- продовжував шепотіти француз, не випускаючи чоловіка з обіймів.
— Я не можу більше! Мені дуже важко! – чоловік бився в істериці. Сльози ніяк не вщухали. Еммануель міцніше стиснув обійми й продовжував заспокоювати його, гладячи волосся Володимира. Той пригорнувся до грудей Макрона, схлипуючи. Як же ж добре, що він поряд, ось туточки- міцно обіймає й шепоче. Голос Мануеля згодився як гарне заспокійливе. Чоловік переніс українця на ліжко, яке помітив лише зараз.
— Як давно ти спав? – це питання завжди бентежило президента Франції. Але француз бачив, що Володимир не спав вже пару днів, в кращому випадку. І він його розумів. Важко літати у вирії сновидінь, коли в твоїй країні відбувається геноцид народу; коли тисячі людей гинуть від тероризму гнилої країни. Еммануеля захоплювала сміливість Зеленського й неймовірна хоробрість українців. Він дійсно пишався ними: чоловіками й, особливо, жінками, які без роздумів йдуть захищати свою країну; дітьми, які замість дворових ігор збирають кошти на ЗСУ; людьми в окупації, які, не зважаючи на тиск ворога, вірять в краще й роблять усе можливе, аби зберегти все, що нагадує Україну й з нетерпінням чекають на визволення. І Макрон також зробить усе, аби всі ці люди нарешті відчули спокій й змогли жити нормальним життям без зґвалтувань, вбивств й інших звірств, які зараз практикують окупанти.
Виринувши з роздумів, француз помітив, що Володимир заспокоївся й заснув. Чоловік обережно витер сльози, які зостались на щоках Зеленського і ніжно поцілував в одну з них, не відпускаючи того з обіймів. Еммануель нізащо не піде звідси. Він буде поряд, слідкуватиме, аби ніщо не завадило сну Володимира.
— Я кохаю тебе,- прошепотів й теж поринув у сон. Макрон знає, що спатиме уривчасто- йому було по цимбалах на себе, але не на Зеленського. Йому обов’язково треба поспати. Хочаби цієї ночі.