4

Водяний упир прокинувся від зайвого шуму в коридорі. Хтось по ту сторону ніяк не міг зачинити двері, постійно стукаючи ними. Підвівшись Рейн пішов у бік порушника. Біля своєї кімнати Дроп їбався із замком.
– Ох, чорт, налякав. – Дьюдроп ніяк не очікував побачити когось в таку рань.
– Що ти ними бахкаєш, спати заважаєш. – сонний і дуже роздратований Дощ зиркав на сусіда.
– Я тебе розбудив? – вогник звів брови, хвіст опустився й знизу замотався об ногу. – Пробач я не хотів, просто, – він розвернувся. – ЦІ ЇБАНІ ДВЕРІ НЕ ХОЧУТЬ ЗАКРИВАТИСЯ! – кричав він шепотом.
– Давай я допоможу, – Рейн підійшов ближче, тільки зараз він помітив різницю у зрості. Дью був на сантиметрів десять нижчий.
” Мале, худе, а таке капосне” – думав він хлопаючи дверима. Легко прокрутивши ключем в замку, передав його Дью.
– Сильніше потрібно було. – стомлено промовив. – А ти куди в таку рань?
– Свіссову роботу треба виконати. – злісно глянув показуючи ікла.
– В карти треба краще грати. – Рейн з усмішкою пригадав свій тріумф. – А з тобою можна, я там ще не був.
– Окей, тебе почекати?
– А мені також так вдягнутись потрібно? – упир поглядом вказав на парадний одяг у вікторіанському стилі.
– А, ні це якщо Імператорка побачить, щоб не кричала.
– А якщо мене побачить?
– Не побачить. – хвостом потер одяг Рейна, – тобі холодно буде, накинь щось. – порадив Дью, залишаючись чекати друга поруч із його кімнатою.
Минувши декілька будівель вийшли до найбільшої. Надворі ще було темно, адже потрібно було зробити усі справи ще до світанку, поки не прийшли служителі церкви. Дью повернув ключ, відчиняючи здоровенні двері з червоного дерева. Рейн побачив велич архітектурної діяльності. Готичні гострі піки як схили скал з боків. За Нечистим Престолом здоровезна статуя Бафомета переливалась золотим блиском від місячного світла. Його величний погляд слідкував за усіма хто заходив до храму. Коротко вклонившись упирі розійшлись по різних кутках. Дью почав запалювати свічки поруч із статуєю. Він різко став серйозним, не стрибав й не дригався. Спокійно спостерігав за тим як загоряється гніт, йдучи червоним язиком.
– Тобі кожну потрібно підпалити? – перевів погляд від хрестів на вогника, скептично запитав.
– Ні тільки ті що тут, – показав на територію навколо себе, – а там інші упирі попрацюють.
Рейн підійшов ближче, розглядаючи виважені рухи Дью. Хвіст його відразу закрутився навколо чужої ноги. Рейн боявся зробити боляче, відійшовши, тому спокійно стояв. Не відчувши опору, хвіст підіймався вище від гомілки до стегна, й де вище. Рейн наче скований стояв і терпів із закритими очима, ніби абстрагуючись від ситуації. Дью кінчиком ледь не торкав пах. Тоді уже упир не витримав.
– Ні ну все досить, це уже наглість.
– А я все чекав, коли ти скажеш, – порушивши довгий сірник, потрусивши ним у повітрі, відпустив друга. Рейн ніяк не відповів, лиш трохи зашарівся. – Я зараз прийду. – Дью вийшов із головної кімнати у якусь маленьку комору. Дощик же продовжував уважно розглядати фрески на вікнах, через які лилось червоне місячне світло. Повернувся Дроп і розклавши щось на столах підійшов. Занадто близько підійшов. Підійшов на відстань одного нервового видиху. Рейн стиснувся усередині. Озерце пішло дивними хвилями так ніби тремтіло десь на дні. Вогник опустив голову на плече упирю, й обійняв хвостиком.
“Муркає?” – Дощик з подивом почув тихий гортанний звук схожий на той, що видають коти. Поцілувавши в плече він відійшов даючи другу перевести подих.
– Ти знаєш наскільки це по гейськи виглядає? – запитував соромлячись власних слів.
– Але ж тобі подобається?
Подобається? А чи справді подобається? Рейн звик до такої “уваги”. Іноді не противився, іноді й сам відповідав. Але чи справді йому подобалось? Так…. І йому самому було дивно це визнавати. Звісно було трохи лячно від цього, проте щоразу озерце тряслось як від землетрусу, видаючи дивне задоволення. Подобалась увага, подобались обійми, подобались погляди.
– Якщо ти звісно на мене не впливаєш. – раптом він згадав про талант Дью. Від Ефіра він дізнався більше: Дроп був здатен не тільки викликати позитивні емоції інших істот, а й використовувати епагони.
Дроп аж скривився від цих слів. Він не очікував що друг буде про нього такої жахливої думки, адже вогник ще ні разу у житті не використовував феромони, на Рейні….
– Як ти міг про мене таке подумати?
– Я просто припустив. – знизав плечима.
– Навіть не смій, – Дью пригрозив пальцем, – мені самому гидко, навіть від думки, що я міг би таке зробити. – з цими словами він обійняв Рейна. Той у відповідь потер його спину відкритою долонею.
– Добре, добре. Ти закінчив?
– Ага, можемо йти). – вогник поскакав у бік виходу. Надворі пахло швидким наближенням ранку. Упирі повертались тією ж дорогою, минаючи небажаних зустрічей із рештою жителів.
– Ти спати підеш? – стрибаючи на місці запитував Дроп.
– Я вже не засну, – кинув задумливий погляд у сторону лісу.- прогуляюсь.
– Нудно! – ніби змушував обрати іншу розвагу, аби їм обом сподобалось.
– Так не йди зі мною.
– Пропонуєш піти в кімнату і одному лежати у холодному ліжку? – Дьюдроп благаючими очима глянув на водяного.
– Я не буду спати з тобою в ОДНОМУ ліжку! – наголосив Рейн.
– Йоп твою мать і коли ти став таким праведним?
– Коли довелось спати з голим карликом.
– Ахуєл мене карликом називати? – Дью почав стрибати на друга, тягнучи за шию вниз до самої землі.
– Відстань, – Рейн виривався, тягнув за хвоста, але той тримався міцно вчепившись усіма кінцівками. – та відпусти!
– Підеш зі мною спати? – припиняючи кусати плече, питав.
– Добре блять!
Вогник як ні в чому не бувало спустися, поправив одяг, й дуже радісний топав у дім. Рейн повільно ніби гумка тягнувся за ним.
Хоч у Дощика був шанс втекти, він все ж зайшов до кімнати Дью. У ній також пахло свічками. Відразу розлігся на ліжку, не залишаючи місця для власника кімнати.
– Наглота! – процідив, починаючи розстібати жилет. Повільно знімав, розстібав ґудзики сорочки, пестив себе пальцями через одяг. За його розпусними рухами уважно слідкував Рейн. Слідкував як той хотів викликати у нього щось окрім засуджуючого погляду. Хотів викликати сором’язливість, намагався збудити. Напівголий Дью проводив пальцями від шиї до самого паху, що ще був прикритий тканиною штанів. В напівтемряві його тіло ніби світилось еротикою й пожадливістю.
– Нудно. – пригадуючи слова Дью, відповів йому коротко та ясно. Накриваючись ковдрою розвернувся обличчям до стіни аби не дивитись на цю розпусту.
Вони лежали у позі “ложка”, Дью обіймав Рейна зі спини. Перший сопів бачачи дев’ятий сон, а от Рейн ніяк не міг заснути, адже серце у друга билось занадто голосно. Він хотів уже сказати про це, але вчасно згадав, що навряд чи Дроп може це контролювати. Дочекавшись коли у коридорах почнуть ходити сонні мухи, вислизнув із слабких обіймів й побіг в сторону східців на третій поверх. Він чув, що дівчата уже прокинулись, а Цірус пішла у душ. Постукавши по дереву, питав чи можна увійти.
– Да?
– Можна зайти?
– Заходь! – по ту сторону дверей дівчина кричала аби її могли почути. Їх з Цірус апартаменти були значно більші ніж Рейна. У них збереглось більше готичної старовинності. Під високою стелею – фрески, схожі на ті, що він бачив у храмі. Двері у інші кімнати вищі за інші, а навколо них з каменю висічені навів колони, для декору.
– Гарно у вас тут. Цитрусом пахне.
– Аха, дякую. – упириця постукала по кріслу поруч. – Сідай!
– У мене є здогадки на рахунок Діона, – почав упир.
– І які ж?
– я думаю то він винен у зниженні, – вони говорили про недавнє зникнення одного із садівників(людина), що працював на території упирів із групи Ghost. В цілому Тобіас, був звичайним чоловіком, мав дружину, дітей не було. Працював чесно і якісно виконував роботу, кожної суботи ходив у храм. Але уже кілька днів не з’являвся на роботі. Імператорка заявила, що це все-таки зникнення. – Я нещодавно ambula(гуляв) біля їх корпусу, й підслухав. – Кумулус почала ще уважніше слухати. – Говорив Діон, “Я намагався зробити усе правильно, проте не вийшло, боюсь це кінець”. Йому хтось відповідав, але я не знаю той голос.
– Це могло бути вирвано з контексту, та й що він робив із бідним садівником?
– Можливо, sanguinem bibit (смоктали кров)?
– Та ну, це лиш дикі роблять. Але якщо хочеш можеш піти до Сестри.
– Я боюсь її, можливо коли буде більше доказів, звернусь. – Рейн вирішив змінити тему. – Сьогодні репетиція буде? – питав роззираючись навколо в спробі знайти інструменти.
– Ну звісно, тільки будемо без вокалу, Папа у від’їзді, – пояснила.
– А де? Ну не в залі ж? – іншої підходящої кімнати де могли б вільно поміститись усі, на думку Рейна не було.
– У підвалі, там все для цього обладнано. Не нервуєш?
– Ну поки не думаю, що ви будете дивитись і оцінювати мене – ні.
– І не думай, я впевнена ти б не потрапив сюди, якби погано грав. – Кумулус намагалась підбадьорити друга. Не сказати, що це допомагало…..
” Мене із ганьбою відправлять назад, якщо допущу хоч одну помилку” – головне щоб ця думка не стала само здійснюваним пророцтвом.
Кілька секунд мовчання.
– Глянь, – дівчина показав пальцем на прозорий ящик ближче до дверей в кімнату Цірус.
– Це ті самі черв’яки про які ти мені говорила?
– Мг, – ствердно кивнула. – спочатку вони стояли у неї в кімнаті, потім вона принесла їх сюди, аби і я їх красою насолоджувалась, – дуже саркастично посміхалась.
– Ну я б з цим, – з огидою дивився на ящик, – також побоявся би в одній кімнаті спати.
Кумулус з нерозумінням глянула, звісно вони були жахливі, але по Рейну видно – тут більше чим проста відраза. Зловивши на собі її очі поставив доволі логічне питання:
– Ти колись була на третьому кругу?
– Ні.
– Ох тоді ясно, я тобі поясню. Трете коло, як на мене найбридотніше: люди гниють під сонцем і дощем знову і знову. Сморід ти собі навіть уявити не зможеш. А ці черв’ячки повзають поміж на пів мерців, живуть у болотах гнилої плоті. Розмножуються. І ой як же їм подобається плоть грішників, – з особливим задоволенням розповідав.- відривають своїми маленькими гострими зубками шматки й без того понівеченої шкіри, м’язів й годують свої діток. Ця гидота може декілька днів чекати, аби м’ясо зіпсувалось. Вони тільки чекають на твою загибель. Ти – їх майбутня їжа.
– Ну і нахуй ти мені це розказав?
– Щоб життя малиною не здавалось.
– Показав можливості, – Цірус трохи підслухала розмову, вийшовши з душу. – Ти звідки стільки знаєш про них?
– Бував там. – скривився від спогадів. – на екскурсії.
– Рейні, нам збиратись потрібно, – дуже тонкий натяк, – зустрінемось уже на сніданку, – дуже товстий натяк на те що йому пора. На останок Кумулус посміхнулась. А за зачиненими дверима, Дощик чув як вона погрожувала Цірус, щоб та повернула черв’яків назад.
Повернувшись до своєї кімнати, важко видихнув. Рейн уже то шкодував, що запропонував групі репетирувати. Від хвилювання тремтіли руки, гіркий ком підійшов вище до горла. Дискомфортно було не те, що ковтати слину, а й дихати. Сильно заплющивши очі й промичав від безсилля. Впав на ліжко намагаючись заспокоїти хвилі всередині. Як після затримки дихання, швидко й глибоко вдихав. Відчував як пульсує серце у скронях, кінчиках пальців, грудях.
” Я тихе озеро” – все продовжував заспокоювати себе. Рейн занадто боявся бути висміяним, приниженим . Боявся не впоратись, виглядати тупим чи невмілим. Із новими знайомими завжди було лячно й дискомфортно, занадто багато думок про свою не ідеальність чи неумисність. Звісно йому дуже пощастило – команда, із якою він жив уже другу неділю, не намагались принизити упиря. Навпаки всі і кожен допомагав й ніколи не дозволяли собі зайвих коментарів. Пригадавши це Рейну стало ліпше. Навіть якщо він зіб’ється, чи посилиться його не засудять!
” Так я справді тихе озеро” – врешті угамувавши свій страх легко видихнув не відчуваючи липкого кому. Дощик переодягнувся у тепліший одяг, адже був більш чутливий до холоду ніж інші. Хвилин через шість прийшло повідомлення від Ефіра.
* Йдемо на репетицію *
Всі уподобали повідомлення й повільно спускались в підвал. Він й справді був обладнаний усім потрібним. Позаду клавішні установки, й барабанна, стійки під мікрофони стояли у куті поруч. А стіни загалом вкриті спеціальним звукоізоляційним матеріалом. Гітаристи прийшли із своїми інструментами, які зазвичай використовували на концертах. Лиш Свісс – мульти-упир мав великий вибір інструментів, що залишав у підвалі.
– Рейні з чого хочеш почати? – посміхалась Цірус.
– Rats? – запропонував, перебираючи медіатор між пальцями. Всі погодились починаючи гру. Тримаючи у думках лиш одне ” Мене не осудять ” Рейн уміло перебирав пальцями, видаючи тихий ритм. Дью посміхався споглядаючи за впевненими діями. Не переводив погляд від пісні до пісні. Йому було не зрозуміло, чого той боявся грати привселюдно. Довгі тонкі пальчики бігали по струнах, а той навіть на них не дивився. Повністю зосереджений на мелодії забув про власне хвилювання. Перший починав грати знайома ноти наступних пісень. Затьмарений звучанням інструментів не помічав пронизуючий погляд вогника. Він вивчав тепер уже не тільки його руки, а й гуляв поглядом по усьому тілу. Кофта довга, вільна приховувала рельєф молодого тіла. Рукави були по різному закочені, на правій руці тугіше, у кілька разів, аби при грі довгий рукав не заважав. На лівій вільніше й трохи нижче, майже біля зап’ястя. Повністю віддавши себе церкві: вигнався, закидав шию оголяв шкіру, підморгував, сексуально епатував, робив це ніби для Дью. Або вогнику так здавалось…. Від цих дій водяного, Дроп заплутався у струнах й збився. Свісс незадоволеного прошипів, адже саме почався його улюблений момент вокалу. За відсутності Папи саме він виконував роль головного голосу.
– Ну все, все, – підняв руки здаючись під важкість поглядів, – продовжуємо.
Після успішної репетиції музиканти розважались хаотично б’ючи по струнах, клавішах та барабанах, Свісс несамовито трусив бубном, Ефір волав щось у його мікрофон.
Так пройшло кілька днів. Рейн частіше спускався до музикальної кімнати, гравши там на одинці а іноді з Ефіром чи Кумулус. Дьюдроп також приходив, але тільки слухати та роздивлятись. Ghost частіше обговорювали майбутній короткий тур по Скандинавії. Але без Копії це були лиш припущення.
Ввечері усі зібрались за переглядом одного із ТВ шоу. Рейн лежав на підлозі разом із Цірус. Інші ж сиділи на диванах. Зрідка перешіптувались й сміялись.
– Кумулус, – з викликом запитала упириця.
– Да?
– Що б ти вибрала: кожного разу коли починаєш грати фальшивиш, чи коли грає Рейн його пальці пронизувала жахлива біль? – поруч лежачий легенько штурхнув подругу.
– Довго придумувала? – питав.
– Секунд п’ять.
– Блін я не хочу ні те ні інше обирати.
– Та це ж не по справжньому, байдуже! – Моунтайн відразу пригадавши щось почав:
– Ой я знав одну даму, – багатозначно мотнув головою, – її “даруванням” переконала у тому, що тобі боляче. – Рейн трохи офігів й перевів погляд кудись у бік.
– Відповідай Кумулус! – нагадала про питання Цірус.
– Я ліпше грани не буду! – різко мовила. Всі відразу за ойкали, й мило замичали.
– Ну все досить, Свісс, – упириця, до якої щойно перейшов хід, питала, – Ти б, що обрав: ніколи більше не відчувати чужих емоцій, але ходити із ділдо в дупі чи блювати, що разу як відчуваєш чужу радість?
Свісс відразу знайшовся сміхом, здригаючись. Інші також підхопили цю хвилю заразності.
– Я тут подумав, – крізь сміх говорив мульти, – ми на концерті, люди радіють, а я такий ” Я ригаю “, – почав імітувати звуки притаманні цьому процесу. Нова хвиля гоготу. – Якщо серйозно між тим до чого я зможу звикнути й блюванням я виберу перше. – дещо ніяково відповів. Упирі заохали зиркаючи на Свісса. Рейн лежачи на підлозі склав руки навколо рота, викрикуючи:
– Gaaayyy!
– Ах так, Рейн! – звернувся упир з легкою дратівливістю. – Виделкою в око чи разок в жопу?
– Виделкою в жопу? – задумливо через сміх відвернув голову від друга.
– Відповідай!
– Я на відмінну від деяких не латентний гей Свісс…. – підколов.
– Бе-бе-бе – перекрив.
– Ефір. – Дью трохи здивувався, що під час такої вульгарної розмови не питали його, тим паче Рейн… – що ти вибереш: можеш лікувати істот, але після цього тебе жорстко трахають, або всі котики яких ти приводиш у дім тікають від тебе якнайдалі?
– А вам не здається, що усі ці питання змушують нас обирати прутень в дупі?
– Ні, ні ти, що! – заперечував Дроп. Трохи подумавши врешті сказав:
– Нехай собі тікають, я їх люблю але не дозволю жодній істоті мене нагнути. – Упирі незадоволено мичали. – Моунтайн, що б ти обрав: стати зростом як Дью але збільшити пісюн, чи залишитись таким же але збільшиться розмір ноги?
– Довго будете надомною сміятись? – звузивши очі запитував напроти сидячого Ефіра.
– Вогник, не ображайся. – Рейн погладив його по нозі. Тепер прийшов час Дью червоніти. Моунтайн трохи подумав, визначив для себе найкращий варіант.
– Не розумію куди ще більший прутень, обираю друге.
– Моунті, якщо що тринадцять не межа.
– Для тебе межа!
– Нахуй іди! – нервово відповів Дроп.
– А ти у нас готовий на все у цьому плані, – Моунтайн почав вигадувати цікаве “або”. – Щоб ти обрав: щоразу як займаєшся сексом з коханою людиною відчуваєш, що по шкірі повзають черв’яки, – Цірус засміялась пригадуючи тих, що у неї в кімнаті, – о точно по тобі ніби повзають черв’яки Цірус, або ти займаєшся цим із неприємними для тебе людьми, а секс ахуєнний?
– Ну бля це вже моральний вибір!! – незадоволено буркотів вогник. Він чомусь відразу пригадав Рейні. Чи зможе він витерпіти неприємні відчуття заради нього? Чи в гонитві за ахуєнним сексом зрадить своїм почуттям? – Та я кохану людину виберу. – невпевнено мовив. Компанія зануда у словах: “Ну да звісно”, “Кому ти чешеш” ” Ой подивіться оплот моралі!”.
– Фу! – водяний дочекався поки усі утихнуть. Кумулус підтримала його, згадавши те що він про них розказував. Цей вигук боляче ударив по Дропу, адже він зробив свій вибір саме на користь Рейна.
– Та чого “фу”, вони ж не повзають, мені так просто здається, та й з коханою людиною я гадаю я їх і не помічу! – захищав себе. Але решта лиш закотила очі. – Можна питати тих кого уже питали?
– Ну узагалі ще Цірус є, нагадав Ефір.
– Не-не я не хочу грати, ліпше послухаю як вас тут усіх їбуть. – коротко засміялась.
– Ну тоді, Рейні, щоб ти обрав: перестати хвилюватись і соромитись, але кожну ніч кохатись із кимось дуже активним, або, щоразу як ти граєш рукав кофти падає на руку, заважаючи.
– Я ж можу грати у футболці?
– Ні, ніколи тільки в кофті!
– Та, що мене всі виїбати хочуть, ти, – тицьнув пальцем на Дьюдропа, – і ти!!!! – показав пальцем на Свісса. Моунтайн глянув на водяного так ніби той щось у нього забрав….чи когось. – Перше! – Дощик дратувався й голосно говорив. – Цірус, щоб ти обрала?
– Я ж казала, що не граю.
– Байдуже!!
Цілий вечір вони виводили один одного на незручні відповіді. Змушували щось визначити під тиском питань. Згодом через втому упирі розійшлись по своїх кімнатах. Рейн слухав їх сонне дихання…