4.

Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “На публіку”

Молодого парубка, якому, ще й, навіть, двадцяти не було, підхопили на руки, укладаючи на килим, що лежав на голій землі у дворі. Син місцевого фермера – Олесь, покірно лежав, заплющивши очі. Ватафін нахилився, ставлячи поруч з чужим тілом розписаний глиняний горщик, в якому у воді плавали якісь незрозумілі трави.

Старий чоловік лиш поворухнув пальцями, як наступної миті двором полинула дивна мелодія. Два хлопці грали на музичних інструментах: у одного в руках був тупан, а у іншого зурна, з вирізьбленими на ній дрібним візерунками. Інші семеро чоловік взялися за руки, утворюючи щось на кшталт хороводу, мовчки рухаючись і викидаючи ноги то в одну, то в іншу сторону. Їхні руки синхронно здіймалися до неба, а потім знову опускалися до землі. Чорно-білий одяг створював ілюзію мерехтіння, тому жінки, які стояли трохи далі, примружували очі, але повністю відвернутися від дійства не могли, наче загіпнотизовані.

Живі квітки, що були прикріплені до міхових шапок, колихалися в такт рухам дружини. А дзвоники та брязкальця, прив’язані до поясів і щиколоток кожного, переливалися легким дзвоном. Губи ватафіна ворушились, промовляючи якісь нечутні для інших слова, а після якогось пройденого проміжку часу він здіймав руку, розмахуючи рядженою палицею-посохом, і музиканти пришвидшували флоричикату, а танець кружляв все з новою силою навколо хворого. Здається, танцюристи зовсім не помічали, що відбувається за межами їхнього ритуалу, впадаючи у подобу трансу.

Рука старця знову була у повітрі, а всі семеро чоловіків підхопили з різних сторін килим, і, піднявши його над землею, почали ритмічно трусити разом з тілом Олеся. Кілька секунд незрозумілих для оточуючих рухів і килим знову опиняється на землі, а парубки починають перестрибувати тіло з однієї сторони на іншу, при цьому так і не зупиняючись ні на мить свій диво танець. Ватафін схилився біля голови Олеся, обтираючи його обличчя водою, змішаною з оцтом, а після устромив руку до горщика, окропляючи його зіллям. Швидка музика, однакові рухи, що повторювалися, а потім тиша, у якій роздається брязкіт розбитого горщика – чудодійна вода розливається по під шкіряні сандалі дружини, а Олесь зривається з місця, різко встаючи на ноги, В цей самий час двоє калушар, падають на траву, а танець інших ніяк не зупиняється.

Маїна повертає голову праворуч, десь там поміж хатами чутні радісні крики жінок та оплески. На її обличчі грає щаслива посмішка, волосся спадає на груди і струмиться донизу, на голові пишний вінок із лісових квітів, які вона сама ж назбирала кілька годин тому. Її біла бавовняна сорочка з вишитими червоними орнаментами на плечах тільки підкреслювала білосніжну шкіру обличчя та чорні очі. Вона впивається гострими зубами у пухке тісто пиріжка з м’ясом, смакуючи та намагаючись запам’ятати ці відчуття на подальші місяці. У повітрі пахне димом від вогнища та їжею, тому дівчина робить глибокий подих, розмірковуючи про подальші свої дії.

– Ой, у лузі, лузі, на білій березі, – пісню почала одна з молодих дівчат, навколо якої вже зібралися подруги, – ой, рано, рано на білій березі!

Односельчанки взялись за руки по парам, ідучи вперед і виловлюючи інших юначок на шляху, аби ті приєдналися до їхнього танцю.

– Русалка сиділа, да як біль, біліла, – з губ Маїни голосно злетіли слова, після чого її підхопили під руки, – ой, рано, рано, як біль, біліла!

Дівчата метушилися та кружляли, зовсім не помічаючи холодних рук їхньої нової приятельки.