25

Якось під час сексу Стас назвав Мітяєва твариною. Це можна було б прийняти за образу, але Сашко надто добре знав свого хлопця.

«Тварина», — тон був жартівливий, проте в очах миготіло несхвалення. Тоді Сані було начхати, він навіть не задумався над словами, а зараз раптом спало на думку, що кинута Марковим фраза не несла посил образити, швидше була захисною реакцією. У той момент, мабуть, Стас був дуже близький до того, щоб закохатися. Минуло вже три місяці з того часу, як вони розлучилися. Мітяєву здавалося дивним це, він навіть не помітив, як минуло стільки часу. Пройшло стільки часу, а він навіть не подумав над цим серйозно. Наче це взагалі нічого для нього не означало, Стас нічого не означав.

Це було брехнею.

Раніше Саня збрехав би сам собі і запевнив, що ті стосунки були лише розвагою на літніх канікулах, але насправді зв’язок між ними був дуже сильним. Стас був чи не єдиним, хто реально розумів, що Мітяєв за людина. Він бачив крізь посмішку і дурні жарти, крізь водянисті освідчення в коханні та вчинки «для галочки». Навіть Влад не завжди його розумів, особливо Влад. Друг знав Сашка з іншого, більш побутового і швидше позитивного боку, Стас же бачив виворот таким, яким він є, розумів схожість між ними двома.

«Мені подобається, що ти розбитий, розбитий так само, як і я» — те, що об’єднувало, тримало цей союз. Обом таємно подобалася порочність їхніх стосунків, гнильця, що повільно й упевнено роз’їдала їх зсередини. Стасик був розпещеним, примхливим, не вміючим цінувати і любити когось всерйоз. Емоційного інтелекту вище даху, а користі нуль: він бачив, що саме не так з його хлопцем, але не хотів копатися в чужих проблемах. А Сашко ніби намагався відірватися за роки безнадійного кохання, навмисно відгороджувався, закривався, ігнорував, доводив до чергової показової істерики, щоб потім закрити рот солодкими обіцянками або своїм членом — тут вже як піде.

Обидва розуміли причинно-наслідкові зв’язки та навідріз відмовлялися змінювати тактику поведінки. Адже вони не потребували любові, їм просто хотілося зруйнувати щось у перспективі прекрасне вщент. Акт старого доброго вандалізму над людськими почуттями та цінностями, так з’являлося відчуття, що хоч щось у житті можна контролювати. Це були огидні, неправильні та брудні стосунки, але Мітяєв був радий такому досвіду. Зрештою, Марков не любив його всерйоз і за підсумком ніхто нікому так і не зміг зробити боляче по-справжньому.

«Я радий, що це був саме Стас, — підбив підсумок Саня, поглядаючи на купку студентів, що стовпилися біля ноутбука. Калимов усміхався, поки хлопці з худ.графу схвально охали і ляскали його по плечу. Виявилося, староста менеджменту не лише був гарним, розумним, привабливим, вихованим, гарячим… Але й віртуозно монтував відео. Залишалося дивним тільки те, що він досі не вміє ходити по воді і тут же перетворювати її на текілу. — Не хочу говорити цього, блять, але якби на місці Стаса був би хтось інший, я суіциднувся б від почуття провини».

Цей «хтось інший» прийшов наступного дня після їхньої сутички як ні в чому не бувало. Не сказав ні слова, не став провокувати і поводився так повсякденно, що Мітяєв навіть задумався: вчорашнє йому точно не наснилося?

«Просто він відповідальний, дорослий та адекватний хлопець. Твій повний антипод, коротше», — Сашко видихнув зовсім похмуро і повернувся до роботи. Цього року він справді розгулявся, надто багато всього вигадав. І чим більше стресу було навколо, тим нереальнішими ставали ідеї Сашка.

За два робочі тижні готове було все, за винятком деяких декорацій та музики, саме цим тепер і вперто займалася вся команда. Жуков ось, наприклад, вже другий день робив страшенно правдоподібні мечі та щити для одного з номерів. Номер, до речі, комедійний. Виходило поки що зі змінним успіхом, але Саня навіть не сумнівався в кінцевому результаті. Почуття прекрасного в них із Владом було одне на двох, і в таких питаннях Мітяєв довіряв другові, як самому собі. Сашко ж займався всіма дрібними завданнями, до яких у справжніх творців не доходили руки: вирізав, склеював, розфарбовував щось, що не потребує художніх навичок. Переходити на ультразвук і крик не доводилося, до третього тижня всі вже змогли спрацюватись і зрозуміти, що саме робити і як, отже головна робота Мітяєва автоматично відпала, з’явилося більше вільного часу та простору для роздумів. А подумати, якщо чесно, було про що.

«Наприклад, про те, щоб піти сьогодні в зал і випустити пару, поки знову не почав на ньому зриватися», — Саня прикусив щоки зсередини і скуйовдив волосся п’ятірнею. Той самий «він» продовжував невимушено розмовляти з Тусею, яка особливо голосно виражала своє захоплення:

— Слухай, а дуже навіть придатно! — запевнила дівчина, киваючи в такт мелодії. Парочка першокурсників горіла бажанням виконати танець. Сашко ненавидів модерн, нудним він був до неподобства, та й не любив його не тільки Мітяєв. Власне, з цієї причини всі вирішили об’єднати сили і придумати щось, що зможе зробити цей номер кращим. На даний момент ідея Калимова змінити початкову мелодію була кращою. Новорічний відеоряд для фону у його монтажі теж не викликав ні в кого питань. — Саню, як тобі?

«Я думаю, ця музика шикарно підійшла б для їблі. Набагато більше, ніж для якихось танців», — Мітяєв взагалі не хотів брати участь у розмові, але як організатор, на жаль, ніяк не міг відмовчати.

— Це… однозначно виглядає стильніше, — Сашко навіть не помічав, як від нервів починав робити по сто рухів за секунду: одна рука стиснула олівець, який до цього він крутив у руках, інша знову ковзнула по волоссю, легко вщипнула мочку вуха, пройшлася нігтями по щоці. Жуков дивився на друга збентежено, ніби побоювався нервового зриву у його виконанні. — Сподіваюся, наша викладач англійської не видасть декану переклад державною, інакше мене запишуть не лише в підори, а й в збоченці.

— Я можу знайти інші пісні. Це чорновий варіант, я якраз хотів внести ваші корективи, щоб закінчити, — голос Максима бадьорив, Мітяєв трохи здригнувся і посміхнувся.

«Чому ніде не пишуть про те, що робити, якщо тобі дуже хочеться виїбати людину, яка вважає тебе уйобою? Типу, як налагодити контакт? Бажано статевий», — Саша хихикнув, потім ніяково ойкнув. Калимов вигнув брову, дивлячись прямо на співрозмовника і ніби не відчуваючи особливого дискомфорту. Мітяєв ж під цим поглядом перетворювався на желе у вигляді різнокольорових черв’ячків і ведмедиків «гаммі». Кінцівки стали ватяними хлопець зрадів, що не був на ногах зараз.

— Та ні, хай буде, гарна пісня. «Let me fuck with you*¹», — Саня спробував фразу на смак і посміхнувся. Якби його зір не здавав позиції ось уже кілька років, то він напевне побачив би, як потемніли очі Максима. — Провокаційно, але зате розбавить цей задушливий танець… Вибачте мене будь ласочка, — це вже першокурсникам.

«Він мене зараз похвалив? Відзначу цей день у календарі червоним», — кадик сіпнувся, видаючи хвилювання Калимова. Він чекав продовження розбірок, але Сашко був напрочуд тихим сьогодні.

— Додамо штучного снігу трохи, — продовжив Мітяєв, відкидаючись на спинку стільця. — Шмотки хай будуть монохромні, чорні чи сірі… тканина якась летюча. Тусю, у тебе знайдеться потрібна?

— Ну… я спробую принаймні, — дівчина прикусила задирок на великому пальці і замислилася. Влад заскреготів зубами, борючись із бажанням обсмикнути руку Наталки від обличчя. — Якийсь грим?

— Так, ляпки рандомні. Або в тон костюмам, або контрастні. Мені здається, добре виглядатиме…

«Що він взагалі забув на філфаку? — Максим стежив за діалогом з інтересом, зауважуючи, що здібності Мітяєва цілком підійшли б і для маркетингу, і для того ж менеджменту. Філологічний факультет ніяк не розкривав таланти хлопця, яких, зізнатися, було не так уже й мало. — А от і забавні факти під’їхали: як тільки ми припинили собачитися, він став у рази сексуальнішим».

— Якщо раптом не знайдеться тканина, одягнуть просто щось базове, а я розмалюю їх аква-гримом, — подав голос Влад, непомітно пхаючи Тусю в плече. Максимові це здалося дивним і грубим, але дівчина навіть не звернула уваги, ніби Жуков взагалі поряд не стояв.

— У тебе десь були неонові штуки такі… порошочки, — Сашко невиразно поворухнув рукою в повітрі.

— Пігменти? — уточнив Влад, Мітяєв кивнув у відповідь. Жуков замислився, намагаючись згадати, які кольорові баночки ще валялися в нього вдома. — Рожевий, помаранчевий, зелений.

— Можна зробити як у тому фільмі*². Напевно, зроби у будь-якому випадку, буде дуже пиздато.

— Той, де баба наприкінці око виблювала?

— Ага… фу, боже, виблювала око, — Саша скривився і пересмикнувся. — Офіційно найгірша кінцівка.

— Теж мені мистецтвознавець, — відмахнувся Влад, поправивши окуляри, що сповзли на перенісся.

«Якою мовою вони взагалі говорять? Слова начебто зрозумілі, а сенс все одно не доходить, — ця думка полоснула по свідомості спалахом болю, Максим знову відчув неприємне печіння в горлі. — Ах, так, вони ж ті найкращі подружки, котрі розуміють одна одну з півслова», — Максим часто думав про те, що стосунки Мітяєва з найкращим другом уже тисячу разів могли вийти за рамки просто дружніх.

«Але це мене не стосується, — звісно, ​​Калимов розумів, чому Мітяєв задирав його ці два тижні, чому бісився. Бачив, як хлопець дивиться на нього. Максим ніколи не був ідіотом, не страждав від низької самооцінки, та й Саня не те щоб ховався. Але його відшили. Крапка. — Який сенс міркувати про його особисте життя, якщо я не є його частиною?»

Калимов забороняв собі бути схибленим ідіотом, що розчинився в любовній тягомотині. Його «Я» було важливіше за будь-яку, навіть сильну прихильність, а найстрашнішим кошмаром для хлопця було повне занурення. Момент, коли перестаєш усвідомлювати себе як окрему одиницю, коли всі твої думки, дії, плани на майбутнє крутяться навколо іншої людини. Навіть без прив’язки до тебе, там взагалі тебе немає. Там тільки якийсь автономний організм, який чомусь став центром твого всесвіту. Навіть думка про це звучиала абсурдно, адже на першому місці у будь-якої людини завжди має бути вона сама. Інакше це історія про поклоніння, залежності та іншу нездорову нісенітницю, що руйнує людське «Я» вщент.

Макс боявся цього так, як бояться люди, у яких у роді гуляють невиліковні болячки, що передаються поколінням. Він боявся, бо був у зоні ризику.

— Окей, хлопці та дівчата, уже пізно, — Сашко підняв ліву руку на рівень очей, кілька секунд тупо витріщаючись на голе зап’ястя. Годинник хлопець ніколи не носив, тож звичка була досить безглузда. — Завтра пропоную добити номер про середньовіччя, давайте допоможемо Владу і закінчимо з цим, бо я заїбався.

— Ти заїбався? — Наташа злізла зі столу і обійшла аудиторію вкрай нелогічною траєкторією. Можливо, сенс був у тому, щоб взбісити цим Жукова, принаймні, Сані так здалося. — Ти придумав це лайно, хлопче, не смій скаржитися.

— Але ідея ж пиздата, — Мітяєв знизав плечима так, ніби не має жодного відношення до рівня навантажень. — Це факт. М…— Сашко відкрив рота, ніби намагаючись щось сказати, але ці потуги помітив тільки Влад.

«Тільки не кажи, що мені доведеться тебе ще й підштовхувати до вибачень. Їбись у рот, я тобі не Гузєєва», — Влад зиркнув на друга, висловлюючи поглядом усі невисловлені слова та висловлювання.

«Сперечаємося, він тільки що подумав, що не наймався працювати свахою?» — Мітяєв поставив брови будиночком, намагаючись другові натякнути, що збирається силами.

«Бляха, поки ти там чохли свої збереш, він додому встигне дійти. Хоча мені взагалі без різниці, помиритеся ви чи ні, аби ти не скиглив потім», — очкарик виставив руки перед собою і хмикнув, мовляв, розмова закінчена.

«Ну і йди в пизду. Як для людини, яка місяць тому пропонувала мені зустрічатися, ти надто байдужий. Ось тобі і кохання, все зрозуміло», — Саша хотів пожартувати, але швидко зрозумів, що сам себе ріже по живому, розмірковуючи про це. Для деяких тем існує поняття «надто рано для жартів», їхня дружба— одна з них.

— Максиме, — гукнув Мітяєв. Калимов обернувся на звук і кивнув. — На пару хвилин.

Максимові не треба було пояснювати, що розмова вимагала приватності, а тому просто завис біля однієї з парт, безцільно перериваючи свій рюкзак. Студенти швидко зникали з аудиторії, останнім вийшов Жуков, жестом показуючи, що залишиться чекати внизу.

«Ні, безумовно, дуже сміливий хід з мого боку і таке інше, але що тепер? — Саша дерев’яно і досить незграбно підійшов ближче до Калимова, тепер їх розділяла тільки стільниця. Ну і котел гівна, який Мітяєв встиг за пару тижнів вилити чотирикурснику на голову. — Типу, не пригадаю в підручнику з етики ні слова про те, як вибачитися перед хлопцем, який тобі подобається. За те, що поводився так, ніби він тобі не подобається. Так, ніби ти його ненавидиш, якщо бути точнішим. Ось вам і «школа вчить поведінці у соціумі». Хуйня собача».

— Дякую, що не послухався мене вчора і таки прийшов, — Саня завжди умів вибачатися, але зараз слова чомусь застрягли в горлі і ледве досягали язика.

— Дякую, що виконав свою частину «договору» і відмазав нас сьогодні перед економічкою, — після пар та сама невловима кураторка допитувала Мітяєва про те, чи всі студенти справно працюють на благо університету, і особисто своєю рукою відзначала прогули. Така собі самодіяльність під майже тюремним наглядом.

— Я зробив це не щоб… — Саня замахав руками, ніби намагаючись стерти сказане Максимом з лиця землі.

«Чорт, він взагалі не так усе зрозумів», — думка про те, що і ця розмова може закінчитися для хлопців розбірками, доводила Мітяєва до ручки. Він і так вже майже зорав рівний шар ґрунту під ногами своєї совісті, корячи себе за запальність.

— Я в курсі, — Макс майже розчулився, дивлячись на те, як хлопець смішно кривився, намагаючись підібрати слова. — Все одно дякую, що допомагаєш.

— Ти не заради себе це робиш, не тобі й «дякую» говорити.

— Жуков може менше пиздіти? — злості в голосі не було, лише цікавість. — Гірше баби базарної, чесне слово.

— Він просто мозок мені вставити намагався.

«Дякую, що не член», — звучало так собі, але Макс все одно посміхнувся. Спілкуватися з Сашком без претензій було дуже ностальгічно, руки так і свербіли від бажання обійняти хлопця за талію.

— Чому ти взагалі так за них впрягаєшся? — Мітяєв притулився стегном до парти, приймаючи більш розслаблену позу.

— У них складні ситуації в сім’ях, — Калимов знизав плечима. — А мені не важко допомогти, вони добрі хлопці.

«Він святий. Ні, правда, йому «не важко допомогти»? Та це звучить просто абсурдно! Щодня до самого вечора залишатися в університеті і займатися хернею, слухаючи мої причіпки? І не те щоб він був частим гостем на навчанні. На мою думку, Макс за два тижні перевищив ліміт відвідування на весь рік», — Саша задумався, як Максима взагалі призначили старостою з такою кількістю перепусток.

— Якщо чесно, для мене це все ще не звучить як вагома причина, — посмішка Сані була безпосередньою, майже дитячою.

— О, боже, — Калимов усміхнувся. — Іноді забуваю, що ти — рептилоїд і не бачиш причинно-наслідкові зв’язки вчинків простих смертних.

— Звучить як комплімент.

— Це він і є.

Сашко зловив себе на думці, що спілкуватися з Максимом було страшно легко, але при цьому зовсім не так, як із Владом. Жуков знав друга дуже близько і з різних боків, так що їхнє спілкування в якийсь момент почало бути схожим на читання думок чи ментальний зв’язок. Це було круто, але не те, щоб вражало, не через стільки років. З Максом все інакше: він не знав напевно, але розумів. Такі речі не приходять раптово, Калимов точно витратив час, щоб відстежити логічні ланцюжки та уривки мотивів. Щоб мати можливість говорити з Мітяєвим однією мовою та розуміти його. У моменті усвідомлення цього здалося Сані магією.

— Я був уїбаном останнім часом, — «або навіть все життя». — Це було нечесно. Пробач, — Сашко сказав це на одному подиху, але чітко промовляючи слова, щоб це не здавалося вибаченням з розряду «на від’їбись».

«Нечесно так на мене дивитися зараз, ось що», — від такої щирості коротило мозок, збивался подих і зупинялося серцебиття. Максимові хотілося наплювати на всі свої принципи, гордість і здоровий глузд просто щоб знову опинитися до Мітяєва ближче, ніж можуть бути знайомі або навіть приятелі. Йому хотілося бути там, за межею, де від збудження зводить живіт і підкошуються коліна. Але, як кажуть, і хочеться, і колеться. Кололося поки що набагато більше, тільки це й тримало хлопця на волосині від дій, про які шкодувати починають зазвичай уже в процесі.

— Я не ображаюсь, все гаразд.

Повисла тиша.

Питання начебто вирішене, можна було посміхнутися, посміятися, потиснути один одному руки і розійтися по хатах. Але щось утримувало хлопців на місці, немов міцний дріт навколо щиколоток і зап’ясть.

Сашко ковтнув раз, другий, намагаючись відвадити настирливу закладеність вух, як під час зльоту. Десь на периферії майнула думка про те, що Жуков все ще чекає на нього внизу, і треба поспішити. Поспішити-поспішити-поспішити-поспішити… Потиснути руки?

Мітяєв простяг руку рубом, намагаючись усміхнутися, але обличчя все ще тримало якийсь незрозумілий вираз, від якого Максу хотілося смикнутися, як від удару струмом. Повітря буквально пахло напругою, Калимов готовий був посперечатися, що тепер він дізнається про цей аромат де завгодно. Воно пахло підсихаючими акриловими фарбами, кавою та корицею. Від Сані вічно пахло чимось солодким, ніби він перед виходом із дому стрибав у чан із кондитерськими спеціями. Нотка мускатного горіха кружляла голову.

Максим простягнув долоню у відповідь, не в змозі навіть упоратися зі своєю мімікою: брови зійшлися на переніссі, губи стиснулися в тонку смужку. Начебто це могло вберегти його від необачно сказаних слів чи дурних вчинків.

«Так собі амулет від ідіотизму, якщо чесно», — прослизнула дурна думка, щоб хоч якось розбавити тишу, що дзвеніла у свідомості, поки весь організм Максима завмер в очікуванні дотику. Не такого, як хотілося б, але все ж таки…

Якби Калимов менше загострював увагу на власній поведінці, то давно б почув, як Саня з уявним тріском зламав останні кайдани здорового глузду. Макс помітив би, як хлопець, не блимаючи, дивиться на його губи з майже тваринним інтересом. Наче хоче не просто поцілувати і навіть не просто трахнути — з’їсти, зжерти, не залишивши жодного доказу.

Це те, про що казав Стас колись. Іноді Сашко поводився, як тварина, діяв на інстинктах і спирався на власні бажання. Для такого недовірливого персонажа подібна поведінка була не те що нетиповою — майже неможливою. Надто важко було відключити тривожний писк у голові, перестати розмірковувати про погані розклади та теоретичні ризики. Але винятки з правил все ж таки іноді траплялися, коли хлопця перло від іншої людини так сильно, що не було сил чинити опір.

Як зараз.

*¹ STWO — Haunted

*² «Неоновий Демон»