24

* Young Fathers — Toy

«Якщо пекло існує, то воно саме тут, у цьому місці», — Макс сьорбнув кави, запиваючи пончик, що комом стояв у горлі. Хлопець сховався за горою верхнього одягу, сидячи навпочіпки за задніми партами. Він навіть розгорнув пончик ще в коридорі і похапцем з’їв його біля дверей, щоб крафтова упаковка не здала його з тельбухами своїм шарудінням. Він збрехав, що хоче в туалет, а насправді рвонув до їдальні. Це було ризиковано. Тепер його ліва долоня була липкою, але дістати вологі серветки з рюкзака не вистачило духу: його можуть спалити, і тоді спокійно не посидіти.

Йшов другий тиждень підготовки до новорічної тягомотини. Десятий день, якщо бути точнішим. Максим буквально робив зарубки у своєму щоденнику, відстежуючи, скільки днів провів за самодіяльністю. Такі ж зарубки з’являлися при підрахунку втрачених у нерівному бою нервових клітин. У ці моменти аркуші щоденника списувалися у рекордні терміни. Усе його життя перетворилося на їбуче поле бою, і Макс буквально просив, щоб його нарешті вже добили. Тоді йому не довелося б тисячний раз слухати тупі заготовлені жарти, бути хлопчиком на побігеньках і відчувати на собі пильний погляд двадцять чотири на сім.

«Чесно, я навіть не здивований, — Калимов плюнув на все і просто сів дупою на підлогу, досі не вирішивши, що робити зі змащеною в цукровій пудрі рукою. — Якщо вже я поставив собі за мету якнайменше мелькати на навчанні, то все точно піде пиздою. З’являться непередбачені обставини і доведеться їбашити в універі понаднормово. І обов’язково з Мітяєвим, без нього все це має смак незавершеності, нотку мого оптимізму, а так не годиться. Якщо я не зламаний, то значить, батько-всесвіт просто погано попрацював, не дотиснув».

Зізнатися, Максим навіть плекав крихітну надію, що зможе мінімально контактувати із Санею. Можливо, їм пощастить не спілкуватися до ладу місяць, і все пройде гладко.

«Так, гла-а-адко. Гладким і слизьким зараз було лише моє ментальне очко. Тому що ця райдужна фея Вінкс їбе мені мозок ось уже десять днів до розривів та крововиливів. Словами через рота. Краще б уже членом, чесно. Впевнений, вуха боліли б менше».

На перших зборах в актовому залі, Калимов насилу зміг підняти з підлоги свою впавшу щелепу. Думалося, він і так почувається достатньо погано, але життя сповнене сюрпризів і явно ще не все продемонструвало. Виявилося, що розставання з Мітяєвим не було таким уже поганим розкладом. Тому що краще розбігтися із Сашком, ніж працювати із Сашком. Не те щоб Мітяєв справді був дияволом у плоті. Але на подив і жаль Максима, хлопець був педантом у миготливому режимі: реально запарювався лише у випадку, якщо було цікаво, і на жаль, організація тупих університетських свят явно входила до списку його адикцій. До кінця першого тижня був готовий чорновий варіант сценарію. Взагалі, він цілком годився і для фінальної версії, але Мітяєв все одно щось намагався переробити раз на раз. Проте учасники вже встигли майже повністю вивчити свій текст.

«Ще б вони не вивчили. Антона з КВК цей дебіл змусив до одинадцятої вечора розповідати свої рядки. Поки не почало, вашу матір, від зубів відскакувати», — дивовижним для Макса залишалося те, що ніхто досі не послав Саню на хуй. Калимов пообіцяв собі з’ясувати, які транквілізатори приймають його сестри та брати по нещастю, тому що неможливо бути такими миролюбними у цій ситуації. Крім насиченої програми, Саша запланував ще й декорації. До кожного номера, яких, якщо що, було аж п’ятнадцять штук. Навряд чи хтось розумів, як це повинні встигнути двоє художників і Жуков, що затесався з ними, але Мітяєва це не хвилювало абсолютно. Навіть більше: йому було зовсім поїбати.

Влад, до речі, теж виявляв чудеса добродушності, що Калимова просто вбивало:

«Іноді мені здається, що саме цього місяця підготовки Саня виливає все лайно, що збирає в собі цілий рік, — Жуков легковажно махнув рукою в бік друга. — Ти подумай: не може ж він Взагалі ніколи не злитися? Агресія має знайти якусь точку виходу. Очевидно, це вона і є».

Насправді, Макс вже одного разу бачив, як Мітяєв сердиться. Калимову в пориві емоцій вистачило тупості нагадати хлопцю про його перше кохання та розбите серце.

«По чому ще пройдешся? Дитячі травми, буллінг у школі? Недолюбили батьки?» — тоді Сашко виглядав так, ніби Максим випатрав йому черево без наркозу.

Макс згадував цей момент у години самокопання, сильніше тиснув на почуття провини, ніби йому життєво необхідно було закопати себе по горло в негативі. Адже він навмисне зробив боляче людині, в яку закоханий, а це, зізнатися, ніяк у системі цінностей Максима не вміщалося.

Однак після повернення в сьогодення почуття провини чарівним чином випаровувалося, на її місце незмінно приходило роздратування. У Макса смикалося око від Сані. Ще смикався член, але про це хлопець намагався не думати, дотримуючись політики «особисте з робочим не змішуємо». Мітяєв був нестерпний і вибагливий до всіх і кожного, але Калимов міг присягнутися, що саме його персоні «начальство» приділяє особливу увагу. Про себе цю увагу Максим називав «принеси-подай-іди-нахуй-не-заважай». Якоїсь миті він був упевнений, що саме це і є його справжнє ім’я. Калимов терпів. Кивав і посміхався, посміхався і кивав; переносив туди-сюди з аудиторії в актовий зал різного габариту меблі; залишався допізна, підробляючи якимось підмайстром для всіх і кожного. Ні разу, буквально ні слова поперек не сказав Саші, який впав в істерію і з кожним днем ​​ставав все більш смиканим і схибленим. Але дні йшли, а йти на спад емоційний розгін другокурсника не збирався.

Десятим днем, ближче до чотирьох годин вечора у Максима почало здавати терпіння. Він був голодний, його трясло від нікотинової ломки (ніхто під поглядом Мітяєва не наважувався піти покурити). Він втомився, він розбитий і все ще не розумів, як дивитися своєму колишньому в очі і не хотіти застрелитися.

Найсміливішим за останній місяць вчинком Макс визнав втечу з «курятника» заради пончика і перекуру. О, так, він був гордий. Тепер же, коли сміливість закінчилася, не мав ні сил, ні бажання вилазити зі свого притулку за партою, засипаною верхнім одягом.

— Ну, ніхуя собі, — почулося десь зверху. Калимов підняв голову, над ним навис Мітяєв і корчив таку ублюдську пику, що відчайдушно хотілося в неї плюнути. — Працівник року.

— А я шукав тебе, чуваче, — збоку від Сані з’явилася фізіономія Жукова. — Ми вже закінчили на сьогодні, піднімайся і чеши додому, бо виглядаєш так собі.

— О, так рано? — Максим розгублено озирнувся довкола. І справді, звалище курток стало помітно менше, як і народу в аудиторії. Хлопець потер обличчя, запізно згадуючи про вимазану в цукровій пудрі долоню.

— Вже п’ята година. Тебе не було сорок хвилин, — Саня підняв верхню губу, оголюючи ряд зубів, і примружився. — Напевно, час летить непомітно, коли ніхуя не робиш.

«Бобер, видихай. Бобер, видиха-а-а-ай», — на усмішку Макса не вистачило, але він спробував тримати обличчя хоча б нейтральним.

— А ти засікав? Вибачте, я забув, що маю обмеження на вільне переміщення.

— Та ні, знаєш, просто важко не помітити, як хтось прохолоджується десь МАЙЖЕ ГОДИНУ, поки інші дупи надривають.

«У нас тут лише один фанат додаткових навантажень для заднього проходу. І це ти, дебіл», — Калимов скрипнув зубами і підвівся на ноги, порівнявшись із Санею. Відстань між ними була настільки незначна, що можна було подумати про щось двозначне.

— Ну, іноді й відпочивати треба, знаєш. Відновити сили і таке інше. Ти спробуй якось.

— Спробую після двадцять п’ятого числа. У мене є зобов’язання на відміну від деяких.

— Саше, це університетське свято, а не перший політ на місяць. Думаю, ти трохи перегинаєш палицю зараз.

«Такими словами ти хіба що могилу глибше собі вириєш, хлопче, — Жуков був напрочуд мовчазним сьогодні і вирішив не встрявати в перепалку. Хтось міг запідозрити очкарика в зайвій тактовності, але собака була зарита зовсім не там. Йому просто було цікаво, чим усе скінчиться, бо така комічна ситуація: колишні коханці стикаються віч-на-віч поза ліжком. — Раніше ви могли заткнути один одному роти хуями, щоб не спілкуватися, але тепер усе по-іншому. Ви вперше бачите одне одного по-справжньому, без рожевих окулярів. І як вам? Пиздато? Думаю, ви просто в захваті», — не те щоб Влад зловтішався… Можливо тільки трохи.

— Перегинаю? — карі очі мить оглядали цукровий слід на щоці Калимова. — Знаєш, мені дуже приємно, що ти так цінуєш мою працю…

— Блять, я не це мав на увазі, — перебив Максим, закочуючи очі. На мить він навіть захотів так і залишитися в непроглядній темряві вивороту своїх очних ямок.

— Але ти міг хоча б виявити повагу до інших. Для когось це важливе. Для когось це єдина нагода проявити себе. Хтось їбаше заради ідеї, поки ти кладеш на це хуй.

— Та чого я кладу хуй? — Макс все ж таки не витримав і вийшов з образу спокійного хлопця. — Я працюю, як і всі, чого ти драму на порожньому місці роздмухуєш.

— Працюєш, ага, як і всі, — перекривляв Мітяєв. Тон став жорсткішим, нижчим, хлопець майже випльовував слова опоненту в обличчя. — Зроби милість: не приходь сюди, як твої тупорилі дружки, і тоді я перестану роздмухувати драму.

— Слухай, — це було вже занадто. Максим стер уявну слину з обличчя чистою долонею і скривився. Так, наче хоч щось у Сашкові могло бути йому неприємно. — А поїбатися тобі не загорнути? Я приходжу сюди щодня і працюю нарівні з усіма. А, так, і до всього іншого, слухаю твої дойоби нескінченні.

— Тебе ніхто не просить про це, пиздуй на всі чотири сторони, — встряв Сашко, лише розпалюючи Калимова.

— Тебе я забув запитати, — Макс дзвінко грюкнув у долоні, щиро шкодуючи, що не можна так само ляснути Сані по їблу. — Світ не навколо тебе крутиться, якщо ти не знаєш. Я тут для галочки взагалі. І так, можеш вважати, що мені зовсім поїбати, що ви тут робите всі хором, — чиста брехня, суцільні емоції прямо як в той раз, коли вони «розбіглися». Йому хотілося вивести Мітяєва на емоції, адже саме це з ним зараз робив Саня.

— Так справа в галочках? Без проблем, будуть тобі галочки. Тепер можеш із чистою душею уйобувати.

На якихось кілька секунд Калимов справді подумав, що не витримає і влаштує бійку прямо тут. В очах Сашка плескалося таке роздратування, що хлопець просто не міг мислити адекватно. Стало банально прикро за таке ставлення, не хотілося навіть намагатися щось прояснити.

— Прекрасно. Хоч пару тижнів не слухатиму твій фанатичний бубніж над вухом, — процідив Максим, вішаючи рюкзак на плече і хапаючи своє пальто. — Після концерту не забудь до психіатра зайти, бо дах протікає вже конкретно.

***

— Я перегнув ціпок, — здався Саня на десятій хвилині гнітючої тиші. Гнітючою вона, до речі, була виключно для Мітяєва, Влад майже чув, як рухаються в хаотичному порядку гвинтики в голові друга. Це було кумедно, тому що сценарій істерик Сашка завжди був однаковим. Все настільки передбачувано, що подальший діалог Жуков спокійно міг би зіграти за ролями.

— Перегнув, — очкарик спокійно кивнув, засовуючи руки в кишені глибше. Осінь цього року «кусалася»: морози вдарили набагато раніше, ніж люди були готові.

— Блять, я просто мудак, — Саня зупинився і різко сів навпочіпки, закриваючи долонями палаюче від сорому обличчя.

Влад видихнув і закотив очі:

«Чесно кажучи, я хотів би обговорити це вдома. Ну, знаєш, я у весняній куртці. У тій, яку ти при десяти градусах одягаєш разом із трьома светрами та підштанниками. А зараз на вулиці нульова температура, сніг зривається… Ну, а кого це їбе, так?»

— Не те, щоб зовсім мудак. Так, на півшишечки.

— Бля-я-я-я-я-я… — завивав Мітяєв, розгойдуючись уперед-назад.

— Слухай, ну вибачся перед ним завтра і все. Навряд чи він так образився.

— Почекай, — обірвав Сашко, відриваючи руки від обличчя. — Я, звичайно, нагрубіянив, але вибачатися? За те, що він байдикував?

— Ти сам взагалі віриш у свої слова? — Мітяєву прилетів щелбан у чоло, він втратив рівновагу і шмякнувся на дупу. — Ти знущався з нього більше тижня.

— Я знущався з усіх. І продовжуватиму в тому ж дусі, — хлопець знизав плечима, не роблячи спроб стати на ноги. — Тому що тільки так вони хоч щось роблять.

Сашко судив людей по собі і потрапляв в ціль умовиводом «дотримуватися дедлайнів допомагає тільки крик». І хоч елементи садистського задоволення в цьому все ж таки були присутні, Жуков не міг не визнати правоту друга. Правду кажучи, на ньому самому метод принижень і знущань у потрібній подачі працював безвідмовно. Можливо, десь дуже глибоко в Мітяєва навіть засіли лідерські здібності. Однак з Калимовим справа була трохи інакша, і не треба було гадати на кавовій гущі, щоб зрозуміти: Сашко ставиться до Максима упереджено.

— Не хочу нікого захищати, — «хоча саме це зараз і робитиму». — Але ти примусив його мити підлогу в актовому залі. О дев’ятій вечора. Хоча вимазали їх ми з хлопцями, поки робили декорацію. Він тягав меблі, їздив до «Ікеї» на інший кінець міста за якимись ялинковими цяцьками, які тобі знадобилися. Залишався до упору і не пропустив жодних зборів. А ще зібрав лише зі своєї групи п’ять штучних ялинок, бо тобі захотілося влаштувати зимову казку. Хоча поки що навіть ти свою не приволок.

Мітяєв насупився, смиренно слухаючи. Десь усередині піднімалася безглузда образа на те, що Влад не завжди цілком на його боці. Але вони, напевно, не були б кращими друзями без своєї особистої думки і сміливості її висловити.

— Він взагалі не повинен був у цьому брати участь, його попросили. А ти тільки ходив і розповідав, який він хуйовий. А сьогодні взагалі сказав йому пиздувати до своїх друзів і не повертатися.

Саня опустив погляд, відчуваючи, як від сорому починає палити вже не тільки щоки, а й шию з вухами. Він і сам розумів, що поводився безглуздо, але не міг зупинитися. Так все-таки приваблювала перспектива бути мудаком, коли інших варіантів просто не залишилося, адже в очах Максима він і так уже мудак. Ну, принаймні Мітяєв переконував себе в цьому.

— У якому сенсі «його попросили»? Як мене?

— Майже. Він же староста, а дебіли з його групи попросили допомогти закрити сесію. Куратор запропонувала їм гарні курсові за допомогу з концертом, — Владу набридло дивитися на друга зверху вниз і він сів поруч, виставивши долоню вперед, щоб першим боязким сніжинкам було куди приземлитися. — Макс міг би відмовитися, у нього все нормально з навчанням, але хлопці працюють чи щось таке. Він заради них погодився. І заради них віддувався.

«Ні, раніше я не відчував себе лайном. Ось зараз відчуваю», — Саша почервонів ще дужче, борючись із бажанням розвалитися в позі морської зірки прямо посеред вулиці.

— І слухав він тебе, приходив щодня теж через одногрупників: рано чи пізно довелося б просити, щоб ти підтвердив їхню допомогу з підготовкою. Ну, він сподівався на твою адекватність, принаймні.

— Вау. Я жахлива людина.

— У всякому разі, не поводишся як хороша, — припечатав Влад.

Він взагалі не збирався говорити про це, хоч і міг на правах нейтральної сторони багато прояснити між друзями. Міг би сказати Максу, щоб той не сприймав близько до серця нічого, що у запалі видавав Сашко, адже це нісенітниця повна. Міг би привести до тями Мітяєва і встряти в їх сварку на самому початку. Він усе це міг, але не хотів, бо був зацікавленою стороною конфлікту. Йому таємно приємна була думка, що у Сані з Максимом нічого не вийшло, адже він досі трохи ревнував. Думаючи про це, Жуков дійшов висновку, що не гратиме у свої ворота і пустить чуже життя на самоплив. Бо так і має бути.

«Я міг би їх тут же помирити, але який у цьому сенс? Якщо Калимов реально сохне по Сані, то нехай не обманюється — Саня не ідеальний. Він взагалі той ще говноїд, якщо чесно, у нього дохуя негативних якостей. Напевно, з ним легко тільки трахатись, але це просто мої здогадки. І якщо Макс не може впоратися навіть з дрібницями, що сьогодні почув, то про що взагалі можна говорити? — для Влада кохання було синонімом війни, чимось, що треба виривати зубами прямо з тіла ворога, не інакше. Він був упевнений, що Сашка — його особистий скарб — треба добиватися, за нього треба боротися. І якщо у когось не вистачало сил, то не варто було й братися.

— Ти очистиш свою совість, якщо просто вибачишся, — Жуков насилу видавив із себе ці слова. Йому іноді так складно давалася ноша моральності, він майже загинався від її ваги. Але заради Мітяєва часом доводилося розуміти і давати правильні поради. Для Сашка це важливо — бути хорошим, і Влад не міг його підвести.

— Сказати простіше, ніж зробити, — Мітяєв скривився, задер голову, вдивляючись у жовте світло ліхтарів.

У торнадо з відчуттів навіть після протверезних моральних стусанів не було порядку. Перед очима стояла крива посмішка, блиск уподобаного браслета — Саша встиг роздивитися його ближче, поки Максим жестикулював. Слід цукрової пудри на щоці. Парфуми з дерев’яними нотами. І скільки здоровий глузд не закликав до совісті, Мітяєв все не міг вирішити, чого йому хочеться більше прямо зараз: сльозно вибачитися перед Максимом чи грубо його виїбати?